Кількісні обмеження, квоти і ліцензування імпорту

Деякі товари підлягають імпортним квотам або кількісним обмеженням.

Законодавство, яке обмежує імпорт, може мати найрізноманітнішу спрямованість. Воно може, наприклад:

- забороняти ввезення товарів;

- обмежувати ввезення у визначені порти;

- обмежувати маршрути перевезення товарів;

- обмежувати місця збереження товарів;

- обмежувати можливості використання товарів.

Такі обмеження можуть ставитися до всіх імпортних товарів, у тому числі до тих, які пересилаються поштою або розміщуються у вільних економічних зонах. Експортеру завжди потрібно переконатися в тому, що його контрагент у країні імпорту надав йому відповідну і вичерпну інформацію, яка дасть можливість підготувати товар до ввезення в країну, в тому числі забезпечити відповідне упакування, маркірування і т. ін., і що імпортер, із свого боку, здійснив усю необхідну підготовку для ввезення товару в країну. Законодавство багатьох країн про зовнішню торгівлю постійно змінюється. Щоб одержати повну і вичерпну інформацію про порядок імпорту, потрібно в деяких випадках консультуватися з компетентними державними органами країни імпорту.

Держави обмежують імпорт різних товарів, наприклад:

1) сільськогосподарської продукції, в тому числі:

- молочної продукції;

- фруктів і овочів;

- живих комах;

- тварин;

- м'ясних продуктів;

- рослинних продуктів;

- домашньої птиці, яєць і похідної продукції;

2) зброї;

3) побутової техніки;

4) ліків;

5) нових лікарських засобів для людей;

6) нових лікарських засобів для тварин;

7) косметики;

8) харчових продуктів;

9) вірусів і токсинів;

10) іноземної валюти, дорогоцінних металів і марок;

11) текстильних виробів, вовни, хутра;

12) товарних знаків, об'єктів авторського права;

13) шкіри і слонової кістки;

14) алкогольних напоїв; 16) транспортних засобів;

16) плаваючих засобів;

17) літаків;

18) інших товарів.

Найчастіше держави просто обмежують кількість товару, яку можна ввезти в країну. Наприклад, у країну дозволяється за рік ввезти тільки 100 тис. т визначеного товару.

Такі обмеження можуть стосуватися:

- всіх імпортних товарів цього виду (глобальні обмеження);

- товарів цього виду, які імпортуються з визначеної країни (локальні обмеження).

Обмеження можуть мати дві основні форми:

- кількісні обмеження (назвемо їх нетарифні квоти);

- тарифні квоти.

Коли імпорт товару підлягає кількісним обмеженням (тарифним або нетарифним квотам), щоб ввезти товар, як правило, необхідно одержати ліцензію.

Нетарифні квоти

Уряд країни А може встановити, що у 2002 р. в країну А квота на ввезення цукрової тростини становить 100 тис. т. Припустимо, що п'ять підприємств планують ввезти в країну А цукрову тростину

51. Державні закупки

Державні закупки (G) — це третій компонент попиту на товари та по­слуги. Держава закуповує зброю, послуги державних службовців, книжки для бібліотек, наймає вчителів, будує школи і дороги тощо. Всі ці та їм подібні операції складають компонент державних закупок товарів і послуг, на який припадає десь п'ята частина виробленого ВВП.

Ці купівлі є лише одним із видів державних витрат. До іншого виду належать трансфертні платежі домогосподарствам. Проте, на відміну від державних закупок, трансфертні платежі не є частиною попиту на вироб­лені економікою товари і послуги, а отже, не є компонентом змінної G. Збільшення трансфертних платежів за рахунок зростання податків не змінює використовуваний доход. Тому будемо вважати у даній моделі, що показник Т— це чисті податки, тобто

Т=Податки—Трансфертні платежі.

Коли обсяг державних закупок дорівнює величині чистих податків (G=T), то уряд має збалансований бюджет. Коли G>T, уряд зводить бюджет з дефіцитом, який фінансується через позики на фінансових ринках за рахунок зростання державного боргу. Якщо ж G<T, — утворюється надлишок державного бюджету, який може бути використаний для погашення забор­гованості.

У нашій моделі ми припускаємо, що обсяг державних закупок (G) і розмір податкових надходжень (Т) є екзогенними змінними, тобто змінни­ми, визначеними за рамками моделі:

Прийнявши           це припущення, розглянемо, як впливають бюджетні та податкові заходи на ендогенні економічні змінні споживчих витрат (С), інве­стиційних витрат (І) та реальну процентну ставку (г).

Державні закупки (G) — це третій компонент попиту на товари та по­слуги. Держава закуповує зброю, послуги державних службовців, книжки для бібліотек, наймає вчителів, будує школи і дороги тощо. Всі ці та їм подібні операції складають компонент державних закупок товарів і послуг, на який припадає десь п'ята частина виробленого ВВП.

Ці купівлі є лише одним із видів державних витрат. До іншого виду належать трансфертні платежі домогосподарствам. Проте, на відміну від державних закупок, трансфертні платежі не є частиною попиту на вироб­лені економікою товари і послуги, а отже, не є компонентом змінної G. Збільшення трансфертних платежів за рахунок зростання податків не змінює використовуваний доход. Тому будемо вважати у даній моделі, що показник Т— це чисті податки, тобто

Т=Податки—Трансфертні платежі.

Коли обсяг державних закупок дорівнює величині чистих податків (G=T), то уряд має збалансований бюджет. Коли G>T, уряд зводить бюджет з дефіцитом, який фінансується через позики на фінансових ринках за рахунок зростання державного боргу. Якщо ж G<T, — утворюється надлишок державного бюджету, який може бути використаний для погашення забор­гованості.

У нашій моделі ми припускаємо, що обсяг державних закупок (G) і розмір податкових надходжень (Т) є екзогенними змінними, тобто змінни­ми, визначеними за рамками моделі:

Прийнявши           це припущення, розглянемо, як впливають бюджетні та податкові заходи на ендогенні економічні змінні споживчих витрат (С), інве­стиційних витрат (І) та реальну процентну ставку (г).

52. Рерулювання експорту в україні

В Україні обмежується експорт цілого ряду товарів, серед яких:

- зброя;

- боєприпаси;

- військова техніка і спеціальні комплектуючі вироби для їхнього виробництва;

- вибухові речовини;

- ядерні матеріали;

- технології, устаткування, установки, спеціальні неядерні матеріали і пов'язані з ними послуги;

- джерела іонізуючого випромінювання;

- інші види продукції, технологій і послуг, що використовуються при створенні озброєння і військової техніки або розкривають державну таємницю України;

- дорогоцінні метали і сплави, коштовні камені;

- наркотичні і психотропні засоби;

- твори мистецтва і стародавні предмети з музейних фондів України.

Заходи обмеження експорту включають:

- заборону експортувати товари з України без дозволу Державної служби експортного контролю;

" - вимогу про обов'язкове узгодження з державними органами

умов торгівлі деякими товарами;

- встановлення обов'язкових умов експорту товарів.

Більш докладно про обмеження експорту див. "Положення про державний експортний контроль в Україні", затверджене Указом Президента від 13 лютого 1998 р,№ 117/98, зі змінами, внесеними:

- Указом Президента від 26 березня 1999 р. № 283/99;

- Указом Президента від 2 серпня 1999 р. № 953/99.

53. регулювання інвестування

Принципи державного регулювання інвестиційного процесу в Україні:

o підвищення ролі і збільшення частки власних (внутрішніх) джерел інвестування національної економіки;

o удосконалення нормативно-правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;

o забезпечення позитивних, інноваційних мікроструктурних зрушень;

o послідовна децентралізація інвестиційного процесу (передача функції забезпечення інвестиціями господарюючим суб'єктам);

o збільшення частки власних коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;

o виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм, проектів, спрямованих на забезпечення структурних зрушень в економіці у напрямку формування PCE;

o адресність інвестицій (фінансування інвестиційних проектів відповідно до державних цільових програм);

o розміщення централізованих КВ на конкурсній основі;

o надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;

o обов'язкова державна експертиза кожної інвестиційної програми і проекту (для визначення їх відповідності цілям і пріоритетам ДЕП та соціально-економічної ефективності);

o перехід від бюджетного фінансування до кредитування інвестиційних проектів;

o розширення джерел фінансування інвестиційних проектів (змішане фінансування);

o запровадження системи страхування інвестицій;

54. створення закордонних підприємств і представництв

Здійснювати іноземне інвестування можна в різних формах, в тому числі створюючи нові підприємства, які цілком або частково належать іноземним інвесторам.    Держави встановлюють вимоги, які необхідно виконувати і мати на увазі при створенні підприємств. У той час, як деякі з цих вимог спеціально "призначені" для того, щоб обмежувати іноземне інвестування, більшість з них належить до всіх видів діяльності і до всіх форм організації бізнесу.    До вимог, спрямованих на обмеження іноземного інвестування, можна віднести заборону або обмеження на створення підприємств, що повністю належать іноземним особам. Єдиним виходом буде створення спільного підприємства. В деяких країнах існують різного роду мінімальні рівні вітчизняної участі в підприємствах: наприклад, у жодному підприємстві, утворюваному в країні А, не повинно бути менше 49 % місцевого капіталу.    В різних країнах застосовуються свої правила бухгалтерського і податкового обліку. Це може призвести до того, що особам з однієї країни буде важко зрозуміти фінансові документи іншої, або, що ще гірше, вони зрозуміють їх неправильно.    Трудове законодавство і практика відносин між роботодавцем і найманими працівниками також не однакові у всіх країнах.    Відносини між урядом і приватними підприємствами в одних країнах можуть значно відрізнятися від відносин в інших державах. Вплив уряду на рішення керівників підприємств не однаковий у різних країнах. Не однаковий і ступінь участі державних підприємств у підприємницькій діяльності.

55.регулювання торгівлі послугами

Держави різними засобами обмежують і регулюють міжнародну торгівлю послугами. До таких засобів належать:    1. Обмеження на пересування людей і на їхнє право здійснювати фахову практику за кордоном.    2. Податкові норми і правила переказу валюти за кордон, що на практиці призводить до відсутності іноземних джерел послуг.    3. Обмежувальна практика ліцензування або сертифікації, наприклад, ліцензування телевізійних станцій або надання іноземним літакам права приземлятися на своїй території.    4. Обмеження на створення іноземцями підприємств з надання послуг.    5. Існування монополій на надання певних послуг, визнаних державою, а іноді навіть здійснюваних нею.    6. Заборона державним органам закуповувати іноземні послуги    7. Обов'язкові вимоги використовувати місцеві підприємства з надання певних послуг.    8. Заборона передавати у власність іноземцям приміщення, устаткування і т.ін., необхідні для надання послуг.    9. Неофіційна, але дуже ефективна бюрократична протидія роботі іноземних (або контрольованих іноземцями) підприємств, що надають послуги.    За результатами Уругвайського раунду переговорів у ГАТТ було підписано Генеральну угоду про торгівлю послугами (ГАТС). Участь у ГАТС є обов'язковою умовою членства у СОТ, прямої спадкоємиці ГАТТ.    ГАТС - перша спроба встановити "всесвітні правила поведінки" держав при регулюванні торгівлі послугами. Оскільки ще немає досвіду таких всесвітніх угод і тому, що міжнародна торгівля послугами, на відміну від міжнародної торгівлі товарами, справа порівняно "нова", держави змогли домовитися тільки про загальні підходи до регулювання торгівлі послугами. На основі цих єдиних підходів деякі країни вже знижують бар'єри в торгівлі послугами. Що особливо важливо, ГАТТ заклала основу для подальших переговорів між країнами - членами СОТ про зниження бар'єрів у торгівлі послугами. Вже зараз ведуться переговори про: - фінансові послуги (банківські, страхові й ін.); - професійні послуги (бухгалтерські і юридичні); - обмеження на пересування фізичних осіб.

56. міжнародний розвиток торговихз відносин

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) - одна із форм міжнародних відносин. МЕВ опосередковують здійснення інших форм міжнародних відносин. Наприклад, для нормального функціонування науково-технічних зв'язків між країнами необхідним є міжнародний ринок науково-технічної продукції. Крім того МЕВ - це система економічних зв'язків з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання продуктів, що вийшли за рамки національних кордонів.

Продукт може вироблятися на основі кооперації виробничих ресурсів двох або декількох країн. Суб'єкти різних країн можуть обмінюватися товарами внаслідок чого виробництво і споживання певного товару буде знаходитись в різних країнах. Міжнародні відносини розподілу - це відносини, які виникають з приводу а) розподілу факторів виробництва (засобів виробництва, робочої сили) між країнами; б) розподілу продуктів економічної діяльності серед суб'єктів із різних країн; в) розподілу доходів між учасниками МЕВ.

57. найважливіші міжнародні угоди

Під міжнародним торговельним договором слід розуміти угоду між двома або кількома державами, в якій визначаються їхні взаємні права та обов’язки в галузі торгівлі. На підставі цих договорів установлюються, змінюються або припиняються відповідні міжнародні економічні відносини між державами в галузі торгівлі. У міжнародних торговельних договорах (угодах) визначаються не лише принципи, а й створюється певна правова база для торговельних відносин. Зокрема, в них вирішуються правові питання, пов’язані зі стягненням мита, регулюванням ввезення і вивезення товарів, торговельним мореплавством, транспортом, транзитом, з діяльністю юридичних і фізичних осіб однієї країни на території іншої, дією юридичних актів, застосуванням принципу найбільшого сприяння, режиму преференцій тощо.

Торговельні договори укладаються як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. Прикладом багатостороннього міжнародного торговельного договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) від 30 вересня 1947 р., яка була підписана спочатку 23 державами. Нині у ній беруть участь 139 країн. ГАТТ відіграє велику роль в організації міжнародних торговельних відносин, адже в ній закріплені найважливіші принципи й умови між­народної торгівлі.

Важливе значення для організації торговельно-економічного співробітництва між державами СНД мають багатосторонні угоди, які укладаються між ними. Так, 14 лютого 1992 р. цими державами була підписана Угода про регулювання взаємовідносин держав Співдружності в галузі торговельно-економічного співробітництва у 1992 р.

Значну роль у розвитку міжнародних торговельних відносин мають положення Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу (10 березня — 11 квітня 1980 р., Відень). Це — один із найзначніших уніфікованих міжнародно-правових актів, в якому втілені останні досягнення наукових досліджень і практики в цій галузі.

Міжнародні торговельні договори бувають різні як за змістом, так і за назвою. Серед них передусім слід виділити такі.

Договори про торгівлю і мореплавство укладаються, як правило, від імені держав на тривалі строки (п’ять і більше років) і закріплюють основні умови здійснення міжнародних торговельних відносин.

Угоди про торговельні відносини (торговельні угоди) укладаються між урядами країн, які домовляються про встановлення міжнародних торговельних відносин на основі договору про торгівлю і мореплавство. Вони розвивають і конкретизують положення цього договору, визначаючи обов’язки кожної зі сторін.

Угоди в галузі морського судноплавства підписуються на основі торговельних угод. Така угода була підписана, наприклад, у грудні 1992 р. між Україною і США. Це перша в історії цих країн угода, яка відкриває широкі можливості для реалізації та розширення двосторонньої торговельної угоди, підписаної у травні 1992 р. Президентом України і Президентом США. У цьому документі регламентуються двосторонні відносини у галузі судноплавства, передбачається полегшення доступу торговельних кораблів до портів держави-партнера (за винятком гаваней, закри­тих із міркувань безпеки), розвиток ділових відносин між морськими транспортними агентствами України та США.

Угоди про товарообіг і платежі визначають не лише асортимент товарів, що взаємно поставляються, строки та умови по­ставки, а й порядок розрахунків за них.

Клірингові угоди передбачають порядок розрахунків через залік зустрічних вимог. Відповідно до цих угод платежі валютою проводяться лише на суму різниць у товарних поставках і наданих послугах. До таких угод можна також віднести платіжні угоди і платіжно-клірингові угоди.

Торговельні конвенції як угоди визначають зміст відносин між державами з вузьких спеціальних питань у галузі торгівлі (наприклад, митна конвенція).

Протоколи — це угоди з якого-небудь конкретного питання в галузі зовнішньої торгівлі. Вони використовуються також і для роз’яснення умов договору або угоди.

Для більш повного уявлення про зміст міжнародних торговельних договорів наведемо скорочений текст угоди про торговельні відносини між Україною і США.

58.міжнародні правила перевезення товарів

Укладено п'ять головних міжнародних актів щодо перевезення товарів: 1) Брюссельська конвенція про встановлення єдиних правил про коносамент 1924 р. (Гаазькі правила). В Брюссельській конвенції беруть участь порівняно мало держав, однак Гаазькі правила широко застосовуються як типовий договір морського перевезення товарів. У 1968 році в Брюссельську конвенцію були внесені зміни. Нова редакція отримала назву "Правила Гаага-Вісбі"; 2) Гамбурзька конвенція 1978 р. про морські перевезення вантажів. Конвенція набрала чинності, але на практиці не застосовується; 3) Варшавська конвенція 1929 р. для уніфікації деяких правил щодо міжнародних повітряних перевезень. Варшавська конвенція доповнюється декількома додатковими протоколами та угодами: - Гаазький протокол 1955 р. про поправки до Варшавської конвенції 1929 р. про уніфікацію деяких правил щодо міжнародних повітряних перевезень. Беруть участь практично всі країни-учасниці Варшавської конвенції; - Монреальська угода 1966 року; - Гватемальський протокол 1971 року; - Монреальські протоколи 1975 року. Слід пам'ятати й про те, що далеко не всі учасники Варшавської конвенції і Гаазького протоколу беруть участь в інших додаткових угодах і протоколах. Не всі додаткові протоколи вступили в силу, деякі з них ще не були ратифіковані необхідною кількістю держав; 4) Конвенція 1956 р. про контракти міжнародних автомобільних перевезень товарів (Конвенція CMR); 5) Угода про міжнародні залізничні перевезення 1980 р. (Конвенція КОТІФ). Треба мати на увазі, що зміст цих конвенцій охоплює широке коло проблем. Основні вимоги конвенцій стосуються таких питань: - на які перевезення поширюється дія Конвенції; - на які вантажі поширюється дія Конвенції; - роль вини перевізника при встановленні його відповідальності і обставин, які впливають на його відповідальність; - межі відповідальності перевізника. Брюссельська конвенція про встановлення єдиних правил про коносамент 1924р. (Гаазькі правила). Основні положення Брюссельської конвенції (Гаазьких правил): - дія правил поширюється на будь-які договори перевезення (у тому числі неміжнародні), засвідчені коносаментом або іншим подібним документом, що є підставою для морського перевезення вантажів, але тільки якщо коносамент було видано у країні - учасниці Конвенції; - дія правил поширюється на будь-які товари, крім: * живих тварин; * вантажів, що за договором мають перевозитися на палубі й дійсно перевозяться в такий спосіб; - перевізник повинен відшкодувати збиток, якщо вантажовідправник доведе, що шкода була заподіяна із вини перевізника. Якщо вантажовідправник це доведе, перевізник винний у заподіянні шкоди (за умови, якщо не доведе інше). Перевізник не несе відповідальності, якщо доведе, що шкоду було завдано не з його вини і не з вини його агентів або службовців. Перевізник не несе відповідальності, якщо збиток є наслідком навігаційної помилки; - межа відповідальності перевізника: 10 тис. франків Пуанкаре за одне місце або одиницю вантажу або 30 франків Пуанкаре за 1 кг ваги брутто втраченого або ушкодженого вантажу, залежно від того, яка сума більша. Перевізник не може включити в договір положення, що звільняють його від відповідальності, встановленої Гаазькими правилами. Брюссельська конвенція про встановлення єдиних правил про коносамент 1924року, зі змінами, внесеними в 1968році (Правила Гаага-Вісбі). Найбільш істотні відмінності Правил Гаага-Вісбі від Гаазьких правил полягають у тому, що: - Правила Гаага-Вісбі не застосовуються, якщо під час перевезення був виданий не коносамент, а будь-який інший документ; - якщо позов до перевізника або його агента про відшкодування збитку під час перевезення пред'явлений, і службовець або агент не є незалежним підрядчиком, цей службовець або агент має право скористатися положеннями про звільнення від відповідальності та про межі відповідальності, на які згідно з Конвенцією вправі посилатися перевізник. Суми, відшкодовані перевізником і такими службовцями й агентами, ні в якому разі не повинні в сукупності перевищувати межу, передбачену дійсною Конвенцією. 59. Міжнародна організація – це об'єднання трьох або більше урядів, міжурядових або громадських співтовариств, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи реалізації проектів. У роботі міжнародних організацій беруть участь уповноважені посланці, які представляють інтереси своєї держави чи співтовариства, притримуючись поваги, невтручання у внутрішні справи, порядку прийняття рішень та норм міжнародного права.

За предметом діяльності розрізняють загальнополітичні та спеціальні (економічні, науково-технічні,кредитно-фінансові, військові, з питань розвитку та ін.) міжнародні організації. Вони мають установчу міжнародну угоду, постійні органи і штаб-квартиру.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ. ООН – універсальна організація, яка виконує і загальнополітичні, і спеціалізовані функції, оскільки включає більш ніж 30 взаємопов’язаних об’єднань. Заснована ще в 1945 р., нині вона охоплює 192 країни світу і є центром розв’язування  проблем, з якими зіштовхується людство. Щоденно ця організація проводить роботу зі сприяння дотримання прав людини, охорони довкілля, боротьбі з хворобами і скорочення масштабів бідності. ООН розробляє норми і правила безпечного й ефективного повітряного сполучення, приділяє увагу удосконаленню телекомунікацій і захисту інтересів споживачів. Вона є ініціатором міжнародних кампаній у боротьбі з обігом наркотиків і тероризмом. Діючи в усіх регіонах  світу, ця організація надає допомогу біженцям, допомагає збільшити обсяги виробництва продовольства, відіграє провідну роль у боротьбі зі СНІДом. Головними органами ООН є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Міжнародний Суд, Секретаріат та ін. На особливу увагу заслуговують галузеві організації, створені ООН для вирішення певних завдань міжнародного розвитку.

Серед них однією з найбільш авторитетних стала ЮНЕСКО – спеціалізований підрозділ ООН із питань освіти, науки і культури. Метою цієї міжурядової організації є сприяння миру і зміцнення міжнародної безпеки шляхом розвитку співробітництва між державами в гуманітарній сфері. ЮНЕСКО об'єднує 188 країн. Одним із напрямів її діяльності є охорона культурної і природної світової спадщини та її використання для потреб міжнародного туризму. Список світової культурної спадщини, складений під егідою ЮНЕСКО, налічує 890 об’єктів (станом на 2009 р.). Із численних пам'яток України до нього включено Києво-Печерську лавру і Софійський собор у Києві, історичний центр Львова, прадавні букові ліси Українських Карпат, українську частину геодезичної дуги Струве.

Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО) при ООН створена з метою підвищення якості харчування і продуктивності в аграрному секторі, покращання умов життя сільського населення, сприяння світовому економічному зростанню. ФАО ділиться досвідом у царині формування сільськогосподарської політики, плануванні, підготовки законодавства і створення національних стратегій розвитку та подолання недоїдання і голоду. Для реалізації місцевих проектів ФАО надає технічну і обмежену фінансову допомогу, яка надходить від розвинутих держав і банків.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) – спеціалізоване об’єднання ООН, головною метою якого є сприяння охороні здоров'я населення всіх країн світу. Ця організація координує міжнародне співробітництво для розвитку й удосконалення систем охорони здоров'я, викорінення інфекційних захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, епідемій і пандемій, координації фармацевтичної діяльності. День заснування ВООЗ – 7 квітня (1948 р.) – щорічно відзначається як Всесвітній день здоров'я. До складу ВООЗ входять 193 країни. Україна є членом ВООЗ з 1948 р. (як незалежна країна поновила членство в 1992 р.).

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) – міжнародна організація з науково-технічної співпраці в галузі мирного використання ядерної технології. Її членами є 146 держав. МАГАТЕ встановлює стандарти ядерної безпеки і захисту довкілля, надає країнам технічну допомогу, а також заохочує обмін науково-технічною інформацією щодо мирного використання енергії атому.

ЗАГАЛЬНОПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ. Рада Європи, яка функціонує з 1949 р., є міжурядовою організацією, завдання якої – захист прав людини та верховенство права. Організація  пропагує європейську культурну самобутність та розмаїття європейських культур, розв’язує проблеми, які існують в суспільстві (щодо національних меншин, расової і міжетнічної нетерпимості, захисту навколишнього середовища, СНІДу, наркотиків, організованої злочинності тощо). Рада Європи допомагає утвердженню демократії в регіоні, підтримуючи політичні, законотворчі та конституційні реформи. До цієї організації разом з країнами Європи входить й Україна (з 1995 р.) та такі пострадянські країни, як Росія, Молдова, Грузія, Азербайджан, Вірменія.

Історія створення Європейського Парламенту пов’язана з євроінтеграційними процесами, що розпочалися ще в 1950–1970 рр. У минулому це об’єднання мало статус консультативного та контролюючого органу в розв’язуванні спільних проблем держав-членів. Нині до складу Європарламенту входять представники 27 країн Європи, які є членами ЄС (табл. 6), і він посідає провідне місце серед інституцій, створених у рамках ЄС. Визначальними принципами організації є рівноправність країн-членів при вирішенні питань, свобода, безпека, солідарність та забезпечення довготривалого миру на території держав ЄС. 

Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворена в 1991 р. як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. Того ж року до СНД приєдналися ще вісім колишніх республік Радянського Союзу: Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан,Узбекистан, а в 1993 р. – Грузія. У 2005 р. зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна – співзасновницяорганізації, але Статут СНД не затвердила, тому формально вона залишається не членом, а спостерігачем. У 2008 р. парламент Грузії прийняв рішення про припинення членства в СНД, але поки-що ця країна залишається членом Співдружності.

СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ОРГАНІЗАЦІЇ. Європейський Союз (ЄС) – політико-економічне інтеграційне об’єднання 27 країн Європи,  утворене в 1993 р. (табл. 4). ЄС поєднує ознаки міжнародної організації і держави, однак формально не є ні тим, ні іншим. Країни ЄС пройшли довгий інтеграційний шлях: від підписання у 1951 р. договору про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі, до Лісабонського договору 2007 р. про реформування ЄС. Він відіграє величезну роль у міжнародних відносинах. Країни ЄС зобов’язалися проводити спільний зовнішньополітичний курс, узгоджувати основні напрямки економічної, екологічної і соціальної політики.

60. світова організація торгівлі

Світова організація торгівлі (СОТ) – міжнародне об’єднання, що опікується правилами торгівлі між країнами, дбає, щоб торговельні обміни відбувалися легко, передбачувано і вільно, а також врегульовує торговельні суперечки. Ця організація об’єднує понад 150 членів, які здійснюють 97 % світового торговельного обігу. Україна – член СОТ із 2008 р.

61. Міжнародний валютний фонд і світовий банк

Міжнародний валютний фонд - це валютно-фінансова організація міжурядового співробітництва. Специфіка МВФ порівняно з іншими міжурядовими організаціями полягає у виконанні ним одночасно функцій регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Головним завданням МВФ є скорочення тривалості та зменшення нерівно-ваги у міжнародному балансі розрахунків членів, забезпечення стабільності валютних курсів.

- сприяння міжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;

- сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів;

- сприяння стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам та запобігання конкурентному знеціненню валют;

сприяння створенню багатосторонньої системи платежів та переказів за поточними операціями і прагнення до ліквідації валютних обмежень.

Міжнародний валютний фонд створено за рішенням Бреттон-Вудської конференції в 1944 р. У створенні МВФ активну участь брав і Радянський Союз. Він повинен був мати третю за розмірами квоту в статутному фонді. Розмір останнього планувався у сумі 8,8 млрд дол. З них частка США — 2750 млн дол., Великобританії — 1300 млн дол., СРСР — 1200 млн дол., Китаю — 550 млн дол., Франції — 450 млн дол. і т. д.

Проте СРСР не підписав угоди з МВФ. Офіційно це було пов’язано з тим, що участь СРСР у цій організації і виконання низки її вимог призвело б до втручання у внутрішні справи Радянського Союзу. З позицій сьогодення така офіційна версія була не зовсім правдивою. Так, вимоги до країни-учасниці про необхідність публікації даних щодо видобутку золота, стан платіжного балансу країни та деякі інші навряд чи можна розцінювати, як втручання у внутрішні справи країни. Такі вимоги в цілому вкладаються в ту звичайну інформацію, яку надає позичальник своєму кредитору. Але разом з тим серед умов МВФ були й дійсно дискримінаційні стосовно Радянського Союзу. Так, СРСР, маючи третю після США і Великобританії квоту, на відміну від них не мав би (у разі його вступу до МВФ) права вето.

З країн так званого соціалістичного табору членом МВФ довгий час була тільки Югославія. Ситуація почала змінюватися з 1980-х років, коли до цієї організації ввійшли Румунія, Польща, Угорщина, а в 1991 р. і Радянський Союз подав заяву на вступ до МВФ, яка, однак, не була реалізована у зв’язку з розпадом СРСР. Пізніше, у 1992 p., на вступ до МВФ подають заявки і входять до цієї організації перші республіки колишнього СРСР. Серед них — Росія, Україна, Казахстан та ін.

МВФ функціонує на підставі свого статуту, який з моменту заснування переглядався тричі. Уперше в 1969 р. у зв’язку з уведенням СДР (спеціальних засобів запозичення). Вдруге у 1976 р. у зв’язку з підписанням Ямайської валютної угоди і, нарешті, остання поправка була введена в дію в 1990 p., вона передбачала припинення участі в голосуванні тих країн, які не погасили своїх боргів перед МВФ.

Відповідно до Статуту МВФ його головними завданнями є:

- сприяння розвитку міжнародної торгівлі і розвитку міжнародних валютних відносин;

- підтримка стабільного курсу валют;

- підтримка рівноваги платіжних балансів країн, які входять до МВФ;

- допомога в організації багатосторонньої системи платежів за поточними операціями;

- надання коштів для покриття дефіциту платіжного балансу країн-учасниць;

- відміна валютних обмежень

Світови́й банк, заснований в 1944 році, є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку. Банк, що надав у 2002 фінансовому році країнам-клієнтам позики на загальну суму 19,5 млрд дол. США, у цей час здійснює свою діяльність більш ніж в 100 країнах, що розвиваються, здійснюючи фінансову й консультаційну допомогу з метою підвищення рівня життя й поліпшення життя найбіднішого населення. Банк розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й приватним сектором. Представництва Банку в різних країнах світу займаються реалізацією його програм, підтримують зв’язок з урядом і цивільним суспільством і сприяють більше глибокому розумінню проблем розвитку.

62.організація економічного співробітництва та розвитку

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) була створена у 1961 році на базі Європейської організації економічного співробітництва, заснованої для управління допомогою з боку США та Канади у рамках Плану Маршала по реконструкції Європи після Другої Світової війни.

Ядром цієї організації спочатку були країни Європи та Північної Америки. Сьогодні ОЕСР об'єднує 34 країни: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ізраїль, Іспанія, Ісландія, Ірландія, Італія, Канада, Корея, Люксембург, Мексика, Німеччина, Норвегія, Нова Зеландія, Нідерланди, Польща, Португалія, Словаччина, Словенія, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція, Японія, Чилі.

Від самого початку існування цієї організації її діяльність спрямовується на зміцнення й підвищення ефективності економік держав-членів, покращення соціально-економічних умов та ситуації з зайнятістю, забезпечення економічного зростання як індустріально розвинутих країн, так і тих, що розвиваються.

ОЕСР - це «клуб багатих країн», які поділяють ідеї демократії та принципи ринкової економіки. Країни-члени організації виробляють 2/3 світових матеріальних цінностей та послуг.

У рамках організації керівництво та представники урядів проводять неформальні дискусії зі своїми колегами з інших держав-членів щодо спільних економічних проблем та шляхів їхнього вирішення. В ОЕСР не видаються зобов’язуючі резолюції, натомість розробляються рекомендації для урядів держав світу щодо удосконалення соціально-економічної політики. Ці рекомендації поєднують у собі позитивний досвід, допомагають знайти шляхи вирішення спільних проблем, скоординувати внутрішню та зовнішню політику.

Дискусії у рамках ОЕСР спонукують уряди держав-членів до укладення угод щодо застосування єдиних «правил гри» у питаннях міжнародного співробітництва, наприклад, щодо боротьби з корупцією, експортних кредитів, руху капіталів, прямих іноземних інвестицій. На підставі проведених ОЕСР досліджень і аналізів розробляються норми та моделі міжнародної фіскальної політики чи рекомендації і директиви щодо захисту навколишнього середовища.

ОЕСР також активно співпрацює з державами світу, які не є членами організації, у рамках спеціалізованих програм, міжнародних заходів тощо.

Вищим органом ОЕСР є Рада, до складу якої входять по одному представнику від кожної країни-члена ОЕСР та представник Європейської Комісії. Щороку Рада збирає міністрів країн-членів ОЕСР для обговорення поточних проблем, чутливих з точки зору громадськості, та визначають пріоритети діяльності організації на наступний рік.

Секретаріат ОЕСР розміщується у Парижі. Керує Секретаріатом Генеральний секретар, якому допомагають 4 його заступники. Генеральний секретар головує в Раді ОЕСР, забезпечуючи таким чином зв'язок між національними делегаціями та секретаріатом.

Генеральний секретар ОЕСР - Ангель Гурріа (з 1 червня 2006 року).

Робота Секретаріату організовується у директоратах за напрямами, аналогічними напрямам роботи міністерств в урядах (директорати з питань фінансів, сільського господарства та рибальства, захисту навколишнього середовища, освіти, зайнятості тощо), та у тісному контакті з офіційними чинниками країн, які потім використовують у своїй роботі результати проведених аналізів.

Функціональними структурними підрозділами ОЕСР є комітети, до складу яких у якості експертів входять представники галузевих міністерств та відомств держав-членів, а також не членів ОЕСР. У рамках комітетів створюються робочі групи зі спеціалізованих питань, наприклад, Робоча група з суднобудування, Робоча група з питань розвитку малого і середнього бізнесу та підприємництва.

Організаційно до ОЕСР входять також напівавтономні структури, зокрема, Міжнародне енергетичне агентство, Агентство ОЕСР з ядерної енергетики, Європейська конференція міністрів транспорту, Центр розвитку, Центр з питань досліджень та інновацій в галузі освіти, Клуб Саеля.

Фінансування ОЕСР забезпечується країнами-членами організації. Розмір внеску кожної з країн до бюджету визначається за формулою, яка враховує «вагу економіки» цієї країни. Найбільшим контрибутором ОЕСР є США, які формують 25% бюджету цієї організації, на другому місці за розміром членського внеску – Японія (16%).

За погодженням з Радою, країни можуть також фінансувати окремі програми та проекти. Необхідний обсяг річного бюджету організації та програма її роботи визначаються країнами-членами ОЕСР на засіданні Ради.

Офіційними мовами ОЕСР є англійська і французька.

ОЕСР має свою сторінку в Інтернеті: www.oecd.org.

 

Україна і ОЕСР

Співробітництво між Україною та ОЕСР започатковано у 1997 році шляхом підписання КМУ та ОЕСР Угоди щодо привілеїв, імунітетів та пільг, які надаються ОЕСР на території України. Угоду було ратифіковано Верховною Радою України у липні 1999 року (Закон України від 07.07.99 № 850-XIV).

З того часу представницькі делегації України на постійній основі беруть участь у заходах, що проводяться ОЕСР для країн, що не є членами цієї організації.

Співробітництво між Україною та ОЕСР здійснюється відповідно до Плану дій, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.02.2013 р. № 132-р «Про затвердження плану дій щодо поглиблення співробітництва між Україною та ОЕСР на 2013-2016 роки»

Відповідальним за співробітництво України з ОЕСР центральним органом виконавчої влади визначене Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

63. Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін това­рами й послугами, належить до числа найбільш давніх форм між­народних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнарод­на міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхід­ність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає.

Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зов­нішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для економії витрат в економіці або в окремих її галузях. Плани зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток взаємовигідних зв'язків з країнами світу. Вони мають всебічно враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в інтересах розвитку економіки, технічного прогре­су та підвищення рівня життя народу.

У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються номенклатура й обсяги основних товарів, які мають змінити товарну структуру експорту та імпорту, головні напрями розвитку зовніш­ньоторгового обороту по окремих країнах, обсяг технічного й еко­номічного сприяння країнам, які розвиваються, характер і обсяги кредитних операцій. Під час розробки планів проводяться розра­хунки економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту, імпорту та сумарного економічного ефекту відповідно до методики визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі;

її ефективність визначається шляхом порівняння витрат на вироб­ництво з витратами на імпорт.

Поряд з відносними показниками розраховуються абсолютні, які відображають ефективність чи збиток, отримані економікою в ре­зультаті застосування тієї чи іншої пропозиції щодо розвитку зов­нішньої торгівлі. При цьому рекомендується враховувати специфіку торгівлі з окремими країнами чи їх групами, умови торгівлі в кре­дит та ін.

Ось уже сім років Україна виступає на світовій арені як незале­жна європейська держава, її економіка переживає затяжну кризу. Через зниження попиту на внутрішньому ринку велика кількість підприємств працює практично в півсили. Типовим явищем стало приховане безробіття.