25. На які складові поділяють загальні (основні) функції?

Дайте характеристику кожній складовій та розкрийте їх сутність.

Функція державного управління – це:

цілісний управляючий вплив держави, специфічний за предметом, змістом і засобом його забезпечення [30, с.88; 16, с.418]; роль, яку виконує державний апарат для того, щоб здійснити відповідний вплив на суспільну систему для досягнення цілей держави, напрям його владного впливу 6, с.118];цілеспрямовані, організуючі та регулюючі впливи на певне явище, суспільні відносини чи стан [14, с.211].Предмет функції державного управління вказує на сторони, аспекти, прояви суспільної системи, що підлягають управлінському впливу держави (її органів). Для функції регулювання, наприклад, це конкретні відносини між людьми, що стали актуальними для суспільства.Зміст функції управління виражає смисл і характер управлінського впливу. У названій вище функції – це створення і застосування необхідних соціальних норм (праці, поведінки і т.д.).Через функції держави розкривається її суспільна природа і призначення. Функції державного управління показують, як, якими способами і в процесі яких взаємозв’язків з різними сегментами суспільства держава реалізує свої функції [6, с.118-120].

	Кожна з державних функцій є певним видом управлінського впливу, що пронизує всю структуру державного апарату і є спільним, типовим для певної підсистеми чи кількох підсистем державних органів. Слід розрізняти функції державного управління і управлінські функції державних органів.

26-27. Обґрунтуйте необхідність втручання держави у вирішення питань економічного та соціального розвитку

Контроль в державному управлінні – одна із найважливіших функцій державної влади та управління, яка дозволяє порівняти фактичний стан у тій чи іншій галузі з вимогами, які поставлені перед нею; виявити недоліки та помилки в роботі і попередити їх, оцінити відповідність здійснення інших функцій управління завданням, що поставлені перед ним. Контроль стає можливим завдяки наявності суб’єкта, об’єкта управління та взаємозв’язку між ними. Відповідно контроль як тип відносин є ставленням суб’єкта до власної діяльності або до діяльності інших суб’єктів з точки зору дотримання певних норм. За допомогою контролю суб’єкт управління отримує інформацію для коригування управлінської діяльності. Діяльність об’єднаних в певну структуру суб’єктів контролю, що спрямована на досягнення управлінських цілей і заснована на використанні принципів, типів, методів і технологій контролю, визначається як процес контролю.

Для забезпечення ефективності контролю він повинен відповідати вимогам об’єктивності, плановості, систематичності, комплексного підходу до оцінки стану справ, гласності, дієвості, особистої відповідальності керівника за стан і організацію контролю [16, с.164].

За суб’єктами застосування контроль як спеціальний спосіб забезпечення законності поділяється на: Президентський, Парламентський, Урядовий, відомчий та судовий; нагляд – на прокурорський та адміністративний.

Президентський контроль. Контрольні повноваження Глава держави реалізує безпосередньо або через Адміністрацію Президента. Контрольні функції відповідно до покладених обов’язків за виконанням актів, доручень, резолюцій Президента України, розпоряджень та доручень Глави Адміністрації, його заступників здійснюють структурні підрозділи Адміністрації Президента України.

Завдання Президентського контролю – своєчасне відстеження невідповідностей та недоліків, підготовці пропозицій Главі держави з усунення негативних тенденцій в управлінській діяльності, виявлення чинників, що їх породжують, запобігання негативним явищам і недопущення їх надалі.

Контрольна функція Президента України обумовлена необхідністю контролювати реалізацію рішень та актів Глави держави а також його повноваженнями відносно органів, відповідальних перед ним. Сутність цієї функції – визначення фактичного стану в тій чи іншій галузі або сфері та порівнянні досягнутого з поставленими вимогами, аналізі відхилень у виконанні завдань та причин цих відхилень, а також оцінці діяльності й доцільності обраного шляху вирішення суспільних проблем.

Громадський контроль – один з видів соціального контролю, який здійснюється об’єднаннями громадян та самими громадянами, механізмів участі громадян в управлінні державними справами, контролю за діяльністю органів влади та важливий чинник забезпечення законності у сфері державного управління, без якого існування демократії неможливе.

Громадський контроль базується виключно на правових засадах. Згідно зі ст. 38 Конституції України [27] “громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування”. Така конституційна норма передбачає як у теоретичному, так і в практичному контексті громадський контроль за органами державного управління і місцевого самоврядування. Для громадського контролю характерною рисою є попередження порушень у сфері виконавчої влади за допомогою засобів суспільного впливу. Громадський контроль, без якого існування демократії неможливе, є важливим чинником забезпечення законності у сфері державного управління, механізмом участі громадян в управлінні державними справами.

Громадський контроль, як засіб забезпечення законності в діяльності виконавчо-розпорядчих органів, відрізняється від інших видів контролю, тим, що всі його суб’єкти виступають від імені громадськості, а не держави. Тому їх контрольні повноваження, як правило, не мають юридично-владного змісту, а рішення за результатами перевірок носять рекомендаційний характер.

Суб’єкти громадського контролю: політичні партії, професійні союзи, молодіжні та інші громадські організації, органи самоорганізації населення, трудові колективи, збори громадян за місцем проживання, а також окремі громадяни, засоби масової інформації.

28. Що таке організаційна структура державного управління? Розкрийте переваги та недоліки організаційних структур. ,

29. Які переваги та недоліки централізації і децентралізації державного управління? 

Державне управління:

цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією [16, с.95];

організуючий, спрямовуючий, координуючий та контролюючий вплив, діяння суб’єкта державного управління, спрямоване на об’єкт державного управління [33, с.5];

практичний, організуючий і регулюючий вплив держави на суспільну життєдіяльність людей з мстою її упорядкування, зберігання або перетворення, що спирається на її владну силу [14, с.63];

підзаконна діяльність органів виконавчої влади, спрямована на практичну організацію нормального життя суспільства і забезпечення особистої безпеки громадян, створення умов для їх матеріального, культурного та духовного розвитку [33, с.6].

Основні риси державного управління, які розкривають його зміст і сутність:

державне управління завжди є певною організуючою діяльністю, в результаті якої виникають конкретні, управлінські за своїм змістом відносини;

необхідною умовою виникнення управлінських відносин є наявність суб’єкта управління, тобто органа державної влади, органа місцевого самоврядування чи посадової особи, які наділені владними повноваженнями щодо здійснення державного управління;

тип відносин, які виникають між суб’єктом та об’єктами державного управління, є завжди державно-владним, причому державно-владними повноваженнями наділена завжди одна сторона – суб’єкт управління, а на долю об’єктів управління залишається виконання наказів, розпоряджень та інших нормативних документів, що надходять від суб’єкта;

організуюча діяльність державно-владного типу полягає у виконанні та розпорядництві щодо вимог законів, тобто є підзаконною, ґрунтується на чинному законодавстві;

державне управління здійснюється у правовому полі чинного законодавства, а отже, у випадку порушення останнього настає юридична відповідальність;

жоден орган державної влади не визначає самостійно основні цілі свого існування і діяльності. Ці цілі встановлюються для органу “ззовні”, зазвичай правовими приписами, виданими органами вищого організаційно-правового статусу. Тому орган не може “відмовитись” від досягнення поставлених перед ним цілей, тоді як індивід сам визначає мету своєї діяльності і при відповідних обставинах може відмовитись від її досягнення;

специфіку діяльності органів державної влади становить можливість забезпечити підлеглість шляхом застосування державного примусу;

державному управлінню притаманна організаційна єдність при одночасному охопленні великої кількості спеціальних проблем;

“продукція” органу державної влади має особливий характер, що обумовлює складність визначення продуктивності та ефективності його роботи. Наприклад, важко визначити цінність такого «виробництва», як підготовка статті, відповіді на звернення громадян тощо. Якщо для приватного сектора прибуток є основним мірилом успіху, то орган державної влади за відсутності мотиву прибутку не має чіткого вичерпного мірила чи стандарту, за яким можна судити про результати його діяльності;

державні процеси вимагають прозорості та більшої відкритості при ухваленні рішень і припускають істотніше втручання й увагу з боку громадськості, тоді як процеси ухвалення рішень у приватному управлінні менш відкриті для зовнішнього впливу.

30. Визначте сутність поняття контроль в державному управлінні. Які види контролю в державному управлінні Вам відомі? Охарактеризуйте їх. 

Основні категорії державного управління: суб’єкт державного управління; об’єкт державного управління; державно-управлінські відносини; принципи державного управління; цілі державного управління; функції державного управління; форми державного управління; методи державного управління; організаційна структура державного управління; державно-управлінська діяльність.

Ці категорії конкретизуються низкою інших понять. Наприклад, “суб’єкт державного управління”: апарат державного управління; орган державного управління; державний службовець.

Специфіка державного управління полягає в тому, що воно:

1) у своєму здійсненні опирається на владу – організовану силу суспільства, здатну до примусу, а її вплив закріплений правовими нормами характер, витоками якого є державна воля;

2) поширює свій вплив на все суспільство, піддаючи управлінській дії його найважливіші явища, процеси та взаємозв’язки;

3) діє системно, поєднуючи функціонування таких структур, як державний апарат управління і публічні прояви суспільства.

Управління – складне, багатогранне явище, характерною рисою якого є протиріччя. Управління спрямоване на поєднання “інтересів” конкретної керованої системи, під якою розуміють модель будь-якого світогляду, явища, процесу, предмету або об’єкту.

Вирізняють елементарні (прості) і складні системи державного управління. Структурну побудову елементарної (простої) системи державного управління зображено нижче на рисунку.

31. Назвіть контрольні механізми у забезпеченні законності

У загальнотеоретичному розумінні "законність" роз­глядається як специфічний державно-правовий режим, за допомогою якого забезпечується загальнообов'язковість юридичних норм у суспільстві і державі, її суть полягає в обов'язковості виконання приписів правового характеру.

Таким чином, законність, по-перше, передбачає наяв­ність законів, що виражають волю народу і відображають пізнані об'єктивні закономірності суспільного розвитку, по-друге, означає одноманітне розуміння, застосування, безумовне і точне виконання законів і заснованих на них ін­ших правових актів усіма державними органами, посадови­ми особами, громадянами, громадськими формуваннями.

Законність у сфері державного управління грунтується на таких принципах:

1) загальнообов'язковість законів для всіх без винятку органів, закладів, організацій, посадових осіб, громадян тощо. Саме в цьому проявляється загальність приписів, які містяться у законах і підзаконних актах;

2) єдності законності, тобто одноманітному розумінні і заснуванні законів на всій території держави;

3) неприпустимості протиставлення законності і до­цільності. Це означає, що сам закон є вищим ступенем прояву доцільності.

32. Що спільного і відмінного в президентському і громадському контролі?

Президентський контроль. Контрольні повноваження Глава держави реалізує безпосередньо або через Адміністрацію Президента. Контрольні функції відповідно до покладених обов’язків за виконанням актів, доручень, резолюцій Президента України, розпоряджень та доручень Глави Адміністрації, його заступників здійснюють структурні підрозділи Адміністрації Президента України.

Завдання Президентського контролю – своєчасне відстеження невідповідностей та недоліків, підготовці пропозицій Главі держави з усунення негативних тенденцій в управлінській діяльності, виявлення чинників, що їх породжують, запобігання негативним явищам і недопущення їх надалі.

Контрольна функція Президента України обумовлена необхідністю контролювати реалізацію рішень та актів Глави держави а також його повноваженнями відносно органів, відповідальних перед ним. Сутність цієї функції – визначення фактичного стану в тій чи іншій галузі або сфері та порівнянні досягнутого з поставленими вимогами, аналізі відхилень у виконанні завдань та причин цих відхилень, а також оцінці діяльності й доцільності обраного шляху вирішення суспільних проблем.

Громадський контроль – один з видів соціального контролю, який здійснюється об’єднаннями громадян та самими громадянами, механізмів участі громадян в управлінні державними справами, контролю за діяльністю органів влади та важливий чинник забезпечення законності у сфері державного управління, без якого існування демократії неможливе.

Громадський контроль базується виключно на правових засадах. Згідно зі ст. 38 Конституції України [27] “громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування”. Така конституційна норма передбачає як у теоретичному, так і в практичному контексті громадський контроль за органами державного управління і місцевого самоврядування. Для громадського контролю характерною рисою є попередження порушень у сфері виконавчої влади за допомогою засобів суспільного впливу. Громадський контроль, без якого існування демократії неможливе, є важливим чинником забезпечення законності у сфері державного управління, механізмом участі громадян в управлінні державними справами.

Громадський контроль, як засіб забезпечення законності в діяльності виконавчо-розпорядчих органів, відрізняється від інших видів контролю, тим, що всі його суб’єкти виступають від імені громадськості, а не держави. Тому їх контрольні повноваження, як правило, не мають юридично-владного змісту, а рішення за результатами перевірок носять рекомендаційний характер.

Суб’єкти громадського контролю: політичні партії, професійні союзи, молодіжні та інші громадські організації, органи самоорганізації населення, трудові колективи, збори громадян за місцем проживання, а також окремі громадяни, засоби масової інформації.

33. Означте і охарактеризуйте допоміжні функції державного управління. 

Крім загальних та спеціальних функцій, органи державного управління здійснюють ще й конкретну роботу, змістом якої є сприяння нормальному здійсненню вищезгаданих фунцій. Така діяльність отримала назву допоміжних або обслуговуючих функцій державного управління.

Якщо загальні функції мають властивість відрізнятись одна від одної, а отже, потребують запровадження специфічних методів, то допоміжні мають іншу прикметну рису - вони є спільними для всіх управлінських структур і без яких їх діяльність є неможливою. Серед них можна виділити такі: управління людськими ресурсами, фінансова діяльність і бюджетний процес, юридично-судова діяльність, діловодство і документування, зв'язки з громадськістю

34.-36 Дайте визначення та розкрийте сутність поняття “апарат державного управління” (адміністративний апарат).

Головним суб'єктом виконавчої влади, як вже зазначалося, є апарат державного управління. Він є складною системою спеціальних органів — органів виконавчої влади (які називаються також органами державного управління), що перебувають між собою у різноманітних зв'язках та відносинах і виконують основні завдання і функції держави шляхом повсякденної й оперативної управлінської (владно-розпорядчої, або адміністративної) діяльності. В системі органів виконавчої влади виділяються структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів: вищий рівень — Кабінет Міністрів (у функціональній взаємодії з Президентом); центральний рівень — міністерства, державні комітети та інші підвідомчі Кабінету Міністрів органи виконавчої влади; місцевий, або територіальний рівень, на якому діють: органи виконавчої влади загальної компетенції — Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні. Київська і Севастопольська міські державні адміністрації; органи спеціальної галузевої та функціональної компетенції, котрі як безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади, так і перебувають у так званому подвійному підпорядкуванні (тобто водночас і відповідному центральному і місцевому органу виконавчої влади). Іноді до «органів державного управління» відносять адміністрації державних підприємств, об'єднань, установ та інших організацій державної форми власності. Але треба зауважити, що таке визначення досить умовне. Ці керуючі суб'єкти мають значну специфіку, яка пов'язана лише з внутрішньою — в межах відповідної організації — спрямованістю їх функцій та повноважень. Саме з огляду на згадану специфіку стосовно цих керуючих суб'єктів, на відміну від всіх інших органів державного управління, не застосовується назва «органи виконавчої влади». Необхідно розрізняти апарат державного управління у зазначеному розумінні, тобто як систему органів, і апарат органів, який являє собою підрозділи працівників, що організаційно забезпечують основну діяльність відповідних органів, не здійснюючи безпосередньо їх владні повноваження, компетенцію.

35. Які специфічні ознаки апарату державного управління?

Державний апарат характеризується такими ознаками

• ґрунтується на загальних принципах, єдності кінцевої мети, взаємодії, орієнтована на забезпечення реалізації функцій держави;

• наділені відповідною компетенцією та здійснюють управління суспільством на професійній основі;

• кожний з органів має матеріальні засоби для здійснення управлінських функцій;

• диференційована, відповідно до принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, система;

• здійснення своєї діяльності у безпосередньо управлінських і правових формах;

• наділення державно-владними повноваженнями;

• формування на основі єдиних принципів організації і діяльності, що забезпечує його системний характер;

• забезпечення функціонування професійно підготовленими кадрами - державними службовцями;

• функціонування в певних правових формах;

• можливість застосування державного примусу.

37. Розкрийте сутність поняття і правовий статус органів виконавчої влади. 

органи виконавчої влади в Україні - це система центральних і місцевих, одноособових і колегіальних, органів виконавчої влади загальної та спеціальної компетенції на чолі з Кабінетом Міністрів України, що відповідно до Конституції та законів України забезпечують виконання Конституції України, законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України в найважливіших сферах суспільного і державного життя України.

За сутністю та змістом органи виконавчої влади України відрізняються від інших органів державної влади, передусім законодавчих і судових, саме своїм призначенням, змістом, суб'єктами, формами, способами і засобами здійснення своєї діяльності. Навіть етимологія назви цих органів - "виконавчі" - свідчить про їх основне призначення в суспільстві та державі - виконання Конституції України, законів України та нормативних актів Президента України та Верховної Ради України. Але ця функція не є єдиною для органів виконавчої влади.

Об'єктами діяльності, впливу органів державної виконавчої влади в Україні є, насамперед, політична, господарська, соціальна, культурна (духовна) та інші найбільш важливі сфери суспільного життя.

38. Які вищі вітчизняні органи державної влади й управління економікою Вам відомі? 

Органи виконавчої влади мають особливий склад (комплектацію). Вони, здебільшого, складаються з державних службовців, між якими розподіл посадових обов'язків закріплюється нормативними актами, а кожен з держслужбовців має відповідати встановленим вимогам щодо рівня професійної підготовки, стажу і досвіду роботи тощо. Державні службовці обіймають посади і виконують свої функції відповідно до законодавства про державну службу.

Органи виконавчої влади є досить різноманітними. їх можна класифікувати за такими критеріями, як походження, порядок організації та діяльності, характер компетенції, час дії, назва тощо. За походженням - первинні (Кабінет Міністрів України) та похідні (центральні та місцеві органи виконавчої влади): за порядком організації та діяльності - колегіальні (Кабінет Міністрів України та Ін.) та єдиноначальні (міністерства, державні комітети та ін.); за характером компетенції - загальної (Кабінет Міністрів України), галузевої (Міністерство охорони здоров'я та ін.), міжгалузевої (Міністерство фінансів України та Ін.), спеціальної (Служба безпеки України та ін.); за часом дії - постійні (Кабінет Міністрів України та Ін.), тимчасові (спеціально створені органи); за назвою - кабінет, рада, міністерство, державний комітет, служба тощо.

Порядок організації та діяльності органів виконавчої влади в Україні визначається Розділом VI Конституції України та законами України. До прикладу, законами України "Про Кабінет Міністрів України" та "Про місцеві державні адміністрації", Конституцією АРК та ін.

Утім, до сьогодні в Україні не існує спеціального інституційного закону про центральні органи виконавчої влади, хоча його прийняття прямо передбачене ст. 120 Конституції України. Тож прийняття такого закону є одним із першочергових завдань Верховної Ради України на сучасному етапі.

39. Дайте характеристику повноважень Верховної Ради України.

Верховна Рада України та її повноваження. Верховна Рада України (парламент) – єдиний орган законодавчої влади в Україні. У своїй діяльності Верховна Рада України (далі -ВРУ) керується Конституцією України, законами України; Законом про вибори народних депутатів та міжнародними Актами.

Конституційний склад ВРУ – 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України. Строк повноважень ВРУ – 5 років.

Структура ВРУ: Голова Верховної Ради України; Перший заступник Голови ВРУ; Заступник Голови ВРУ; Керівник апарату; Апарат Верховної ради України; Комітети ВРУ; Управління справами ВРУ.

Керує Верховною Радою України Голова Верховної Ради України, який обирається народними депутатами таємним голосуванням.

Відповідно до ст. 85 Конституції України [27] до повноважень Верховної Ради України належить:

внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених цією Конституцією; призначення всеукраїнського референдуму; прийняття законів; затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією; заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; усунення Президента України з поста в порядку встановленому цією Конституцією; розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України; здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених цією Конституцією; призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати; призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні; призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України; призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України; призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України; затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України.

40. Охарактеризуйте основні повноваження Президента України. 

Президент України і його повноваження. Президент України – глава держави, найвища посадова особа в системі органів держави; Президент України не очолює і не входить у жодну з гілок державної влади, він уособлює державу й державну владу в цілому. Президент як глава держави уповноважений виступати від її імені в України і поза її межами, є гарантом державного суверенітету й територіальної цілісності; обирається загальнодержавними прямими виборами на 5 років, має право недоторканості.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років. У своїй діяльності Президент України керується Конституцією України; Законом України “Про вибори Президента України”; Законом України про всеукраїнський та місцеві референдуми; Законом України “Про звернення громадян”.

Структура Інституту президентства: Адміністрація Президента України, Постійний представник Президента України у ВРУ; Постійний представник Президента України у Конституційному Суді України; Управління Державного Протоколу та Церемоніалу Президента України; Управління з питань забезпечення зв’язків з ВРУ, Конституційним Судом України і Кабінетом Міністрів України; Консультативна рада; Рада національної безпеки і оборони України; місцеві адміністрації.

Основні повноваження Президента України (відповідно до ст. 118 Конституції України [27]):

забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;

припиняє повноваження ВРУ у випадках, передбачених Конституцією;

вносить до ВРУ подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

призначає на посаду та звільняє з посади за згодою ВРУ Генерального прокурора України;

призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності; скасовує акти Ради міністрів АРК;

є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

очолює Раду національної безпеки і оборони України;

утворює суди у визначеному законом порядку;

підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

Президент України видає підзаконні акти, укази і розпорядження.

41. Яка структура і компетенція Кабінету Міністрів України. 

Кабінет Міністрів України: структура і компетенція.

Кабінет Міністрів України (далі – КМУ) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. КМУ відповідальний перед Президентом України і ВРУ, підконтрольний і підзвітний ВРУ у межах, передбачених Конституцією. КМУ у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами ВРУ, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

До складу КМУ входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри, посади яких за характером  повноважень, порядком призначення на посади та звільнення з посад належать до політичних і не відносяться до категорій посад державних службовців, визначених Законом України “Про державну службу” [37].

Структурна схема КМУ та його апарату

Урядовий комітет є робочим органом КМУ, до основних завдань якого віднесено формування та реалізація державної політики у відповідній сфері згідно із стратегією, визначеною Урядом. Урядовий комітет розглядає та схвалює: проекти нормативно-правових актів та інших документів, що подаються на розгляд КМУ; інші питання, пов’язані з формуванням та реалізацією державної політики у відповідній сфері.

Кабінет Міністрів України:

забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади: утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші ЦОВВ, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем’єр-міністра України керівників ЦОВВ, які не входять до складу КМУ;

здійснює інші повноваження, визначені Конституцією і законами України.

КМУ в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження.

42. Які повноваження і компетенція Прем’єр-міністра України? 

Прем’єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. Прем’єр-міністр України:

керує роботою КМУ, спрямовує діяльність КМУ на забезпечення  здійснення внутр. і зовн. політики держави, виконання Програми діяльності КМУ, схваленої ВРУ, та здійснення інших повноважень, покладених на КМУ;

координує діяльність членів КМУ;

вносить на розгляд ВРУ подання про призначення членів КМУ (крім Міністра закордонних справ України та Міністра оборони України), а також Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду держмайна України;

підписує акти КМУ, представляє КМУ у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами, організаціями в Україні і за її межами;

вступає у відносини з урядами іноземних держав, веде переговори і підписує міжнародні договори відповідно до закону, актів Президента України.

До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Керівників ЦОВВ в установленому порядку призначає на посади Президент України за поданням Прем’єр-міністра України. Повноваження керівників ЦОВВ на цих посадах припиняє Президент України.

43. Які склад функції і повноваження Міністерства України.

Міністерства України: склад, функції, повноваження.

Міністерство України (далі – міністерство) є центральним органом виконавчої влади (далі – ЦОВВ), підпорядкованим КМУ. ЦОВВ є юридичною особою, мають самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного гербу України та своїм найменуванням.

За станом на 01.12.2010 р. до складу ЦОВВ віднесено 20 міністерств:

Міністерство аграрної політики України;

Міністерство внутрішніх справ України;

Міністерство вугільної промисловості України;

Міністерство з питань житлово-комунального господарства України;

Міністерство економіки України;

Міністерство закордонних справ України;

Міністерство регіонального розвитку та будівництва;

Міністерство культури і туризму України;

Міністерство оборони України;

Міністерство освіти і науки України;

Міністерство охорони здоров’я України;

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України;

Міністерство палива та енергетики України;

Міністерство праці та соціальної політики України;

Міністерство промислової політики України;

Міністерство транспорту та зв’язку України;

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту;

Міністерство фінансів України;

Міністерство юстиції України.

Міністерство реалізує державну політику у відповідній галузі. У своїй діяльності Міністерство керується Конституцією України, законами України, постановами ВРУ, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженням КМУ, а також положенням про міністерство.

Міністерство узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, КМУ. У межах своїх повноважень міністерство організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

До основних повноважень Міністерства можна віднести:

участь у формуванні та реалізації державної політики і стратегії розвитку у відповідній галузі;

участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;

розроблення цільових перспективних програм, заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;

видача у передбачених законодавством випадках ліцензії на проведення окремих видів підприємницької діяльності;

участь у підготовці міжнародних договорів України, укладання міжнародних договорів міжвідомчого характеру;

управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства;

здійснення інших функцій, покладених на нього завдань.

44-45. Визначте місце державних комітетів в системі центральних органів виконавчої влади України. Які Державні комітети України Вам відомі?

Державні комітети України (державна служба) є ЦОВВ, діяльність яких спрямовує і координує Прем’єр-міністр України або один із віце-прем’єр-міністрів чи міністрів. Державні комітети вносять пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам КМУ та забезпечують її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснюють управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет очолює його голова [50]. За станом на 01.12.2010 р. до складу Державних комітетів в Україні входили:

Державний комітет інформатизації України;

Державний комітет рибного господарства України;

Вища атестаційна комісія;

Головне контрольно-ревізійне управління України;

Державна служба автомобільних доріг України (Центральний орган виконавчої влади зі статусом який прирівнюється до Держкомітету України);

Державний комітет архівів України;

Державний комітет лісового господарства України;

Державний комітет телебачення і радіомовлення України;

Державний комітет України з державного матеріального резерву;

Державний комітет України по водному господарству;

Державний комітет України із земельних ресурсів;

Державний комітет України у справах національностей та релігій;

Пенсійний фонд України.

Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом мають визначені Конституцією, законодавством України особливі завдання і повноваження. До них можуть встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, призначення і звільнення керівників. ЦОВВ зі спеціальним статусом очолює його голова.