3. Кримінальне право Франції
1. Джерела кримінального права. Франція належить до країн континентальної правової сім'ї, де основним правовим джерелом визнається писане право – нормативно-правові акти, прийняті у встановленому законом.
Основними джерелами кримінального права Франції є Конституція Французької Республіки 1958 р., нормам якої належить верховенство, міжнародні угоди, закони й підзаконні нормативно-правові акти.
Важливою частиною Основного закону є Декларація прав людини й громадянина 1789р, яка с Його Преамбулою. Серед її норм визначальними для кримінального права є ті, що закріплюють принцип рівності всіх перед законом, можливість законодавчої заборони лише тих діянь, які є шкідливими для суспільства, презумпцію невинуватості, неприпустимість притягнення до кримінальної відповідальності, а також призначення покарання не інакше, як на підставі закону, заборону на зворотну дію закону, заборону на переслідування за думки, погляди, переконання. У самій Конституції 1958 р. важливими для кримінального права є положення, які визначають компетенцію органів державної влади у нормотворчій сфері та ієрархію правових норм, передбачають право Президента держави здійснювати помилування, забороняють незаконне позбавлення волі тощо.
Провідна роль серед кодифікованих джерел кримінального права належить Кримінальному кодексу Франції (далі – КК Франції), який був прийнятий у 1992 р. і набрав чинності 1 березня 1994 р. Він складається з 6 книг, які, у свою чергу, поділяються на глави, частини, розділи та статті.
Книга 1 "Загальні положення" становить собою Загальну частину Кодексу й містить загальні норми, які закріплюють принципи дії кримінального закону, ознаки та класифікацію кримінальних правопорушень, підстави притягнення та звільнення від кримінальної відповідальності, види покарань та принципи призначення покарання.
Норми інших книг закріплюють конкретні злочинні діяння й встановлюють покарання за них. Так, у Книзі II передбачена відповідальність за злочини й проступки проти людини; у Книзі III — за злочини й проступки проти власності; у Книзі IV — за злочини й проступки проти нації, держави й громадського спокою; Книга V "Інші злочини та проступки" передбачає злочинні діяння у сфері охорони здоров'я й закріплює інші положення; Книга VII містить "Положення, які підлягають застосуванню в заморських територіях, на території Нової Каледонії та Мейот".
До інших кодифікованих кримінально-правових джерел, які містять норми за окремі кримінально-карані правопорушення в тій чи іншій сфері або закріплюють принципи притягнення особи до кримінальної відповідальності, належать: Військово-кримінальний, Земельний, Дорожньо-транспортний, Лісовий, Кримінально-процесуальний та інші кодекси.
Кримінально-правові норми можуть передбачатися й іншими не кодифікованими законодавчими актами.
Підзаконними джерелами кримінального права визнаються нормативно-правові акти, які приймаються урядом, окремими міністерствами й органами місцевого самоврядування. Вони можуть передбачати відповідальність за окремі порушення або сприяти правильному застосуванню кримінально-правових норм, закріплених в інших джерелах.
Незважаючи на усталені традиції писаного права у Франції, дискусійним є питання про визнання рішень французьких судів джерелом кримінального права цієї країни. По-перше, немаловажне значення для кримінального права мають рішення Палати у кримінальних справах Касаційного Суду Франції; по-друге, згідно зі ст. 111-5 КК Франції до компетенції кримінальних судів належить тлумачення адміністративних нормативних актів, регулюючих або індивідуальних, а також оцінки їх законності, якщо віл нього залежить вирішення ними конкретної кримінальної справи.
2. Поняття та ознаки кримінального правопорушення. Класифікація кримінальних правопорушень. У французькому законодавстві на загальне позначення кримінально караних діянь використовується термін "кримінальне правопорушення", однак визначення цього терміна не наводиться. Загальне уявлення про кримінальне правопорушення можна отримати виходячи зі змісту окремих норм загальної частини КК Франції.
Так, згідно за ст. 111-1 КК Франції кримінальні правопорушення поділяються на злочини, проступки та порушення. У ст. 111-2 КК зазначається, що злочини та проступки, а також покарання за них передбачаються лише законами, а відповідальність за порушення встановлюється в підзаконних нормативно-правових актах. Виходячи зі ст. 111-3 КК, караним є лише діяння, яке містить усі ознаки злочину або проступку, передбачені законом, або ознаки порушення, закріплені в незаконному акті. Відповідно до ст. 121-3 КК злочин характеризується лише умислом; проступок – умислом, а в передбачених законом випадках – і необережністю.
Найбільш поширеним підходом до розуміння злочину у Франції є формальний – злочин визнається юридичною абстракцією і він наявний лише тоді, коли включений до кримінального кодексу, і за нього передбачено певне покарання.
Злочини – це найбільш тяжкі правопорушення, які характеризуються лише умисною виною. Під проступками розуміються менш серйозні умисні або необережні діяння, за вчинення яких передбачаються менш суворі покарання Порушеннями визнаються малозначні діяння, за вчинення яких не може бути призначено позбавлення волі.
У кримінальному законодавстві Франції не закріплюється поняття ані вини, ані її форм. Моральний або суб'єктивний елемент злочину встановлюється, виходячи зі змісту конкретної норми про кримінальну відповідальність. У теорії виокремлюють такі форми вини: умисел, необережність або неумисну вину та презюмовану вину.
Умисел характеризується тим, що особа усвідомлює протиправний характер свого діяння, бажає його вчинити й бажає настання його шкідливих наслідків. Умисел прийнято поділяти на попередній, спеціальний та невизначений.
Відповідно досі. 132-72 КК Франції попередній умисел є наміром вчинити певний злочин або проступок, який сформувався до діяння. Він розглядується як обставини, яка обтяжує відповідальність. Під спеціальним умислом розуміється намір вчинити злочинне діяння з певною метою, яка безпосередньо передбачається в кримінально-правовій нормі. Невизначений умисел має місце тоді, коли особа бажала спричинити особі, державі, суспільству певну шкоду, але не замислювалася про те, яким буде максимальний розмір цієї шкоди.
Необережністю характеризуються лише проступки. Вона наявна тоді, коли особа і усвідомлює своє діяння, бажає його вчинити, але не передбачає його наслідків.
Презюмована вина – це психологічна ознака, притаманна для більшості порушень. У цьому випадку об'єктивне вчинення заборонених діянь уже передбачає вину правопорушника. Особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності лише в тому випадку, якщо доведе, що вона діяла за обставин непереборної сили.
3. Обставини, що виключають відповідальність за кримінальне правопорушення. У Розділі II Глави II Книги І КК Франції закріплений вичерпний перелік обставин, які виключають або пом'якшують кримінальну відповідальність: неосудність або обмежена осудність; примушування; помилка в праві; вчинення діянь, дозволених або передбачених законом або підзаконним нормативно-правовим актом; виконання наказу; самооборона або захист інших осіб; необхідність; нездатність неповнолітнього усвідомлювати свої діяння.
У кримінальному законодавстві Франції поняття неосудності безпосередньо не визначається, а наводяться лише певні її критерії, наявність яких виключає винність особи. Згідно зі ст. 122-1 КК Франції не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка у момент вчинення діяння страждала на таке психічне або нервово-психічне захворювання, яке позбавило його можливості усвідомлювати характер своїх дій або контролювати їх. У цій нормі закріплено 2 такі критерії неосудності: юридичний (психологічний) – нездатність усвідомлювати свої діяння або керувати ними, та медичний – наявність психічного чи нервово-психічного захворювання.
Па відміну від неосудності, обмежена осудність лише пом'якшує відповідальність особи. Виходячи зі ст. 122-1 КК Франції, розглядуваний стан характеризується тим, що в момент вчинення діяння, яке підпадає під ознаки кримінально-караного, особа страждала на такий психічний або нервово-психічний розлад здоров'я (медичний критерій), який знизив, чи обмежив її здатність усвідомлювати характер своїх дій або контролювати їх (психологічний критерій).
Згідно зі ст. 122-2 КК Франції примус є підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у випадку, коли ця особа діяла під впливом сили або примусу, яким вона не могла протистояти.
Виходячи зі ст. 122-3 КК Франції, особа не підлягає кримінальній відповідальності за діяння, яке підпадає під ознаки будь-якого кримінального правопорушення, якщо вона вважала свою поведінку законною через помилку в праві, якої вона не могла уникнути. Помилятися стосовно правомірності своєї поведінки згідно КК Франції, особа може лише в 2 випадках: 1) якщо вона володіє помилковою інформацією, наданою адміністративним органом влади до вчинення діяння; або 2) якщо нормативний акт, який передбачає злочинність діяння, не був опублікований.
Згідно зі ст. 122-4 КК Франції особа має звільнятися від кримінальної відповідальності за поведінку, дозволену або передбачену законом. У цьому випадку мова йде не про колізію між нормою закону (підзаконного акту) та кримінально-правовими нормами, а про можливість законно здійснювати суспільно корисну діяльність, пов'язану з ризиком. Наприклад, долаючи опір при затриманні озброєного підозрюваного, застосування до нього фізичної сили працівниками правоохоронних органів вважатиметься правомірною поведінкою, оскільки в такій ситуації закон дозволяє застосування такої сили. Зазначена стаття закріплює й таку підставу звільнення від кримінальної відповідальності, як виконання законного наказу органу влади.
У ст.ст. 122-5- 122-7 КК Франції закріплені підстави звільнення від кримінальної відповідальності, які виникають зі стану необхідності. Останнім охоплюються випадки самооборони (ст.ст. 122-5, 122-6 КК), захисту іншої особи (ст. 122-5 КК) та необхідності запобігання небезпеки (ст. 122-7 КК).
Ще однією підставою звільнення від кримінальної відповідальності і нездатність неповнолітнього усвідомлювати свою поведінку. Із приводу цього в ст. 122 -8 КК Франції зазначено, що неповнолітній, здатний усвідомлювати свої діяння, несе кримінальну відповідальність за злочини, проступки та порушення, у яких його було визнано винним, і підлягає застосуванню до нього захисних, допоміжних, наглядових та виховних заходів у порядку, передбаченому спеціальним законодавством. В останньому також визначаються заходи виховного впливу, які можуть призначатися неповнолітнім віком 10–18 років, а також покарання для неповнолітніх 13-18 років, ураховуючи знижену відповідальність таких осіб через їх малолітній вік.
Французьке кримінальне законодавство не закріплює мінімального віку кримінальної відповідальності, проте виходячи зі ст. 122-8 КК Франції, кримінальній відповідальності за віковим критерієм підлягають: 1) всі особи, які на момент вчинення злочину досягли 18-річного віку; 2) неповнолітні особи, які на момент вчинення злочину були здатні усвідомлювати свої діяння.
Вік, із якого в судовій практиці поведінка визнається свідомою, як правило, становить 7–8 років. При цьому суддя бере до уваги особу дитини, обставини та вид діяння, яке містить ознаки кримінально-караного. Верховний Суд Франції визначив, що в таких випадках необхідним є встановлення того, що дитина розуміла й бажала вчините кримінальне правопорушення.
4. Суб'єкт кримінального правопорушення. У французькому кримінальному законодавстві не використовується поняття суб'єкту злочину. Проте, виходячи з його положень, до кримінальної відповідальності можуть притягатися як фізичні, так і юридичні особи.
Загальними ознаками фізичної особи, яка може бути піддана кримінальному переслідуванню, вважаються осудність та вік.
Згідно зі ст. 121-2 КК Франції у передбачених законом випадках юридичні особи, за винятком держави, несуть кримінальну відповідальність за кримінальні правопорушення, вчинені на їх користь їхніми органами або представниками. Крім того, у зазначеній статті закріплено, що місцеві органи публічної влади є відповідальними лише за кримінальні правопорушення, вчинені в ході здійснення ними діяльності на підставі делегованих повноважень.
Притягнення юридичної особи до кримінальної відповідальності можливо лише за сукупності таких умов: а) наявності у французькому кримінальному законодавстві норми, яка передбачає можливість вчинення конкретного правопорушення юридичною особою; б) вчинення кримінального правопорушення органом або законним представником юридичної особи; в) вчинення його на користь відповідної юридичної особи; та додатково, у разі вирішення питання про відповідальність місцевого органу публічної влади – г) зв'язок правопорушення з діяльністю, здійснюваною на підставі делегованих цьому органу повноважень.
Під органом та законним представником юридичної особи розуміються певні фізичні особи, які в процесі участі в здійсненні господарської або управлінської (стосується лише місцевих органів публічної влади) діяльності уповноважені діяти від імені юридичної особи або представляти її інтереси.
Притягнення юридичної особи до кримінальної відповідальності, як зазначається в ст. 121-1 КК Франції, не виключає відповідальності й фізичної особи, яка при цьому діяла як виконавець або співучасник.
5. Система покарань. Види покарань, порядок їх призначення та виконання регламентується французьким кримінальним законодавством окремо для фізичних та юридичних осіб.
Основними критеріями диференціації покарань, які можуть призначатися фізичним особам, є вид кримінального правопорушення та вік правопорушника.
Виходячи зі ст. 131-1 КК Франції, фізичним особам, засудженим за вчинення злочину, як основне покарання може призначатися:
1) довічне позбавлення або обмеження волі;
2) строкове позбавлення або обмеження волі: а) до 30 років; б) до 20 років; в) до 15 років. При цьому мінімальний строк позбавлення або обмеження волі за злочин становить 10 років.
Ці покарання можуть призначатися як окремо, так і в сукупності зі штрафом.
За вчинення проступку згідно зі ст. 131-3 КК Франції до особи можуть застосовуватися як основні такі види покарань: 1) позбавлення волі (до 10 років); 2) штраф (не менше 3000 євро); 3) штраф-дні; 4) примусова участь у національно-патріотичній програмі; 5) громадські роботи; 6) санкції, пов'язані з позбавленням або обмеженням певних прав, а саме: а) позбавлення прана керувати транспортним засобом на строк до 5 років; б) заборона керувати певними видами транспортних засобів на строк до 5 років; в) анулювання прав водія з забороною претендувати на їх поновлення на строк до 5 років; г) конфіскація одного або декількох транспортних засобів, що належать засудженому; ґ) заборона будь-якого використання одного або декількох транспортних засобів, що належать засудженому, на строк до одного року; д) заборона зберігати або носити зброю, на яку необхідний спеціальний дозвіл, на строк до 5 років; є) конфіскація зброї, яка належить засудженому, або до якої він мас вільний доступ; є) заборона підписувати чеки або користуватися кредитними картками на строк до 5 років та деякі інші.
Поряд із зазначеним за вчинення злочину або проступку особі можуть призначатися одне або декілька з додаткових видів покарань, передбачених ст. 131-10 КК і пов'язаних із забороною, позбавленням або обмеженням певного права, обов'язком пройти лікування або вчинити певне діяння, конфіскацією або примусовим відчуженням певного майна, примусовим припиненням діяльності юридичної особи, опублікування або поширення вироку суду в пресі або оприлюднення його за допомогою електронних засобів масової комунікації.
Відповідно до ст. 131-12 КК за вчинення порушення особа може піддаватися: 1) штрафу; 2) санкціям, пов'язаним з обмеженням або позбавленням певних прав, а саме: а) позбавлення права керувати транспортним засобом на строк до одного року; б) заборона будь-якого використання одного або декількох транспортних засобів, що належать засудженому, на строк до 6 місяців; в) конфіскація зброї, яка належить засудженому, або до якої він мас вільний доступ; г) позбавлення дозволу на полювання з одночасною забороною його поновлення на строк до одного року; і) заборона підписувати чеки або користуватися кредитними картками на строк до 5 років; д) конфіскація предметів, знарядь злочину або його результатів. Крім того, до неї можуть застосовуватися додаткові покарання, які також пов'язані з обмеженням або позбавленням певних прав.
Для юридичних осіб, виходячи зі ст.ст. 131-37, 131-40 КК Франції, основним видом покарання є штраф. Його сума повинна в 5 разів перевищувати суму штрафу, передбачену за відповідне порушення для фізичної особи. Якщо за певне правопорушення закон не передбачає покарання у вигляді штрафу для фізичної особи, розмір штрафу, який призначається юридичній особі, становить 1 млн. євро. Позбавлення або обмеження певних прав може виступати як основним, так і додатковим покаранням.
КК Франції, а також законодавство про неповнолітніх передбачає можливість застосування кримінального покарання до неповнолітніх, лише починаючи з 13 років. До цього віку діти-порушники піддаються наглядовим, захисним та виховним заходам у спеціально створених установах. До неповнолітніх осіб, як правило, або взагалі не застосовується покарання у виді позбавлення волі, або призначаються мінімальний передбачений для відповідного злочину строк позбавлення волі.