История лекции

Третій етап 1963-1986 pp. Реабілітаційні процеси продовжували тривати, але за ці роки було повністю реабілітовано лише 80 тис. чоловік.

Але поряд з реабілітацією відбувались нові політичні процеси. У кримський кодекс було введено нову статтю (антирадянська агітація і пропаганда). За 19541959 pp. за антирадянську пропаганду було репресовано 3,5 тис. чоловік.

Отже, реабілітаційний процес, який розпочався в 50-х роках був половинчатим, неповним та парадоксальним.

Питання для самоперевірки

1.Охарактеризуйте соціально-економічний розвиток України 1956-1964 pp.

2.Якими були особливості соціально-політичного життя 1956-1964 рр.?

3.Чому період відлиги історики характеризують як незавершений?

4.Які причини зумовили розвиток дисидентського руху?

5.Чому М.С. Хрущов, на вашу думку, не довів розпочаті реформи до кінця?

Теми для рефератів

1. XX з'їзд КПРС та його історичне значення,

151

УРСР в умовах кризи радянської системи 60-х на початку 80-х pp.

1.Політико-ідеологічна криза радянського ладу наприкінці 60-х – початку 80-х pp.

2.Друге відродження тоталітарної держави. Неосталінізм.

3.Економічний розвиток України в 60-80-х p.p. Україна в економічній системі СРСР та в системі світового господарства.

4.Культура України 70-х - 80-х pp.

5.Внутрішньополітична криза в СРСР. Початок реформ. Україна і "перебудова".

6.Розвиток освіти і науки. Русифікація.

7.Чорнобильська катастрофа.

1.Політико-ідеологічна криза радянського ладу

в середині 60 на початку 80 p.p.

Із середини 60-х років почалась криза радянської системи, що завершилась в 1985 роді початком докорінних змін, які одержали назву "перебудова".

Радянська система - сукупність основних елементів радянської держави та суспільства, а також характерних рис соціалізму.

Основними елементами радянської держави та радянського суспільства були:

–органи державного управління і влади були підлеглі КПРС;

–соціалістична економіка заснована на суспільній власності на засоби виробництва;

–соціальна структура - класи і соціальні групи;

–наявність єдиної комуністичної ідеології;

–наявність репресивного апарату.

Характерними рисами соціалізму, які проявились на початку 60-х pp. можна виділяти:

–відсутність ринкових механізмів в економіці та державна власність на засоби виробництва;

–жорстка централізація влади і управління;

–відсутність демократії;

–однопартійна політична система.

Контроль КПРС над всіма сферами життя та діяльності суспільства. Така система складалась і зміцніла в 20- 30-ті роки. У 50-х роках керівництво СРСР на чопі з М.С. Хрущовим намагалось врятувати систему від кризових явищ. Але реформування не дали позитивного результату по причині: по-перше, розпочаті реформи виявились недостатньо глибокими; по-друге, Хрущов та його прибічники не були достатньо послідовними реформаторами і реформи інколи носили суперечливий характер.

Після усунення Хрущова від влади перед новим керівництвом СРСР знову постала проблема реформування системи, і знов радянське керівництво обрало часткові реформи, які не підривали основ радянської системи і соціалістичного устрою. Тому наступний період отримав назву "застою". Тобто нове керівництво не стільки намагалось реформувати систему скільки пом'якшити кризу.

152

Розглянемо основні кризові явища, що охопили КПРС та подивимось яким чином компартійний апарат спробував усунути їх.

Отже, в середині 60-х рр. спостерігалось:

–падіння авторитету КПРС, а саме керівного апарату;

–у суспільстві зростає розчарування в комуністичній ідеології, починається критика її основних положень з боку дисидентів та діячів культури;

–політична система не могла забезпечити громадянам достатній життєвий рівень та достатнє соціальне забезпечення;

–незважаючи на закритість країни в СРСР поширюються інформація про досягнення передових капіталістичних країн;

–відродження неосталінізму та продовження репресій проти інакомислячих. Ці та інші елементи кризи політичне керівництво країни вирішувало

половинчастими рішеннями, які інколи носили суперечливий, ірраціональний характер. Так, наприклад, у 1978 році нова Конституція СРСР закріплювала керівну і спрямовуючу роль КПРС. Партійне керівництво ставить завдання поліпшення ідеологічної боротьби у всіх ланках системи. Керівництво КПРС змушене було відмовитись від тези про побудову комунізму в 1980 р, а ідеологами КПРС розроблена нова теорія про побудову в СРСР розвинутого соціалізму як перехідний етап до комунізму. Зусиллями Л.І. Брежнєва було реформовано вищі ланки керівного апарату з метою ліквідації боротьби за владу в партапараті:

–вищих посадових осіб почали відстороняти від влади;

–збільшено роль апаратних відділів КПРС ЦК;

–апаратні працівники були повністю підлеглі Генеральному Секретарю ЦК

КПРС;

–посилено роль перших секретарів обкомів і ЦК КПРС союзних республік. Початі КПРС заходи не дали бажаного результату при подоланні теологічної

кризи, а навпаки поглибили її, що призвело в середині 80-х pp. до катастрофи і падіння КПРС.

Отже слід виділити таку схему кризи радянської моделі суспільнополітичного розвитку:

*економічна криза: дефіцит товарів, відмова або повільне запровадження нових технологій, невисока якість більшості товарів, продовольча криза, екстенсивний шлях розвитку економіки, висока затратність виробництва;

*політична криза: воєнні авантюри і нездатність вийти з них, нездатність вищого керівництва реагувати на тенденції розвитку світу, втрата динамічності та привабливості радянської моделі розвитку, криміналізованість вищих ешелонів влади, посилення репресій проти інакомислячих;

*ідеологічна криза: розчарування в комунізмі, розходження між ідеологічними догмами і реаліями життя, зростання дисидентських настроїв, посилену ідеологічного тиску на суспільство;

*екологічна криза: бездумна експлуатація природних ресурсів, відсутність наукового обґрунтування розміщення виробничих потужностей, руйнування природного середовища, підвищення хвороб, викликаних екологічними проблемами.

153

5.Друге відродження тоталітарної держави. Неосталінізм.

Зусуненням Хрущова від влади відбувається поступовий відхід від проголошеного курсу на безпосереднє будівництво комунізму. У 1967 році була висунута концепція «розвинутого соціалістичного суспільства», яка стверджувала, що неможливо здійснити негайний скачок в комунізм. Має пройти час за який соціалізм повинен розвинутись на власному фунті. З'явився ще один термін - "реальний соціалізм", яким пояснювали труднощі, що існують в суспільстві. Характеристики розвинутого соціалізму були зафіксовані у преамбулі Конституції СРСР 1977 року. Основними складовими розвинутого соціалізму було проголошено:

* загальнонародна держава; * нова історична спільнота людей - радянський народ;

* стверджувалось, що радянське суспільство розвивається без конфліктів; * наукове керівництво КПPC.

Ю. Андропов, пізніше, концепцію розвинутого соціалізму дещо узгодив з існуючими реаліями. Він визнав існування в радянському суспільстві протиріч і національних проблем. Вирішення цих проблем повинно здійснюватись шляхом "наведення порядку" та прискорення науково-технічного прогресу. Розвинутий соціалізм не повинен припиняти ідеологічну боротьбу проти заходу.

Період "застою" в СРСР характеризують як неосталінізм - відновлення всієї економічної, політичної, репресивної системи, культу особи з деякими врахуваннями сучасного розвитку.

Вже з самого початку усунення Хрущова від влади брежнєвське керівництва намагається реабілітувати сталінізм. У 1965 році у доповіді присвяченій 20 річниці Перемоги у Великій Вітчизняним війні, Брежнєв відмітив внесок Сталіна у розгром фашизму.

На XXIII з'їзді КПРС (1966) була здійснена перша спроба офіційної реабілітації Сталіна. Про це повідомили китайського (Мао Цзедун) та албанського (Ходжа) лідерів, які активно наполягали на скасуванні рішень XX і XXII з'їздів КПРС. Компартії ЧССР, Угорщини, Італії. Франції, Югославії, дізнавшись про це, заявили, що відкличуть своїх делегатів на знак протесту. Таким чином, спроба залишилась не реалізованою. Проте з підручників було вилучено тексти про культ особи Сталіна, почали з'являтись книги, кінофільми, які підносили роль Сталіна в історії СРСР.

Друга спроба реабілітувати Сталіна відбулась у 1969 році, коли в "Правді" збирались надрукувати статтю, в якій засуджувались рішення XX та XXII з'їздів КПРС. В останню хвилину Брежнєв відмовився від публікації відповідної постанови.

Спроби реабілітації Сталіна продовжувались і під час правління Ю. Андропова та К. Черненко.

3. Економічний розвиток України 60-х - 80-х pp. Косигінські реформи та їх наслідки

У другій половині 60-х років переконавшись, що без екстрених заходів в економіці становище країни не зміниться на краще, керівництво СРСР почало

154

спроби нових економічних перетворень. Ці реформи отримали назву від голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна - косигінські реформи.

Основними кризовими показниками були:

–зниження приросту промислового виробництва;

–неефективне використання виробничих фондів;

–висока собівартість товарів та погіршення якості продукції;

–технічне відставання від розвинутих країн, низька продуктивність праці;

–безгосподарність та розбазарювання матеріальних ресурсів,

–незацікавленість працівників в результатах своєї праці, низька дисципліна на виробництві.

О. Косигін запропонував такі заходи для поліпшення стану в економіці:

* ліквідація раднаргоспів і підпорядкування підприємств союзно республіканським міністерствам. Незначна кількість підприємств передавалась міським радам народних депутатів;

* розширено сферу госпрозрахункових відносин;

* у 1965 по 1975 pp. під керівництвом професора О. Лібермана було розроблено нові методи планування та економічного стимулювання виробництва, суть яких полягала: плановим показником ставала реалізація продукції; частина доходів від реалізації продукції залишалась на рахунках підприємств.

* проголошення боротьби з тіньовою економікою; * поліпшення контролю за якістю продукції;

* залучення первинних партійних організацій до забезпечення дисципліни

праці.

Ці заходи дали на початку досить вагомі результати. Восьма п'ятирічка була найбільш успішнішою серед всіх радянських п'ятирічок. Обсяг промислового виробництва в Україні збільшився на 50%, але в наступних п'ятирічках знов почався економічний спад. Основними причинами такої картини були:

–великі матеріальні затрати СРСР на розвиток країн РЕВ;

–виробництво товарів СРСР не було конкурентноздатним з товарами розвинутих країн;

–радянська промисловість продовжувала розвиватись екстенсивних шляхом (збільшення виробничих потужностей, а не технологічне та технічне вдосконалення);

–саботаж реформ у вищому партійному керівництві. Втручання партійних органів в економіку.

Економічну кризу в СРСР вдалось подолати тільки завдяки енергетичній світовій кризі в середині 70-х років радянське керівництво за рахунок "нафтодоларів” змогло подолати дефіцит державного бюджету, закупку нової техніки, закупка продовольства, товарів побутового призначення.

Економічна криза в СРСР також в багато в чому залежала від стану сільського господарства.

Сільське господарство СРСР продовжувало деградувати:

–непропорційний обмін між містом та селом. Високі ціни на промислову продукцію та занижені на с/г продукцію;

155

–Україна була перевантажена важкою індустрією, що призводило до забруднення земель с/г призначення;

–політика збільшення посівних площ призвело до ерозії фунтів. В Україні на початку 80-х років рівень розорювання земель досяг 80%, як у США — 25 %. Через надмірне розорювання земель, Україна щороку втрачала 0,5 млрд. тон родючих земель.

–спроба індустріалізації с/г призвела до поглиблення спеціалізації сільського господарства та дисбалансу між с/г регіонами. Великі села, які за рахунок будівництва промислових об’єктів отримували державні дотації були більш соціально сприятливими для населення, що призвело до масової внутрішньої іміграції. За період 60-х 80-х років близько 2 тис. сіл було визнано неперспективними.

Отже, ми бачимо, що криза в СРСР була комплексним явищем і охоплювала всі сфери життя суспільства.

Економіка України була тісно пов’язана з економікою всього СРСР її населення становило 19% всього населення СРСР. На українську промисловість припадало 17% промислового загальносоюзного виробництва і понад 25% сільськогосподарського виробництва.

Україна мала багаті прирості ресурси та сильний сільськогосподарський потенціал. Але разом з тим прослідкувався дисбаланс між високорозвиненими південно-східними регіонами та низько розвиненими Західними регіонами по відношенню до промислового виробництва.

Водночас Україна була важливим індустріальним центром СРСР. Та виготовлялось 40% сталі, 34% вугілля, 51% чавуну. У 1972 році Україна перевищувала темпи зростання порівняно з 1922 роком у 176 разів. Звичайно промисловість України переживала свої періоди зростання та падіння Так періодом зростання були 50-ті - 60-ті роки, коли темпи зростання становили 10%. В 70-х - 80-

хроках ці темпи знизились на 2-3%. Це було спричинено зменшенням капіталовкладень та застарілістю технологій та технічного оснащення підприємств. Вище партійне керівництво зменшувало капіталовкладення за рахунок нових промислових проектів Сибіру.

В зовнішньоекономічному обороті Україна в СРСР серед радянських республік посідала ІІ-ге місце. Вона була значним постачальником машин, устаткування, металургійної сировини, прокату чорних металів, електроенергії.

4.Культура України 70-х – 80-х pp.

У70-х середині 80-х років XX століття культура України розвивалась в атмосфері впливу тоталітарного режиму на життя суспільства.

Провідним науковим центром України в ці роки була АН УРСР з Б. Патоном. З'явились роботи істориків І. Брайчевського про походження Русі та виникнення Києва, Ю. Бадзьо про походження російського, українського та білоруського народів. Вийшли в світ такі багатотомні видання, як "Історія Української РСР" "Історія української літератури", Українська Радянська енциклопедія, радянська енциклопедія історії України та ін.

156

Розвивалась українська література: видавались твори М. Стельмаха, П. Загребельного, І. Білика, Ю. Мушкєтика, Д. Павличка, І. Драча, Б. Олійника, Л. Костенко та ін. Стали відомими імена нових поетів В. Стуса, твори якого не видавались за життя поета.

У цей період зародився новий напрямок у кіномистецтві - "поетичне кіно" найбільшим успіхом в цьому жанрі користувався фільм С. Параджанова «Тіні забутих предків», а також фільми К. Муратової, І. Микопайчука та ін. Позитивні зміни відбулись в українському театральному мистецтві.

Вцей період відомими були такі колективи, театри: їм. Франка, в Києві, їм. Шевченка в Харкові, ім. М. Заньовецької, в м. Львові. Славу українського театру принесли такі всесвітньо відомі актори як Д. Солов’яненко, Д. Гнатюк, Б. Ступка, А. Роговцева та ін.

Вобразотворчому мистецтві провідними стали теми вітчизнянної історії. В країні працювали такі провідні художники як Т. Яблонська, О. Заливаха, А. Горська, скульптор та живописець К. Білокур.

Зміни в процесі освіти посилили процес русифікації. Продовжувала діяти інструкція Міністерства освіти України про вивчення української мови за згодою батьків, зменшувалась кількість україномовних шкіл, особливо в Криму, Донецькій, Луганській, Харківській областях. В 1979 році в Ташкенті відбулась наукова конференція, на якій було рекомендовано вивчати російську мову в дошкільних навчальних закладах з 5-ти років. Реформа загальноосвітньої школи 1984 року сприяла процесу ідеологізації та русифікації в Україні.

Рівень знань студентів та учнів Радянського Союзу був значно вищий від рівня знань Заходу, але разом з тим державний контроль над навчально-виховним процесом перешкоджав об’єктивності гуманітарних дисциплін.

Незважаючи на діяльність педагогів-новаторів В. Сухомлинського, В. Шаталова процес навчання був уніфікований, творчим розвиток особистості обмежувався.

На початку 70-х років після цькування 0. Гончара на роман "Собор" починається відкритий перехід до "закручування гайок" в ідеологічній та культурній сферах. Ідеологічного розгрому зазнали твори Р Андріящука, В. Дрозда) "Незручних” письменників 0. Гончара, І. Дзюбу О. Бердника виключали із Спілки письменників країни, затягувалось видання творів Л. Костенко "Княжа гора", "Маруся Чурай".

Процеси, що відбувались в 70-80 pp. – в культурному житті мали суперечливий характер. З одного боку відбувається бурхливий розвиток науки, виникають нові напрями в кіномистецтві, стають широко відомими імена театральних діячів, письменників, поетів, а з іншого боку, посилювався процес русифікації, загострилось питання національної самобутності національних республік, формувалась теза про перетворення національних народів в єдинний радянську народ.

157

5. Розвиток системи освіти. Русифікація.

Брежнєвські часи характеризуються стрімким наростанням ідеологізації та русифікації в усіх сферах культурного життя.

Розвиток освіти

	Позитивні явища		Негативні явища
1.	Перехід до загальної середньої	1.	Зростання	ідеологізації	та
освіти.		русифікації освіти.
2.	Зростання обсягів методичного та	2.	Жорстокий партійний контроль над
матеріального забезпечення школи.		учителями.
3.	Ґрунтовна підготовка учнів з	3.	Підвищення навантаження на учнів
базових дисциплін. Запровадження		у зв'язку з ускладненням програм.
нових дисциплін. Загальний високий		4.	Накопичення розриву між вищою та
рівень навчання.		середньою освітою. Базової підготовки в
4.	Формування педагогічних шкіл	школі стає недостатньо для вступу до
передового досвіду.		вузу.
		5.	Поглиблення	розриву	між
		сільською та міською школами.
		6.	Школи орієнтувались на оволодіння
		учнями знань, а не практичного
		життєвого досвіду.
		7.	Система освіти відставала від НТР.

За часів партійного керівництва В, Щербицького в республіці з II половини 1970-х років стали посилюватись процеси русифікації. І, хоча вона ніколи не проголошувалась метою держави, проте «злиття націй» проголошувалось прогресивним явищем.

Зініціативи Л.І. Брежнєва в цей період почала поширюватись теза про злиття

внедалекому майбутньому націй і народностей СРСР в єдину націю - «радянський народ»

Найбільш підступними були дії в системі освіти. Хоча, слід відзначити, процес русифікації було започатковано ще в 1938 р. Але катастрофічних масштабів він набув саме в період 70-х pp.

31 червня 1978 року було прийнято постанову ЦК КПРС «Про подальше вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках». Всесоюзна науково-практична конференція 1979 p., яка пройшла під гаслом «Російська мова - мова дружби і співробітництва народів СРСР», рекомендувала вже з 1979 року «завести всюди вивчення російської мови в національних дошкільних закладах для дітей з п'яти років життя". У старших класах загальноосвітніх шкіл та ПТУ заохочувався перехід на російську мову викладання. Розширювався випуск навчальної літератури російською мовою.

Новий етап русифікації та ідеологізації розпочався у 1983 році із запровадження нової реформи школи. У травні 1983 року ЦК КПРС і Рада Міністрів прийняла таємну постанову "Про додаткові заходи щодо вдосконалення вивчення

158

російської мови в загальноосвітніх і навчальних закладах союзних республік". Виконуючи постанову центру, партійно-державне керівництво УРСР у червні 1983 року прийняла власну постанову, якою, зокрема, передбачалась надбавка в розмірі 15% учителям російської мови і літератури,

Така цілеспрямована русифікація призвела до того, що в Криму і Східних районах УРСР українські школи зникли, В обласних центрах українські школи складали лише 22%.

Крім освіти, процес русифікації зачепив книговидавничу справу, бібліотеки, театр (у Києві з 11 театрів лише 1 був українським), кіно, телебачення.

6. Внутрішньополітична криза в СРСР. Початок реформ. Україна і "перебудова".

Перебудова - спроба "зверху* реформувати економічну та політичну систему радянського суспільства.

На початку 80-х років внутрішньополітична криза в СРСР поглибилась протягом короткого часу з 1982-1985 p.p. партійно-державне керівництво ціни змінилося тричі. Після смерті Брежнєва в 1982 році на чолі СРСР став Андропов, який тривалий час до цього очолював ВДБ СРСР. У лютому Андропова на посаді генсека замінив /1984р./ К. Черненко. У березні К.У. Черненко помер. До цього часу авторитет партійних і радянських органів влади був остаточне підірваний;

–керівництво держави не може висунути з своїх рядів енергійного лідера, здатного керувати країною на сучасному етапі;

–радянська система не була виведена з кризи. Хоча були намагання Ю.В. Андропова проводити систематичну боротьбу з корупцією та зловживанням, запропоновані ним заходи не були глибокими та не підривали основ системи. В цих умовах стало можливим висування такої особи як М.С. Горбачова, був молодий енергійний лідер, з доволі демократичними поглядами, який вів свою команду, здатну до реформ. Слід сказати, що Горбачов прийшовши до влади, не мав пакету конкретних реформ, але він вважав, що пошук шляхів від кризи можна знайти одночасно з практичними заходами для реформування країни. Такі заходи вже було сформульовано на квітневому пленумі ЦК КПРС у 1985 p.: прискорення науковотехнічною прогресу; поліпшення управління народним господарством; зміцнення виконавської дисципліни.

На початковому етапі протягом 1985-1988 рр. було здійснено ряд таких заходів, які значно розширювали права громадян, вводили нові методи керівництва, демократизували систему;

–постанова ЦК КПРС про індивідуальну трудову діяльність, яка дозволянь підприємницьку діяльність в країні у сферах послуг та харчування;

–розширення самостійності підприємств через самоврядування та самофінансування. Було прийнято Закон "Про державне підприємство";

–підприємства одержали можливість самостійно планувати свою діяльність укладати контракти, вступати в прямий контакт з іноземними фірмами;

–постанова ЦК КПРС про звільнення політичних в'язнів;

–постанова ЦК КПРС про вибори (березень 1987 р) по багатомандатних виборчих округах. Тобто до бюлетенів вносилось декілька кандидатів, а не як

159

раніше – один кандидат. Червневий пленум ЦК КПРС відкинув концепцію побудови розвинутого соціалізму взяв курс на побудову демократичного, гуманного соціалізму.

На Україні в цей. час ЦК КПРС очолював В. Щербицький - ярий партапаратник, який обстоював позиції 50-60 х pp. Але все ж таки процес перебудови пускав своє коріння. У 1986 році з в'язниць було звільнено близько 300 політичних в'язнів серед яких В, Чорновіл, Л. Лук'яненко та ін. Відбувались позитивні зрушення в сфері інформації та свободи слова. Однією з визначних подій того часу стало свобода історичної науки та розкриття "білих плям історії",

–з'явились доступними секретні протоколи "Пакту Молотова-Ріббентропа";

–документи пов'язанні з діяльністю Української Народної Республіці 19171921 pp.;

–вироблялось нове ставлення до діяльності ОУН , УПА, УВО та інших громадських таї політичних організацій України.

Після Чорнобильської Катастрофи в ніч з 25 та 26 квітня 1986 року процес недовіри до партійного керівництва республіки набирає великого розмаху.

У 1987 році створюються такі організації як Народний Рух України за перебудову очолюваний В. Яворівським, "Товариство Лева", що об'єднало представників молоді всіх політичних поглядів.

Тільки після усунення в 1989 році Б. Щербицького з посади секретаря ЦК КПРС "перебудова повною мірою починає входити в усі сфери життя та діяльності республіки.

7. Екологічна проблема. Чорнобильська катастрофа.

Крім економічних негараздів на початку 80-х років в Україні загострилась екологічна ситуація. У 1980 році на території республіки діяло 9 енергетичних об'єктів, які давали більше електроенергії ніж все дореволюційна Росія. Але кожна з електростанцій мала не зовсім досконале технологічне обладнання, рівень техніки був низький. Хижацьке ставлення до видобутку нафти й газу до того, що з середини 80-х років видобуток газу вдвічі, нафти - втричі, хоча в середині 70-х років Україна повністю забезпечувала себе сама газом та на 50% нафтою.

Безгосподарність в сільському господарстві вела до руйнування природного середовища. Одні землі в Україні становили 81% (в той самий час аграрний сектор був збитковим).

За рішенням центру за роки радянської влади споруджувались промислові гіганти. Їх експлуатація погіршувала екологічну безпеку республіки, за забрудненістю повітря Україна посідала одне із перших місць в СРСР. Серед найбільш забруднених міст були Запоріжжя, Дніпропетровськ, Донецьк, Маріуполь, Кривий Ріг, Нікополь, Гсрлівка та інші.

Найстрашнішою трагедією виявилась Чорнобильська катастрофа, це сталось в ніч з 25 на 26 квітня 1986 року. Причиною катастрофи став вибух в четвертому реакторі, в результаті якого завалились дах і стіни верхньої частини будівлі. На момент аварії в реакторі знаходилось 200 тон радіоактивного урану і плутонію. 3% радіоактивних матеріалів потрапило в навколишнє середовище.

160