Розділ II. Прояв військового мистецтва в Національно – Визвольній боротьбі.

Щоб прослідкувати військове мистецтво Запорозьких козаків ми звернемося до визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

В історії України постать Богдана Зиновія Хмельницького невід'ємна від найсвятіших прагнень українського народу до волі, щастя, справедливості. Саме з Богданом Хмельницьким пов'язане становлення Української козацької держави та довершення військового мистецтва на Запорізькій Січі.

Богдан Хмельницький служив у кінній сотні батька й разом з ним 1620 р. бере участь у битві під Цецорою проти турецьких військ. У цій битві героїчною смертю поліг Михайло Хмельницький, а його син потрапив у турецький полон. 1622 р. стараннями козаків, побратимів старого Хмеля, Богдана було викуплено з неволі. Він повернувся додому і знову став на козацьку службу в Чигиринський полк. Вже у 1648 році «Великий син Українського народу», як його називали після смерті, збирає військо на Запорізькій Січі.

Як відомо Хмельницький був добрим дипломатом та воєначальником і він зміг перетягти на свою сторону татар. Дипломатичність та хитрість були одним із проявів військового мистецтва «Великого козака». Тому це стало у нагоді до укладання договору між татарським ханом Іслам – Гіреєм ІІІ.

Татари завжди претендували на те, щоб польський уряд ретельно платив гарач, і із-за того раз у раз виникали незгоди. Саме на таку незгоду і наскочив Хмельницький. Сам хан не пішов на війну, але ж дозволив іти своїм мурзам. Хмельницький увійшов у згоду із Тугай-Беєм, перекопським мурзою. Властиво це були не кримські татари, а ногайці, кочівники. На яких це було умовах, трудно знати, але Хмельницький, певно, заманив їх тим, що вони зможуть дістати на Україні великий ясир — поживу. З дуже невеликими силами почав Хмельницький свою справу, але ж вона відразу стала на міцні ноги, через те що вся народна маса ждала тільки першої іскри, щоб самій повстати.

Рушійними силами повстання було козацтво, реєстрове козацтво, селянство, міщанство, шляхта, яка була на стороні повсталих та загони тарів.

Як відомо Богдан Хмельницький брав участь у Тридцятилітній війні на боці Франції яка воювали проти Іспанії. Там Хмельницький набував досвіду і вивчав нові прийоми та ведення бою загального війська.

Вже під кінець війни, а саме в кінці війни Богдан Хмельницький приймав участь, була започаткована лінійна тактика, зменшувалася глибина побудови військ на полі бою, що збільшувала їх фронт і разом з цим кількість атакуючих. Отже, якщо Хмельницький був у вирі цих подій, то він був безпосереднім свідком зародження нових прийомів які згодом сам використає їх у своєму повстанні проти Речі Посполитої. Хмельницькому додало досвіду і те, що він був тісно знайом із французьким полководцем Конде та полководцем Англійської буржуазної революції Олівером Кромвелем, з останнім він перебував у переписці. ¹

Богдан – Зиновій Хмельницький, починаючи повстання 1648 року, використовував у перших битвах з польськими військами татарську кінноту. Але вже у послідуючі роки створив свою козацьку кавалерію, яка брала участь у битвах під Ловом 1649 року та під Берестечком у 1651 році. Після Переяславської ради 1654 р., яка проголосила воз’єднання України з Росією кіннота Запорозької Січі одержала подальший розвиток.

Враховуючи високу рухливість кінноти, зокрема, татарської, Хмельницький за її допомогою створює самостійний передовий загін, обов’язками якого було зустріти або ж наздогнати противника і шляхом проведення розвідки боєм зупинити його та зв'язати бойовими діями до підходу головних сил. Така тактична розвідка була використана Богданом Хмельницьким в битві при Жовтих Водах та під Корсунем 1648 року.

Керуючись новою тактикою та враховуючи умови театру війни, Хмельницький відмовляється від облоги фортець, блокуючи їх, і зосереджує увагу на бойових діях проти головних сил ворога шляхом пошуку зустрічі із ворогом.¹

Як вже зазначалося, козаки у походах та військових виступах використовували вози. Саме ці вози додали неперевершеної майстерності володіння військовим мистецтвом для просування війська, наступу та оборони. Згідно з організаційною структурою війська того часу на кожні 5 – 10 козаків припадав один віз, на якому перевозилися зброя, боєприпаси, продукти, фураж для коней (взимку), лопати, сокири, пилки та інші. На окремих возах перевозилися гармати. В похідному порядку ці вози їхали з обох боків, а по середині йшло піше військо, завдяки цим возам козаки прикривалися у разі несподіваного зіткнення з противником чи робили певні військові маневри.

Рухомий табір з возів мав форму прямокутника, по великих сторонах якого рухались вози один за одним, в один або декілька рядів. Між рядами возів рухалось спішене військо. В першому або другому зовнішньому були встановлені гармати, а біля возів йшли козаки з ручною вогнепальною зброєю, готовою до бою. Посередині табору вели коней. Начастую передня і задня сторони прямокутника були не замкнені, їх прикривала кіннота. Для замкнення цих сторін прямокутник мав «крила», тобто один або декілька рядів були довші за інші на величину ширини табору. У разі якщо табір раптово зупинявся крила закривалися, при цьому замикали передню та задні сторони табору возами.² Такий табір був базою, з якої розпочиналися подальші бойові дії з ворогом. Розміри табору залежали від кількості війська. Так, піл Берестечком у 1651 році табір Богдана Хмельницького мав 7 кілометрів в ширину і довжину. Добре використовувались вози ще у битві при Жовтих Водах у квітні 1648 року. Захисні функції табору з возів були настількі високі, що вони заводили нанівець кількісну перевагу ворога. Так, Боплан зазначає, що декілька разів вони зустрічали татар, які хотіли напасти на табір, але нічого заподіяти не могли, хоч і перевершували козаків за своєю кількістю у декілька разів. ³

Рухомий табір з возів використовувався і для наступу на ворога. Відомі і глибинні бойові рейди козацького табору. У липні 1648 року під час Визвольної Війни Максим Кривоніс під захистом табору здійснив наступ козацького війська на польське – шляхетське військо і розгромив його в районі Старокостянтинова.

Табір з возів широко використовували повсталі селяни для свого захисту від військ поневолювачів. Так, у 1651 році на допомогу Богдану Хмельницькому під Білу Церкву йшли селянські табори, відбиваючись від шляхетських військ.

Козацький рухомий табір з возів будували залежно від тактичної обстановки, для його побудови використовувались звичайні обозні вози, що робило побудову військових возів не дуже тяжкою справою і не займало багато часу.

Військове мистецтво козацького війська було досить розвиненим і успішним. У Визвольній Війні козаки робили також засідки, чи диверсійні операції для ворога. Шляхта запозичила майстерність побудування, та використання рухомих возів у козаків, але це у них не прижилося і шляхтичі вирішили відмовитися від такої організації ведення бою. Так, наприклад, відступаючи від Корсуня 26 травня 1648 року, польсько – шляхетський табір з возів ввійшов у Горохову Діброву, де через природні рельєфні перепони, а також штучно зроблені козаками канави та завали, які були у засідці, був у двох місцях розірваний і вщент розбитий. ¹

Якщо козацьке військо вирушало у похід і при цьому передбачалася зустріч з ворогом, то його похідний порядок будувався за всіма правилами військового мистецтва. Про це, наприклад, свідчить висування військ Богдана Хмельницького в район Корсунської битви у травні 1648 року.

Першим рухався козацький розвідувальний загін, який висилав на відстань до шести кілометрів розвідувальні роз’їзди. За розвідувальним загоном рухався на відстані 4 – 6 кілометрів передовий загін, який складався з трьох підрозділів татарської кінноти на чолі з Тугай – беєм, який також висилав фронтальні та бокові роз’їзди охоронної розвідки на віддалення до шести кілометрів. На відстані 11 – 15 кілометрів за передовим загоном йшли під захистом рухомого табору основні війська на чолі із Богданом Хмельницьким.¹ Від табору на відстань у два – три кілометри висилались дозори фронтального і бокового сторожового охоронення. На світанку 25 травня до польських військ на чолі із Богданом Хмельницьким підійшов козацький розвідувальний загін. Зі сходом сонця передовий загін татар форсував р. Рось і розпочав бойові дії. В його обов’язки входило зав’язати у бойові дії ворога до прибуття головних повстанських сил, провісти розвідку боєм, виявити склад польського війська, сильні та слабкі місця їхнього укріпленого табору. І вже під кінець дня 25 травня до Корсуня підійшли головні сили війська Богдана Хмельницького. ²

Бій з ворогом козаки починали герцем, тобто двобоєм окремих сміливців або невеликих загонів. Такий козак – сміливець сам або на чолі загону наближався до польського табору і закликав до двобою. Так наприклад на початку повстання у першій битві під Жовтими Водами Богдан Хмельницький звернувся до Кривоноса вести свій загін на шляхту.³ У випадку якщо ніхто не виходив, сипались образи на адресу польського війська, звинувачуючи його у несміливості та нікчемності. Польська шляхта реагувала на це і вирушала у бій, так як це ображало лицарську честь воїнів Речі Посполитої. Багато хто з козацьких ватажків робили переможні герци: Максим Кривоніс під Старокостянтиновим викликав князя Ярему Вишневецького, Іван Ганжа під Пилявцями і багато інших.

У разі якщо ж вороже військо все ж таки не виходило на битву, Військо Запорозьке починало його облогу. Такі випадки були на Жовтих Водах у травні 1648 року, а також під Зборовом у серпні 1649 року.

Для артилерійського обстрілу ворожого табору поблизу нього під захистом валів та шанців обладнувались під час темряві вогневі позиції. Якщо ж командування противника вирішувало дати бій, то його військо виходило з табору і шикувалось у бойові порядки. Відповідно дот нього займало бойовий порядок і козацьке військо. В центрі бойового порядку ставала кіннота, вишикувана в три – чотири шеренги. На флангах стояла піхота, ставала у три шеренги. В розривах між піхотними підрозділами ставали гармаші з легкою артилерією. При підтримці артилерії з табору починався наступ козаків чи відсіч атаки ворога. Атака Війська Запорозького проводилася «лавою», тобто не вирівняною шеренгою зі загнутими краями для обхвату ворога з флангів (додаток 9).¹ Піхота, ведучи невпинний вогонь з гармат та мушкетів, який забезпечували у першій шерензі дві інших, готуючи набої, підтримувала атаки кінноти. Така взаємодія була здійснена під Зборовом, Берестечком, Городком. Піхота наступала під захистом шанців, які вона сама копала для себе. У випадку якщо козацьке військо в процесі битви змішувалося разом із ворожим військом, то такий бій козаки називали «галасом». Бій окремими загонами, не зв’язаними між собою, козаки називали «розгардіяшем». А якщо піхотний підрозділ попадав в оточення, то він приймав бойовий порядок «триангулою», тобто стрій трикутником, і бився на смерть. Так було 30 червня в битві під Берестечком, коли 300 козаків, оточені польським військом, не здавались в полон. Останній козак, що ще залишився живим, декілька годин відбивався, поки не був заколотий списом.² Головною метою битви було виснаження противника та його деморалізації. З цією метою Богдан Хмельницький затримував у таборі частину війська, яке у вирішальний момент повинно було завдати смертельного удару. Цей хитрий удар завдавався тоді, коли його ворог не чекав. Так, під Пилявцями та Зборовом приховане військо своїм раптовим наступом викликало у ворога паніку. Навальний обхват ворога з флангів, вихід йому в тил, створення резерву та засідки, раптовість удару та вміле використання рельєфу місцевості – все це було характерними рисами військового мистецтва козаків. Керування підрозділами здійснювалось візуальними та звуковими гаслами, для яких використовувався прапор, сурма або ж гучний голос ватажка. ³

З джерел нам відомо, що козаки були також добрими майстрами артилерійської справи. У літописі Самійла Величка ми знаходимо свідчення, що на Січі постійно було 50 гармат.⁴ У ті часи жодний козацький загін не виступав у похід без артилерії. Артилерія була дуже дорогою зброєю, тому на Січі зайві гармати зберігалися у Військовій Скарбниці в потаємному місці нарівні із коштовностями.

Гармати Запорозького Війська були переважно середнього та малого калібру. Це забезпечувало артилерії велику її рухливість та маневреність, що відповідало козацькій тактиці.

Підтвердження високої рухливості і маневреності козацької артилерії було продемонстровано у битві на Жовтих Водах. Тоді рухомий польський табір обігнали козаки, тримаючи в руках гармати. Потім вони зупинились, зійшли з коней, поклали гармати на землю і вдарили прямою наводкою по польському війську. Таким способом вони змінили декілька разів вогневі позиції. Втрати у поляків від вогню козаків були такі масштабні, що татари почали гніватися і зупинити стрілянину по ляхам, тому що їм б не залишилося жодного живого ясиру.¹

Для поліпшення влучності, щільності та маневреності артилерійського вогню, Богдан Хмельницький с досвідом битві на Жовтих Водах об’єднує всі гармати в один підрозділ, а частину з них переводить на однокінну двоколісну тягу. До кожної гармати військові Хмельницького призначають обслугу і проводять навчання гармашів, щоб підняти їх майстерність та кваліфікацію.

Окрім гармат у Визвольній Війні козацькі війська користувалися вогнепальною та холодною зброєю. Зокрема це були рушниці (мушкет) (додаток 10), гаківниця, пістоль, шабля, спис, лук, кинджал, ніж, келеп (бойовий молоток). Застосовувались також «якірці» - шматки заліза з загостреними кінцями, які розкидалися на шляху ворога з метою поранення кінських ніг.

Безперечною рисою військового мистецтва козаків є також хитрість і головне харизматичність гетьманів, яке можна віднести до психологічної ланки військового мистецтва. ² Так, наприклад, коли почалася визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Діставши звістку про те, що Хмельницький виступив із Запорожжя, великий коронний гетьман Микола Потоцький послав на зустріч йому десятитисячний загін. Начальником цього загону був син Потоцького Стефан Потоцький. Він у свою чергу розділив загін на дві частини. П`ять тисяч реєстрових козаків були відправленні вниз по Дніпру у великих човнах – байдаках. Командували цим військом із реєстровців Іляш Караїмович та Іван Барабаш. Довідавшись про наступ Стефана Потоцького і правильно розгадавши його план, Хмельницький дуже швидко склав і свій план, який свідчить стільки ж про його рішучість і сміливість, скільки про глибину розуміння ним справжнього настрою окремих груп, що боролися. ¹

Зайнявши дуже вигідну позицію біля протоки Жовтих Вод, Хмельницький наказав своєму військові отаборитися на цій місцевості, а сам залишив табір і поїхав до Дніпра, де, за донесенням його розвідників, уже показалися передові польські байдаки. ² Одним із байдаків командував Кричевський – той самий, що колись урятував Богдана, поручившись за нього перед Конецпольським і допомігши йому звільнитися з – під арешту. Кричевський не вагаючись приєднався до повсталих. Разом із ним приєднався також і весь авангард реєстрових козаків. Згодом Хмельницький взяв у Тугай – Бея татарських запасних коней для перевезення реєстровців до свого табору.

З початком бою козаки відрізали польське військо від води і оточили їхній табір. Почався дощ і жовніри значною мірою втратили свою превагу. Шляхтичі розгубилися, і Стефан Потоцький марно старався підтримати їх. Полякам нічого не залишалося як підписати згоду із Хмельницьким. Шляхтичі прийняли цю умову і за якою вони відвезли до козацького табору усю свою артилерію. ³

Протягом двох днів після Жовтоводського бою Хмельницький приводив до ладу своє військо, яке буквально щогодини поповнювалось новими й новими загонами селян. Діставши від ворога 12 польових гармат і 15 «арматок» (дрібнокаліберні гармати), він був забезпечений артилерією. «Арматки» були розташовані на двоколісних возах що їх віз один кінь, і вирушивши до Корсуня, де розташувалися сили великого коронного гетьмана.

Хмельницький діяв із енергією першорядного полководця. Приєднуючи до себе по дорозі свіжі загони добровольців, він швидко просувався вглиб країни і швидко опинився в Смілі, за сорок верстов від Корсуня.

Поляки окопалися між Корсунем і Стебловим. Військо Богдана – Зиновія Хмельницького облягло польські позиції величезним табором. Застосовуючи тактику обходів і засідок, Богдан направив шеститисячний загін під командуванням полковника Кривоноса в обхід ворога, до лісистого урочища Крута Балка. 15 травня почався бій в якому також активну роль брали татарські війська які воювали на стороні повсталого козацького війська. ¹

Після запеклої сутички обидві сторони зберегли свої позиції. Проте, Потоцький не надіючись на те що його військо зможе встояти проти війська Хмельницького, наказав лишити укріпленні окопи і почати вночі відступ.

Спішивши кінноту, поляки рушили в напрямі до Богуслава. Козаки і татари переслідували їх, обмежуючись перестрілкою. Але коли польське військо вже було в лісі і досягло Крутої Балки, на нього обрушився загін Кривоноса. В той же час з усіх боків пішли на поляків в атаку головні сили Хмельницького. Так же само як і при Жовтих Водах драгунські війська які були набрані із українського населення перейшли на бік козаків. Серед поляків почалася паніка і вони мало що могли вже зробити і один за одним почали складати зброю. Приблизно 8 тисяч чоловік, у тому числі обидва гетьмани – великий Потоцький і помічник великого коронного гетьмана, головнокомандуючий польською армією – Калиновський. Хмельницькому дісталася вся польська артилерія, три дорогоцінних булави, чотири бунчуки, дев’яносто чотири прапори і весь багатий обоз польських панів. Але слід зазначити, що головними наслідками Корсунської битви були те, що були знищенні основні сили Речі Посполитої. ²

Крім головних сил Хмельницького, які перебували безпосередньо під його командуванням і кістяк яких становили досвідчені у військовій справі, звичні до дисципліни козаки, на території України і Білорусії швидко створювалися численні загони, які вели в своїх районах запеклу боротьбу проти польської шляхти. Начальники цих загонів увесь час підтримували зв'язок із Богданом Хмельницьким. ³

Народне повстання завжди висуває талановитих полководців. Так було і цим разом. Найбільш талановитими з них, найбільш винахідливими в нападі і обороні були полковники Максим Кривоніс і Іван Богун. ⁴ Велику підтримку і військовий дух цих полководців вів народні і козацькі маси у битві на Жовтих Водах, битві під Корсунем, під Пилявцями, в битві під Зборовом, в битві під Берестечком і Батогом.

Отже підводячи підсумок можна сказати, що військове мистецтво козаків XVI – XVII ст. було досить розвинене і удосконалювалось протягом усіх років існування козаків і козацької держави. Великий успіх у Визвольній боротьбі під проводом Богдана Хмельницького зіграла військова майстерність козаків і самого Богдана – Зиновія Хмельницького.