Методи дослідження

Експериментальні

1. Екстирпації (видалення) і спостереження за зміною функцій.

2. Введення екстрактів з залоз чи гормонів, що компенсують зміни функцій.

3. Введення хімічних речовин, які блокують діяльність залоз. Приклад: аллоксан блокує діяльність ендокринної частини підшлункової залози.

4. Пересадка залози після її видалення.

5. Метод парабіоза (два організми, які мають загальний кровообіг). У однієї тварини видаляють відповідну ендокринну залозу, але функції не змінюються, тому що компенсуються за рахунок гормонів іншої тварини.

6. Гістофізіологічний метод – вивчення змін в ендокринній залозі на різних етапах розвитку організму.

7. Метод введення радіоактивних речовин (ізотопів) необхідних для синтеза гормона або гормона, міченого радіактивною міткою. Приклад: для вивчення функції щитоподібної залози вводять радіоактивний йод, який накопичується в тканині залози та необхідний для синтезу її гормонів.

8. Метод ауторадіографії – вводять радіоактивні гормони в організм, потім через певний проміжок часу беруть часточки залози і на фотоплівці, що чутлива до радіоактивного випромінювання, визначають розподіл гормонів.

9. Біохімічні та структурно-функціональні дослідження після введення гормонів.

10. Вимірюють концентрації гормонів в крові та сечі.

Клінічні

1. Обстеження хворих з гіпофункцією тієї чи іншої залози, введення недостающих гормонів.

2. Обстеження хворих з гіперфункцією тієї чи іншої залози та частковим видаленням залози (щитоподібна)

3. Визначення кількості гормонів в сечі.

Гіпоталамо-гіпофізарна система

Між гіпоталамусом та гіпофізом існує тісний зв’язок через ворітну систему. В гіпоталамусі виробляються рилізинг-фактори, які впливають на передню долю гіпофіза – аденогіпофіз, які можуть оказівать на него влияние как активирующие так и тормозящее. Перші називаються ліберинами, другі – статинами. Під їх впливом стимулюється чи гальмується виділення гормонів аденогіпофіза.

Функціонування обох частин гіпофіза – передньої долі (аденогіпофіза) і задньої долі (нейрогіпофіза) – можна розглядати лише в сукупності з гіпоталамічними структурами. Активність аденогіпофіза регулюють дві групи гіпоталамічних нейрогормонів: ліберини (тирео-, кортико-, сомато-, гонадо-, пролакто-, меланоліберин) і статини (сомато-, пролакто-, меланостатин). Перші стимулюють його функцію, другі – пригнічують. Зв’язуючою ланкою між гіпоталамусом і аденогіпофізом є система ворітних судин, які починаються в серединному підвищенні і відводять від нього кров у синусоїдні капіляри аденогіпофіза.

Нейрогіпофіз має чіткі аксонні зв’язки з двома великоклітинними ядрами гіпоталамуса: супраоптичним і паравентрикулярним. Тіла їх нейронів синтезують два пептидні гормони: вазопресин (антидіуретичний гормон) і окситоцин. Вони переміщуються по аксонах у комплексі з білками переносниками (нейрофізинами) у нейрогіпофіз, депонуються там і в міру потреби викидаються у кров.

Гормонпродукуючі нейрони гіпоталамуса функціонально підпорядковані іншим, а через них – вищим відділам нервової системи.

У свою чергу, гормони аденогіпофіза діють на периферичні залози: щитоподібну, статеві залози, надниркові залози.

Функціональні співвідношення в системі “гіпоталамус-гіпофіз-периферичні залози” регулюються за принципом зворотного зв’язку.