ХІМІЯ ПМК №1

б) рН титрованого розчину від об`єму досліджуваного; в) маси титрованого розчину від досліджуваного;

г) рН досліджуваного розчину від об`єму титрованого розчину.

114.	В якому середовищі лежить еквівалентна точка під час титрування
сильної кислоти сильною основою:
а) кислому;		б) лужному;			в) нейтральному;			г) слабкому кислому.
115.	Стрибок титрування під час титрування сильної кислоти сильною
основою лежить в межах рН:
а) 4,0-10,0;			б) 3,1-4,1;			в) 8,1-10,0; г) 7,0-9,6.
116.	Еквівалентна точка під час титрування сильної кислоти сильною
основою це рН:
а) 6,5;		б)	7;		в) 9;			г) 12.
117.	Який індикатор застосовують під час титрування сильної кислоти
сильною основою:
а) краще фенолфталеїн;				б) краще метилоранж;				в) універсальний;
г) краще метиловий червоний.
118.	Який індикатор застосовують під час титрування сильної кислоти
сильною основою:
а) універсальний;			б) краще метилоранж;				в) краще фенолфталеїн;
г) краще метиловий червоний.
119.	Стрибок титрування під час титрування слабкої кислоти сильною
основою лежить в межах рН:
а) 3,3-4,4;		б) 3,1-10,0;				в) 8,0-10,0;	г) 6,8-8,4.
120.	В якому середовищі лежить стрибок титрування ацетатної кислоти
натрій гідроксидом:
а) в нейтральному;			б) в кислому;			в) в лужному;		г) слабкому кислому.
121.	В якому середовищі лежить еквівалентна точка під час титрування
слабкої кислоти сильною основою:
а) в нейтральному;			б) в лужному;			в) в кислому;		г) слабкому кислому.
122.	Який індикатор застосовують під час титрування слабкої кислоти
сильною основою:
а) краще фенолфталеїн;				б) краще метилоранж;				в) універсальний; г)
лакмус.
123.	Методом алкаліметрії можна визначати:
а) кислоти; б) основи;				в) солі, які не підлягають гідролізу; г) оксиди.
124.	Методом алкаліметрії можна визначити:
а) об’єм біологічних рідин;					б) об’єм шлункового соку;
в) кислотність сечі; г) онкотичний тиск крові.
125.	Методом алкаліметрії можна визначити:
	а) кислотність шлункового соку;					б) об’єм біологічних рідин;
	в) тиск в протоплазмі;			г) об`єм крові.
				Ацидіметрія
126.				Титрований розчин –це розчин:

11

а) титр якого н відомий;	б) точно відомої концентрації;
в) який готують за приблизною наважкою; г) титр якого встановлюють

за даними титрування.
127.	Точний об`єм проби для титрування можна взяти за допомогою:
	а) мірної колби, б) мірного циліндру; в) мірної бюретки; г) мірної
піпетки.
128.	Вихідні речовини – це речовини, із яких готують титрований розчин:
а) за точною наважкою;		б) за приблизною наважкою;
в) за даними титрування;		г) за зважуванням.
129.	Принцип підбору індикатора для титрування:

а) щоб інтервал переходу забарвлення індикатора вкладався в стрибок титрування; б) щоб точка еквівалентності вкладалася в стрибок титрування;

в) щоб стрибок титрування вкладався в інтервал переходу забарвлення індикатора; г) щоб забарвлення індикатора змінювалося в еквівалентній точці.

130. Еквівалентна точка – це:

а) точка кінця реакції; б) рН, за якого сполуки прореагували в рівних

кількостях;
в)	рН, за якого сполуки прореагували в еквівалентних кількостях; г) рН,
за якого сполуки прореагували в рівних об`ємах.
131.	Забарвлення метилоранжу в кислому середовищі:
а) рожеве;			б) жовте;		в) безбарвний; г) синє.
132.	Забарвлення метилоранжу в лужному середовищі
а) рожевий;		б) жовтий;		в) безбарвний; г) червоне.
133.	Інтервал переходу забарвлення метилоранжу:
а)	3,1-4,4;		б) 8,2-10,0;		в) 4,0-10,0; г) 10,6-14,8.
134.	Вихідні речовини в ацидіметрії:
а) Н2С4Н4О4 × 2Н2О, Nа2 В4О7 × 10Н2О;					б) Nа2В4О7 × 10Н2О, Nа2СО3;
в) Н2С2О4 × 2Н2О,			Н2С4Н4О4;	г) NaCl, NaNO3.
135.	Вихідні речовини для встановлення титру Н2SО4 це:
	а) Nа2В4О7 × 10Н2О, Nа2СО3; б) NaOH KOH;
	в) Н2С4Н4О4 ;		г) Na2С4Н4О4.

136.Титровані розчини в ацидіметрії:

а) Н2SО4, НCl, Nа2СО3,	б) Н2SО4, НCl;		в) Н2SО4, NаОН, НCl;
г) HNO3, H3PO4.
137.	Буру можна використати для встановлення
титру кислоти тому, що:
а) вона є робочим розчином;		б) вона під час гідролізу дає лужну
реакцію;

в) вона змінює забарвлення під час титрування; г) це кисла сіль.

138. Na2CO3 використовується як вихідна речовина в ацидиметрії, тому що:

12

а) це середня сіль; б) вона під час гідролізу дає лужну реакцію; в) вона змінює забарвлення під час титрування; г) реагує із індикатором.

139.	Титрований розчин HCl можна приготувати:
а) за приблизною наважкою та поточним встановленням титру за
вихідною речовиною;			б) за точною наважкою;
в) за точним об`ємом; г) за точною масою кислоти.
140.	Титрований розчин хлоридної кислоти не можна приготувати за
точною наважкою, тому що вона:
а) поглинає вологу із повітря;					б) випаровується;		в) поглинає СО2;
г) взаємодіє із лугом.
141.	Титрований розчин Н2SО4 можна приготувати:
а) за точною наважкою;				б) за приблизною наважкою;
	в) із фіксаналу; г) за певним об`ємом.
142.	Вихідна речовина для встановлення титру соляної кислоти:
а) Н2С2О4 2Н2О ;			б) Na2CO3;			в) Н2С4Н4О4;		г) NaCl.
143.	Стрибок титрування під час титруванні сильної основи сильною
кислотою знаходиться в межах рН:
	а) 4-7;	б) 4-10;			в) 8-10;	г) 10-7,8.
144.	В якому середовищі лежить еквівалентна точка під час титрування
сильної основи сильною кислотою:
	а) кислому;			б) лужному;		в) нейтральному.
145.	В якому середовищі лежить еквівалентна точка під час титрування
КОН хлоридною кислотою:
а) в лужному;		б) в кислому;			в) в нейтральному;		г) сильно кислому.
146.	В якому середовищі лежить стрибок титрування NH4OH соляною
кислотою:
	а) в нейтральному;			б) в кислому;		в) в лужному;		г) сильно
лужному.
147.	В якому середовищі лежить стрибок титрування під час титрування
слабкої основи сильною кислотою:
	а) кислому;	б) лужному;			в) нейтральному;		г) слабкому
лужному.
148.	Яким методом аналізу можна визначити процентний вміст NaHCO3 у
фармакопейному препараті:
	а) ацидіметрією;			б) алкаліметрією;			в) оксидиметрією; г)
перманганатометрією.
149.	Методом ацидіметрії можна визначати :

а) кислоти, солі, основи; б) солі, які не піддаються гідролізу; в) основи та солі, які в результаті гідролізу мають лужну реакцію; г) оксиди, основи, кислоти.

150. Методом ацидіметрії можна визначати :

а) амоніак в питній воді; б) вуглекислий газ у питній воді; в) сірководень у питній воді; г) закис нітрогену у питній воді.

13

Іонний добуток води. рН розчинів

151.Іонний добуток води – це:

а) сума концентрацій протонів та гідроксид-іонів; б) добуток концентрацій протонів та гідроксид-іонів;

в) відношення концентрацій протонів та гідроксид-іонів; г) добуток концентрацій протонів та води.

152.Рівняння іонного добутку води:

	а) Н+ + ОН = 10-14 ;		б) Н+ ОН = 10-16 ;		в) Н+ ОН = 10-14 ;
	г) Н+ ОН = 10-7.
153.	За рН = 2 іонний добуток води дорівнює:
	а) 10-2 моль/л;	б) 10-14 моль/ л;		в) 10-12моль/л;		г) 10-7 моль/л.
154.	Якщо [Н+] = 10¯2 , то [ОН¯] становить:
	а) 2;	б) 12;		в) 10¯14;	г)	10¯12.

155.Активна кислотність – це концентрація: а) кислоти; б) кислотного залишку; в) протонів; г) води в кислоті.

156.Потенціальна кислотність – це концентрація:

а) недисоційованих молекул кислоти; б) кислоти; в) іонів гідрогену; г) недисоційованих молекул води.

157.Загальна кислотність – це:

а) концентрація недисоційованих молекул кислоти; б) загальна концентрація кислоти;

в) концентрація протонів в моль/екв.;	г) концентрація кислоти та
води.

158.Титруванням визначають:

а) активну кислотність; б) потенціальну кислотність; в) загальну

кислотність; г) активну кількість води в кислоті.
159.	Активна лужність – це концентрація:
	а) лугу;	б) гідроксид-іонів; в) протонів;	г) непродисоційованих
молекул основи.
160.	Потенціальна лужність – це концентрація:
	а) недисоційованих молекул основи; б) основи;
	в) іонів гідрогену; г) води в основі.

161.Загальна лужність – це:

а) концентрація недисоційованих молекул основи; б) загальна концентрація основи;

в) концентрація гідроксилу; г) концентрація іонів гідрогену.

162.рН – це:

а) натуральний логарифм концентрації протонів; б) від’ємний десятковий логарифм концентрації протонів;

в) від’ємний десятковий логарифм концентрації кислоти;

14

г) від’ємний десятковий логарифм концентрації основи.

163.рОН – це:

а) натуральний логарифм концентрації лугу.

б) від’ємний десятковий логарифм концентрації кислоти; в) від’ємний десятковий логарифм концентрації основи;

г) від’ємний десятковий логарифм концентрації гідроксид–іонів.

164.Сума рН та рОН становить:

	а) 7;	б) 14;		в) 10¯14;		г)	2.
165.	Якщо рН розчину 5, то це середовище:
	а) лужне; б) нейтральне;			в)	кисле;	г) слабке лужне.
166.	Якщо рН розчину 10, то це середовище:
	а) лужне; б) нейтральне;			в)	кисле;	г) слабке кисле.
167.	рН крові становить:
	а) 7,36;	б) 1,86;				в) 6,02;	г) 22,4.
168.	Крайні сумісні із життям межі рН крові:
	а) 7,1-7,7; б) 2,5-6,4;			в) 7,2-8,2; г) 10,0-12,3.
169.	рН шлункового соку становить:
	а) 7;	б) 0,9-1,5;	в) 3,1-4,4; г) 0,2-04.
170.	рН сечі становить:
	а) 4,8-7,5;	б) 8-10,5;		в) 3,1-4,4;		г) 11,2-14,5.
171.	Якщо людина вживає багато м`ясної їжі, то рН сечі буде:
	а) лужним; б) кислішим;			в) нейтральним; г) слабко лужним.

172.Якщо людина вживає багато рослинної їжі, то рН сечі буде: а) лужним; б) кислішим; в) нейтральним; г) кислим.

173.Пепсин шлункового соку діє у:

а) кислому середовищі; б) лужному середовищі; в) нейтральному середовищі; г) середовищі близькому до нейтрального.

174.рН венозної крові:

а) більший за рН артеріальної крові;

б) менший за рН артеріальної крові; в) однаковий із рН артеріальної крові; г) дорівнює нулю.

175. рН в клітині:

а) менший за рН крові; б) більший за рН крові; в) наближається до рН крові; г) дорівнює 10.

Буферні системи

176.Буферними називають системи, які протидіють зміні рН в результаті додавання до неї:

а) невеликої кількості сильної кислоти або лугу, а також під час розведення; б) великої кількості сильної кислоти або лугу;

15

в) сильної кислоти або лугу, а також під час концентрування; г) сильної солі та кислоти, а також під час розведення.

177.Системи, які не змінюють рН під час додавання невеликої кількості сильної кислоти або лугу, а також під час розведення називаються:

а) колоїдними; б) буферними; в) справжніми; г) високомолекулярними.

178.Буферна дія – це здатність буферного розчину стійко зберігати сталу величину :

а) молярної концентрації слабкої кислоти; б) рН системи; в) константи дисоціації слабкого електроліту; г) концентрації солі.

179.Склад буферних систем кислотного типу: а) сильна кислота та основа;

б) слабка кислота та її сіль, що утворена сильною основою; в) сильна кислота та її сіль, що утворена сильною основою; г) слабка основа та її сіль, що утворена сильною кислотою.

180.Склад ацетатного буферу:

а) СН3СООН + СН3СООС2Н5;	б) СН3СООН + NaOH;
в) СН3СООН + СН3СООNa;	г) НСООН + NaOH.
181. Склад гідрогенкарбонатного буферу:
а) H2CO3 + NaHCO3; б) H2CO3 + NаCl;		в) NaHCO3 + NаCl;
г) H2CO3 + Na2CO3.

182.Співвідношення компонентів гідрогенкарбонатного буферу в плазмі крові за рН = 7,36 має бути:

а) 15 : 1;	б) 20 : 1;		в) 7 : 1;	г) 4 : 1.
183. Склад фосфатного буфера:
а) Na3PO4 + NaH2PO4;		б) Na2 НPO4 + NaH2PO4;
в) Н3PO4 + NaH2PO4;		г) Na3PO4 + Н3PO4.

184.Співвідношення компонентів фосфатного буферу в плазмі крові за рН= 7,36 має бути:

	а) 8 : 1; б) 4 : 1;	б) 10 : 1;	в) 7 : 1.
185.	Склад білкового буфера:
	а) PtCOOH + PtCOOK;	б) PtCOOH + PtCONH2;
	в) PtCOOH + (PtCOO)2Ca.;	г) PtCOOH + ) PtCOOСH3.
186.	Склад гемоглобінового буфера:
	а) HHb + KHbО2; б) HHb + KHb; в) HHb + NaHbО2;
	г) HHb + Са(Hb)2.
187.	Склад білкового буферу:
	а) PtCOOH + PtCOOK;	б) PtCOOH + (PtCOO)2 Ca;
	в) Pt-NH2 + PtCOOH;	в) Pt-NH2 + PtCOOK.
188.	Склад форматного буфера:
	а) СН3СООН + НСООН;	б) НСООН + НСООNa;
	в) СН3СООН + СН3СООNa;	г) НСООН + СН3СООNа.
189.	Склад буферних систем оснόвного типу:

16

	а) сильна кислота та слабка основа;
	б) слабка основа та її сіль, що утворена сильною кислотою;
	в) сильна кислота та її сіль, що утворена сильною основою;
	г) слабка основа та її сіль, що утворена слабкою кислотою.
190.	Склад аміачного буфера:
	а) NH4OH + NH4Cl;		б) NH4OH + HCl; в) NH4NO3 + HNO3;
	г) (NH4)2SO4 + NH4Cl.
191.	Основне рівняння буферних систем кислотного типу:
	а)	;	б)	в)	.
	г)	.
192.	Рівняння обчислення рН гідрогенкарбонатного буферу:
	а) рН =	рК + lg	; б) рН = рК lg		;
	в) рН = рК lg		; г) рН = рК lg		.
193.	Формула обчислення рН фосфатного буферу:
	а) рН = рК lg			б) рН = рК + lg
	в) рН = рК lg			г) рН = рК lg	.
194.	Основне рівняння буферних систем оснόвного типу
	а)		;	б)	;
	в)		;	г)

195. Рівняння Гендерсона – Гассельбаха для буферних систем оснόвного типу:

а)	;	б)	;
в)	;	г)	.

196.рН буферних систем залежить від:

а) величини КД та співвідношення компонентів; б) величини КД та добутку компонентів; в) величини КД та суми компонентів г) величини КД та рН.

197.Яка із буферних систем міститься в крові:

а) CH3COOH	б) R COOH	в) NH4OH
СH3COONa		NH4 NO3

17

NH2

г) NH4OH + NH4Cl.

198. Механізм дії гідрогенкарбонатного буфера:

а) H2CO3 + NaOH → Na2CO3 + Н2О; б) NaHCO3+HCl → NaCl +Н2CO3 ; в) Na2CO3 + H2SO4 → Na2SO4+ Н2О + CО2;

г) H2CO3 + КOH → К2CO3 + Н2О.

199.Після додавання кислоти до аміачного буферу рН не змінюється , тому що іде реакція:

а) NH4NO3 + H2SO4 ;	б) NH4NO3 + HCl;
в) NH4OH + H2SO4 ;	г) NH4OH → NH3 + H2O.

200.Після розведення водою рН буферної системи не змінюється, тому що: а) не змінюється концентрація кислоти; б) не змінюється концентрація солі;

в) не змінюється співвідношення концентрацій кислоти та солі; г) не змінюється співвідношення концентрацій кислоти та води.

Буферна ємкість

201.Буферна ємкість – це кількість моль екв. сильної кислоти або лугу, яку необхідно додати до:

а) 1мл буферної системи, щоб змінити рН на 1; б) 10л буферної системи, щоб змінити рН на 1; в) 1л буферної системи, щоб змінити рН на 1; г) 1л буферної системи, щоб змінити рН до 7.

202.Буферна ємкість – це кількість моль екв. сильної кислоти або лугу, яку

необхідно додати до 1л буферної системи, щоб змінити рН на:

а) 2;	б) 1;	в) 10;	г) 7.
203. Метод аналізу для практичного визначення буферної ємкості:
а) електрометричний;		б) титриметричний;		в) осмометричний;
г) кріометричний.

204.Формула обчислення буферної ємкості за кислотою:

а)

; б) В =

в)

;

г)

.

205.рН0 у формулі обчислення буферної ємкості за кислотою: а) це початковий рН буферної системи; б) це рН буферної системи в кінці титрування;

в) це рН верхня межа інтервалу переходу індикатора; г) це рН нижня межа інтервалу переходу індикатора.

206.рН1 у формулі обчислення буферної ємкості за кислотою становить:

а) 3,1 б) 8,2; в) 4,4; г) 10,2.

207. рН0 - рН1 у формулі обчислення буферної ємкості за кислотою: а) це інтервал переходу індикатора фенолфталеіна; б) це інтервал переходу індикатора метилоранжа;

18

в) це різниця між початковим та кінцевим рН; г) це різниця між кінцевим та початковим рН.

208. Формула обчислення буферної ємкості за лугом:

а)	;	б)	в)	;
г)		.

209. рН1 у формулі обчислення буферної ємкості за лугом становить:

а) 3,1 б) 8,2; в) 6,4; г) 10,5.

210.рН0 у формулі обчислення буферної ємкості за лугом: а) це початковий рН буферної системи; б) це рН буферної системи в кінці титрування;

в) це рН верхня межа інтервалу переходу індикатора; г) це рН нижня межа інтервалу переходу індикатора.

211.Буферна ємкість залежить від :

а) природи та концентрації компонентів; б) від співвідношення та концентрації компонентів;

в) від реакції середовища та природи компонентів; г) від суми компонентів.

212.Буферна ємкість найбільша, якщо співвідношення концентрацій

компонентів буферної системи становить:

а) 1;	б) 2;	в) 10;	г) 5.
213. Буферна ємкість крові за кислотою становить:
а) 0,02 моль екв./од.рН;		б) 0,1 моль екв./од. рН;
в) 0,05 моль екв./од.рН;		г) 0,08 моль екв./од.рН.

214.Буферна ємкість крові за кислотою в порівнянні із буферною ємкістю за лугом:

а) менша;

б) більша;

в) однакова; г) дещо менша.

215.Лужний резерв крові це:

а) кількість СО2 у вигляді гідрокарбонатів в 100мл крові; б) кількість СО2 у вигляді Н2СО3 в 100мл крові; в) кількість СО2 у вигляді гідрокарбонатів в 1мл крові; г) кількість СО2 у вільному стані в 100мл крові.

216.Кислотно-лужна рівновага – це сталість в організмі людини величини:

	а) осмотичного тиску;		б) артеріального тиску;		в) рН; г) в`язкості.
217.	Ацидоз – це зміщення кислотно-лужної рівноваги у:
	а) лужну сторону;	б) кислу сторону;		в) до рН 7;		г) до нуля.
218.	Алкалоз – це зміщення кислотно-лужної рівноваги				у:
	а) кислу сторону;	б) лужну сторону;		в) до нуля;		г) до рН 7.
219.	Якщо людина затримає дихання, то спостерігається:
	а) алкалоз; б) ацидоз; в) флюороз;			г) силікоз.
220.	Ацидоз спостерігається під час:
	а) цукрового діабету;		б) грипу; в) подагри; г) нежиті.
221.	Які органи та тканини підтримують кислотно-лужну рівновагу:

19

а) серце, шкіра, кістки;		б) легені, нирки, кров;
в) легені, зубна тканина, нирки; г) м`язи, кістки, шкіра.
222. Кров підтримує кислотно-лужну рівновагу за допомогою:
а) дихання;	б) виділення NaHCO3;		в) нейтралізації H2CO3;

г) буферних систем.

223.Механізм дії гідрогенкарбонатного буферу за умов закислення крові:

а) NaHСO3 + NaOH Na2СO3 + H2O; б) NaHСO3 + НCl NaCl + H2СO3; в) NaHСO3 + NaOH Н2СO3 + H2O. г) H2СO3 + NaOH Na2СO3 + H2O.

224.Механізм дії фосфатного буферу за умов закислення крові:

а) NaН2PO4+Н+ Н3РО4+Na+;

б) Na2HPO4+ Сa(OН)2 Сa3(PO4)2 +Н2О;

в) Na2HPO4 + НCl NaH2PO4+NaCl;

г) Na2HPO4 + Н3РО4 NaН2PO4 + H2O.

225.Легені підтримують кислотно-лужну рівновагу в організмі людини шляхом виведення:

а) води; б) вуглекислого газу; в) солей; г) кислих фосфатів.

Колігативні властивості рочинів. Осмос. Кріометрія.

226. Колігативними називають властивості, які обумовлені: а) концентрацією розчину; б) тепловим рухом молекул; в) природою компонентів розчину; г) кількістю кінетичних частинок та іх тепловим рухом.

227.Осмос – це:

а) одностороння дифузія молекул розчиненої речовини через напівпроникну мембрану; б) самочинна одностороння дифузія молекул розчинника через

напівпроникну мембрану в бік більшої концентрації; в) самочинна одностороння дифузія молекул розчинника через напівпроникну мембрану в бік меншої концентрації;

г) одностороння дифузія молекул розчиненої речовини через напівпроникну мембрану в бік більшої концентрації.

228.Напівпроникною називається мембрана, яка:

а) пропускає тільки молекули розчиненої речовини; б) пропускає половину молекул розчинника; в) пропускає половину молекул розчиненої речовини; г) пропускає тільки молекули розчинника.

229.Осмотичний тиск – це:

а) надлишковий атмосферний тиск, який зупиняє осмос; б) надлишковий гідростатичний тиск, який зупиняє осмос;

в) гідростатичний тиск, який направляє осмос у зворотній бік; г) атмосферний тиск, який направляє осмос у зворотній бік.

20