Правоцентристські націонал-демократичні партії.

Ідеологічною засадою національно-демократичних партій є неоконсерватизм, але з національною специфікою — демократичний або поміркований (освічений) націоналізм. Націонал-демократи вважають демократичний націоналізм певним балансом між інтересами нації та правами людини. Однак у реальній конфліктній ситуації більшість правоцентристських партій віддають перевагу суспільним інтересам, а не особистості, інтересам держави перед правами громадян і завжди роблять вибір на користь нації.

11. Лібералізм і неолібералізм. Стан ліберального руху в Україні.

Термін «лібералізм» (лат. лібераліз – вільний) почали активно вживати у першій половині XIX ст., тоді ж виникли перші політичні партії лібералів. Але ідеологія лібералізму сягає своїм корінням у XVII—XVIII ст. У її творення значний внесок зро­били такі видатні мислителі, як ДЛокк, Ш.Монтеск'є, І.Кант та ін. Ліберали обгрунтували буржуазні права й свободи, передовсім свободу особи, промислової конкуренції, не­доторканості приватної власності. Лібералізм — це індивідуалістська сис­тема поглядів, перевага в ній надається потребам і правам окремої людини. Але індивідуалізм цей не набуває абсолютного характеру. Основні риси лібералізму: 1.критика феодальної регламентації економічного життя 2.критика обмеження зовнішньої торгівлі. 3.за повний простір приватної ініціативи 4.звільнення економіки з-під опіки держави 5.пропаганда буржуазно-парламентського устрою. Соціальному лібералізму або неолібералізму, що прийшов на зміну класичному варіанту, були вже притаманні ідеї посилення ролі державних органів у суспільному житті, створення «держави загального добробуту». Така держава мусила була запобігати соціальним конфліктам, допомагати найбільш знедоленим верствам суспільства, активно втручатись в еко­номічне життя через податки, бюджет, планування. У сфері економічної політики прихильники неолібералізму обстоювали необхідність збереження змішаної економіки, рівноправності різних форм власності, життєздатність яких мав визначити ринок.

Ліберально-демократичний рух в Україні – складний феномен, що поєднав у собі як національні особливості, так і західноєвропейські впливи, мав певну специфіку на підросійських та підавстроугорських українських землях. З'ясування загальних тенденцій і особливостей, порівняльний аналіз проявів ліберально-демократичної течії в різних регіонах України – важлива передумова її об’єктивної оцінки. змагань початку ХХ століття.

12. Соціал-демократичний рух у світі: історія, програмні цілі, досягнення.

Соціал-демократія — політична ідеологія лівих та ліво-центриських партій на політичному спектрі.

Соціал-демократія відділилась від соціалістичного руху в другій половині XIX століття й досі має вплив у всьому світі^[1]. Концепція соціал-демократії зазнала змін з часів появи. Основною відмінністю ідеології соціал-демократії та інших проявів соціалізму, таких як ортодоксальний марксизм, є віра у верховенство політичної дії на противагу верховенству економічної дії або економічний детермінізм.^[1]

Історично, соціал-демократичні партії відстоювали соціалізм в строгому сенсі, досяжний через класову боротьбу. На початку XX століття, однак, деякі соціалістичні партії відмовились від революції та інших традиційних ідей марксизму, таких як класнова бортьба, та стали на поміркованіших поглядах. До цих поміркованіших поглядів належала віра в те, що реформізм є бажаним способом побудови соціалізму. Однак, сучасна соціал-демократія відхилилась від соціалізму, та підтримує ідею демократичної соціальної держави, що містить елементи як соціалізму так і капіталізму.^[2]