39

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В. Н. Каразіна

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Серьогін Іван Євгенійович

ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО КОЗАКІВ

(XVI – XVII ст.)

Курсова робота

студента 3 курсу

денної форми навчання

Науковий керівник

к.і.н., доцент

БЕРДУТА М. З.

Харків – 2008

Зміст.

1. Вступ……………………………………………………………… 3 – 7 с.

2. Розділ I. Виникнення козацтва та Запорозької Січі. Адміністративний та військовий устрій Запорозької Січі………………………… .8 – 21 с.

3. Розділ II. Прояв військового мистецтва в Національно – Визвольній боротьбі………………………………………………22 – 31 с.

4. Висновки…………………………………………………………..32 – 35 с.

5. Список джерел та літератури……………………………………..36 с.

6. Додатки…………………………………………………………….37 – 40 с.

Вступ.

Український народ почав створювати свої збройні сили в XIV – XVI ст., коли виникло і сформувалось українське козацтво. Особливості історичного розвитку України зумовили специфіку та характерні риси її збройних сил.

Розвиток подій XVI – XVII ст. відзначаються одними із страшних сторінок в історії України та житті українського народу. Це безумовно пов’язано із тим, що саме у цей час більшість родючих земель та просторів українського краєвиду були захоплені іноземними інтервентами та розділені між собою. Так наприклад, на велику частку української землі претендувала Річ Посполита та Московська держава і це ще все ускладнювало часті набіги татарських орд. Фактично на Україну було покладено око зо всіх сторін. Саме у цей час на історичну арену і виходять військові загони козаків, які з згодом будуть грати велику роль в подальшій історії України.

Актуальність даної курсової роботи на сьогоднішній день є досить цікавою. Але зазначимо, що не багато істориків – дослідників приділяли увагу до військового мистецтва козаків XVI – XVII ст.

Та все ж дослідження військового мистецтва потрібно нам у історичній науці, адже ми повинні знати як воювали козаки, їхню бойову зброю, спостерігати розвиток бою, як він розвивався з початком козацтва, в процесі його розвитку і при ліквідації козацтва. При розгляді цієї теми ми повинні зрозуміти, що Запорозькі козаки були вдалими військовими. Збройні сили вже давно звертають на себе увагу, тому зацікавленість у дослідженні військового мистецтва зростає.

Дослідження військового мистецтва козаків почалося з першої половини XIX ст., але відзначимо, що не багато дослідників приділяли свою увагу дослідження на дану тему. Тому ми повинні звернути увагу на історіографію цього періоду.

Щоб дати характеристику огляду літератури, треба з`ясувати де зустрічаються записи про козаків. Перш за все свідчення про козаків ми знаходимо у літописах того періоду. Так, наприклад, у Густинському літописі XVI ст., яка охоплює період історії із найдавніших часів до 1598 року. У кінці Густинського літопису існують три розповіді: «О начале Козаков», «О применении нового календаря», «О унии, како почалася в Руской землі». Виникнення першої розповіді основана на хроніках М. і І. Бельских. В кінці XVI на початку – XVII ст., верхівка української православної церкви перестає орієнтуватися на українських феодалів, типу князів Острожських, які швидко переходили до католицизму, і церква починає шукати опору та підтримку у нових соціальних прошарках, перш за все у козацькій старшині. Також згадки про козаків і Визвольну боротьбу Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої ми можемо знайти у літописі «Кройника» Феодосія Софоновича. В історії України Софонович виділяв слідуючи етапи: Київське князівство, Галицько – Волинське князівство, українські землі в складі Великого Князівства Литовського, та період визвольної боротьби українського народу проти гніту Речі Посполитої. ¹

Великої зацікавленості ми знаходимо у літописі «Повість, вед луг нікоторых мудрых людей, отколь початок свой и назависко взяли козаки». Ця повість була основана Пантелеймоном Кохановським. Він приділяє увагу селянсько – козацьким повстанням, Визвольній боротьбі. У цій повісті ми знаходимо замітки про ведення військового бою у Визвольній боротьбі, зокрема автор пише, як козаки розташували свій табір при Жовтих Водах. Такий літописець як І. Галятовський дав нам свідчення про козацький герб. Треба зазначити, що факти цих літописів схожі із писаннями польських хронік, тому не виключно, що автори цих літописів зверталися до текстів хроніки Речі Посполитої. Також «Повість» освітлює історію походження козацтва із співвідношенням з традиціями українській феодальній історіографії, яка сформувалася не без впливу польських хроністів. В «Повісті» автор пише, що походження козаків виходить із хазарів. Замітки про козаків також містяться у Київському літописі. Тут теж описується боротьба козаків проти Польщі. Велику зацікавленість представляє собою Хмельницький літопис. Автор цього літопису висказував невдоволення існуючими порядками в Речі Посполитій. Він висказує невдоволення по відношення польських солдат які стояли у Хмельнику. Тоді у Хмельнику був голод і автор літопису зазначає, що це потягне за собою великі потрясіння і невдоволення соціальних мас. Так він пише: «…И серпы и косы ковали на оружие, и не дармо земля тряслася, трясли козакі ляхов. И вот уже на Вкраїні ріки зафарбувалися от крыві людскои, повны были болота трупу ляцкого, а повны пали трупу козацкого по містах».¹ Автор літопис зв`язал із селянсько – козацькими повстаннями, Визвольною війною та ліквідацією гніту Речі Посполитої. Цей літопис являється одним із важливих джерел, адже свідче про військо Запорозьке разом із усіма військовими традиціями, а також дає нам фактові свідчення про Визвольну боротьбу Богдана Хмельницького. Так, наприклад, зазначається про облогу Збаража. «Кони їли не только худые хлопы, але и панове. Будуть памятати тую експедицію в Збараж місти». – так автор зазначає нам про облогу Збаража. Хмельницький літопис також описує козацьких ватажків Богдана Хмельницького: Івана Богуна та Максима Кривоноса.

Також свідчення про козаків і їх військову міць ми можемо зустріти у літописах Г. Грабянки, літописі Самовидця, Самійла Величко.

Також треба відмітити Межигорський літопис. Автор концентрує свою увагу і інтерес історії селянсько – козацьких повстань 20 – 30 рр., XVII ст., і Національно – визвольною війною 1648 – 1654 рр. Автор дає нам свідчення про битву при Жовтих Водах і Корсунем з точністю аж до дня. Так при Жовтих Водах битва відбулася 8 – го, а Корсунська 17 – го травня 1648 року.

Велику зацікавленість представляють собою записки іноземців про українське козацтво в цілому.

Так, наприклад, великий інтерес викликають замітки Гійома Левасера де Боплана, який у першій половині XVII ст., перебував у Речі Посполитій ті на Україні взагалі.

Так де Боплан у своїх роботах дає описи України, її природного середовища, топографічні положення місцевості де жили селяни та інше.

Варто зазначити, що дуже цінною у розборі даної теми є робота де Боплана «Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн». У цій роботі де Боплан дає нам велику кількість інформації пов’язану з історією козацтва України. Так він пише про ремесла якими займалися козаки, якими були повинності селян, щодо панів, також зазначає про Крим і татар, про їхні відносини між козаками; автор з – поміж усього цього описує як козаки обирали старшого на Січі. Не обминув Боплан і військове питання козацтва України. Так він дає чіткі свідчення про військову організацію. В роботі ми можемо знайти як будували козацькі човни «чайки». Наприклад «… і будують тут судно близько 60 стіп завдовжки, 10 – 12 стіп завширшки і 12 завглибшки. Таке судно не має кіля; його основа – це човен з верби або липи, довжиною 45 стіп. Збоку він обшивається і вивершується дошками від 10 до 12 стіп завдовжки. Швидкість козацьких човнів швидша за швидкість турецьких галер». Боплан згадує також про козацьку медицину. Хоча він тут не дуже приділяє увагу, але можна прослідкувати як козаки лікували своїх хворих і поранених у процесі військової сутички.¹

Історію виникнення козацтва та його розвиток звернув увагу історик К. Осіпов. Він також у своїй роботі «Богдан Хмельницький» дає свідчення про військову справу козаків. Автор також безпосередньо розкриває питання Переяславської ради 1654 року.

Про військові козацькі походи ми можемо знайти у роботі О. М. Апанович «Збройні сили України першої половини XVIII ст.» Автор дає інформацію про виникнення козацтва, його розвиток, про устрій військовий на Запорозькій Січі, про козацькі клейноди, артилерію і про інші військові питання.

Велику кількість свідчень про устрій не тільки військовий, а і соціальний ми можемо знайти у роботі Д. І. Яворницького «Історія Запорозьких козаків». У своїй роботі Яворницький добре розкрив свої дослідження у історії козацтва, його військового розвитку, про походження слова козак і де воно вперше згадується у історичних джерелах. Яворницький також звертає свою увагу дослідника на побути Запорозької Січі і як в процесі виникнення козацтва розвивалося і саме козацтво і його військовий та соціальний побут. У другому томі ми знаходимо описи Національно – Визвольної боротьби Богдана Хмельницького.

Метою у даній курсовій роботі являється дослідження виникнення козацтва, його соціальний склад, а головне військовий устрій Запорозького козацтва та прояв самого військового мистецтва у Національно – Визвольній боротьбі 1648 – 1654 року.

Таким чином ми спробуємо прослідкувати виникнення козацьких Збройних сил, яких згодом можна назвати як початком Збройних Сил України.

Розділ I. Виникнення козацтва та утворення Запорозької Січі.

Ще у XV ст. українським народним масам загрожували турецько – татарські набіги, але, як відомо не тільки татарські вторгнення узурпували тогочасний люд. Цим обставинам допомагали і польсько – литовські феодали, а згодом і могутня Річ Посполита, яка у своїх планах, щодо українських земель претендувала не тільки на територіальні простори України, а і на населення, щоб окатоличити його і підкорити у залежність від Речі Посполитої. Орди татар були надзвичайно суворі та безжалісні. В 1527 році татари чисельністю 25 тисяч чоловік рушивши на Литву за наказом турецького султана, дійшли до Пінська на півночі Любліна та Белза на заході. Жорстокість нападників не мала меж. Це свідчило про безкрайні безжалісні можливості татар. Загарбники руйнували та спалювали усе на своєму шляху. Вони без жалю убивали старих та малих, грабували і палили поселення, витоптували посіви.¹ Особливо важко доводилося жителям степових окраїн, які межували з татарськими таборами і майже не мали укріплень та гарнізонів. Татари розглядали цю територію як невичерпне джерело «ясиря». Та все одно люди продовжували жити у цих степових районах, хоча і ризикували потрапити під набіг татарів, але вони були вільними, адже на заході руське населення потрапило під владу польських панів.²

Прагнення феодалів до нових економічних умов призвело насамперед до зростання визиску селян і посилення їхньої залежності від феодалів, а також до змін в законодавстві. На середину XV ст. становище селян значно погіршилося.

Саме в умовах протистояння проти наступу турецьких і татарських агресорів та польсько – литовських феодалів і сформувалося українське козацтво – збройна сила українського народу.³

Безумовно саме українське козацтво взяло на себе державний оборонний тягар – захист українських земель від нападу та загарбання території від зовнішніх ворогів.

Люди які вже не могли терпіти ярмо панства на собі тікали від кріпосного права, яке було на той час дуже розповсюджене та жорстоке. Саме цей контингент населення і складали основу населення, яке заселяло степову Україну. Таким чином проходила своєрідна колонізація степу. Тут вони займалися землеробством – освоювали родючий грунт та дикий степ.¹ Треба зауважити, що життя у степових районах тогочасної України було не досить безпечне, адже населення, яке тікало до степу, з поміж мирного життя ще й вело боротьбу проти постійних набігів татарів. Таким чином вело ще і оборонне життя. Вони навіть виробляли свої методи військової боротьби проти кочовиків. Вони знайомі нам під назвою «козаки».

Перші згадки про козаків стрічаємо під кінець XV ст.: першого разу року 1489-го. Того року був похід проти татар, і в польського історика Бєльського є звістка, що провідниками його були козаки. Другим разом про козаків на галицькому Поділлі маємо звістку року 1491-го. Кромер і Бєльський оповідають, що того року на галицькому Поділлі скоїлася ворохобня селян проти шляхти, що забрала у свої руки всі землі. На чолі ворохобників стояв козацький отаман, на прізвище Муха. Перший документ, де згадано про козаків, належить до року 1499-го. То привілей великого князя Олександра місту Києву. Грамотою тією визначено, яке мито мають міщани брати з козаків за рибальський промисел.²

З початку XVI ст. козаки займають уже визначну територію. Стрічаємо їх по староствах Київському, Канівському, Черкаському, Переяславському, Білоцерківському, Вінницькому, Хмельницькому та ін. Незабаром розрослася козаччина і змінилася настільки, що козаки не тільки вже обороняють край, але за татарські напади відплачують такими самими нападами. У 20-х роках XVI ст. козаки роблять уже напади на Крим, на Очаків, на Аккерман і на Буджацьку орду (Бессарабія). Пізніше літописи декого з козацьких ватажків непевне згадують як гетьманів; але то були звичайні старости. Між ними відомі: староста вінницький і брацлавський князь Костянтин Острозький, староста Хмельницький Предслав Лянскоронський і староста черкаський і канівський Остап Дашкевич. Останній боронив край від великого нападу, кримських татар і не тільки оборонив Черкаси, але розбив і прогнав татар. Отоді про козаків скрізь почали говорити. Користуючись тим, Остап Дашкевич подався до великого князя литовського, щоби надати козакам самостійну організацію. Але поради його не послухалися, може, через необачність того часу.¹

На сьогоднішній день і досі ведуться дискусії серед істориків що означає само слово «козак». Слово «козак», не нашого, а турського походження. В мові половців означало воно стільки, що — сторож, вартовий. В турецькій мові слово «козак» вживалося на означення вільної, незалежної ні від кого людини. Старі літописи й документи, вже в половині XV ст. знають татарських «козаків», що, як легко озброєна кіннота, сторожили Кафи та інших осередків італійської торгівлі на Криму. З кінця XV ст. (1492 р.) маємо, чи не першу взагалі, відомість про українських «козаків». В жалобі кримського хана литовському великому князеві, названо так людей з Києва й Черкас, що при усті Дніпра, під Тягинею, розбили турецький корабель... Рік пізніше татарський хан титулує «козаками» військову дружину черкаського старости Богдана Глинського, що погромив турецьку твердиню — Очаків. З того часу українські «козаки» не сходять уже зі сторінок документів та літописів. Росте їхня слава, кріпшає внутрішня організація й могутніє їх суспільно-політичне значіння.

Почалося з «уходів». Мешканцям пограничних замків і їхніх околиць, що то по словам люстратора з XVI ст. «рушниці мали й стріляти добре вміли», не сиділося поза окопами й частоколами городів. Призвичаївшись до безупинної татарської небезпеки, загартувавшись в оборонній боротьбі з татарами, вони перейшли з оборони до наступу. Більшими й меншими, але заодно озброєними й готовими на все гуртами, вони запускаються в степи. Ідуть туди по рибу, ловлять звіря, вибирають мід, виправляються по сіль, коли треба відбороняються від татар, а коли можна, то нападають на них.² Тільки вертаючи з «уходів», мусять оплачуватися старостам, що хоч не зважувалися йти в степ, але вважали себе його «управителями».

Де далі й самі старости, помітивши дохідність «уходницького промислу», організують ватаги «уходників» і пробують з ними щастя в степу.

Хмельницький староста Предслав Лянцкоронський, вже в 1528 р. зібрав більш тисячі очайдухів, наскочив з ними на татарських чабанів і відібрав їм 500 коней та яких 30.000 овець. Успіхи «козацького промислу» почали заманювати в степи не самих тільки пограничних городян та селян, але й тогочасну аристократію. На чолі перших козацьких загонів бачимо таких вельмож, як Ілля та Константин Острожські, Сангушки, Потоцькі, Замойські, Збаражські, Заславські, Корецькі, магнатів, що їх тягла у степи не жадоба наживи, але туга лицарського серця за небезпеками воєнних пригод, за славою. Не саме добичництво, не сама охорона майна й життя пограничного населення зродили козаччину. Уже в її первопочинах приходять до слова ідеальні побуди, що то пізніше винесли козацтво на чоло української історії.

Але більшість схиляються до версії, що козак має турецьке походження і означає відважну, вільну, озброєну людину. Вперше на Україні назва козак згадується ще у 1492 році. ¹

Безумовно ці люди були хоробрими, відважними воїнами – патріотами. Зауважимо, що у деяких була дуже ярко виражена харизматичність особистості, і згодом ці воїнами ставали воєначальниками, або ватажками козаків.

Коли число козаків розрослося, вони почали обороняти вже не тільки свої оселі, але й уходи, куди вони ходили на промисли. Під назвою «уходів» розуміються ті землі, що були приписані до Канівського, Черкаського та інших староств. До Канева, наприклад, були приписані ті землі, що займали полудневу частину Київщини, до Черкас — мало не вся Полтавщина, Херсонщина, Катеринославщина. Найбільші обширні землі належали, до Острога, Любеча, Києва і Черкас. Ціну цих уходів становив не ґрунт, а ті багатства, які там експлуатувалися, себто риба, звірі і т. ін. Вже ж уходникам було небезпечно в цих неоселих пустих землях: татарам завжди можна було їх непокоїти. Вони нападали на них, ловили, забирали в полон, відбирали поживу. З другого боку, уходники повинні були, повернувшись додому, дати десятину заробітку старостам. Через те самі старости дбали про оборону уходів. Так, один енергійний староста канівський і черкаський (в першій половині XVI ст.), князь Дмитро Вишневенький, задумав протягти козацький кордон, щоб оборонити ті землі, куди уходники ходили на промисли. Він зорганізував контингент козаків, які по черзі ходили на низ Дніпра і там вартували уходи від нападів татар. Ці козаки на зиму верталися додому, а навесні виходила знов нова вже черга. Ще за часів Дмитра Вишневецького козаки збудували собі там фортецю, але де саме вона була, тепер не можна сказати. Одні кажуть, що вона була на острові Хортиці, другі — на Томаківському острові. Одне тільки певно, що вона була на низах Дніпра. Це й був перший початок Запорожжя, яке повагом змінилося в самостійну громаду.¹

У XVI ст. почало формуватися «військова база» козаків, яка мала назву Запорозька Січ. Вже у другій половині XVI ст. Запорозька Січ розвивається і стає козацькою республікою.² Вона представляла собою укріплення лісової засіки, переважно знаходилася на острові. Від Січі пішла назва січові козаки. Назва Запорозька Січ походить від того, що розташовувалась вона нижче порогів річки Дніпро, або за порогами (звідки і назва). Це було добре розроблене укріплення, яке також обкопувалось по колу ровом і завоювати її було не так і легко. Треба зазначити, що з цього ми бачимо добру стратегії козацького війська. ³

Запорожці мешкали у куренях. Назва «курень» пішло від слова «курити». Курень представляв собою довгу казарму, зазвичай 44 аршин довжини, та 5 аршин ширини. Курінь будували із дерева. У середині куреня було 2 відділення. В одному великому мешкали козаки, які були приписані до куреня, разом із ними мешкав і їх старшина. ⁴ У другому відділені мешкав курінний кухар та його помічники, також тут знаходилася кухня хлібопекарня. Біля кожного куреня стояла курінна скарбниця де козаки зберігали своє майно. Бувало, що біля ку ріней будували окремі маленькі будинки де мешкали козацькі старшини. Зауважимо, що у Запорожців слово «курень» був у двоякому відношенні. Як нерухомість і як сотня, полк, військова одиниця, самостійна частка війська.¹ У середині Січі також знаходилися церква та будинки де розміщалися продукти харчування, промислові господарства. При церкві існувала школа. У Січі також знаходився притулок для хворих та поранених – «шпиталь».

Одяг у запорожців був здебільшого простий. Зазвичай це були: жупан, кафтан, пояс, шаровари, саф’янові чоботи, бархатні шапки. На голові постійно треба було носити шапку – це був знак козацької гідності. Коли була сувора погода носили бавовняну бурку.²

За свідченнями сучасників, одяг запорожців не був одноманітним. Повсякденний, похідний одяг вирізнявся простотою, що проявилось у самій його назві — підлий одяг. На протилежність йому парадне вбрання було дуже розкішним і ошатним, причому нерідко воно складалося з трофеїв, добутих під час походів. Зазвичай багатий одяг носили заможні козаки (додаток 1).

З-поміж повсякденного одягу, у козаків був і парадний одяг. Парадний одяг запорізьких козаків виготовлявся з шовку та польського й англійського сукна — кармазину та оксамиту. Шовкова штофна тканина з візерунками називалася у запорожців шальовою, одяг із польського та англійського сукна називався састами, а вбрання з червоного східного сукна — кармазинним. Безперечно треба зазначити, що соціальне та майнове розшарування козаків не було непоміченим.

З поміж військових традицій та воїнства козаки також займалися ремеслами. На Січ також приходили ремісники, що мешкали в околицях Січі і працювали за певну плату: кравцями, шевцями, теслярами, пивоварами, бочарами і т. д. Великий опис чим займалися козаки дає нам Гійом де Боплан. Зокрема він зазначає: «…серед цього народу зустрічаються люди, досвідчені в усіх взагалі необхідних для життя ремеслах: теслі для будівництва жител і човнів, стельмахи, ковалі, зброярі, кожум’яки, римарі, шевці, бондарі, кравці і т. д.»³