История лекции

керівництво прийняло рішення про відновлення продрозверстки. У ході хлібозаготівель колгоспи та селяни-одноосібники здали 477 млн. пудів хліба в 1930 році, але вже в 1931 році рівень хлібозаготівель знизився до 267 млн. пудів хліба.

Не менш руйнівною для колгоспів була відсутність чіткої законодавчої оази їхньої діяльності.

Виправити ситуацію, що склалась, керівництво вирішило за допомогою репресій, або організувати вивіз хліба з регіонів, де вже почався голод. Були створені надзвичайні комісії (за особистим наказом Сталіна). Надзвичайну комісію в Україні очолював Молотов - голова РНК СРСР.

Надзвичайні комісії не приймали власних рішень, вони діяли від імені державного партійного керівництва. Діяльність надзвичайної комісії почалась відповідно Постанови ЦК КП/б/У. Від 18 жовтня 1932 року РНК УСРР під назвою "Про заходи для посилення хлібозаготівель". Ця постанова передбачала:

–повернення незаконно розданого колгоспникам хліба;

–натуральних штрафів для колгоспів та одноосібників які мали заборгованість по хлібоздачі;

–вилучення в рахунок заборгованості всіх наявних натуральним фондів, створених в колгоспах посівного, продовольчого, фуражного.

У грудні 1932 р. ЦК ВКП/б/ скасували постанову тому, що вважало надмірно м’якою.

Надзвичайна комісія змогла вилучити тільки 85 млн. пудів хліба. Вже в січні становите в голодуючих областях було катастрофічним і держава була змушена надавати допомогу голодуючим.

На сьогоднішній день кількість загиблих від голодомору є загальною УСРР та СРСР приховало справжні масштаби голодомору в Україні.

10.Розвиток української культури 20-30-х років. Трагічні сторінки

"українською відродження"

В роки НЕПу політика військового комунізму була скасована тільки в економіці. У духовній сфері радянське керівництво і в 20-ті роки не відмовилось від військово-комуністичних методів:

–партійно-державний контроль над культурою та духовним життям суспільства;

–перебудова культури на принципи марксизму, звеличення ролі більшовицької партії, соціалістичної революції: та робітничого класу;

–боротьба з проявами вільнодумства, відхиленнями від політичної лінії

партії.

Та все ж в роки НЕПу був час, коли українська культура отримала довгоочікувану свободу - політика українізації, яка проводилась в УСPP.

Претендуючи на роль духовного керівника суспільства, більшовики протягом 20-x років, розгорнули боротьбу з релігією. Пропозиція більшовиків була зрозуміла ще й тому, що церква протягом 1917-1918 pp. нe підтримувала більшовицької диктатури та громадянської війни, вважаючи її братовбивчою.

Офіційно релігія в СРСР не була заборонена, вона лише була відокремлена від держави. Ставлення партійного керівництва до Православної церкви було

121

настороженим та ворожим. Священики піддавались репресіям, руйнувались храми та православні церкви, уряд надавав підтримку різноманітним сектантським групам, які підривали авторитет Православної церкви,

Але в церковному житті більшовики по можливості втручались у внутрішні справи та диктували проімперські позиції. Для прикладу, згадаймо випадок, коли в 1918 році всеукраїнська церковна Рада проголосила про створення Української Автокефальної Православної церкви, митрополитом було обрано Б. Липковського. За короткий час УАПЦ завоювала авторитет серед населення, органи державної влади не визнавали УАПЦ, УАПЦ не визнавав і митрополит Московський і Всієї Русі згодом вона була оголошена поза законом у 1930 році розпущена.

Та все ж в 20-ті роки було й багато позитивних зрушень:

–продовжилось розширення мережі шкіл і вищих навчальних закладів;

–1925 року запрацювала усеукраїнська академія Наук де працювали такі видатні вченні, як М. Грушевський, М. Яворський. У 1921 році було створено головне архівне управління. Створено Інститут української мови (1921), Інститут історії партії та Жовтневої революції;

–великого поштовху у відродженні зазнала література, працювали так видатні письменники, як В.Сосюра, М. Т. Рильський, М. Хвильовий, М, Бажан та інші Розвивалось музичне мистецтво, в 1923 році було створено Симфонічний оркестр ім. М. Бажан та інші. Розвивалось музичне мистецтво. В 1923 році було створено Симфонічний оркестр ім. М. Лисенка.

Продовжувало розвиватись театральне мистецтво, у 1922 роді у Києві було відкрито український театр "Березіль", 1925р. - перший український театр опери та балету в Харкові.

Продовжувалось розвиватись кіномистецтво. У 1922 році запрацювала Одеська, а потім Київська кіностудії. З'явились всесвітньо відомі роботи О.Довженка, Пудовкіна, С. Езенштейна.

Прискореними темпами розвивався друк. Всього в Україні у 1928 році видавалось 246 газет та журналів.

На зміну НЕПу прийшла радянська модернізація, після згортання політики українізації для української культури почались найважчі часи:

- абсурдний державно-партійний контроль. Партійні та державні органи визначали самостійно цінність та художньо-естетичну цінність літературних творів; - відсутність свободи слова. Ідеологічні рамки штовхали митців до

створену низькопробних художніх творів; - відбувались систематичні репресії проти діячів культури, науки

літератури; - політика недостатнього фінансування. Інтелектуальна праця стала

соціально незначущою, в суспільстві яр агітувалось зневажливе ставлення до інтелігенції.

Проте, навіть в таких умовах, українська культура продовжувала зберігати своє зазначення в житті народу.

До початку другої світової війни вдалось повністю ліквідував неписемність, у 1939 році була введена обов'язкова початкова освіта в сільській місцевості та

122

семирічка в містах, у 1933 роді відновили свою діяльність університети в Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську.

Продовжувала працювати АНУРСР назва УРСР стала офіційною з 1936 року, де працювали всесвітньо відомі вченні Е. Патон, І. Курчатов, М. Боголюбов та інші, були зроблені відкриття загальносвітового значення:

– метод електрозварювання металів – Е. Патон;

– дослідження в області ракетної техніки та космічних польотів – Ю. Ковдратюк;

– відкриття в області офтальмології – В.Філатов.

Було видано ряд історичних праць "Нариси з історії України", "Історія України в документах" та ін.

Таким чином, розвиток української культури 20-30-х років був суперечливим, а також одночасно прогресивним і трагічним. З одного боку відродження після багатовікового приниження, а з іншого - чергове імперське підпорядкування та ідейна заангажованність.

Питання для самоперевірки

1.Які причини, на вашу думку, змусили більшовиків здійснити перехід від політики "воєнного комунізму" до нової економічної політики ?

2.Проаналізуйте колгоспний лад. Чому колективізація була вигідною комуністичному режимові?

3.Чому більшовики відмовились від НЕПу та "українізації"?

4.Проаналізуйте радянсько-німецькі відносини перед Другою світовою війною. Які висновки можна зробити?

Теми для рефератів

1. Голодомор 1931-1933 pp. - трагедія України та людства.

123

УРСР в другій світовій війні.

1.«Визвольний похід» Червоної Армії на західноукраїнські землі.

2.Возз’єднання Західної України з УРСР. Радянізація західних областей України 1939-1941 pp.

3.Причини, характер та періодизація Другої світової війни. Періодизація великої Вітчизняної війни 1941-1945 pp.

4.Початок Великої Вітчизняної війни. План "Барбароса" військові дії в ході першого періоду 22 червня 1941 -18 листопада 1942 p.p.

5.Окупаційний режим в Україні. Політичні та економічні плани нацистів щодо України та їх реалізація

6.Рух опору на території України. Характеристика партизанського Руху

Опору.

7.Діяльність ОУН, УПА в 1941-1945 p.p.

8.Україна на другому етапі Великої Вітчизняної війни 19 листопада 1942

–кінець 1943p.p.

9.Україна на третьому етапі Великої Вітчизняної війни січень 1944-

травень 1945 p.p.

10.Культура України 1941-1945 pp.

11.Наш край в роки війни.

1. «Визвольний похід» Червоної Армії на західноукраїнські землі.

Коли стало відомо, що поразка Польщі неминуча, радянське керівництво розпочало рішучі дії. Було створено Білоруський (командуючий М. Ковальов) та Український (командуючий С. Тимошенко) фронти, перед яким було поставлено задачу: перетнути кордон з Польщею і взяти під контроль радянську зону впливу.

До складу Українського фронту входило 28 стрілецьких, 7 кавалерійських, 10 танкових бригад, 7 артилерійських полків загально. Чисельністю 240 тис чоловік, танків 2300,1800 гармат і мінометів.

Наступ радянських військ для поляків був настільки несподіваним, що командуючий польською армією Радзи Смігла віддав наказ не вести бойових дій проти «Совєтів», а вести переговори про можливість виведення польської армії в Угорщину та Румунію. Та сутичок уникнути не вдалось. Втрати Червоної Армії складали 795 убитими, 59 зникли безвісти, 2019 пораненими. У полон до радянської армії потрапило близько 420000 польських солдат і офіцерів, доля яких склалась трагічно. У квітні-травні 1940 року тільки на території України було розстріляно 15 тис польських офіцерів.

Наступ Червоної Армії був стрімким. Головною метою Українського фронту було найшвидше оволодіння Львовом. Такої ж мети дотримувались і німецькі війська, які 18 вересня 1939 року оточили місто з трьох сторін. 19 вересня 1939 року між ними навіть стався бій, у якому з двох сторін були втрати. Але після переговорів німецькі війська були відведені від міста. 22 вересня Львів було зайнято радянськими військами. Того ж дня у Бресті, Пінську, Гродно відбулись спільні паради німецьких та радянських військ.

Плануючи напад на Польщу, радянське керівництво прагнуло знайти пропагандисте обгрунтування своєї акції. Таким обгрунтуванням стало принічене

124

становище українців та білорусів у Польщі, їхнє безправне становище. Маючи таке обгрунтування, агресія проти Польщі була представлена як визвольний похід. Під час походу, радянська армія зайняла меншу територію, що була передбачена таємним протоколом «Пакту Молотова-Ріббентропа». Для врегулювання питань в Москві розпочались переговори, які завершились підписанням 28 вересня 1939 року Договір про дружбу та кордони.

За цим договором остаточно ліквідовувалась Польська держава встановлювався радянсько-німецький кордон по лінії Керзона, сферою впливу СРСР ставала Литва. В результаті поділу Польщі до СРСР входило 51% її території, 37% населення (12 млн. чол.).

2. Возз’єднання Західної України з УРСР. Радянізаціія західних областей України 1939 -1941 pp.

23 серпня 1939 року було підписано договір між Німеччиною та СРСР про ненапад. Секретний протокол, якого передбачав розподіл cфep впливу в Східній Європі.

СРСР передавались Західна Україна, Західна Білорусія та Буковина.

17 вересня 1939 року частини радянської армії перешли радянськопольський кордон і вступили на територію Західної України. Таким чином СРСР та Німеччина спільними діями ліквідували польську державу.

22 вересня у Бресті відбувся спільний парад радянських та німецьких військ, який приймали з радянської сторони - комбриг Кривошеїн, з німецької – генерал танкових військ X. Гудеріан.

Процедура включення Західної України до ФСР та УРСР була ретельно відпрацьована і відбувалась по сценарію комуністичної партії. В жовтні 1939 року у Львові відбулись Народні Збори на яких громадські діячі Західної звернулись до ВР України з проханням приєднання до УРСР. В листопаді 1939 року відбулась п’ята позачергова сесія ВР України, яка прийняла Закон "Про включення Західної України до складу СРСР та возз’єднання її з УРСР.".

На території Західної України було створено 6 областей – Львівська, Станіславська (пізніше Івано-Франківська), Волинська, Тернопільська, Рівненська, Дрогобицька. У серпні 1940 року до УРСР відійшли території Північної Буковини, Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії.

На західноукраїнських землях протягом 1939-1941 pp. було проведено певні соціально-економічні перетворення, які в історії отримали назву радянізації, тобто - це перетворення засновані на моделі побудови соціалістичного суспільства, що мали місце в СРСР у 30-ті роки, (індустріалізація, колективізація, а також культурні перетворення). Радянізація передбачала такі заходи:

– у сільському господарстві - конфіскація поміщицьких та монастирських земель та розподіл цих земель між селянами, створення перших колгоспів.

Всього до червня 1941 року у селах Західної України було створено 2867 колгоспів. Проте, колективізацію підтримала лише частина населення - найбідніші селяни. Інша частина, не бажала вступати в колгоспи:

125

–у промисловості - націоналізація великих промислових підприємств, всіх банків; створення робітничих комітетів; встановлення контролю над виробництвом і розподілом продукції; запровадження 8-ми годинного робочого дня;

–у державній розсудові - проведення виборів до Рад; створення робітничих загонів та селянської міліції, утворення селянських комітетів.

Утвердження сталінського тоталітарного режиму. Утвердження тоталітарної системи супроводжувалось масовими репресіями, які були направлені проти представників колишньої адміністрації. До в'язниць було направлено всіх колишніх відомих політичних та громадських діячів. Проводились репресії також проти членів КПЗУ та ПКП. Частина репресованих підлягала депортації. Депортації застосовувались без суду та слідства, а також до простого населення, освітян та науковців. За 1940-1941 p.p. було депортовано 10% населення в райони Сибіру та Казахстану.

Як наслідок, поступово активізувалась підпільна мережа ОУН. В боротьбі з ОУН радянська верхівка використовувала стандартні методи, які ще більше сприяли прогресу ідеї інтегрального націоналізму, у січні 1941 року було сфабрикована справа «59-ти» де було звинувачено студентів Львівського університету у причетності до ОУН.

Розгорнув свою діяльність і польський національно-визвольний рух, яким керував емігрантський уряд Сікорського. Розгорнулись також репресії проти католицької церкви.

У соціальній сфері - Збіднення системи охорони здоров'я. Створення нових шкіл і навчальних закладів. Створення системи соціального забезпечення.

Процес радянізації супроводжувався українізацією, що відповідало вимогам населення, але в культурі встановлювалась радянська система цінностей.

Радянізація західних областей здійснювалась жорстокими командноадміністративними методами, не враховуючи місцевих особливостей, з порушенням звичайного життя західних українців.

Але й радянізація мала свій позитивний бік - нарешті українські землі за багатo століть було об'єднано в межах етнічних кордонів.

3.Причини, характер та періодизація Другої світової війни.

Періодизація Великої Вітчизняної війни 1941-1945 pp.

У квітні 1939 року у німецькому генеральному штабі було затверджено план „Вайс", за яким Німеччина розгорнула свої війська на польсько-німецькому кордоні.

1 вересня 1939 року вчинивши диверсійну акцію Німеччина пенала наступ по всьому німецько-польському кордоні.

3 вересня війну Німеччині оголосили Великобританія, згодом і Франція.

Не останню роль в розв'язанні другої світової війни відіграв і СРСР, уклавши з Німеччиною договір про дружбу і кордони. 17 вересня СРСР почав вводити свої війська на територію Західної України (територію Польщі). Тобто випливає перша причина Другої світової війни - політика розширення сфер впливу Німеччини та СРСР.

До другої причини можна віднести появу та прогресування фашистської ідеології в країнах Європи. У 1922 році фашисти прийшли до влади в Італії В 1932

126

році фашисти прийшли до влади в Німеччині, у 1934 році - в Іспанії. Були спроби прийти до влади у Франції та Великобританії, окрім того фашистські режими було встановлено в Румунії, Угорщині, Японії, Фінляндії.

До третьої причини можна віднести оформлення в світі двох військовополітичних блоки з одного боку Великобританія, Франція, США, з якими СРСР вів переговори ще в 1938-1939 pp., з іншого - Німеччина, Італія та Японія. Сучасна українська історіографія подає таку періодизацію Другої світової війни:

1 вересня 1939 р. - 22 червня 1941 року - напад Німеччини та СРСР на Польщу, а також вступ в другу світову війну Великобританії, Франції та Італії.

22 червня 1941 р. - листопад 1942 року - окупація українських земель; розвиток партизанського та національно-визвольного руху на окупованих територіях; корінний перелом в ході 2 світової війни у битві під Сталінградом.

Грудень 1942 - листопад 1944 р. визволення Европейської частини СРСР та України.

Листопад 1944 - травень 1945 р. перемога над фашистською Німеччиною в Другій світовій війні.

Червень 1945 - серпень 1945 року - капітуляція Японії; капітуляція Квантунської армії в Маньчжурії.

Кожен з даних періодів мав свої особливості та порядок розвитку подій, про це детально дає інформацію Всесвітня Історія. Нас більше цікавить, як розвивались події другої світової війни на радянсько-німецькому фронті.

Радянсько-Німецька війна 1941-1945 pp. отримала в радянській історіографії назву Велика Вітчизняна війна проти фашистської агресії. Розрізняють 4 основних періоди ВВ війни:

1-й 22 червня 1941 р. - 18 листопада 1942 р. ІІ-й 19 листопада 1942 - кінець 1943 р.;

ІІІ-й січень 1944 - 9 травня 1945 р.; ІУ-й 9 серпня 1945 - 2 вересня 1945 pp.

В подальшому ми зупинимось на характеристиці кожного з цих періодів Великої Вітчизнянної війни.

4. Початок Великої Вітчизняної війни План "Барбаросса". Військові дії в ході першого періоду 22 червня 1941 - 18 листопада 1942 pp.

22 червня 1941 року Німецька авіація завдала масованих ударів по ряду радянських міст. На всьому протязі радянсько-німецького кордону розпочався наступ фашистських військ, за короткий проміжок часу німецькі війська "маючи стратегічну ініціативу вторглися на територію СРСР на 200 - 300 км. План наступу німецьких військ на східному кордоні був затверджений грудня 1940 року, який отримав назву план "Барбаросса":

–загальне стратегічне завдання Німеччини та її союзників - завдання поразки СРСР до настання зими;

–для здійснення цього завдання необхідно:

*розколоти радянський фронт північніше і південніше Прип'ятських боліт;

– не допустити відходу радянських військ у глиб території; вийти на лінію Архангельськ-Волга-Астрахань.

127

– термін нападу на СРСР - травень 1941 року (незабаром дата була змінена на 22 червня 1941 року).

Для здійснення плану гітлерівське командування виділило: 190 дивізій загальною чисельністю 5,5 млн. чоловік; 3712 танків; 4950 бойових літаків; 193 бойових кораблі; 47 тис. польових гармат та мінометів. У здовж західного кордону СРСР були розгорнуті три групи армій: "Північ" - головне завдання: наступ на ленінградському напрямку, розгром радянських військ у Прибалтиці, захоплення Ленінграду, а також портів на Балтійському морі. "Центр" - головне завдання: наступ на московському напрямку, оточення і знищення радянських військ в Білорусії, наступ на Москву; "Південь" - головне завдання: наступ на київському напрямку, знищені радянських військ на Правобережній Україні, подальший наступ на схід від Дніпра в напрямку Північний Кавказ, Каспійське море.

УФінляндії було також розгорнуто групу армій "Норвегія" - головна мета сприяння наступу групи армій "Північ" в захопленні м. Мурманськ.

Перший період війни для радянський військ був найтрагічнішим. Наприкінці третього тижня кровопролитних боїв ворог заглибився на 350-600 км.

В липні німецькі війська, форсувавши Дністер, прорвались до Білої Церкви і почали наступ на Жмеринку. У серпні 1941 року німецьким військам вдалось оточити 6-ту та 12-ту армії Південне-Західного фронту під м. Уманню загальною чисельністю - 665 тис. чоловік.

11 липня 1941 року почалась героїчна оборона м. Києва, не зумівши візувати ефективну оборону 26 вересня радянське, командування залишило місто.

9 серпня 1941 року почалась оборона м. Одеси, яка тривала до 16 жовтня

1941 року.

Ужовтні-листопаді радянські війська після тяжких боїв вимушені були залишити Донбас. Ворогові вдалося прорватись в Крим, але тут він наштовхнувся на оборону Севастополя, яка тривала з 30 жовтня 1941 р. по 4 липня 1942 р.

Після перемоги під Москвою листопад-грудень 1941 року радянські війська розпочали наступ по всьому фронту. У лютому 1942 року була здійснена спроба звільнення Криму (Керченсько-Феодосійська операція). Радянським військам вдалось вигнати фашистів з Керченського півострова, але звільнити Крим, не вдалось. 15-20 травня німецькі війська відновили свої позиції на Керченському півострові. 12 травня 1942 року радянські війська провели першу Харківську операцію, зазнавши поразки змушені були залишити східні райони Донбасу та правий берег Донну. Виникла загроза Кавказу та прориву ворога до Волги. На кінець липня 1942 року вся територія України була повністю окупована ворогом.

5.Окупаційний режим в Україні. Економічні та політичні плани

нацистів щодо України та їх реалізація.

З усіх східних територій захоплених третім рейхом Україна була важливішою. Спочатку нацистське командування мало два варіанти стосовно політики на окупованих територіях: перший - здобути підтримку українців проти Кремля; другий – знехтувати інтересами українців, а українську територію повністю використати для німецької нації. 3 успішним для Німеччини розвитком подій спочатку використовувався ІІ-й варіант.

128

Політика "освоєння " на окупованих територіях була викладена в плані «Ост», який було розраховано на 30 років. План передбачав:

–фізичне знищення східних слов'ян, а також відселення в інші території. Колонізація захопленої території 8-9 млн. німцями.;

–онімечення частини населення;

–ліквідація СРСР як суверенної держави;

–ліквідація національної культури, середньої освіти;

–скорочення народжуваності на окупованих територіях.

Окупувавши Україну, нацисти створили на II території режим кривавого терору, згідно із своїми цілями вони поділили Україну на адміністративні одиниці. У серпні 1941 року було створено рада "Галичина", до якого ввійшли: Львівська, Дрогобицька, Станіславська та Тернопільська області. У липні 1941 року створено адміністративну одиницю "Трансністрія" - віддана румунському командуванню, до цього району відійшли: Ізмаїльська, Чернівецька, південні регіони вінницької та вся Одеська область. В тому ж місяці було створено район, який отримав назву "Рейскомісаріат Україна''. Рейскомісаріат було поділено на 6 генеральних округів: "Волинь", "Житомир", "Київ”, „Миколаїв", "Таврія", "Дніпропетровськ".

Розпочавши кривавий терор, нацисти використовували мирне населення та військовополонених, концентраційні табори, яких в Україні було близько 250. Найвідомішими з них є: Бабин Яр, Дарниця - Київ; Львівський; Кам'янецьПодільський та і н.

Всі промислові підприємства було оголошено власністю Німеччини. Частину підприємств було передано колишнім власникам. В сільському господарстві було збережено колгоспно-радгоспну систему, як ефективний спосіб грабування селянства. 85% продовольства Німеччини постачалось з України.

Окрім економічного озноблення, здійснювались і соціально-культурні заходи окупантів. З території України було вивезено на територію Німеччини близько 2,6 мли. Чоловік, переважно від 16 до 30 років. Було закрито заклади освіти та охорони здоров'я.

6.Рух Опору на території України. Характеристика комуністичного (партизанського) руху Опору.

Зпочатком війни на окупованих територіях розгорнувся активний Антифашистський рух Опору, який в Україні було представлено двома основними напрямками: радянський та націоналістичний.

Радянський напрямок передбачав створення підпільних організацій, партизанських загонів, диверсійних груп, які займались підривною діяльністю, саботажем, веденням бойових дій.

Партизанський рух Опору умовно можна поділити на три періоди:

І-й 22 червня 1941 року - 30 червня 1942 року період, який був не сприятливий для розвитку боротьби. 18 липня ЦК ВКП(б) було прийнято постанову "Про організацію боротьби в тилу німецьких військ, в якій наголошувалось на створенні підпільних обкомів, райкомів, міськомів партії, мали очолити партизанську боротьбу. Але станом на 1942 р. діяло лише 13 обкомів, 110 міських і райкомів, 280 первинних осередків. Це підпільні організації, які змогли вижити в

129

умовах підпілля. Справа в тому, що партизанська боротьба не сприймалась партійним керівництвом. „Військова доктрина” СРСР передбачала бойові дії на території противника. Тому в СРСР не було добре підготовлених кадрів. Більшість з них була репресована ще в 2030 рр. Про недоліки диверсійної боротьби вказують такі цифри: на початку війни на окуповану територію було перекинуто 350 партизанських загонів, проте станом на 1942 р. діяло лише 22. Через некомпетентність та відсутність добре підготовлених кадрів партизанський рух зазнав на першому етапі величезних втрат.

П-й етап – припадає на 30 червня 1942 року - 23 серпня 1943 року.

Вцей період стались якісні зміни в партизанському русі Опору. 30 червня 1942 року в Москві було створено Український штаб партизанського руху, на який було покладено такі функціональні обов'язки:

– матеріально-технічне постачання партизанських загонів та диверсійних груп в тилу ворогa;

– підготовка кадрів для ведення підпільної боротьби;

– здійснення оперативного керівництва партизанськими загонами.

Вцей період починають формуватись великі партизанські з'єднання С.А.Ковпака, О.О. Федорова, Ф.М. Шумова, О. Сабурова та інші. Основними формами боротьби партизанських з'єднань було:

– приватна діяльність, порушення транспортних комунікацій;

– збір розвіданих даних про військові пересування ворога;

– стягування військових частин ворога в райони діяльності партизанських загонів.

ІІІ-й період партизанського руху Опору розпочинається після перемоги Радянської Армії на Курській битві в серпні 1943 року.

Розпочинається рейдова боротьба в тилу ворога.

За даними УШПР, партизанами в роки війни було знищено десятки тисяч німецьких солдат і офіцерів, розгромлено 467 ворожих гарнізонів, пущено під укіс 4959 ворожих ешелонів. Підірвали 1566 танків, бронемашин та інших бойових одиниць техніки, знищили 211 літаків, підірвали 466 підприємств, що займали/ ремонтом бойових машин, підірвали 915 складів з майном, 248 вузлів зв'язку, 44 залізничних вузли, 607 залізничних мостів, тис. км телеграфно-телефонних ліній та інші.

Отже, партизанський рух вніс непомірний внесок до перемоги над ворогом.

7. Діяльність ОУН -УПА в 1941-1945 p.p.

Роль третьої сили в німецько-радянській війні намагались виконати Організація українських націоналістів. Навесні 1940 року вона розкололась на ОУН(б) та ОУН(м). Обидві організації продовжували орієнтуватись на політичну та фінансову допомогу Німеччини. Так А. Мельник в листі до А. Гітлера просив (14 квітня 1941 р.) створити після перемоги над СРСР Українську державу під протекторатом Німеччини. 30 червня 1941 року бандерівці при підтримці німецького батальйону "Нахтігаль" передали звістку про створення українського уряду Української держави на чолі з прем'єр-міністр Я. Стецьком. Але реакція Гітлера була негативною. Вже 5 липня, в Ракові було заарештовано С. Бандеру, а

130