2. Форми держави

Форма держави — спосіб організації і здійснення державної влади в країні, яка включає в себе форму державного правління, форму державного устрою та форму державного режиму.

Форма державного правління визначає порядок утворення й організації вищих органів влади в державі. Розрізняють дві основні форми державного правління – монархію та республіку.

Форма державного правління
Монархія	Республіка
Форма державного правління, при якій державна влада зосереджена цілком чи частково в руках монарха, і передається в спадщину	Форма державного правління, при якій вища державна влада здійснюється представницьким загальнонаціональним органом влади (парламентом), обраним населенням на певний строк

Монархія може бути абсолютною і конституційною.

Монархія
Абсолютна (необмежена)	Конституційна (обмежена)
Монарх не обмежений конституцією; здійснює законодавчу діяльність; керує урядом, що формує сам; контролює правосуддя – вся державна влада зосереджена в його руках Збереглася в первісному вигляді в одиничних країнах (султанат Оман).	Влада монарха обмежена конституцією чи парламентом; він не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується парламентом і підзвітний йому; парламент здійснює законодавчу діяльність (Великобританія, Іспанія, Данія, Швеція, Бельгія, Голландія, Японія й ін.).

Конституційна монархія може бути парламентською і дуалістичною. Остання форма практично відживає.

У парламентській монархії влада монарха в законодавчій, виконавчій і судовій сферах діяльності символічна і він лише підписує законодавчі акти, прийняті парламентом, і формально зберігає статус глави держави — винятково з представницькими повноваженнями. Фактичним главою держави є прем'єр-міністр. Уряд формується парламентом і тільки йому підзвітний. Сучасні монархії здебільшого парламентські (Японія, Іспанія, Швеція, Данія й ін.)

У дуалістичній монархії юридично і фактично влада розділена між урядом, що формується монархом і парламентом. Монарх формує уряд, який відповідальний перед ним, а не перед парламентом і має право відкладного вето стосовно законів, виданих парламентом, і право розпуску парламенту.

Розглянемо сучасні види республік.

Республіка
Парламентська	Президентська	Змішана (напівпрезидентська)
Глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, що формується парламентом і підзвітний йому. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра. Президент обирається парламентом (Італія, Греція, Індія, ФРН, Чехія, Угорщина).	Глава держави (президент) особисто чи з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом. Президент обирається прямими чи непрямими виборами населення (США, Аргентина, Мексика, Швейцарія).	Глава держави (президент) пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), що підлягає обов'язковому затвердженню парламентом. Виконавча влада належить не тільки президенту, але і прем'єр-міністру, що очолює уряд. Президент обирається населенням країни (Україна, Фінляндія, Франція).

Форма державного устрою визначає порядок поділу території держави на складові частини і співвідношення влади між ними і державою в цілому. Існують наступні основні форми державного устрою – унітарна держава, федерація та конфедерація.

Унітарна держава – це проста єдина держава, адміністративно-територіальні одиниці якої, не володіють суверенними правами

Основні ознаки унітарної держави (Україна, Болгарія, Польща, Франція, Великобританія, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія та ін.):

1) єдина конституція ;

2) єдина система вищих органів державної влади — глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію всієї країни;

3) єдине громадянство і єдина державна символіка;

4) єдина система законодавства і єдина судова система;

5) адміністративно-територіальні одиниці не володіють політичною самостійністю;

6) у міжнародних відносинах виступає як один суб’єкт.

Деякі унітарні держави включають автономні утворення (адміністративні автономії). В Україні — це Автономна Республіка Крим. Такі держави називають децентралізованими унітарними державами чи унітарними державами з елементами федералізму. Автономії мають внутрішнє самоврядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності.

Федерація – це складна союзна держава, частинами якої є державні утворення, що володіють суверенними правами.

Основні ознаки федерації (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела та ін.):

1) наявність єдиної території, що у політико-адміністративному відношенні не є єдиним цілим, а складається з територій – суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний розподіл;

2) наявність загальної конституції федерації і конституцій її суб'єктів;

3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів;

4) наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;

5) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

6) можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);

7) суб'єкти федерації не є суб'єктами міжнародного права, однак у договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний з її суб'єктів. .

Конфедерація — тимчасовий союз суверенних держав, що об'єдналися для досягнення певних цілей (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система і т.д.) при збереженні в інших питаннях повної самостійності. Через етап конфедерації пройшли США, Нідерланди, Швейцарія.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або перетворюються у федерацію.

Державний режим – це різновид політичного режиму, який має домінуюче місце в суспільстві та являє собою сукупність способів, прийомів, методів здійснення державної влади в суспільстві, що відображають її характер з точки зору співвідношення демократичних і антидемократичних засад.

З врахуванням ступеню розвитку політичної демократії та реального політико-правового статусу особи, сучасні державні режими поділяються на: демократичні й антидемократичні.

Демократичний режим – режим, при якому державна влада здійснюється з дотриманням прав людини, із забезпеченням можливостей вільного волевиявлення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути. Розрізняють наступні його види: ліберально-демократичний, консервативно-демократичний та радикально-демократичний.

Антидемократичний режим – режим, при якому державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення прав людини, коли забороняється легальна діяльність опозиції. Розрізняють наступні його види: авторитарний і тоталітарний.

Для авторитарного режиму характерні: порушення прав і свобод людини; формування уряду особою (групою осіб), що захопила владу; звуження чи припинення можливості громадян і їхніх об'єднань впливати на управління державою; відсутність виборності державних органів; зосередження реальної влади в руках групи осіб або однієї особи; заборона діяльності опозиції; застосування політичних репресій.

Тоталітарний режим — найбільш реакційна форма антидемократичного режиму, яка характеризується повним пануванням держави над особою і суспільством; забороною демократичних організацій; фактичною ліквідацією формально проголошених конституційних прав і свобод; тотальним контролем над діяльністю громадян і громадських організацій; політичною цензурою; відсутністю гласності; репресіями стосовно опозиції тощо (колишній СРСР, гітлерівська Німеччина). Існують наступній його види: расистський, фашистський, військово-диктаторський.