Сучасна українська літературна мова. Тренувальні вправи. Вправа 1. У підкреслених місцях розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.

1.

1. Мисливець вийшов на узгірок і зупинився_не вірячи очам_на заході увесь степ_як ковдрою_був укритий світло-жовтим стадом антилоп_ вони увесь час рухалися_безладно_хаотично_поки одні пощипували траву_сотні інших підстрибували вгору_ наскакуючи на сусідів.

2. Він вийшов їм назустріч_та антилопи не змінили напрямок_так буває тільки під час переселення стада_скоро вони оточили мисливця з усіх боків_але вели себе мирно_намагалися_наскільки можливо_обійти його_деяким_однак_доводилося перестрибувати через найближчих антилоп.

3. Мисливець стояв_оточений незвичним ескортом_подвійним кільцем антилоп_яке_до того ж_увесь час рухалося_одне кільце знаходилося на землі_друге_у повітрі_найближчі весь час стрибали від нього у гущу стада_яке_це було дуже дивно_не звертало на нього ніякої уваги.

2.

1. Приходячи до нас_капітан_комендант форту_щоразу показує на карті_як наближається ворог_і для нас то_мов казка про чарівну принцесу_ворог_однак_ніколи не досягає форту_піски засмоктують його_ніби річку_і ми називаємо його ворогом-привидом.

2. Нас захищає_перш за все_убогість нашого становища_і єдиний ворог_з яким ми маємо воювати_це тиша пустелі_начальник аеропорту раз у раз крутить грамофон_і тут_так далеко від життя_ музика промовляє до нас напівзабутою мовою_збуджуючи невиразний сум_так схожий на спрагу.

3. Пісок часто оманливий_здається_ніби твердий_та тільки-но сядеш_і загруз_старі солончаки_блискучі_як асфальт_часом не витримують ваги_літак сідає_біла кірка солі ламається_і ти опиняєшся у смердючій трясовині.

3.

1. Носоріг не давав ні напитися_ні скупатися_і слон розлютився_з ревом він кинувся вперед_підставив бивні під плечі носорога_ могутній ривок_і носоріг злетів у повітря_впав у воду_засопів_ висунувши наполовину голову з води_і знов_як і раніше_став на ноги і кинувся в атаку.

2. Слон знову підкинув носорога_той_шаленіючи_кинувся на слона_ намагаючись всадити йому між ребер свій ріг_так вони билися_поки вода не побіліла від піни_ слон_ вирішивши_ очевидно_що у воді йому битися важче_ зманеврував_ позадкував у лощину_ сподіваючись_що її стіни дадуть йому захист.

3. Сталося_однак_інакше_вузька ущелина не давала слону змоги вільно рухатися_носоріг_мабуть несвідомо_скористався перевагою_він вискочив із води на схил вище слона_круто повернувся і_нахиливши ріг-спис_ударив ворога у бік_потім_побоюючись_однак_слона_ кинувся у кущі_слон страждав від рани_проте був упевнений_поле бою залишилось за ним.

4.

1. Серце закапризувало_коли я повз_як ящірка_над прірвою_то замре_ то знову б’ється_тільки невпевнено_безладно_я знаю_якщо воно_моє єдине_затримається довше_бодай на мить довше_зірвусь у безодню.

2. Ніколи_ти чуєш_ніколи в літаку я так не прислухався до мотора_як у ці хвилини_до власного серця_все_геть усе залежало від нього_я просив його ще трохи потерпіти_і воно_зупинившись_знову починало працювати_нерішуче_але працювати.

3. Майданчик_на якому вони приземлилися_був пасткою_скелі_ прямовисні_неприступні_не давали змоги спуститися_пілоти вдалися до останньої спроби_спрямували літак у прірву_а той_падаючи_мов камінь_у безодню_розігнався_почав слухатися керма_і вони вирівняли машину.

5.

1. Бушмен_щоб легше було бігти_кинув свій лук і сокиру_вони_тут не було жодних сумнівів_були безсилі_проти такого супротивника_як розлючений слон_і залишився тільки у куртці_яка заважала йому бігти_він був зовсім беззахисний.

2. Слон наздогнав його і_нахиливши голову_підчепив бивнем_секунда_ і бушмен злетів і щез_слон_розлючений_здивований_озирався навкруг_потім з гучним ревом кинувся до дерева_обхопив його хоботом_там він побачив бушмена_і через мить дерево впало на землю_а мисливець_із ним.

3. У відчаї бушмен зважився на незвичайне_він стрибнув на ногу велетня і_як кліщ_вчепився в неї руками і ногами_слон_вражений і зляканий таким нападом_пронизливо ревнув і_піднявши хвіст і хобот_кинувся у хащу.

6.

1. До мене долетіло зітхання пустелі_тихе_непомітне_я_остання межа_ якої сягнула його хвиля_вітер торкнувся ніжно_та в цьому дотику_ однак_було щось від смерті_я добре знаю_ще кілька секунд_і Сахара зітхне вдруге_ще три хвилини_і затріпотить вітровказ_а через десять хвилин все навкруг_будиночки_ангар_літак_вкриють хмари піску_і ми полетимо у пекло.

2. Маври_яких я привіз в Сенегал_заплакали_вперше побачивши дерева_тільки з Корану вони знали про сади_де течуть струмки_ті сади називають раєм_за рай треба платити дорогу ціну_тридцять років злиднів_а потім_смерть від кулі невірного.

3. Бог обманює їх_маврів_французам він дарує усі скарби раю_не вимагаючи_щоб вони_як і маври_платили за те викуп_мучилися спрагою_страждали_вмирали.

7.

1. Гребінь_по якому ми йдемо_нагадує бум_який спорудили на двокілометровій висоті над землею_ тільки він ще й нахилений_йти по ньому – справжня акробатика_мене завжди дивувало_як це оркестранти_дивлячись у ноти_помічають ще й рухи диригента_ начебто у них є очі на скронях?

2. Тепер такі очі є і в мене_я розбиваю льодове лезо гребеня_закручую крюк_дивлячись_само собою_на власні руки_але бачу_водночас_і свого напарника в шістнадцяти метрах нижче_інакше не можна_ якщо він зірветься вправо_я маю миттєво кинутися з гребеня вліво_ тільки так є шанс уціліти.

3. Повільно_обережно пройшли гребінь_за ним_присипана снігом скеля_шлях на вершину_прокладаємо дорогу і_щоб відрізняти свої крюки_перев’язуємо їх стрічками_через півгодини дорога наверх_ ми чекали цього понад рік_скінчилася_ми на вершині_часу_однак_ немає_вітер наганяє хмари_вечоріє_і ми починаємо спуск.

8.

1. Ще вчора маври були в напруженні_втрачали розум_мов закохані_ Бонафу_як привид_з’явився на півдні_в їхньому тилу_одібрав сотні верблюдів_отаборився на плоскогір’ї_спокуслива здобич_своїм блиском змушуючи їх кидатися на його меч_сьогодні його немає_і вони вже не стануть сильнішими_ніж зараз_бо сильними їх може зробити_вони це добре_дуже добре знали_тільки могутній ворог.

2. Кожен мавр пустелі як людина_що боронить не свою волю_у пустелі людина завжди вільна_і не якісь там видимі скарби_у пустелі їх немає_а своє внутрішнє_потаємне царство_сповнюється безмежної шляхетності і зневаги до тих_хто на світанку не піде назустріч ворогу.

3. Згодом_коли Бонафу повернувся до Франції_вороги його зовсім не раділи_після його від’їзду пустеля втратила один полюс_і їхнє життя збідніло.

9.

1. Море_обведене по горизонту золотою ниткою_ще спало_тільки над урвищем_в калюжах берегових ям_здіймалася й падала вода_сталевий колір океану біля берега переходив у синій і чорний_ за золотою ниткою_спалахуючи_сяяло небо величезним віялом світла.

2. Зоря торкнулася білих хмар_і вони засвітилися божественним_ тонким світлом_на чорну далечінь уже лягла трепетна снігова білизна_піна сяяла_і багряний вибух_спалахнувши серед золотої нитки_кинув здалеку_з горизонту_через увесь океан_до її ніг_ доріжку_огненну_рожеву.

3. Вона дивилася туди_на горизонт_бо усе_чого вона чекала так довго й гаряче_діялося там_на краю світу_корабель_випливши_здавалось_ нізвідкіля_зупинився прямо посеред зорі_величний_прекрасний_ помітний з берега_наче хмара_розбризкуючи радість_він плив_як вино_як троянда_як рожевий оксамит_він плив прямо до неї_білий корабель з рожевими вітрилами.

10.

1. Тріщини в стінах_стеля_місцями брудна_обдерта_меблі_все мене захоплювало_а найбільше_паркет_подекуди він провалився_ подекуди тремтів_мов кладка_але був_водночас_незбагненно чистим_натертим.

2. У коменданта форту з’явився парк_із Франції_ за чотири тисячі кілометрів_йому прислали чотири ящики справжньої землі_з якої росли_неймовірна розкіш_деревця_маленькі_тендітні_на їхніх пагінцях уже зеленіє по три листочки_справжніх_зелених_і ми пальцем гладили їх_мов коштовності.

3. Ціна у грі_в яку вони грали_одна_життя_і він роками грав з ними за їхніми правилами_ засинав_поклавши голову на їхнє каміння_був_як і вони_завжди в погоні і_як і вони_проводив ночі наодинці з зорями і вітрами_неначе в біблійні часи_тікав_нападав_такою була їх гра.

4. Я привіз посланця на переговори_і він мав швидко_не довше ніж за три години_їх розпочати_посланець_однак_не міг спуститися вниз_у долину_і_перш ніж вилетіти назад_я заходився шукати разом з ним дорогу.

11.

1. Умирання подібне пірнанню в озеро_глибоке й холодне_у спекотний день_стрибаєш_падаєш у воду_і виникає шок від різкого переходу_ на секунду відчуваєш біль від цього_а потім_приймаєш реальність_ плаваєш у ній_але після багатьох повторень навіть шок пом’якшується.

2. Я знаю_нам ніхто нічого не винен_ми усі також вільні робити все_ що хочемо робити_вірити чи не вірити у щось_шкодувати чи радіти_ діяти чи чекати_ми усі_без сумніву_маємо відповідати за той спосіб життя_який ми обираємо_існує_кожен з нас це знає_тільки одна істота_перед якою ми маємо відповідати_ ми самі.

1. Я існую не для того_щоб вразити світ_тільки щоб прожити своє життя так_щоб відчувати себе щасливим_саме тому я дозволяю світові жити за його вибором_а собі_за своїм вибором.

12.

1. Кажуть_що тут_у цій пустелі_де у повітрі майже зовсім немає вологи_можна прожити без води_як правило_не довше ніж дев’ятнадцять годин_коли минає двадцять годин без води_в очах спалахує_як блискавка_світло_і настає кінець_спрага вражає миттєво_безжальна_незворушна.

2. Коли-не-коли нам_пілотам_нагадували_йти над морем хмар_це дуже красиво_але слід пам’ятати_під тим морем хмар_ вічність_там_над хмарами_я бачу один світ_мирний_лагідний_та варто мені лише спуститися туди_вниз_під хмари_і він_цей чудовий світ_яким я щойно милувався_перетворюється на пастку_ байдужу_мовчазну.

3. Ця пастка внизу ніколи нікого не чекає_вона просто існує_немає в ній нічого_зовсім нічого_ні людських хвилювань_які_здавалося б_ мали бути_ні турбот_ані метушні на вулиця_тільки тиша_вона ще глибша_ніж угорі_вона_спокій_вічний_непорушний.

13.

1. Я знову був тут_на своїй горі_під дубом_міцним_хоч і старим_і_ здавалося_все було_як у дитинстві_спокійною лавою_як крапки на пригірках_густі й білі_розгорталися отари овець_зривався зі скелі водоспад_осліплюючи очі білизною киплячої піни_м’яко спускалося вечірнє сонце_велике_тепле_чіпляючись променями за хмару_ одинокий вершник на огнистому горизонті скакав_ здавалось_ за ним_йому рукою подати до сонця_і теж поринав у сутінки.

2. Кожна людина_яка з’являється у твоєму житті_усі події_які з тобою відбуваються_все це_яким би воно тобі не видавалося_добрим чи поганим_трапляється з тобою з однієї причини_ти сам притягнув це у своє життя_те_однак_що ти зробиш з цим далі_ти_безперечно_ вибираєш сам_тільки ти сам.

14.

1. Багато років цього діда_старезного й дивного_знали у тому вигляді_в якому він показався вперше тут_у селі_дрімучі чагарники на обличчі_червоний м’ясистий ніс_налиті кров’ю очі_велика кошлата голова_в якій горобці могли б влаштовувати гнізда_усе було незмінним_ніби Господь вирішив провести хоч одну людину через кілька поколінь.

2. Йому здавалося_що все це живе_все_що оточує його зараз_у цю мить_хід корабля_і жалібний гул_і рух океану_і незбагненне мовчання неба_він_нахилившись_вдивлявся в глибочінь океану_і йому здавалось_що звідти теж на нього хтось дивиться_здивований_ невдоволений.

3. Море_віковічне_мінливе і_водночас_незмінне_глухо б’є в борт корабля_хвилі_як гори_рухливі й пінисті_здіймаються й падають_ тисячі років вони продовжують свій нескінченний танок_з глухим стогоном_світить сонце_стоїть ніч_бушує океан_корабель пливе_він тут_ цяточка_ непомітна в цих безмежних просторах_ яка долає безкінечність_ наполеглива_завзята.

15.

1. Геть знесилівши_Назар з’їв кілька крихт хліба_що знайшов у кишені_і йому від цього стало краще_щоб відпочити_він приліг на пісок і усміхнувся своїй старій думці_чому люди розраховують на горе_на загибель_коли щастя настільки близьке_що доступніше за відчай.

2. Назар зарився від сонця у вологий пісок_щоб впасти у безпам’ятство для відпочинку і для економії життя_але не вмів і увесь час думав_ жив потроху і дивився в небо_де слабким туманом ішов гарячий вітер з півдня_і було так порожньо навколо_що не вірилося в існування твердого_справжнього світу.

3. Він звівся на ноги_щоб позбутися сну й усього світу_який застряг у нього в голові_як колючий чагарник_сон зійшов із нього_але вся страшна тіснява спогадів і думок залишилася живому вочевидь_він озирнувся навкруг і не витримав_упав забуття_рятуючи свою душу.

16.

1. Ми дихаємо на повні груди лише тоді_коли нас і наших братів зв’язує спільна мета_ тільки тоді ми з досвіду бачимо_що любити_це означає дивитися не одне на одного_а дивитися разом в одному напрямку_товариші лише ті_хто єдиною зв’язкою_як альпіністи_ піднімаються на одну й ту ж вершину_так вони знаходять себе й один одного.

2. Нас розділяє не мета тільки логіка_якою можна виправдати все_ не діставшись до правди_мета у нас одна_бо ми_гілки одного дерева_ лікар_лікуючи_не чує стогонів хворого_йому важливо вилікувати людину_і він керується законами вселюдського_ними користується й фізик_об’єднуючи у рівняннях сутність і атома_і зоряної туманності_ і простий пастух_що стереже під зоряним небом десятки овець_ усвідомивши свою роль_він уже не слуга_він_вартовий_що несе відповідальність за усю державу.

3. У світі_який став пустелею_ми прагнемо знайти товаришів_смак хліба_поділеного з другом_тепле плече сусіда_це те_що дає нам повноту життя_складає його сенс.