Висновки.

Якщо період до середини ХVІ ст. можна назвати раннім дитинством козацтва, то незабаром ситуація змінюється, воно поступово виходить з-під влади урядників і розпочинає самостійну військово-промислову діяльність. Вже у 1540-х роках є повідомлення про великі за масштабами самостійні військові операції козацтва. У 1550-1560-х роках козацтво востаннє потрапило під сторонній вплив - Дмитра Вишневецького - найбільш легендарної особи на українському прикордонні. Він став не тільки хресним батьком Запорозької Січі, але і заклав основи власної політичної діяльності козацтва. Після його загибелі козацтво поступово на-вчилося покладатися тільки на власний розсуд. Із зростанням чисельності козацтва в середині ХVІ ст. з'явилися передумови для консолідації навколо нього військового люду українського прикордоння і створення окремого стану. Ця потреба стала нагальною після соціальних змін, які відбулися в українському суспільстві після Люблінської унії 1569 року. Саме у цей час починає набирати ваги українське козацтво, яке виходить на політичну арену не тільки України і Речі Посполитої, а і на Загальноєвропейську політичну арену.

Історія українського козацького війська тісно пов’язана з проблемою визволення українських земель від іноземного панування. Питання захисту українських земель від турецько – татарської агресії не сходило з історичного «подіуму» аж до XVIII ст.

Уряд Речі Посполитої, Туреччини завжди включали у свої плани Україну як об’єкт для загарбання. Агресія Туреччини, поєднуючись з постійними вторгненнями татарських феодалів, набирала масштабів загальнонаціональної трагедії для українського народу. Характер Польської, Турецької, Татарської експансії проявлявся у різних формах на окремих українських землях, історична доля яких склалася неоднаково. Проте загроза з боку Султанської Туреччини, Кримського ханства та Речі Посполитої тяжіла над усією Україною. Боротьба проти наступу цих держав – агресорів протягом кількох століть для українського народу була першочерговим життєвим завданням і мала загальнонаціональне значення. Адже ця небезпека загрожувала фізичному винищенню українського народу, уповільнювало зародження і розвиток української нації.

В загальноукраїнському русі проти іноземних держав – агресорів провідна роль належала козацтву. Походи козацького війська проти Туреччини, Кримського ханства і Речі Посполитої найбільшого розмаху здобули і проявилися у XVII ст. Ці військові виходи козаків проти загарбників були досить і досить справедливими. І вже згодом ці військові виступи набували за своїм характером значення національно-визвольних війн.

Походи українських козаків підривали економіку Речі Посполитої, Туреччини, а також послаблювало їхню військову міць. В козацьких походах воїни українського населення визволяли багато своїх полонених із Батьківщини. Так, наприклад, визволили Богдана Хмельницького, який згодом повернувшись назад на Україну підняв повстання проти польського поневолення і в цьому повстанні повною мірою проявилася уся міць та спритність Війська Запорозького.

На той час Запорозьким козакам було дуже важко воювати на два фронти і використовуючи свої військово – дипломатичні можливості козаки укладали умови з Кримським ханством у боротьбі проти Речі Посполитої у повстанні під проводом Богдана Хмельницького. А згодом і домовленість із Росією проти іноземних поневолювачів. Одержавши підтримку у 1654 році на Переяславській Раді могутніх збройних сил Росії, Україна в майбутньому звільнилася від небезпечного сусіда Кримського Ханства і від постійної загрози експансії султанської Туреччини.

З наступом католицтва і великого релігійного та соціально – економічного гніту, незадоволення селян різко зростало. Українське населення вже не могло терпіти гніт збоку польських панів які забули за свої права. Тягар був досить відчутним і це змушувало тікати селян із панських маєтків в і заселяти біль вільні степові райони країни. Так, згодом виникає військові сили України – козацтво, яке взяло на себе відповідальність за справедливість та розправу над польською шляхтою та відбивання розбійних набігів татар.

З XVI ст. спостерігається активний розвиток козацтва. Воно набуває статусу народних захисників українських земель від ополячення, окатоличення та розбою з боку Султанської Туреччини.

В умовах військового стану козаки займали вигідне місто для розташування своїх військ. Українські козаки розташовували основні війська на вище згадуваній Січі. Це був своєрідним військовим, політичним, економічним та соціальним центром козацтва. Але відмітимо, що більше в Січі зверталася увага на розвиток військового мистецтва.

Безумовно, приходячи на Запорізьку Січ, люди не мали великого військового досвіду. Тому тут вони навчалися військовій справі ведення бою. Запорозька Січ стала своєрідною добровільною армією, яка згодом виросте у міцне військове угруповання та створить свою Козацьку Державу.

Сильніший розвиток козаччини почався тоді, коли козаки опанували простори нижче Дніпрових порогів, так званий Низ або Запорожжя.

Першу Січ чи власне городок на Запорожжі збудував князь Дмитро Вишневецький. Дещо пізніше на Січі обирався гетьман – головний командуючий Запорозьким військом. При кожному гетьмані була різна політика, тому політична орієнтація на певну державу змінювалася з кожним приходом нового гетьмана. Одним із самих вдалих та обізнаних військовою справою був гетьман Богдан – Зиновій Хмельницький.

У цьому історичному визначенні гетьмана розкривається краса героїзму і величі подвигу славного сина України, легендарного воїна і патріота. Ніхто, як він, не зумів відчути душу народу, його найпотаємніші прагнення і думи. І народ увічнив його образ у невмирущих думах і піснях. В історії України постать Богдана Зиновія Хмельницького невід'ємна від найсвятіших прагнень українського народу до волі, щастя, справедливості. Саме з Богданом Хмельницьким пов'язане становлення Української козацької держави та процвітання військового мистецтва козаків. Як визначний політик, він немало сил доклав до зміцнення зовнішньополітичного становища України. Очевидно, ніхто ні до, ні після нього не вмів так майстерно використовувати суперечності між Туреччиною, Кримом та Польщею, між Польщею і Трансільванією та іншими країнами.

У ході Національно визвольної боротьби дуже ярко проявилося військове мистецтво козаків. Козаки використовували дуже добру тактику ведення бою. Деякі елементи ведення бою були запозичені із Європейського досвіду. Виникає питання як елементи європейського військового мистецтва проникли на українську землю і знайшли свій відбиток у дзеркалі національно-визвольної боротьби 1648 – 1654 рр. Відповідь на це питання ми знаходимо з ім.`ям Богдана Хмельницького, адже він приймав участь у Тридцятилітній війні у Європі. І набравшись досвіду зміг підняти на повстання великі маси українського народу та заручитися підтримкою козацтва.

Таким чином ми бачимо, що козацтво стало головною зброєю боротьби проти Речі Посполитої, Туреччини та Кримського ханства. Військове мистецтво було одним із головніших ланок життя на Запорозькій Січі, тому воно дуже сприятливо відбилося у Національно – визвольній війні 1648 року. Хоробрість, сила, мужність, справедливість та любов до Вітчизни вела маси населення України проти шляхти. Саме у цій війні ми можемо спостерігати за військовим мистецтвом цього періоду.