25. Цілі і завдання регіональної політики

Головною метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів, підвищення дійовості управлінських рішень, удосконалення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Стратегічними завданнями державної політики регіонального розвитку України до 2015 року є: підвищення конкурентоспроможності регіонів і зміцнення їхнього ресурсного потенціалу; забезпечення розвитку людських ресурсів; розвиток міжрегіонального співробітництва; створення інституціональних умов для регіонального розвитку.

Регіональна економічна політика спрямована на

- зниження диспропорцій у соціальних показниках, у тому числі заробітній платі та забезпеченні додержання державних соціальних гарантій;

- збільшення обсягу інвестицій в основний капітал при одночасному зниженні диспропорції за цим показником;

- створення умов для сталого розвитку регіонів в інтересах усієї країни, підвищення рівня життя населення, подолання бідності та безробіття, формування середнього класу;

- забезпечення додержання визначених державних соціальних гарантій стосовно кожного громадянина незалежно від місця його проживання;

- подолання депресивного стану окремих територій, своєчасне і комплексне розв'язання проблем охорони довкілля.

26. Рівні регіонального управління і їх функції.

Особливу роль відіграє Державна служба статистики України – статистичні дані підготовлені нею є основою формування прогнозних та базових показників регіонального розвитку, а також розробки системи показників і критеріїв, за допомогою яких здійснюється оцінка ефективності державної регіональної політики, її окремих заходів та інструментів.

Оскільки процес реформування державної політики загалом і державної регіональної політики зокрема вимагає значних змін у кваліфікації, знаннях та навичках працівників державних оранів влади, важливою є роль інституцій, які забезпечують стандарти держслужби, займаються підготовкою кадрів та науково-дослідним супроводом політичних реформ. До них зокрема відносяться НАДУ, Держслужба та НІСД.

Асоціації місцевих і регіональних органів влади та Агенцій Регіонального Розвитку, а також Рада Регіонів, є важливими консультативними органами, думка яких має бути врахована в процесі підготовки політики, стратегії, заходів та інструментів державної регіональної політики.

Окрему роль відіграють зовнішні ігроки, зокрема донорські організації (ЕК, ООН, Уряди США, Канади, Швейцарії, Швеції, Німеччини та ін.) та міжнародні фінансові інститути (ЄБРР, СБ, ЄІБ), які надають технічну допомогу та кредитні ресурси на цілі розробки та реалізації ДРП на центральному та місцевому рівнях.

Роль приватного сектору недооцінена в контексті державної регіональної політики і Державної стратегії регіонального розвитку. Приватні компанії можуть стати надійними партнерами міських, районних та обласних органів влади у процесі вирішення нагальних місцевих проблем та створення умов для конкурентного розвитку територій. Зокрема в Україні існують законодавчі підвалини для державно-приватного партнерства, однак цей ресурс не використовується і його потенціал у майбутньому розвитку регіонів є суттєвим.

Контроль за виконанням та моніторинг ефективності державної регіональної політики здійснює Мінекономрозвитку, а також Рахункова палата у компоненті ефективності використання коштів держбюджету.

Основними проблемами у відносинах між інституційними партнерами в рамках державної регіональної політики є:

1. Недостатня горизонтальна координація між секторними міністерствами та Мінекономрозвитку, як у сфері узгодження пріоритетів державної регіональної політики, так і у сфері узгодження секторальних політик і цільових програм – комплексна оцінка їх впливу на території не проводиться.

2. Робота Міжвідомчої комісії поки що не впливає на процес координації регіональної політики.

3. Відносини між обласними та районними радами із їх відповідними обласними та районними державними адміністраціями є диспропорційними і ради, які мають можливість формулювати пріоритети регіонів, фактично не мають важелів їх впровадження.

4. Горизонтальні відносини між регіонами майже відсутні і частково формалізовані в рамках асоціацій органів місцевої і регіональної влади.

5. Недостатня узгодженість дій та рекомендацій щодо пріоритетів проведення реформ, в тому числі регіональної політики, між центральними, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та консультативними органами керівництва країни.

6. Відсутня система адекватних показників для здійснення моніторингу, оцінки і контролю за виконанням завдань державної регіональної політики.

7. Обласні, районні і міські органи влади не мають достатньої спроможності надавати відповідні рекомендації та коментарі щодо державної регіональної політики – у частині змісту чи у частині каналів комунікації. Те ж саме у деякій мірі стосується спроможності асоціацій місцевих і регіональних влад.