II. Аналіз літературного твору та його художнього образу.

Текст для першої частини циклу був запозичений із сьомої глави поеми «Евгений Онегин». Ось його виклад:

Гонимы вешними лучами, С окрестных гор уже снега Сбежали мутными ручьями На потопленные луга. Улыбкой ясною природа Сквозь сон встречает утро года; Синея блещут небеса. Еще прозрачные, леса Как будто пухом зеленеют. Пчела за данью полевой Летит из кельи восковой. Долины сохнут и пестреют; Стада шумят, и соловей Уж пел в безмолвии ночей.

Твір написано чотирьох стовбним ямбом. Цей віршований розмір являється найбільш характерним і часто вживаний в творчості А.С.Пушкіна. Йому характерна розміреність і мелодичність, що допомагає створити образ радісний, але спокійний.

В контексті «Евгения Онегина» цей уривок може мати філософське значення. Пушкін асоціює весну не тільки з зародженням і розквітом нового життя, пробудження природи, але і з сумними спогадами про завершені почуття, зникнення юнацької можливості любити. Лятошинський бере для свого твору тільки першу строфу глави, в якій не спостерігається філософський підтекст, однак в музиці автор віддзеркалює задум поета, що проявляється як формотворчий аспект в творі.

В творах А.Пушкіна, представника «Золотого століття» російської літератури, автора приваблює також істинно романтична природа змісту.

Пейзажність - це риса, яка характерна саме для романтичного світосприйняття, тому що в символіці романтизму природа втілює втрачену людиною чистоту духовної краси. Отже, можна сказати,що ліричний характер твору продиктований її романтичною тематикою.

III. Музично-теоретичний аналіз.

Форма твору - проста трьох частинна (АВА1+кода.)

Перша частина твору написана в формі періоду( 8 тактів), який являється квадратним і модулюючим в паралельну тональність ( d – moll ) .

Середня частина ( В ) – період неквадратної будови ( 6 тактів + 7 тактів ).

Реприза ( А 1) і кода – 6 тактів + 3 такти.

Для поєднання контрастних емоційних станів – радісної захопленості і меланхолічного смутку, автор створює період із двох неідентичних речень. Даному принципу втілення ідейно – змістового аспекту в творі підпорядковується тональна драматургія, особливості розвитку фактури і динаміки.

Основна тональність твору – F-dur, яка традиційно вважається пасторальною. Однак, характерним для творчості композитора використання розширеної системи мажоро – мінору виявляється в тональному розвитку мініатюри. Поєднання обернень головних функцій, традиційних розширень, еліпсійних зворотів і використання функцій побічних ступенів – основа тональної драматургії і ладо-гармонічної мови в творі.

З розвитком музичного матеріалу спостерігаємо відхилення в тональності E-dur, Es-dur, Des-dur, D-dur, d-moll.

Ладо-тональний план підпорядковується образно-змістовим змінам в поетичному тексті. Особливо це помітно в середній частині (зміна настрою проявляється як черга тональних здвигів і енгармонічних замін ), композитор активно застосовує висхідні секвенційні побудови з відхиленням у споріднені тональності для поступового теситурного нагнітання і підготовки до динамічної кульмінації (14 такт).

Основна тональність ( F-dur ) звучить тільки в початкових тактах першої і третьої частини. Даний прийом сприяє створенню так званої « арочності »,

завершеності, працює як об’єднувальний аспект – це являється дуже важливим елементом в формотворенні.

Автор вводить традиційну для романтичної музики модуляцію в паралельну тональність ( d – moll ) і використовує її функціональну систему. Модуляції можуть здійснюватися як шляхом відхилення так і шляхом зіставлення тональностей, які можуть бути в різній степені спорідненості відносно основної тональності і являтися паралельними ( d – moll ), паралельно – однотерцеві ( Des - dur ) і паралельно одноіменні (D - dur ) до основної тональності ( F – dur ).

Поява d – moll обумовлена логічним розвитком тексту. Композитор відтіняє дві фрази тексту ( в першій частині : «Сбежали мутными ручьями», а в третій – «Уж пел в безмолвии ночей»).

Гармонічна мова мініатюри не проста, різноманітні співзвуччя яскраво підкреслюють змістову наповненість.

Лятошинський використовує акорди головних функцій і побічних ступенів, гармонії альтерованих ступенів і обернення. Модуляції здійснюються через обернення димінантового септакорду, через гармонічні транспонуючі секвенції, а також за принципом тонального зіставлення. Вибір гармонічних прийомів для модуляції диктується текстовими синтаксичними структурами – на кордоні частин композитор вибирає принцип тонального зіставлення , модуляцію всередині періоду досягається за рахунок введення домінантової функції до наступних тональностей ( тобто через відхилення ) .

В першій частині опора на акорди головних функцій і акорди функціональної системи паралельної тональності ( тонічна гармонія звучить протягом перших чотирьох тактів, потім в якості модулюючого акорду вводиться IV ₄₃ з підвищеною примою , який прирівнюється до II ₄₃ і після D ₇ до тональності A- dur. Тризвук (A- dur) прирівнюється до домінанти ре-мінору , завдяки введенню септими – таким чином здійснюється модуляція в d- moll , в якому відбувається подальший розвиток речення ( D ₇ - VI ₆ - t – IV ₉ ^-5 ) і тд.

Гармонічний розвиток другої частини здійснюється за рахунок введення акордів альтерованих ступенів. Перехід до неї ознаменований використанням еліптичного розв’язання – D ₂ по d – moll розв’язується в C- dur тризвук. Транспонуюча секвенція приводить до модуляції в D – dur. Тут виявлений принцип закріплення устоїв, характерний для модальної музики – ми чуємо

D – dur тризвук как тонічний за рахунок його тривалого звучання в кульмінаційній зоні твору.

Нетрадиційні гармонічні фарби Лятошинський використав для коди, для придання їй особливої значимості і виділити її як важливий композиційний елемент , він вводить, характерний для класичного кадансування , перерваний зворот , трактуючи його з модерні стичної точки зору : він понижує квінту D 7 і розв’язує його в тризвук шостого ступеня с пониженою примою.

Фактура хору – гамофонно – гармонічна з елементами імітаційної поліфонії. Основна мелодія протікає в партії сопрано, тільки в репризі вона ненадовго з’являється в партії тенорів. В середній частині , яку можна назвати розробкою – поліфонічне викладення матеріалу. Голоси вступають поступово , з’єднуються і переплітаються , створюючи фактурний вінок.

Мелодика твору достатньо рельєфна. В ній висхідні мелодичні звороти компенсуються низхідними мелодичними рухами . Скачки заповнюються зворотними рухами мелодії – тут працює принцип, характерний ще для поліфонії суворого стилю – так проявляється поліфонічна природа музикального мислення композитора. В репризі тема партії сопрано звучить в збільшенні, на фоні викладення головного тематичного зерна в початковому ритмі в партії тенорів. В основному композитор використовує поступовий рух в мелодії , скачки зустрічаються, вкрай рідко.

Метр і темпоритм в творі відповідає його характеру. Весна, сніг ледве почав танути, небо наливається блакитними барвами, ледь помітно оживаючи зеленіють ліси – це світлий пейзаж створюється за допомогою спокійного , але жвавого темпу Allegretto. Тільки перед репризою і закінченням хор ми спостерігаємо ritenuto, яке має не тільки художню але й формоутворюючу роль.

Хорова мініатюра «Весна» написана в чотирьохдольному розмірі. Биття, пульсація при виконанні відчувається восьмими тривалостями. Драматургія твору здійснюється завдяки рівномірній ритмічній основі ( композитор не ставить дрібні тривалості одразу після довгих – розвиток ритмічного матеріалу відбувається поступово ). Автор в цій частині циклу «Пори року» використовує тільки восьмі , оскільки більш дрібніші тривалості можуть створити метушливість і зруйнувати споглядальний, ліричний характер твору.

В мелодії часто зустрічається пунктирний ритм с подальшим рухом восьмими, чи сам рух восьмими, що допомагає створювати настрій весняної легкості. Автор часто використовує паузі, що каже про його глибоке розуміння специфіки співацького дихання, а також особливості фразування.

Кульмінація твору здійснюється в середньому розділі,с кожною модулюючою ланкою ми піднімаємось до активних, життєстверджуючих, «колокольних» акордів, зі словами: «Синея, блещут небеса.»,динаміка є підтвердженням, зростає від p до f . Кульмінаційність моменту підкреслює використання традиційно сонячної і яскравої тональності – D – dur.

З вищевикладеного аналізу бачимо, що всі засоби музичної виразності,

що Лятошинський використовує в хоровому творі «Весна» підпорядковані єдиній цілі – передачі основного емоційного переживання закладеного в літературному тексті. Текст визначає структуру композиції, характер, закономірності фразування, характер руху голосів, динамічні нюанси, образні відтінки.