5. Ерліх, борде як основоположники вчення про гуморальний імунітет

У 1891 р. у статті Пауля Ерліха (Paul Ehrlich, 1854—1915) противомікробні речовини крові автор назвала терміном "антитіло" (по-німецькому antikorper), тому що бактерій у той час називали терміном "korper" — мікроскопічні тельця. Але П.Ерліха "відвідало" глибоке теоретичне прозріння. Незважаючи на те, що факти того часу свідчили, що в крові не контактували з мікробом тварини чи людини не визначаються антитіла проти даного мікроба, П.Ерліх якимсь образом усвідомив, що і до контакту з конкретним мікробом в организмі вже є антитіла у вигляді, що він назвав "бічними ланцюгами". Як ми тепер знаємо, це саме так, і "бічні ланцюги" Ерліха — це докладно вивчені в наш час рецеп-тори лімфоцитів для антигенів. Пізніше цей же напрям думок П.Ерліх "застосував" до фармакології: у своїй теорії хіміотерапії він припускав передіснування в організмі рецепторів для лікарських речовин.

У 1908 р. П.Ерліху вручили Нобелівську премію за гуморальну теорію імунітету.

Наукова суперечка між клітинною (І.І.Мечников і його учіі) і гуморальної (П.Ерліх і його прихильники) теоріями імунітету тривав більш 30 років і сприяв розвитку імунології як науки.

у 1919 р. Ж. Борде отримав нобілевску премію за відкриття системи комплементу, дослідження в області імунології і бактеріології,

6. Дослідження Івановського – важливий етап становлення вірусології

Завдяки Д.Івановському наука про віруси — вірусологія має точну дату

народження — 12 лютого 1892 р. Саме в той день ще нікому не відомий

28-літній випускник Петебурзького університету фізіолог рослин Д. І.

Івановський доклав на засіданні Академії наук про свої спостереження над

тютюновою мозаїкою. У тому ж році в бюлетені Академії наук була

опублікована класична робота молодого вченого «Про дві хвороби тютюну»,

що з'явилася підсумком майже 5-літніх спостережень Д. І. Івановського,

початих ще в студентські роки і проводилися на Україні, у Бессарабії і

Криму

У чому полягала суть досліджень вченого? Він експериментально довів, що

відома хвороба тютюну — тютюнова мозаїка — викликається деяким агентом,

що легко проходить через так звані бактеріальні фільтри (дрібні сита, що

затримують усі відомі бактерії). Такий звільнений від бактерій прозорий

сік Д. І. Івановський вводив здоровим рослинам. Листи їх жовтіли,

скручувалися, зрештою рослини гинул. Цей досвід з фільтруванням і

зараженням можна було повторювати без кінця з тим же результатом.

Д. І. Івановський приблизно на чверть століття (величезний термін для

науки) випередив час. Зробити

це у відношенні вірусів, як ми тепер добре розуміємо, неможливо, а

припустити, що є щось менше, ніж мікроби, у період тодішнього панування

мікробіології здавалося блюзнірством чи неуцтвом. Але адже саме це

стверджував Д.І. Івановський!

Відкриття Д. І. Івановського набагато випередило час і стало

по-справжньому зрозуміло лише через багато років, але комплекс методів, використаних ним у роботі (ультрафільтрація, пасування на живих

організмах, мікроскопія уражених тканин), відразу ж були покладені в

основу дослідження дрібних організмів. Завдяки ним через 5 років (у 1897

р.) німецькі учені Леффлер і П. Фрош відкрили вірус ящура — перший

вірус, який вражає тварин. Надалі виявлення нових вірусів відбувається

все частіше.

За перші 25 років було відкрито 13 вірусів, які вражають людини, тварин,

рослини і бактерії. Згадаємо, що тоді ще не існувало сучасних методів

культивування і мікроскопії вірусів, тому всі ці відкриття робилися на

основі принципів, розроблених основоположником вірусології Д. І.

Івановським. Однак «золоте століття» вірусології почався після того, як

ця молода наука відзначила свій 50-літній ювілей. До цього часу були

розроблені основні прийоми роботи з вірусами і виросло перше покоління

вірусологів. Відкриття нових вірусів стало майже ординарним явищем. Їх

стали виявляти цілими групами.

Словом, за наступних 25 років було відкрито вже більш 1000 вірусів, з

яких близько 500 відповідальні за захворювання людинІ. Тепер ні в кого

не викликає сумнівів, що віруси є постійними супутниками всього живих:

тварин, рослин, бактерій. Але повернемося до Д. І. Івановського.

Результати