66.Концептуальні основи зовнішньоекономічної стратегії україни

Стратегічна програма розвитку зовнішньоекономічних відносин України має базуватися на забезпеченні її суверенітету в світогосподарських зв'язках, гарантуванні її національної зовнішньоекономічної безпеки. Вся розгалужена сукупність зовнішньоекономічних зв'язків повинна ґрунтуватися на еквівалентному, взаємовигідному обміні, міжнародному поділі й кооперації праці. Взаємодія зі світовим господарством має спиратися на комплексну, гнучку і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, в основі якої - максимальна господарська свобода безпосередніх виробників, експортерів товарів і послуг. Не менш важлива відкритість економіки для широкої і взаємовигідної участі в регіональних та світових господарських і валютно-фінансових системах і структурах.

На підставі цього можна сформулювати головні елементи системи зовнішньоекономічної стратегії України, яка, на наш погляд, має включати:

- створення потужного експортного сектору;

- зміцнення і забезпечення конвертованості національної валюти;

- залучення іноземних інвестицій на основі створення СП, вільних економічних зон, інших форм спільного підприємництва з іноземним капіталом;

- лібералізацію імпорту;

- здійснення закордонної підприємницької діяльності;

- формування розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки, біржі, страхові компанії, консалтинг, аудит, лізинг і т. ін.);

- гнучку податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову і валютну політику, що стимулює диверсифікацію експортно-імпортних операцій;

- поступову інтеграцію економіки в європейські і світові господарські об'єднання та організації;

- кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності. Головне завдання полягає в тому, щоб визначити етапи, напрямки, форми і способи реалізації зовнішньоекономічної стратегії.

Серед пріоритетів у розвитку експортного сектору варто назвати насамперед високотехнологічні, наукомісткі галузі машинобудування (верстати, літаки, ракети, судна, прилади, побутова техніка), порошкову металургію, надтверді матеріали, кераміку, електрозварювальне виробництво. Техніка і технологія в цих і деяких інших галузях досягають світового рівня, що значно полегшує проблему пошуку й освоєння власної ніші на світових товарних ринках.

67. Механізм реалізації зовнішньоекономічної політики

Зовнішньоекономічна діяльність України регулюється законами і нормативними актами, прийнятими Верховною Радою України. Серед них у першу чергу необхідно назвати такі: "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", "Про єдиний митний тариф", "Про захист іноземних інвестицій" та ін. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", ухвалений 16 квітня 1991 p., закріплює принципи зовнішньоекономічної діяльності, визначає її суб'єктів і види, встановлює основи правового і економічного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, спеціальні правові режими, юридичну відповідальність. Цей Закон належить до законів прямої дії, що дає можливість підприємцям безпосередньо застосовувати його норми в процесі здійснення зовнішньоекономічних зв'язків. У ньому наведено перелік фізичних і юридичних осіб, що мають право на таку діяльність, а також усіх можливих видів і форм зовнішньоекономічної діяльності. Закон вводить правові основи її державного регулювання, включаючи питання ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій, розподілу виручки від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті. В ньому сформульовані принципи оподатковування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, її митного регулювання і страхування зовнішньоекономічних операцій. У законі визначені спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності, заходи щодо захисту прав і законних інтересів держави та інших суб'єктів зовнішньоекономічної і господарської діяльності України. Закон України "Про єдиний митний тариф" базується на прийнятих міжнародних нормах, у першу чергу на рекомендаціях і рішеннях ГАТТ. Він спрямований на забезпечення максимальної відповідності нашого законодавства загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справи та являє собою систематизований перелік тарифних ставок, які встановлюються на товари й інші предмети, якщо вони ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Закон визначає такі головні види мита: адвалорне, що розраховується у відсотках до тарифної вартості товарів і інших предметів; специфічне, що обчислюється у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, за які сплачується мито; комбіноване - об'єднує обидва зазначені вище види мита. Законом вводиться порядок обчислення ввізного, вивізного і сезонного мита. Визначається також сфера застосування особливих видів мита: спеціальних, антидемпінгових і компенсаційних. Спеціальні статті закону регулюють порядок обчислення й оплати мита, тарифні пільги і преференції. Обкладання митом товарів й інших предметів при їхньому ввезенні на митну територію України здійснюється за ставками Єдиного митного тарифу України, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 р. Товарна класифікаційна схема Митного тарифу України базується на Гармонізованій системі опису і кодування товарів; у ній класифікуються практично всі товари, що наявні в міжнародній торгівлі. Товарна номенклатура будується на основі Гармонізованої системи і Комбінованої номенклатури ЄС. У зовнішній торгівлі України використовується також Загальна система преференцій, прийнята на II Конференції Організації Об'єднаних Націй з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) у 1968 р. Починаючи з 1993 p., Україна включена до числа країн, для яких Європейським Союзом встановлений тарифний преференційний режим. Отже, зовнішньоекономічні зв'язки України постійно й неухильно трансформуються в ринковий режим функціонування, забезпечуючи органічне включення господарської системи країни в міжнародний поділ праці.

68. Наразі проблема остаточного вибору свого інтеграційного шляху є визначальною і невідкладною для України. У листопаді 2013р. на III саміті Східного партнерства у Вільнюсі очікується підписання Угоди про асоціацію, заснованої на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції включно з поглибленою та всеохоплюючою зоною вільної торгівлі.

Це якісно новий рівень співробітництва Києва і Брюсселя, розрахованого на стратегічну перспективу.

По суті, підписання Угоди має стати стартом запровадження масштабних реформ у різних сферах внутрішнього життя України, в результаті яких країна має наблизитися до стандартів, що відповідають статусу держави-кандидата на вступ до ЄС. Очевидно, що успішність реалізації Угоди вирішальною мірою залежить від спільних зусиль влади, опозиції, громадських структур, українського суспільства в цілому.

Слід мати на увазі, що після можливого підписання Угоди розпочнеться тривалий процес її ратифікації національними парламентами країн ЄС. Проте, є реальна можливість ближчим часом забезпечити тимчасове запровадження окремих позицій документа, що активізує як контакти Києва і Брюсселя, так і процеси внутрішніх перетворень в Україні.

Якщо документ не буде підписаний, або буде виконуватися повільно й непослідовно, як виконувалися попередні домовленості з ЄС – історичний шанс для України буде втрачено.

Водночас, країни Митного союзу (насамперед Росія) нарощують зусилля із залучення України до цього утворення, а в перспективі – до Євразійського економічного союзу. При цьому, підписаний 31 травня 2013р. Меморандум про поглиблення взаємодії між Україною і Євразійської економічною комісією керівники Митного союзу вважають першим кроком України на шляху євразійської інтеграції.

Обидва процеси – підготовка до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, з одного боку, та посилення намагань Росії залучити Україну до євразійської інтеграції – з іншого, збіглися в часі. Причому, речники як ЄС, так і Митного союзу заявляють про однозначну альтернативу – або Україна підписує Угоду про асоціацію з ЄС, або приєднується до Митного союзу.

Інтеграційні проекти Брюсселя і Москви на пострадянському просторі відрізняються характером, змістом і цілями. Російська сторона заохочує Україну насамперед “енергетичними преференціями”, намагаючись створити на європейському континенті регіональну структуру на противагу ЄС. При цьому залишаються “поза кадром” проблеми забезпечення демократичного характеру розвитку країни.

Для Брюсселя визначальним фактором подальшої євроінтеграції Києва є саме рівень розвитку демократії, громадянського суспільства, забезпечення верховенства права, незалежності судової системи, прав і свобод людини. Два напрями інтеграції – проблема вибору країною базових, фундаментальних цінностей, моделі подальшого розвитку. Або Україна приєднується до проекту ЄС, який об’єднує країни Європи на основі європейських норм, правил і стандартів, або стає учасницею утворення пострадянських країн з перехідною економікою і численними проблемами у сфері демократії.

На реалізації європейського вибору України помітно впливають ряд внутрішніх і зовнішніх чинників. Серед внутрішніх, що заважають руху до ЄС, – практика вибіркового судочинства, недосконалість виборчого законодавства, брак реальної протидії корупції, повільність проведення реформ, передбачених Порядком денним асоціації. На вирішенні цих питань наголошує ЄС. Це визначено у висновках Ради міністрів ЄС (10 грудня 2012р.), і в наступному так званому “списку Фюле”.

Серед зовнішніх чинників – вагомий геополітичний вплив на Україну як з боку ЄС, так і Росії. Сьогодні цей вплив посилюється – Москва і Брюссель демонструють серйозну зацікавленість у залученні України до своїх інтеграційних проектів. Результати аналізу ситуації, наведені в цій доповіді, свідчать, що стратегічним національним інтересам України відповідає європейський шлях розвитку. Але очевидно й те, що європейський вибір України не має бути альтернативою розвитку взаємовигідних, паритетних і прозорих відносин в різних сферах з країнами Митного союзу, насамперед – Росією.

Перспективи підписання Угоди про асоціацію: вимоги ЄС до України і стан їх виконання

На цей час Україна продемонструвала певні практичні дії, що наближають її до ЄС. Зокрема, у 2010р.перспектива вступу до ЄС закріплена Законом “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, у 2011р. – Україна приєдналася до Договору про заснування Енергетичного співтовариства; впродовж цього часу Парламент ухвалив ряд законів, зокрема у сфері інформації, юстиції, боротьби з корупцією тощо. Ухвалено новий Кримінальний процесуальний кодекс.

Спільно з ЄС ухвалено ряд нових програм співробітництва (бюджетної підтримки, управління кордонами, адміністративної реформи, реформи системи юстиції та ін.). Триває реалізація раніше узгоджених планів – Порядку денного асоціації Україна-ЄС, Загально-державної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС, а також – Національного плану виконання Плану дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України

Слід зазначити, що реалізація останнього документа є дуже важливою для українського суспільства в контексті євроінтеграції: результати соціологічних досліджень Центру Разумкова засвідчили виразну кореляцію власного досвіду громадян у відвідуванні країн ЄС і їх підтримкою європейського напряму інтеграції України