4. Період усталення муз. Термінології («золоте десятиріччя»1923-1933 роки)

У 1925 році при Інституті української наукової мови було утворено Музичну секцію у складі 15-ти осіб. Вони уклали,а в 1930 році опублікували проект «Словника муз. термінології», який став першим повним систематизованим реєстром муз. лексики укр..мови.

Серед авторів цієї праці – надзвичайно авторитетні особистості, такі як М. Грінченко, А. Бабій, Мар*яна Лисенко, Дмитро та Левко Ревуцький, Ю. Масютин, Андроник Степович.

Автори словника поставили перед собою надскладне завдання: подати цілісну систему тогочасної, ще остаточно не сформованої, музичної термінології. Поставлену мету можна було вирішувати по-різному: взяти за основу муз. термінологію інших народів і пере транскрибувати її по-українському, тобто утверджувати інтернаціональну термінологію, або визбирувати з різних джерел національну термінолексику як основу майбутньої укр..муз. терміносистеми.

Перша частина словника має два розділи: російсько-український і чужомовно- український; друга – українсько- російський показник.

До запозичених термінів автори знаходять українські відповідники, хоча й запозичене слово подають як один з варіантів.

Широко представленій діалектні назви, які автори трактують як ненормативні, подаючи їх у квадратних дужках.

Після обговорення, уточнень і доопрацювань проекту словника його планували перевидати, але цим добрим намірам не судилося здійснитися – проект словника став бібліографічним раритетом.

У 1933 році У м.Стрий було видано «Музичний словник» З.Лиська , який став базою для написання українських муз. підручників.

В основу цієї лексикографічної праці лягли музичні терміни, запозичені з німецької, італійської, польської, французької, латинської, англійської та іспанської мов. У словнику подано вимову та наведено тлумачення більшості термінів, вказано їхні укр.. паралелі.

До запозичених муз. термінів лексикограф вдало добирає укр.. відповідники.

«Музичний словник» З. Лиська відіграв важливу роль в унормуванні муз. лексики в Галичині, але через незначний тираж не міг задовольнити попит. Лише у 1994 році цю працю перевидано репринтним способом.

5. Радянський період розвитку муз.Термінології

У 1965 році в Києві було видано короткий словник-довідник «Музиканту-любителю» С.Павлюченка, який містить понад тисячу гасел. Уперше він вийшов російською мовою у 1905 р. ,а згодом Є. Дроб*язко преклав словник для українського видання.

Цій лексикографічній праці властива заідеологізованість, кон*юктурність.

У поясненні національних термінів відсутнє слово «український»: бугай – «народний інструмент, що видає звук непевної висоти»; бубон – ударний інструмент непевної висоти звука, … увіходить до вкладу троїстої музики».

Деякі старовинні укр..народні інструменти пояснено як російські: дудка,дуда - 1) російський духовий народний інструмент, тепер рідко вживаний…; 2) спільна назва російського, білоруського, українського духового народного інструмента роду подовжньої флейти і т.д.

Отже, С.Павлюченко подав тлумачення муз.термінів з позиції російської термінології.

У Києві 1971 року десятитисячним тиражем вийшов «Словник музичних термінів» Ю.Юцевича. Він фіксує близько 2 тисяч статей «з різних питань, які добирались з урахуванням потреби стислого тлумачення основної термінології, що вживається в програмах, підручниках з музичних дисциплін».

З переліку використаної літератури бачимо, що автор зорієнтований виключно на російські видання. Така одновекторність укладача словника стала причиною того,що збіднено українську музичну термінологію,зокрема відсутні назви на позначення музичних інструментів, що побутують в Україні. Деякі музичні інструменти відповідно до російських першоджерел інтерпретуються як російські : гудок, гуслі, набат, ріжок.

Отже, обидві лексикографічні праці радянського періоду орієнтовані на російську термінологію, автори уникають фіксації власне українських назв. Проте ,незважаючи на вказані недоліки, ці словники стали популярними і відіграли важливу роль в усталенні і систематизації української музичної термінології.