76. Міжнародне становище України після іі світової війни. Україна засновниця оон.

Для України одним з найважливіших політичних наслідків другої світової війни було завершення об’єднання всіх українських земель в єдиній державі, про що мріяли всі національні лідери минулого.

Відомо, що у вересні 1939 р., скориставшись нападом Німеччини на Польщу, Радянський Союз ввів свої війська на територію Західної України. В листопаді того ж року позачергові V сесія Верховної Ради СРСР і ІІІ сесія Верховної Ради УРСР прийняли Закон про включення Західної України до складу УРСР. На приєднаних землях були створені Волинська, Дрогобицька (1959р. об’єднана з Львівською), Львівська, Рівненська, Станіславська (1962 р. переіменована на Івано-Франківську) і Тернопільська області.

Питання про західноукраїнські землі постало на Кримській конференції (лютий 1945 р.) у зв’язку з обговоренням майбутнього Польщі. Глави американської (Ф.Рузвельт) і англійської (У.Черчіль) делегацій висловилися за те, щоб кордон між СРСР і Польщею пройшов по так званій „лінії Керзона”, запропонованій міністром іноземних справ Великобританії лордом Дж.Керзоном у 1920 р. під час радянсько-польської війни. Одночасно Ф.Рузвельт пропонував Й.Сталіну зробити полякам поступки при розмежуванні кордонів. Сталін погодився і в Комюніке конференції було написано: „Глави трьох Урядів вважають, що східний кордон Польщі повинен проходити вздовж лінії Керзона з відхиленням від неї в деяких районах від п’яти до восьми кілометрів на користь Польщі.” [9. с.191]. На цих умовах 16 серпня 1945 р. і був підписаний договір між СРСР і Польщею.

„Лінія Керзона” проходила майже по етнічному кордону, але в результаті відхилення від неї за Польщею залишалися ряд територій, заселених українцями. Це - Лемківщина (західні схили Карпат - Низькі Бескиди), Посяння з м. Перемишль, в якому в кінці XІ ст.. князювали правнуки Ярослава Мудрого, Холмщина з м. Холм, побудованим Данилом Галицьким 1223 р.

В червні 1940 р. Радянський Союз поставив перед королівським урядом Румунії вимогу повернути північну частину Буковини і Бесарабію, захоплені у 1918 р. Румунія погодилася. Північна Буковина та Аккерманський (нині Білгород-Дністровський), Ізмаїльський та Хотинський повіти Бесарабії відійшли до України. 7 серпня 1940 р. наказом Президії Верховної Ради СРСР були створені Чернівецька і Аккерманська (в грудні перейменована в Ізмаїльську, а в 1954 р. приєднана до Одеської) області. Радянсько-Румунський договір 10 лютого 1947 р. остаточно закріпив таке становище.

Нарешті 29 червня 1945 р. угода між СРСР і Чехословаччиною оформила входження до складу УРСР Закарпатської України. Тут була створена Закарпатська область з центром в Ужгороді.

Таким чином, Соборна Україна відбулася.

Не менш важливим наслідком другої світової війни для України був вихід її на міжнародну арену. Значною мірою це було пов’язано з виникненням Організації Об’єднаних Націй.

Відомо, що ідея створення Міжнародної Організації для підтримки миру і безпеки була висловлена на Московській конференції міністрів іноземних справ СРСР, США і Великобританії в жовтні 1943 р. До такої організації мали ввійти всі миролюбні держави на принципах суверенної рівності. Кожна з них повинна мати в ній один голос.

Бажаючи розширити своє представництво в цій організації, сталінське керівництво вирішило використати союзні республіки. Передбачалось надати їм атрибути самостійності і ввести до ООН. З цією метою в лютому 1944 р. Верховна Рада СРСР затвердила закон, за яким усі союзні республіки отримали право створювати власні наркомати закордонних справ. 5 лютого 1944 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР наркомом закордонних справ республіки було призначено відомого українського письменника і громадського діяча О.Корнійчука.

Уже через кілька днів новий нарком подав голові РНК УРСР М.Хрущову програму діяльності НКЗС. Вона передбачала: встановлення дипломатичних відносин з США, Англією, Польщею, Чехословаччиною та іншими країнами, участь у роботі післявоєнних мирних конференцій, активізацію пропагандистської діяльності щодо ролі України у боротьбі з фашизмом, її політичного, економічного, культурного становища і т.п.

Така дипломатична активність республіки не входила до планів союзного уряду. В липні 1944 р. О.Корнійчук був усунутий з посади наркома, а на його місце призначений Д.Мануїльський. Останній склав новий проект програми діяльності НКЗС, який обмежив його функції і повністю підпорядкував союзному наркомату закордонних справ [2, с.35-45]. Але незважаючи на це вихід України на міжнародну арену почався.

Під час Кримської конференції (4 - 11 лютого 1945 р.) Ф.Рузвельт і У.Черчіль погодились з пропозицією Й.Сталіна прийняти до ООН Україну і Білорусію, як держави, що найбільше постраждали від фашизму. На засіданні 8 лютого Черчілль говорив: „Жертви, принесені Білорусією і Україною, відомі. Він (Черчілль) вважає, що якщо ці дві республіки підпишуть Декларацію Об’єднаних Націй, то їх необхідно запросити” [9, с. 159].

25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско відкрилась установча конференція ООН. 30 квітня пленум конференції запропонував урядам України і Білорусії прислати свої делегації. 6 травня делегація УРСР прибула. До неї входили: нарком закордонних справ Д.Мануїльський (голова), зам.голови РНК І.Сенін, віце-президент АН України академік О.Палладін, вчений секретар Президії АН України професор П.Погребняк, ректор Київського університету ім. Т.Г.Шевченка професор В.Бондарчук, директор Інституту істрії АН України професор М.Петровський та ін.

Члени української делегації зразу ж включились в роботу конференції, зокрема, по розробці Статуту ООН. Так, Д.Мануїльський очолив Перший комітет конференції, який складав текст преамбули і першого розділу („Цілі і принципи”) Статуту; О.Палладін ввійшов до комітету, який розробляв питання про членство в ООН; В.Бондарчук і М.Петровський працювали над питаннями про повноваження Генеральної Асамблеї. І.Сенін - про повноваження Ради Безпеки; П.Погребняк брав участь у розробці Статуту Міжнародного Суду і т.д.

Україна вступила до численних спеціалізованих органів і агентств ООН - Статистичної комісії, Комісії з прав людини, Комітету у справах біженців і переміщених осіб, Комісії по співробітництву в галузі освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітнього поштового союзу і т.д. До 1950 р. набула членства у 8 міжнародних організаціях, а у 1951 - 1958 рр. - ще у 16-ти

Восени 1945 р. підготовча комісія ООН розробила порядок денний першої сесії Генеральної Асамблеї. Першим віце-головою підготовчої комісії і головою Першого комітету (з політичних питань і безпеки) став Д.Мануїльський [5, с. 341].

Як член ООН, УРСР брала участь у найважливіших дипломатичних акціях повоєнного періоду. Так, вона була учасницею Паризької мирної конференції (29.VІІ - 15.X 1946), скликаної для розгляду мирних договорів країн антигітлерівської коаліції з колишніми союзниками Німеччини. Її підписи стоять під договорами з Італією, Угорщиною, Румунією, Болгарією і Фінляндією, які підвели підсумок війні і закріпили нові кордони в Європі.

Світ довідався про існування України.

Як і всі країни, що підписали Статут ООН, Україна почала наполегливо домагатися здійснення основних принципів і напрямів, закріплених у ньому. Найбільше значення в перші повоєнні роки мала дипломатична боротьба за визнання возз'єднання західноукраїнських земель і західних кордонів України. Українська дипломатія докладала зусиль і у розв'язанні питання депортацій українців з Польщі в Україну, поляків - з України в Польщу. За міждержавними угодами до 1946 р. з України в Польщу виїхало близько 810 тис. поляків, а з Польщі в Україну - 480 тис. українців. Переселялися здебільшого добровільно і за матеріального сприяння приймаючої держави. Коли ж виїхали всі бажаючі, польський уряд під приводом знищення соціально-економічної і демографічної основи для діяльності УПА здійснив широкомасштабну в сталінському стилі операцію ''Вісла'' про примусове виселення українців із місць їхнього компактного проживання. Шість дивізій Війська Польського 28 квітня 1947 р. оточили всі українські села, а відділи НКВС і чехословацькі прикордонні відділи заблокували східний і південний кордони, щоб допомогти в ганебній акції проти українського народу. З квітня до серпня 1947 р. було розселено на північно-західних землях, колишніх німецьких, 140577 осіб. Згодом сенат республіки Польщі прийняв ухвалу, яка засудила акцію ''Вісла'' як злочинну проти українського народу. Верховна Рада України привітала такий крок.

Делегація Української РСР у складі Д.Мануїльського, О.Вой-ни, М.Петровського 10 лютого 1947 р. взяла участь у підписанні мирних договорів з Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною і Фінляндією, де підтверджено входження західних українських земель до складу УРСР та її повоєнні кордони.

Плідну роботу молода українська дипломатія провела в 1945-1947 pp. у зв'язку з діяльністю в Україні Адміністрації допомоги і відбудови Об'єднаних Націй (ЮНРРА; створена у Вашингтоні 9 листопада 1943; ліквідована 1947). У 1948 р. в Белграді Україна підписала Конвенцію про режим судноплавства по Дунаю. В умовах різкого загострення міжнародної напруженості українська дипломатична служба брала участь у переговорах з обмеження озброєнь і збройних сил, заборони атомної зброї. Чимало було зроблено і для підтримки національно-визвольної боротьби народів проти колонізаторів.

У 50-х роках представники УРСР працювали у 16 міжнародних організаціях, підписали 60 міжнародних договорів, угод і конвенцій. Українські дипломати чимало зробили для подальшого розвитку і зміцнення Організації Об'єднаних Націй. У 1948-1949 pp. Україна була членом Ради безпеки. Працюючи в Комісії з прав людини, українські дипломати зробили вагомий внесок у розробку і прийняття ''Загальної декларації прав людини'' Генеральною Асамблею ООН 10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла юридично обов'язкові ''Пакти про права людини''. Україна ратифікувала їх разом з СРСР і БРСР першою. У травні 1945 р. УРСР стала членом Міжнародної організації праці Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Проте її роль занепала в роки ''холодної війни''.

У 50-х - на початку 60-х років XX ст. участь УРСР у виборних органах ООН стала мінімальною. Представники України також не посідали впливових постів у Секретаріаті й інших органах, як і в адміністративному апараті ООН. Щоправда, 1961 р. суддею Міжнародного суду в Гаазі було обрано на дев'ять років українця В.Корецького, але не як представника України, а від СРСР, хоч Україна залишалась членом суду.

Суперечливим був розвиток міжнародних культурних і наукових зв'язків України у повоєнний період. У роки сталінщини, ідеологічного догмату вони обмежувалися обміном делегаціями літераторів і вчених, театральними і мистецькими колективами, переважно з соціалістичними країнами у дні великих свят, ювілеїв.

У повоєнні роки помітну роль почала виконувати народна дипломатія. Набував сили й організаційно зміцнювався рух прихильників миру. Представники України були делеговані на Конгрес захисту миру, що відбувався в серпні 1948 р. у польському м. Вроцлаві.

Делегація Української РСР взяла активну участь у роботі Першого Всесвітнього конгресу прихильників миру в квітні 1949 p., одночасно в Парижі та Празі. Все доросле населення підписало Відозву Постійного комітету Всесвітнього конгресу прихильників миру (Стокгольмську відозву) в березні 1950 р. У 1951 р. у Києві відбулася Перша Українська республіканська конференція прихильників миру. Масовим був і рух громадськості республіки на підтримку Конгресу народів на захист миру (грудень 1952).