7. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію

Звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію передбачено ч.1 ст. 44 і ч.2. ст. 86 КК. Відповідно до ч.3 ст. 92 Конституції амністія оголошується законами України. Закони про амністію (за виключенням закону про умовну амністію) Верховна Рада України може приймати не частіше одного разу протягом року.

Існування інституту амністії має важливе кримінально-правове значення і завдячує своїм існуванням насамперед принципам гуманізму та економії кримінально - правової репресії.

Амністією потрібно визнавати правовий акт, який не скасовуючи і не змінюючи відповідного кримінального закону, передбачає звільнення індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні певних злочинів, від кримінальної відповідальності та покарання або заміну невідбутої частини більш м’яким покаранням.

Амністія не є декриміналізацією і акти амністії не ставлять під сумнів законність і обґрунтованість постановлених обвинувальних вироків. В цьому аспекті необхідно відрізняти її від реабілітації – проголошення невинуватості осіб, несправедливо засуджених судовими або позасудовими органами.

Набрання чинності конкретним законом про амністію само по собі нікого від кримінальної відповідальності чи покарання звільнити не спроможне. Законодавець не знає, до кого персонально буде застосована амністія. Вона розрахована на застосування щодо неперсоніфікованого кола осіб, однак рішення про її застосування ухвалюється індивідуально щодо кожної особи.

Отже амністія – це позбавлений персоніфікованого характеру акт вищого органу державної влади, який відіграє роль юридичної передумови ухвалення правозастосувальним органом (судом) процесуального рішення про звільнення конкретної особи від кримінальної відповідальності або покарання.

На відміну від закону про амністію, акт помилування не розрахований на невизначену кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально зазначених в Указі Президента України про помилування осіб.

Питання про застосування або незастосування амністії суд вирішує за власною ініціативою, ініціативою прокурора, органів дізнання та досудового слідства, органу або установи виконання покарань, а також за власною ініціативою обвинуваченого, підсудного, засудженого чи їх законних представників.

Порядок застосування амністії регламентується Законом України від 1 жовтня 1996р. ”Про застосування амністії в Україні”, проте з 1.01. 2012р. набирає чинності Закон України від 2 червня 2011р. № 3464-VІ ”Про внесення змін до Закону України "Про застосування амністії в Україні" та інших законодавчих актів України”, який виклав цей закон у новій редакції (від 2.06.2011р.)

Відповідно до ст. 1 Закону від 2.06.2011р. амністія – це повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. Наведена визначення є більш вузьким, ніж це було передбачено у попередній редакції Закону (від 1.10.1996р.), оскільки раніше амністія передбачала звільнення від кримінальної відповідальності і осіб, кримінальні справи стосовно яких перебували у провадженні органах досудового слідства і дізнання. За новою редакцією від кримінальної відповідальності можуть бути звільнені лише особи, визнані винними у вчинені злочину вироком суду, який ще набрав законної сили.

В подальшому будемо аналізувати нову редакцію Закону України ”Про застосування амністії в Україні” (далі – Закон).

Відповідно до статті 2 Закону може бути передбачено:

а) повне звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (повна амністія);

б) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим чи зняття судимості стосовно осіб, які звільняються від відбування покарання.

Законодавець у новій редакції Закону значно звузив (у порівнянні з попередньою редакцією Закону) коло осіб, до яких амністія не може бути застосована.

Зокрема, згідно зі ст.4 Закону, амністія не може бути застосована до:

а) осіб, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті судом з постановленням обвинувального вироку;

б) осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;

в) осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та/або особливо тяжких злочинів;

г) осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України, терористичний акт, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

ґ) осіб, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину, крім зазначених у пункті "г" цієї статті, які відбули менше двох третин призначеного вироком суду основного покарання;

д) осіб, яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;

е) осіб, стосовно яких протягом останніх десяти років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин;

є) осіб, які не відшкодували завдані ними збитки або не усунули заподіяну злочином шкоду.

Амністія також не застосовується до цілої низки осіб, які засуджені за певні злочини (зокрема умисне вбивство; катування; насильницьке донорство; незаконне позбавлення волі або викрадення людини; захоплення заручників; торгівлю людьми або іншу незаконну угоду стосовно людини; за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; розбій; вимагання та цілий ряд інших (ч.2 ст. 4 Закону).

Крім того, конкретним законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на які амністія не поширюється.

Відповідно до ст. 5 Закону дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання законом про амністію чинності. У виняткових випадках з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених законом про амністію (умовна амністія).

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує (ч. 3 ст.6 КПК), оскільки такий вид звільнення є нереабілітуючим та потребує згоди особи, стосовно якої вирішується питання про застосування амністії.

13