Орографічна буд

Орографічна буд. Австралія — найплоскіший материк. Більша частина його являє собою рівнину, краї якої трохи підняті, особливо на сході. Гори займають всього 5 % території материка. Середня висота материка — 340—350 м над рівнем океану. У будові її поверхні чітко виражені три області: Західноавстралійське плоскогір'я заввишки 400—500 м, Центральна низовина, де в районі озера Ейр розташована найнижча точка материка (-12 м нижче рівня моря), і середньовисотний Великий Вододільний хребет на сході з найвищою точкою материка (гора Косцюшко, 2228 м). В рельєфі Західно-Австралійського плоскогір’я чергуються плато й підвищені денудаційні рівнини; в окремих районах найновіші тектонічні рухи створили відроджені брилові гори. Центральна низовина розташована між затокою Карпентарія на півночі й Індійським океаном на півдні. Вона складена морськими й річними осадовими відкладами. Висота Центральної низовини не перевищує 100 м, а в районі озера Ейр знаходиться западина, що лежить на 16 метрів нижче рівня моря. Це найнижча точка материка. Основу рельєфу Східно-Австралійських гір складає Великий Вододільний хребет (середня висота 800-1000 м) й Австралійські Альпи (максимальна висота 2228 м – гора Косцюшко, яка є найвищою точкою Австралії). Гірські типи рельєфу в Австралії майже не розповсюджені. На південному сході до Західноавст-ралійського плоскогір'я прилягають низькі (700— 900 м) брилові гори Фліндерс і Маунт-Лофті. Плосковершинні підняття розбиті грабенами, які йдуть під воду та утворюють затоки Спенсер і Сент-Вінсент. Гори є і в центрі Австралії — Мак-донелл і Масгрейв. Гірський пояс Східної Австралії утворюють Великий Вододільний хребет і гори Тасманії. Ці невисокі складчасто-брилові гірські споруди утворилися у результаті неогенових тектонічних рухів. Східні схили гір круті, західні — пологі. Особливістю Великого Вододільного хребта є зміщення головного вододілу з вищих східних хребтів до плосковершинних низькогірних плато на заході.	Орограф. Буд. Півд. Америки. Середня висота поверхні Південної Америки становить 655 м. При цьому близько 50 % території мають висоти до 300 м над рівнем моря. Найвища точка має висоту 6960 м (Аконкаґуа), найнижча розташована на солончаку Салінас (Чикас) — 42 м нижче рівня моря. За характером рельєфу Південна Америка поділяється на дві частини: рівнинний Схід і гірський Андійський Захід. Ці дві різнорідні частини сформувалися відповідно на давній Південноамериканській платформі та в рухомій складчастій області земної кори. Найбільші низовинні рівнини — Амазонська, Орінокська, Ла-Платська. Вони відповідають прогинам платформи. Піднятим ділянкам платформи — щитам — відповідають Бразильське і Гвіанське плоскогір'я. Тривалі рухи земної кори супроводжувались утворенням тріщин, витіканням магми на поверхню. Антський Захід являє собою одну з найвищих гірських систем земної кулі. З висотою вона вступає лише Тібетсько-Гімалайській гірській країні. 20 вершин Анд піднімаються на висоту понад 6000 метрів. Найвища з них – гора Аконкаґуа (6960 м) знаходиться в Чілійсько-Аргентинських Андах. Анди (продовження Кордельєрів в Південній Америці) — найдовша гірська система планети (близько 9000 км).  В Андах спостерігаються сильний вулканізм (вулканиЛьюльяйльяко (6723 м — найвищий на земнійкулі), Чімборасо, Котопахі, Санґай, Уаскаран та інші) й землетруси (найбільшої руйнації завдали землетруси 1960 року — в Чілі, 1970 року — в Перу). Вздовж західного узбережжя Південної Америки майже на 5000 км тягнеться Перуанський жолоб, до якого приурочені епіцентри основних землетрусів. Вони викликають гігантські морські хвилі – цунамі. Середня висота рельєфу Південної Америки складає 580 метрів	Макрорельєф Південної Америки. Рельєф східної частини визначається чергуванням виступів давнього фундаменту Гондвани та розділяючих їх синекліз. Підняття Південноамериканської платформи представлені Гвіанським, Бразільським і Патагонським плоскогір’ям, прогини – низовинами і рівнинами Льянос-Оріноко, Амазонською, Бені-Маморе, Гран-Чако, Межиріччям (річок Парана і Урунвай) а Пампою. Плоскогір’я обрамлені вузькими переривистими смугами берегових рівнин. Гвіанське плоскогір’я підвищується до центру (г. Небліна,3014 м), Бразілійське з Північного заходу на південний схід (г. Бандейра, 2890 м), Патагонське з сходу  на захід (до 2200 м). В рельєфі Гвіанського і Бразилійського плоскогір’їв переважають цокольні полого-хвилясті рівнини (висотою до 1500-1700 м), в межах яких виділяються останцеві конусоподібні вершини та кряжі, або столові, переважно піщаникові височини – шапади (Ауян-Тепуі і Рорайма). Східний край Бразільського плоскогір’я розбитий на окремі масиви. Прогини і впадини Бразільсьного плоскогір’я виражені моноклінально-пластовими рівнинами з припіднятими краями-куестами, акумулятивними рівнинами, чи лавовими плато ( в середній течії Парани). В рельєфі Патагонії переважають шаруваті, в тому числі вулканічні, ступінчаті плато, прикриті давніми моренними і водно-льодовиковими відкладами; плато прорізані глибокими каньонами річок, які беруть свій початок в Андах; характерні аридні денудації.
Грунтово-рослинний пок. Африки. В Африці чітко виявлена зональність ґрунтового і рослинного покриву. На північному узбережжі Гвінейської затоки та в басейні Середнього Конго налатеритних опідзолених ґрунтах поширені багаті на ліани й епіфіти багатоярусні тропічні ліси з великою кількістю видів дерев (фікуси, макаранги, оливкова і винна пальми, дерево кока, червоне та ебенове дерево). В зоні саван на червоних і червонобурих ґрунтах ростуть баобаби, акації, мімози, пальма дум, канделябровидні молочаї та різні трави. Великі площі в Африці зайняті кам'янистими та піщаними пустелями. Рослинний покрив пустель становлять розріджені ксерофіти. Для Сахари характерні: лишайник леканора, верблюдяча колючка, безлистий чагарник ретам; на засолених ґрунтах поширені галофіти. Рослинність піщаних просторів складається здебільшого з ефемерів. У западинах типу ваді ростуть акації і тамарикс; в оазисах культивують фінікову пальму. В заплаві Нілу ростуть лотоси. Пустельні простори на Гін. Західного Калахарі багаті на сукуленти; в пустелі Наміб росте своєрідна рослина вельвічія. На субтропічних окраїнах Африки на коричневих,ґрунтах поширені вічнозелені чагарники. На схилах гір збереглися хвойні та мішані ліси.	Клімат Австралія — найсухіший материк на Землі, три чверті його території мають недостатнє зволоження. Австралія майже посередині перетинається південним тропіком, тому на її території домінує область високого тиску, а переважаючими вітрами є південно-східні пасати та західні вітри. Значний вплив на кліматоутворюючі процеси на території Австралії має Великий Вододільний хребет, який забирає вологу, що несуть пасати. У цілому мала порізаність берегів та гори на сході послаблюють вплив океанів. Тому клімат на більшій частині материка відзначається сухістю і континентальністю. Австралія розміщена в чотирьох кліматичних поясах: субекваторіальному, тропічному, субтропічному та помірному (в останньому розміщена більша частина острова Тасманія). Північна частина материка розташована в субекваторіальному поясі і характеризується перемінно-вологим кліматом. Цей пояс, що доходить до 20° пд. ш., характеризується спекотним (+30 °С) і дощовим літом та жаркою (+25 °С) сухою зимою. На більшій частині його території протягом року випадає від 500 до 1000 мм опадів. На півдні їх кількість зменшується до 250—500 мм, а на крайній півночі досягає 3000 мм на рік. Сезонні коливання температур виявляються в основному у внутрішніх районах тропічного поясу та в субтропіках. Жаркий район із січневими температурами вище 40 °C — на північному заході (Марбл-Бар). Абсолютний максимум температур 53,1 °C спостерігався у Клонкаррі (Квінсленд). Абсолютні мінімуми температур у внутрішніх районах Австралії падають до −4, −6 °C. Морози стійкі тільки в Австралійських Альпах, де відзначені температури до −22 °C. Періодично виникають посухи, однак тривалих посух не буває, тому що рівнинність материка і невелика довжина з півночі на південь сприяють проникненню всередину вологих вітрів як з півночі, так і з півдня. Посухи спричинюють дуже часті пожежі, боротьба з якими є для австралійців цілком рутинною справою. Влітку (грудень — лютий) над сильно нагрітою Австралією встановлюється Австралійський мінімум тиску, у який із північного заходу і півночі втягується вологий екваторіальний мусон, що приносить опади на узбережжя (понад 1500 мм на рік при 6-7 вологих місяцях)	Клімат Африки. Вирішальний вплив на клімат Африки має її майже симетричне розміщення щодо екватора. Це визначило такі особливості клімату, як високі показники сумарної сонячної радіації та величини теплового балансу, пасатну циркуляцію в середній частині материка. Вплив океанів і морів, що омивають Африку, обмежений і відчувається переважно на узбережжях. Більша частина материка розташована між двома тропіками* Двічі на рік Сонце в цих районах опівдні стоїть у зеніті. Середні температури повітря в літні місяці майже повсюдно вищі за +20 °С, а місцями досягають +30...+35 °С. Узимку середньомісячні температури на рівнинах не опускаються нижче +8 °С. У центральній частині материка повітря рівномірно прогрівається упродовж усього року. Коливання температур за сезонами чітко проявляється у тропічних і особливо в субтропічних широтах. На території Африки виділяють екваторіальний, два субекваторіальні і два тропічні кліматичні пояси. Крайня північна та південна частини материка розміщені в субтропічних поясах. Екваторіальний постійно вологий і жаркий клімат формується у западині річки Конго та на узбережжі Гвінейської затоки. Субекваторіальні пояси змінюються тропічними, де суха погода переважає цілий рік. Літо спекотне (температура до +40 °С і вище), зимові температури опускаються до +18 °С. Своєрідними є кліматичні умови в межах тропічних поясів на західному, узбережжі Африки, де повітря рухається вздовж берегів із більш холодних помірних широт у бік екватора. Тому температури тут порівняно низькі (улітку — близько +20 °С, а узимку — близько +15 °С). Такий клімат із нежарким літом, прохолодною зимою, майже повною відсутністю опадів протягом року, частими туманами, є характерним для пустелі Наміб і деяких узбережних районів на заході пустелі Сахари. На півночі — на узбережжі Середземного моря і на південному заході Африки — формується субтропічний середземноморський клімат із сухим спекотним літом (вище +20 °С) і помірно теплою (біля +10 °С) вологою (500—700 мм) зимою. Улітку тут переважають сухі тропічні повітряні маси, а узимку — вологе помірне повітря.
Клімат Півд. Америки. Рельєф материка сприяє меридіональному перенесенню повітряних мас над материком. Високі Анди на заході заступають шлях повітряним масам із Тихого океану на схід, а великі рівнини на сході материка відкриті для проникнення східних вологих повітряних мас з Атлантичного океану. Пасати, приносячи з Атлантики тепле і вологе повітря, сприяють випаданню великої кількості опадів на рівнинах. На клімат західної частини помірного поясу Тихоокеанського узбережжя впливають західні вітри помірних широт, які приносять з океану багато вологи і вирівнюють протягом року температури повітря. Як наслідок, клімат більшої частини Південної Америки теплий і дуже вологий. Материк є найволо-гішим на Землі. Важливу роль у формуванні клімату материка відіграють холодні Перуанська та Фолкленд-ська течії. До східного берега материка підходить тепла Південна Пасатна течія, яка поділяється на Гвіанську і Бразильську. На території Південної Америки виділяють такі кліматичні пояси: екваторіальний, субекваторіальний; тропічний, субтропічний і помірний. В екваторіальному поясі переважають екваторіальні повітряні маси з високими температурами протягом року (+25...+27 °С) і великою вологістю (опадів випадає до 3000 мм на рік, а в передгір'ях Анд і більше). У субекваторіальному поясі середні температури зимових місяців змінюються від +20 °С до +24 °С" а літніх - від +25 °С до +28 °С; опадів буває від 1000 до 2000 мм. У тропічному поясі помітною є різниця температур за сезонами року (літо — +25 °С, зима — +15 °С), кількість опадів на сході від 1000 до 2000 мм, а на внутрішніх рівнинах — від 500 до 1000 мм. Майже всі опади бувають улітку, за винятком східних схилів Бразильського нагір'я, де вони випадають і взимку. Субтропічний пояс охоплює території, розташовані в основному між 30° і 40° пд. ш. Зима тут тепла (+10°...+15 °С), літо спекотне (+20°...+25 °С). Опадів тут у середньому від 500 до 1000 мм, причому їхня кількість зменшується в напрямку від Атлантичного океану до Анд, але в південній частині Тихоокеанського узбережжя — понад 2000 мм. В Андах добре виражена висотна кліматична поясність. У нижньому поясі гір клімат не відрізняється від клімату оточуючих рівнин. При піднятті в гори змінюються температура і режим опадів.	Бразильське плоскогір’я - на сході Південної Америки, між рівнинами і низовинами:Амазонська, Пампа і Гран-Чако, гол. чином в Бразилії і Уругваї, а також в Парагваї і Аргентині. Довжина, як по широті, так і по меридіану, більше 3200 км. Висоти зростають від 500–600 м на Захід до 1000–2000 м на Схід в Атлантичному океані, до прибережних рівнин якого воно обернутенайвищими і крутими схилами. Макс. відмітка – р. Бандейра (2897 м), складена гнейсами ізнаходиться в 100 км від побережжя океану. Переважають високо підняті плато (800–900 м) зкрутими скельними схилами висотою в сотні метрів, розділені западинами і долинами річок. Самі підняті частиниутворюють хребти: Серра-ду-Мар, Серра-ду-Еспіньясу, Серра-Дорадо і ін. Поблизу побережжя острівні гори, щовідділилися від плоскогір'я, у формі цукрової голови. Плоскогір'я утворено виступом кристалічного фундаментустародавньої платформи (Бразильський щит), який на Півдні плоскогір'я перекритий мезозойськими лавовимипокривами. Найбільші в світі родовища залізняку. Родовища рідкісних елементів (ніобій, тантал, цирконій і ін.),поліметалів, золота, рідкісних металів, марганцевих руд, бокситів, кам'яної солі і вугілля, золота і алмазів. Протяжність по меридіану і зростаючі висоти визначають зміни клімату від субекваторіального до тропічного і субтропічного. Кількість і режим опадів змінюються від 500 до 2000 мм в рік. Температура повітря в 20–29 січні °С, в липні 12–25°С. Висоти плоскогір'я дещо пом'якшують клімат. Річки численні і багатоводні, з водопадами і порогами, володіють великими запасами гідроенергії, але судноплавство обмежено. Найбільші: Парана, Сан-Франциску, Арагуая і ін. На Півночі і Північному Заході вічнозелені і листопадні ліси, на Північному Сході рідколісся, в центрі чагарникова савана, на Півдні змішані ліси і чагарникова савана.	Субконтинент Західна Австралія займає велику західну частину материка. Основні особливості його природи пов’язані з тим, що фізико-географічні країни цього регіону (Північна, Центральна Австралія, Западноавстралійскіе плато і плоскогір’я, Південно-Захід)розташовані в межах древньої Австралійської платформи. Фундамент її виходить на поверхню в щитах на заході і півночі субконтиненту, а на сході і півдні в прогинах накопичувалися різновікові осадові товщі. Така будова поверхні і переважання аридних і семіарідних кліматичних умов — головні чинники в межах Західної Австралії, що формують загальні для всього субконтиненту риси природи.Поширений рельєф цокольних плоскогір’їв і височин, є брилові гори. Місцями поверхню формується на сильно метаморфізовані осадовому чохлі протерозойского (синеклиза Каннінг) або палеозойського (синеклиза Кімберлі) віку. У молодих прогибах платформи на осадовому чохлі пізнішого геологічного віку сучасний рельєф представляють пластові і акумулятивні рівнини різної висоти.Клімат регіону міняється як з півночі на південь, так і зі сходу на захід. Субекваторіальний клімат півночі, все більш сухий у міру руху на південь, змінюється арідним тропічним, а на самому півдні — субтропічним. Аридность території посилюється і з сходу на захід: поблизу Східно-Австралійських гір випадає 500-600 мм опадів і поширені ландшафти саван. У центральних частинах тропічного і субтропічного поясів річна кількість опадів падає до 150-300 мм, випадання дощів стає нерегулярним. Тут панують чагарникові напівпустелі (скреб) і справжні пустелі з солоними озерами і сухими руслами тимчасових водотоків (криками). Лише на південному заході умови зволоження краще — тут взимку проходять циклони західного переносу помірних широт, йдуть дощі. Але літо і тут сухе. Однак у Південно-Західній Австралії можуть рости і лісу.
Льянос- Оріноко - природна область на північному сході Південної Америки, розташована по лівобережжю річки Оріноко, між Андами, Гвіанським плоскогір'ям і річкою Гуавьяре. Протяжність з південного заходу на північний схід складає більше 1200 км , ширина - до 450 км . Для Л.- О. характерні полого похилі рівнини, складені річковими наносами, висота яких не перевищує 200 м.. Клімат в районі субекваторіальний, жаркий, з чітко вираженою зміною вологого і сухого сезонів. Температури високі протягом усього року (середні місячні 26—28°С) і випаровуваність перевищує 1600 мм на рік. Кількість опадів - від 1000 до 1600 мм на рік. Переважає саванна рослинність, уздовж річок - галерейні ліси. У дельті Оріноко великі болота. Колумбійська частина Льянос- Оріноко - Льянос Мети - являє собою розчленовану рівнину висотою до 350 м з пальмовою саваною. Венесуельська частина підрозділяється на Високі Льянос (ісп. Альтос -Льянос ) і Низькі Льянос (ісп. Bajos Льянос ) . Високі Льянос - це передгірна смуга , висотою 100-200 м , прорізана річками і покрита саванних листопадними лісами. До Високим Льянос можна віднести район месас на північному сході . Льянос , розташовані на схід від річки Манапіре - глибоко розчленовані столові плато висотою 200-500 м з чагарникової сухий саваною. Низькі Льянос представлені низовиною між Високими Льянос і річкою Оріноко. Цей район покритий високотравними саваною і в дощовий сезон місцями затоплюється.	Патагонія – це східчасте плато на крайньому півдні материка, що обмежене річкою Ріо-Колорадо на півночі і Магеллановою протокою на півдні, Патагонськими Андами на заході і береговою лінією Атлантичного океану на сході. Із півночі на південь Патагонія звужується від 500 до 150 км. У тектонічному відношенні Патагонія приурочена до антеклізи плити давньої Південноамериканської материкової платформи, що складена переважно палеоген-неогеновими червоними і сірими пісковиками, строкатими глинами. Патагонія відчуває різку нестачу вологи, відрізняється дуже суворим, континентальним кліматом, кам’янистими, бідними грунтами і напівпустельною рослинністю. Патагонія – це орографічно обумовлена напівпустеля. Західні схили Анд віднімають усю вологу у Патагонії, яка опиняється в “сухій тіні гір”. Навпроти, холодні повітряні маси з півдня не зустрічають на своєму шляху ніяких перепон і безперешкодно проносяться над плоским плато аж до степів Пампи. Клімат Патагонії суворий. Середні січневі температури на півночі плато становлять + 18...+ 22^0С, а на півдні – лише + 10...+ 15^0С. Середня температура найхолоднішого місяця + 3...+ 5^0С, проте трапляються морози до – 35^0С. У центральних районах плато не буває заморозків тільки протягом трьох місяців. Опадів випадає дуже мало – 120-200 мм. Сніг випадає кожну зиму, проте часто його змітають з плато сильні вітри. На узбережжі Атлантичного океану часті тумани. Грунти на півночі Патагонії представлені сіроземами, в центральній частині – бурими, на півдні переважають каштанові. В ландшафтній структурі переважають напівпустельні ландшафти, для рослинності яких характерна ксерофітність і сукулентність, розвиток подушкоподібних і сланких форм. Фон рослинного покриву складають злаки: аргентинський тонконіг, ковила, типчак. Бідні, розріджені і колючі патагонські напівпустелі непридатні для землеробства, не можуть слугувати пасовищами і для великої рогатої худоби. Лише невимогливі віці великими стадами пасуться на плато Патагонії.	В помірному кліматичному поясі Півд. Америки виділяють 2 кліматичні області: тихоокеанську і атлантичну.  Тихоокеанська навітряна область займає південно-західне узбережжя материка і навітряні схили Патагонських Анд. Вона має помірний океанічний прохолодний і постійно вологий клімат із значною кількістю атмосферних опадів (2000-3000 мм, місцями понад 5000 мм), холодною дощовою погодою і сильними західними вітрами. Середні місячні температури на узбережжі не опускаються нижче 0^0С, але і не піднімаються вище +15^0С. Атлантична підвітряна область помірного поясу займає Патагонське плато і має помірно континентальний сухий напівпустельний клімат. Вона характеризується малою кількістю опадів (300-400 мм), різкими амплітудами температур, дуже сильними західними і південними вітрами, які взимку викликають падіння температури до – 35^0С.

В субекваторіальному кліматичному поясі Південної Америки.  влітку панують екваторіальні вологи повітряні маси, а взимку – сухі тропічні. Тому для нього характерне вологе жарке літо і суха, нерідко ще більш жарка зима. Середні місячні температури дорівнюють +25...+30^0С. Кількість атмосферних опадів складає 1000-2000 мм на рік. В поясі виділяють дві кліматичні області: 1) з достатнім зволоженням і 2) з недостатнім зволоженням. Субекваторіальна область з достатнім зволоженням займає більшу частину території поясу. Вона має типовий субекваторіальний, постійно жаркий і перемінно-вологий клімат, або клімат екваторіальних мусонів. Субекваторіальна область з недостатнім зволоженням виділяється на північному сході Бразильського плоскогір’я і відрізняється нерегулярністю випадання літніх опадів і різкою посушливістю взимку: при значній річній сумі опадів (біля 1500 мм) взимку іноді не випадає ні краплі дощу.	Східна Африка. Природні умови регіону дуже різноманітні. У рельєфі Східної Африки переважають гори і плоскогір'я, тому її разом з Південною Африкою називають «Високою Африкою», на відміну від інших трьох регіонів — «Низької Африки». Велику частину території займає Східноафриканське плоскогір'я, складене докембрійськими кристалічними, палеозойськими та мезозойськими континентальними відкладами. Велетенські тектонічні розломи і рифти утворилися в кайнозої. В регіоні наявне складне поєднання піднятих цокольних рівнин, глибоких і вузьких скидових западин, обмежених уступами брилових гір, лавових плато та ізольованих вулканічних конусів. Тут знаходяться найвищі вершини континенту: Кіліманджаро (5895 м), Кенія (5199 м), масив Рувензорі (5109 м). Вздовж узбережжя простягаються смуги приморських низовин. Клімат — екваторіальний і субекваторіальний, сезонно-вологий, жаркий (на висотах 1500—2000 м — теплий, вище — прохолодний). Велика частина регіону розташована у межах субекваторіального кліматичного поясу. Екваторіальні гірські масиви одержують до 3000 мм опадів на рік, низькогірні та підняті рівнинні райони — у середньому до 1000 мм. Майже повсюдно, крім високогір'їв, протягом року переважають середньомісячні температури приблизно +20° С, середні максимальні температури досягають +28° С. Природні ресурси. Є одними з найбідніших на материку. Найбільші мінеральні багатства виявлені та експлуатуються у Замбії, де є мідні руди (4-те місце у світі), невеликі родовища золота — у Кенії. На шельфі Червоного моря біля Еритреї виявлено родовище нафти. Давні породи Африканської платформи містять досить значні поклади руд заліза, хрому, марганцю, кольорових і рідкісних металів, золота, алмазів та інших цінних корисних копалин.	Тропічний кліматичний пояс Австралії простягається пояс через континент із заходу на схід від 15-17° пд. ш. на півночі до 30-32° пд. ш. Клімат тропічного поясу неоднорідний через відмінності в зволоженні й термічному режимі.  Суша й атмосфера інтенсивно нагріваються вдень і охолоджуються вночі. Середні місячні температури повітря в континентальній частині поясу становлять улітку 27-31°С, причому абсолютні максимуми досягають 45-50°С, а абсолютні мінімуми приблизно 5-10°С. Місячна кількість атмосферних опадів у цей період рідко перевищує 40 мм, а здебільшого становить 10-15 мм. узимку термічний режим знижується в середньому на 17-15 °С в основному внаслідок зменшення нічних температур (-6, -10°С); абсолютні максимуми залишаються понад 30-35°С. Кількість атмосферних опадів узимку зменшується до 5-15 мм на місяць, На західному узбережжі тропічного поясу Австралії температури повітря нижчі на 3-5°С, ніж у континентальній частині, і річна кількість атмосферних опадів зменшується до 150-175 мм з підвищенням відносної вологості повітря внаслідок формування туманів під впливом вод холодної Західно-Австралійської течії та інверсійних процесів.  Зовсім інші умови річного ходу термічного режиму й атмосферного зволоження на східному узбережжі тропічного поясу і східних схилах Великого Вододільного хребта, де річна кількість атмосферних опадів становить понад 1500 мм, і розподіляються вони досить рівномірно протягом року, що забезпечує високі запаси вологи в грунті та повітрі, високий рівень води в річках. Річний і добовий хід температури повітря при цьому знижується на 5-6°С, що сприяє разом із значною вологістю повітря інтенсивному розвитку деревної рослинності. Отже, в межах тропічного поясу Австралії можна виділити дві кліматичні області: континентальну і тихоокеанську, що охоплює тихоокеанське узбережжя тропічного поясу та схил Великого Вододільного хребта.
Улоговина Конго. Ця фізико-географічна країна простягається по обидвісторони від екватора, між Атлантичним океаном і Східно Африканським нагір'ям. На півночі границя її проходить приблизно по 5° пн. ш., на півдні — трохи південніше 10° пд. ш. У їїмежі входить плоска улоговина середнього течії Конго і навколишні  височини, що утворюють вододіл басейну Конго й іншими ріками Африки. У рельєфі улоговини чітко виділяється кілька сходин. У структурному відношенні западина Конго відповідає синеклізі Африканської платформи, яка заклала вверхньому докембрії. Найнижча її частина утворює велику рівнину в середній течіїКонго з висотами не більш 500 м. Основна частина цієї рівнини складена могутньою товщею древнього озерного алювія, а уздовж рік простягнулися смуги молодих алювіальних відкладів. На півдні і сході плоска поверхня центральної частини улоговини різко вираженим у рельєфі уступом переходить у плато висотою 500—1000 м. Улоговина Конго з усіх боків замкнута плоскогір'ями, що досягають висоти 2000 м і більше. На півдні піднімається уступами плоскогір'я Лунда, що утворює щось подібне до хребта широтного напрямку, що служить вододілом між басейнами рік Конго і Замбезі. Основні родовища корисних копалин зосереджені по окраїнах улоговини, головним чином на південно-сході, у провінції Республіки Заїр, називаної Шаба. Найбільшу цінність представляють покладимідних руд, урану, золото й алмази,нафти, кам’яного вугілля. Улоговина дренується річкою Конго. Клімат спекотний та вологий екваторіальний, на півночі та півдні — субекваторіальний. Пересічні місячні температури від 23-25°C до 26-27°C. Опадів випадає від 1 500 до 2 000 м за рік. Западина вкрита густимивологими вічнозеленими та листопадно вічнозеленими лісами.	ЦЕНТРАЛЬНА АВСТРАЛІЯ - природна область в Австралії , що включає більшу частину Західного плато і Центральну низов., Що лежать в тропічному поясі. Рельєф Ц. А. рівнинний . Вона займає центр, частина докембрінской платформи, яка виступає на 3х у вигляді щита, являє собою майже рівнину , що лежить на висоті 300-500 м над ур . м. Наїм . висоти характерні для півн. і пд . частин Зх. плато. На 3х піднімаються залишкові плато хр. Хамерслі та ін. У Центр , низовини платформа прихована під товщею осадових відкладень , висоти не перевищують 200 м над ур . м., а навколо оз. Ейр опускаються на 12 м нижче ур . м. ( найнижче місце Австралії). Клімат тропич . , Пустельний , що змінюється лише по периферії напівпустельним . Взимку темп-ри падають до +13 ° , +15 ° , влітку тер. Ц. А. сильно прогрівається , особливо на СЗ , де протягом 5 моє. можуть зберігатися темп-ри св. +30 °. У Марбл -Барі абс. максимум - 49,4 ° ( наиб , для материка ) . Опадів випадає дуже мало , в порівн. менше 250 мм , навколо оз. Ейр менше 125 мм ( саме сухе місце Австралії). Характерна крайня нерівномірність їх випадання. Активно діючі процеси фіз. і хім. вивітрювання в сухому кліматі сприяють утворенню пустельних форм рельєфу. Піщані пустелі - Б. Піщана пустеля , Б. пустеля Вікторія і пустеля ( ічгсона ( Арунта ) лежать на С , Ю -і В Ц. А. , кам'яниста пустеля Гібсона займає центр , частина Зап. Плато ; навколо оз. Ейр лежать глинисто- солончакові рівнини.