2. Примусове лікування
Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та страждають на захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб (ст. 96 КК).
Підставою застосування примусового лікування є: сукупність таких умов:
1) засудження особи за вчинений злочин до покарання;
2) наявність у неї хвороби, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. Це можуть бути, наприклад, туберкульоз, венеричні захворювання та ін. Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 р. № 7 ”Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування” алкоголізм та наркоманія до таких хвороб не належать, оскільки є соціально небезпечними захворюваннями.
У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. При призначенні інших видів покарання примусове лікування проводиться в спеціальних лікувальних закладах.
Разом з тим, не можна не зупинитися і на окремих проблемах застосування інституту примусового лікування, які з точки зору науковців потребують підвищеної уваги. Зокрема нині в Україні на законодавчому рівні чітко не наведені критерії розмежування добровільного та примусового лікування осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, на відміну від визначень добровільного та примусового лікування наркоманів. Так само відсутні критерії розмежування добровільного та примусового лікування осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб. Тобто йдеться про відсутність загально- та спеціальноправовових норм, у яких зазначено специфіку лікування однієї категорії осіб та наявність загально правових норм щодо видів лікування іншої категорії (наркоманів).
На думку науковців, звернення безпосередньо до з’ясування юридичної природи та необхідності вирішення на правовому рівні низки проблем, пов’язаних із інститутами примусового та добровільного лікування певних категорій засуджених осіб, призводить до необхідності виділити, зокрема, такі дискусійні питання: проблема відсутності визначення та переліку хвороб, небезпечних для здоров’я інших осіб; розмежування добровільного та примусового лікування осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб; визначення ознак, що вказують на відмінність чи спорідненість групи хвороб, небезпечних для здоров’я інших осіб, та наркоманії; питання можливості застосування примусового лікування, передбаченого ст. 96 КК до осіб, хворих на наркоманію, які вчинили злочин.