Документ Microsoft Word

. Наукові основи раціонального природокористування

Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і

по-господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться

про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість

розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу

населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений

перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство

відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів.

В зв'язку з цим раціональне використання і відтворення .природних

ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з

глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального

використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний

характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі

прискорення науково-технічного прогресу.

Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління,

пов'язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і

виробничих відносин. Стосовно природокористування це означає послідовний

розвиток наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального

використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність,

пропорційність, оптимальність.

Планомірність стосовно використання природних ресурсів — економічна

функція держави по управлінню і регулюванню екологічних та економічних

відносин і пропорцій. Така функція передбачає як розробку і виконання

планової системи взає HYPERLINK

"http://click02.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyGlEs6vMJ9Z-opC5fdWMu-xBqazl5

gFAkunThGcEPnFmhXYH*by1cOdwcSjZitcYpx1Cu0UIwc1TZf76V4GY5ZwsaBG7uq5WSNMJH

Ajqccj1wAbFAYH*BItHKQQwH5neHXpTBe5xE*sMd13MqmYyX9rztaqJKGAFUBUHTWUpq2Rq3

4jN2o7Mjpxfq3D1PA3l5Ig6c*G3Vs мопов 'язаних показників, так і дійовий

контроль за їх реалізацією. Перспективне і поточне планування

раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього

середовища в кінцевому підсумку виходить з накреслених темпів зростання

сукупного суспільного продукту, національного доходу і підйому життєвого

рівня трудящих.

Пропорційність означає погодженість у використанні природних ресурсів як

за територією, так і за галузями народного господарства, виключення

порушень природних взаємозв'язків у навколишньому природному середовищі.

Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досягнення

найкращого варіанта взаємовідносин суспільства з навколишнім

середовищем.

Управління охороною навколишнього природного середовища, як говориться в

Законі про охорону навколишнього середовища, полягає у здійсненні в цій

галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи,

контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої

ння, програмування, інформування та іншої

виконавчо-розпорядчої діяльності.

Метою управління в галузі раціонального природокористування є реалізація

законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки,

забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони

навколишнього природного середовища, раціонального використання

природних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських

органів у галузі навколишнього природного середовища.

Визначальними у виробничих відносинах, що складаються між людьми і

природою, є їх суспільний характер. Тому функції по управлінню і

плануванню раціонального природокористування є однозначно прерогативою

держави. Різні міністерства, комісії, відомства, комітети тощо в міру

своєї компетенції здійснюють і підтримують єдину державну політику в

області охорони навколишнього природного середовища.

Одне з центральних місць у регулюванні відносин з приводу охорони

навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів

відводиться науково обгрунтованому поєднанню територіального і

галузевого управління природоохоронною роботою. Підприємства, що

залучають у господарський оборот природні ресурси, належать, з одного

боку, до тієї чи іншої галузі народного господарства, а з другого — е

ланками територіально-виробничих комплексів. Тому виникає необхідність

правильного поєднання інтересів багатьох міністерств, відомств і

місцевих територіальних органів, які повинні доповнювати одне одного,

утворюючи єдину систему управління. Наприклад, при відведенні земель під

промислове, транспортне чи житлове будівництво слід виходити не лише з

локальних інтересів відомчого характеру, а й враховувати, що відчуження

земель, особливо орних, призводить до скорочення площі

сільськогосподарських угідь, знижує родючість грунту, зменшує валову

продукцію сільського господарства та ін.

У системі управління природоохоронною діяльністю підприємства можна

виділити планування, експлуатацію очисних споруд (включаючи

технологічний процес) і контроль за викидами в навколишнє середовище.

Проектування і планування дають змогу розробити комплекс необхідних

заходів по охороні навколишнього середовища, їх виконання, серед яких

нові удосконалені технологічні процеси, роботи, очисні споруди, що

знижують або виключають шкідливий вплив на навколишнє середовище.

Управлінські функції в області природоохоронної діяльності підприємства

повинні сприяти вдосконаленню технології виробництва,

ремонтно-експлуатаційних робіт, безаварійної роботи устаткування,

виконання планово-попереджувального і поточного ремонту.

Контроль включає в себе аналіз технології, лабораторний аналіз,

контрольні пости, визначення концентрації шкідливих виділень,

інформування керівництва про стан навколишнього середовища на

підприємстві, дотримання законодавства в цій області.

Науково-технічний прогрес - це закономірний процес підвищення технічного рівня суспільного виробництва шляхом розвитку і вдосконалення засобів праці, технології та організації виробництва на основі використання досягнень науки і техніки.

Найважливішими напрямками науково-технічного прогресу в економіці є: вдосконалення техніки, технології та організації виробництва; впровадження механізації та автоматизації; повна електрифікація народного господарства; освоєння нових видів енергії і матеріалів, застосування хімії у виробництві, органічне поєднання науки з виробництвом.

Основні напрямки технічного прогресу в кооперативній торгівлі визначаються виходячи із загальних тенденцій науково-технічного прогресу в народному господарстві, єдиної державної технічної політики. У торгівлі вони зводяться до наступного: механізації та автоматизації трудомістких робіт на основі впровадження та ефективного використання нової техніки, що працює на електричній енергії; вдосконалення торгового оборудования, техники, технологии и организации торговых процессов на основе внедрения достижений науки и передового опыта.

Механизация в торговле предполагает широкое внедрение на предприятиях отрасли различных видов машин, оборудования с целью замены ручного труда. Стадиями развития механизации являются: механизация, комплексная механизация и также автоматизация. К механизированным относятся процессы, в которых применение машин обеспечивает замену ручного труда на основных операциях, а вспомогательные операции выполняются вручную. Если замена ручного труда машинным осуществлена только на отдельных операциях или участках и часть работ на основных операциях выполняется вручную, то такую ступень механизации называют частичной механизацией.

За последние годы уровень технического оснащения предприятий торговли существенно повысился. Однако задача дальнейшего повышения уровня механизации труда в торговле остается актуальной. В механизации трудоемких работ заложены большие резервы роста производительности труда торговых работников, повышения эффективности торговли. Наиболее трудоемкими операциями в торговле являются: погрузочно-разгрузочные работы транспортировка грузов внутри предприятий; фасовка и упаковка товаров, подготовка их к продаже; создание температурного режима хранения товаров; расчетно-кассовые операции. Эти операции на предприятиях торговли представляют практически основные объекты приложения физического труда в торговле и предопределяют основные направления механизации и автоматизации. Таким образом, основными направлениями механизации трудоемких работ в кооперативной торговле являются:

- механизация погрузочно-разгрузочных работ, складских операций на основе применения системы машин и различных видов подъемно-транспортного и складского оборудования ;

- Механізація підготовки товарів до продажу з використанням ріжучих, фасувальних та пакувальних машин і автоматів;

- Механізація процесів зберігання продуктів за допомогою холодильних машин і різних видів холодильного обладнання ;

- Механізація контрольно-касових операцій на підприємствах роздрібної торгівлі на основі використання контрольно-касових машин;

- Механізація та автоматизація продажу окремих видів товарів на основі застосування сучасних торгових автоматів;

Економічна ефективність природоохоронних заходів

План

1. Економічна оцінка впливу людини на природу

2 Методика визначення збитків, викликаних погіршенням навколишнього

середовища

Література

1. Економічна оцінка впливу людини на природу

Відтворення ресурсів природи, її охорона вимагають суттєвих матеріальних

витрат, економічна і соціальна ефективність яких повинна бути достатньо

високою для того, щоб суспільство могло їх собі дозволити. В зв'язку з

цим виникає проблема економічної та позаекономічної оцінки впливу людини

на природу. Проблема ця досить багатогранна, оскільки включає область

взаємного проникнення і взаємодії природи і суспільства, а методика

оцінки результатів цієї взаємодії ще недостатньо розроблена.

Важливою складовою частиною розробки оцінок впливу на природу є значення

системи показників, причому розв'язання різнорідних

соціально-економічних завдань вимагає застосування різних видів оцінок.

Економічна оцінка — це оцінка змін в економіці, що виникають при певному

впливі внаслідок порушення основних функцій природи, тобто вона

відображає вартість заходів на підтримання оптимального стану природної,

соціальної і господарської підсистем та вартість збитків від

антропогенних впливів. Об'єктом економічних оцінок мо--жуть бути всі

види наслідків господарської діяльності (екологічні, соціальні,

господарські), але тією мірою, якою вони здійснюють вплив на економічне

життя суспільства. Серед різних видів економічних оцінок стану

природного середовища частіше використовується оцінка екологічних

витрат, що є сукупністю народногосподарських витрат, викликаних з

допущеним рівнем екологічних порушень.

Здійснення природоохоронних заходів, як і будь-яких інших соціальних

заходів, вимагає витрат, але їх нездійснення також тягне за собою

витрати. Ці витрати є двома важливими складовими екологічними втрат.

Перша складова — витрати на природоохоронні заходи в місці потенцiйного

виникнення екологічних порушень. До них належать витрати на попередження

забруднень, ерозійні заходи; тощо. Друга складова — економічні збитки

від екологічних порушень, що виникають внаслідок відмови від

природоохоронних заходів (або недостатніх масштабів їх здійснення). Вони

складаються з витрат на компенсацію сировинних втрат з газами, що

відходять, твердими відходами, стічними водами, а також із витрат на

попередження і ліквідацію несприятливого впливу на реципієнтів (об'єкти,

яким завдаються збитки), і в цілому на природне середовище, що

проявляється в зниженні цінності ландшафтів (рекреаційної,

середовищезахисної), погіршенні умов роботи людей, підприємств, техніки,

втратах робочого часу пов'язаних з підвищеною захворюваністю,

погірще;%няіУ[ умов життя і умов утримання комунально-побутового

господарства [22,с.232].

Основними реципієнтами забруднення навколишнього природного середовища

є:-1) населення; 2) об’єкти житлово-комунального господарства; 3)

сільськогосродарськi угіддя; 4) лісові ресурси; 5) елементи основних

фондів промисловості і транспорту; 6) рентні ресурси; 7) рекреаційні

анспорту; 6) рентні ресурси; 7) рекреаційні

ресурси.

Крім того, можуть виникнути небажанi для суспiльства зміни в структурі і

спеціалізації господарств, пiдвищення міграційності населення тощо. Toмy

eкономiчна оцiнка екологічних витрат Е обчислюється за формулою

Е=Вз+Збф

де Вз—витрати на здiйcнeння пpиpoдooxоpoнниx зaxодiв; Збф — фактичні

збитки, що завдаються господарству i населенню після проведення або в

результаті непроведення природоохоронних заходiв у вартiсному вираженнi.

Якщо самі природоохоронні витрати (перша складова екологічних витрат),

як правило, функціонально (детерміновано) залежать від масштабів і

характеру попереджувальних екологічних порушень i тому визначаються з

найбільшим ступенем достовiрностi, то економічні збитки не піддаються

однозначному визначенню і розглядаються у вигляді діапазону можливих

значень для різних комбінацій параметрів, що характеризують об'єкти, на

які діють екологічні порушення (чисельність і віковий склад населення,

характер його зайнятості, забезпеченностi харчуванням, вартість основних

фондів тощо). Цi витрати можуть не збігатися за місцем і часом, їх

виникнення з екологiчними порушеннями, що їх викликали. Тому економічні

збитки є за своєю природою стохастичною величиною, яка піддається

обчисленню лише з тим чи іншим HYPERLINK

"http://click01.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyCtRYKvMJ9Z-opC5fdWMu-xBqazl5

gFAkunThGeNpGZ8xb7hsx2-ayQ4Vd41Zjv0S-GuV6kBRVc4cBZxDUjDcX9FtSJ0aDs45*zPZ

Kdy3z23AYPUAhVcX8XAFycQP7n*PVpzJc5RM8ssV33sisQ*FYWcSXXJxUmtlzJfrSdr6SYon

cqPmMyOzN4d6TK3fk*npsp4MaMo7n ступенем ймовірності. В цьому полягає

головна трудність визначення вказаної компоненти екологічних витрат.

Складові економічної оцінки перебувають між собою у функціональній

залежності (при збільшенні витрат за однією з цих складових можна

добитися зниження витрат за іншою) і взаємно доповнюють одна одну.

При цьому залежно від специфіки регіональних умов, наявності трудових,

матеріальних ресурсів основні напрями природоохоронної діяльності можуть

бути визначені як такі, що закріплюють сучасний стан ландшафтів і

використання ресурсів, що допускає зниження якості середовища яа рівні,

який не є нижчим за нормативний.

Залежно від стратегії виділяють наступні модифікації економічних оцінок.

Якщо внаслідок природоохоронних заходів досягнуто нормативної якості

середовища, тобто повністю забезпечується відтворення середовищної і

ресурсної функції природи, тоді

Е=Вз

наприклад, при зниженні забруднень внаслідок певних заходів до рівня ГДК

або при використанні земельних угідь на рівні гранично допустимого

навантаження.

У випадку, якщо природоохоронні заходи не проводяться, економічна оцінка

збігається з можливими економічними збитками і має вигляд Е=3бмот, де

Зб.мож — можливі економічні збитки [22, с. 233].

Якщо природоохоронні заходи є багатоцільовими, то в економічній оцінці

враховується додатковий економічний ефект від їх проведення. До

багатоцільових належать, наприклад, роботи по лісовідновленню, які не

лише збільшують продуктивність лісів та забезпеченість лісовими

ивність лісів та забезпеченість лісовими

ресурсами, а й дають змогу, попередити виникнення і розвиток прискореної

ерозії. Запровадження маловідходної технології знижує масштаби

забруднення середовища і забезпечує більш повну утилізацію

матеріально-енергетичних ресурсів. У цьому випадку економічна оцінка має

вигляд

Е=Зз+Збф—?Е,

де ?Е — додатковий економічний ефект від природоохоронних заходів,

багатоцільових за своїм призначенням [25, с. 233].

Економічно оцінити господарські наслідки можна, як правило, лише

частково. Так, при погіршенні умов праці ї відпочинку через деградацію

ландшафтів можна одержати економічне вираження на основі обліку його

непрямого. впливу на суспільну продуктивність праці.

Через нероз робленість вартісної оцінки наслідків господарської

діяльності недостатньо відображаються в економічній оцінці різного роду

зміни в ландшафтах. Наприклад, важко знайти вартісне вираження

доцільності збереження певної кількості видів флори і фауни в кожній

природній зоні, хоча, безумовно, від цього змінюється такий. показник,

як урожайність сільськогосподарських культур. Часто економічна оцінка

буває утруднена через значний розрив у часі між впливами і їх

негативними наслідками, через невизначеність масштабів і термінів їх

прояву, а також через те, що в оцінці не знаходить відображення фактор

незворотності руйнування природного середовища, особливо унікальних

природних ландшафтів. Крім того, екологічні наслідки набувають звичайно

економічної значущості лише при обмеженості природних ресурсів, оскільки

природні комплекси виступають не лише як фактор середовища, а й як

джерело ресурсів. За таких умов на відтворення ресурсів необхідні

додаткові витрати праці.

Виходячи з викладеного матеріалу, доходимо висновків:

1) усі види збитків, заподіяних навколишньому середовищу в процесі

виробництва, повинні бути заміщені, по можливості їх необхідно

передбачати (принцип відтворення навколишнього середовища); 2)крім

заміщення уже заподіяних і попередження можливих збитків (просте

відтворення), необхідно піклуватися про цілеспрямоване формування і

поліпшення навколишнього середовища (розширене відтворення), що також

вимагає додаткових витрат.

З цих положень випливають такі актуальні питання:-1)питання розмірів

збитків і витрат на охорону і формування навколишнього середовища.

Питання дуже складне. Збитки, які обчислюються у вартісній формі і

завдаються відновлюваним і невідновлюваним природним ресурсам.,

називаються економічними. Збитки, які завдаються здоров'ю і умовам

благополучного існування людей, — це соціальні збитки. Далеко не завжди

можна назвати конкретного винуватця і справжній масштаб шкоди

(наприклад, винятково складно кількісно виразити шкоду, заподіяну

здоров'ю громадян внаслідок споживання забрудненої води або забруднення

повітря). В таких випадках слід рахуватися з можливими помилками у

визначенні справжніх збитків або необхідних витрат;

2) хто повинен відшкодовувати фактичні або можливі збитки? Чи це повинен

бути виробник, звичайно, конкретний винуватець завданої шкоди,' чи

онкретний винуватець завданої шкоди,' чи

споживач, для якого призначені вироби, і який, до речі, крім самого акту

споживання, активно бере участь у забрудненні навколишнього середовища

продуктами своєї життєдіяльності? Чи це повинно бути населення

конкретного міста, чи регіону, чи суспільство в цілому? Тут не може бути

однозначної відповіді. Відшкодовувати збитки (нести витрати) повинен їх

безпосередній винуватець, тобто забруднювач, у виробництві — це

підприємство. Тим не менше, підприємства не завжди згідні збільшувати

витрати на охорону середовища. Суспільство (держава) примушує їх до

цього юридич-но або економічно, з допомогою системи стимулів і

заохочень.

Отже, теоретичного і практичного вирішення вимагають три питання:

1) визначення розмірів заподіяних збитків;

2) розробка систем стимулів і заохочень раціонального

природокористування;

3) розробка методики визначення ефективності заходів по охороні природи.

2 Методика визначення збитків, викликаних погіршенням навколишнього

середовища

Існує низка методика визначення збитків (в основному, пов'язаних із

забрудненням) навколишнього середовища. В ких з різним ступенем повноти

враховуються витрати, що виникають внаслідок забруднення середовища,

пропонуються способи визначення і методи розрахунку в натуральному

вираженні, наводяться деякі залежності між ступенем забруднення

середовища і розміром шкоди, заподіяної цим явищем.

Однак грошовий вираз збитків визначається досить суперечливо — одні

методики його пропонують визначати за втратами валової продукції, інші —

за приведеними витратами на заходи для ліквідації наслідків забруднення

і на відтворення продукції, що втрачається, треті — за зміною

економічної оцінки забрудненого ресурсу тощо.

В існуючих методиках недостатньо уваги приділяється визначенню

ефективності капітальних вкладень.

Як уже зазначалося вище, шкоду природному середовищу насамперед завдає

виробнича діяльність підприємств. Шкода, якої завдає суспільству,

наприклад, забруднення природного середовища, виражається не лише в

недоодержанні продукції, втратах основних фондів, але і в нематеріальних

цінностях. Неможливо оцінити, чим обернеться для людства втрата

мальовничих місць відпочинку, окремих представників фауни і флори.

Збитки, яких зазнає суспільство, можна класифікувати за галузями

народного господарства; компонентами середовища; елементами процесу

праці (предметами праці, знаряддями праці, робітниками). Межі між

економічною шкодою та іншими її формами дуже умовні. В кінцевому

підсумку будь-якій формі шкоди (моральній, естетичній тощо) можна дати

матеріальну оцінку. Зростання витрат часу на лікування, різні види

самообслуговування (прибирання, прання тощо) і пересування до місць

відпочинку зменшують фонд вільного часу суспільства. Це викликає

міграцію населення в екологічно «чисті» райони.

Втрати сільського господарства від забруднення природного середовища

можуть проявлятися в зниженні урожайності, продук-тивності худоби тощо.

Згідно з дослідженнями, проведеними вченими, на землях, забруднених

ими, на землях, забруднених

пилюкою (пилом), урожайність основних сільськогосподарських культур

знижується на 15—30%, а термін служби устаткування скорочується на

20—30%. Збитків природному середовищу завдають не лише забруднення, а й

вирубування лісів, організація судноплавства, інтенсивне ведення

сільського господарства та інша виробнича діяльність.

Отже, економічні збитки проявляються в багатьох формах на всіх рівнях

народного господарства.

Є багато визначень і методик визначення збитків. Послуговуючись ними,

треба пам'ятати, що не можна соціально-економічні збитки зводити лише до

матеріальних. Еколого-економічні збитки відображають можливі

народногосподарські втрати від природокористування і є сумою додаткових

витрат на відтворення і встановлення окремих видів ресурсів у певному

регіоні до рівня, якого вони сягали перед здійсненням природоохоронних

заходів.

Слід мати на увазі, що збитки — -це не реальні матеріальні блага, не

створена вартість, а матеріальні блага і вартість, які могли б бути

створені в процесі експлуатації навколишнього середовища. Тому збитки —

це не частина сукупного суспільного продукту. Збитків зазнають передусім

люди. Виходячи з цього, під еколого-економІчними збитками слід розуміти

різницю між сукупним суспільним продуктом, який міг би бути одержаний на

основі раціонального використання природного середовища, і сукупним

суспільним продуктом, одержаним при нераціональному його використанні.

Саме недоодержаний сукупний суспільний продукт суспільство змушене-

компенсувати. А збитки на рівні госпрозрахункового підприємства можуть

проявлятися у витраті ресурсів, збільшенні витрат, зменшенні чистого

доходу, отже, слід розмежовувати збитки суспільству і збитки

госпрозрахункового підприємства від нера-ціонального

природокористування.

Витрати, спрямовані на компенсацію збитків — непродуктивні, а спрямовані

на попередження економіко-еколо-гічних збитків — продуктивні. Перші —

«пасивні» витрати. Другі — «активні». Добре, якщо активні випереджають

пасивні.

Відношення збитків (3) від нераціонального природокористування у

вартісному виразі до всього створюваного суспільного продукту (ССП) —

рівень розвитку охорони навколишнього середовища, а також ступінь

негативного впливу виробничої діяльності на природу (К).

При цьому К залежатиме від структури ССП. Чим менше екологічно

небезпечної^ продукції виробляється суспільством, тим менше збитків, а

отже, і показник К. В ідеалі К?0. Це стане можливим, коли буде створена

принципово нова екологічна технологія.

Економіко-екологічні збитки залежать від різного роду факторів, які

можуть збільшувати або зменшувати їх.

Чим вищий рівень розвитку продуктивних сил, токсич-ніший забруднювач,

вищий ступінь використання середовища, тим більше збитків буде завдано

вибуттям природного ресурсу. Наприклад, інтенсифікація

сільськогосподарського виробництва сприяє підвищенню врожайності

культур. Звідси збитки від втрат кожного гектара родючої землі будуть з

часом зростати.

Збитки залежать і від галузевої структури народного господарства. Так,

лузевої структури народного господарства. Так,

втрата 1 кВт-год електроенергії для суспільства колись і тепер

неоднозначна. Якщо раніше для задоволення енергетичних потреб

суспільства добувалось. більше вугілля, газу, то зараз структура

енергобалансу інша (збільшується частка гідроатомної енергії).

Збитки залежать також від властивостей самого середовища і ступеня його

використання. В Азовському морі риби більше, ніж в Чорному, її більше в

Азовському морі виловлюється. Тому і збитки від зливу однієї і тієї ж

кількості нафти з корабля в Азовському морі більші.

Чим триваліший період, протягом якого здійснюється несприятливий вплив

на природне середовище, тим біль-'ие збитків завдається суспільству.

Велике значення має встановлення конкретного розміру збитків. Методика

розрахунку досить недоскон-ала. Економічні збитки завжди є нижчими

порівняно з реальними (неврахована частина становить 30-40%). Частина їх

не враховується через неможливість при сучасному розвитку економічної

науки у .вартісній формі виразити всі види натуральних збитків з точки

зору витрат майбутньої праці. Не вироблена також методика визначення

збитків, що завдаються земельним водним ресурсам. В одних джерелах їх

пропонують оцінювати за втратами валової продукції, в других — за

приведеними витратами на ліквідацію наслідків забруднення і на

відтворення втраченої продукції, в третіх — за зміною економічної оцінки

забрудненого ресурсу.