45

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………...2

Розділ І. Теоретичне обгрунтування дислалії ……..4

1.1 Поняття дислалії …………………………………...4

1.2 Форми дислалії …………………………………….7

1.2.1 Функціональна дислалія………………………… 7

Розідл ІІ. Методика логопедичного впливу при дислалії...11

2.1 Мета та етапи логопедичного впливу……………..11

2.1.1 Підготовчий етап ………………………………....11

2.1.2 Другий етап формування первинних вимовних умінь і навичок …………………………………………………...16

2.1.3 Третій етап формування комунікативних умінь і

навичок……………………………………………………19

Розділ ІІІ. Специфіка корекційної роботи при функціональній дислалии ..............................................................................20

3.1.Етапи корекційної роботи при функціональній

дислалії................................................................................20

Висновок……………………………………………………22

Використана література………………………………….23

Додаток 1 …………………………………………………...27

Вступ

Актуальність Сьогодні ми все частіше помічаємо, як часто з екранів телевізорів і з радіоприймачів ллється картава мова. А в житті ми все частіше зіштовхуємося з людьми, не здатними без помилок написати навіть власне резюме. Фахівці вважають: між неправильною вимовою (дислалією) і неграмотністю - прямий зв'язок.

Дислалія - це порушення звуковимови. Її звичайно випереджає затримка

мовного розвитку. А та, у свою чергу, свідчить про загальне відставання

розвитку дитини. Зрозуміло, що в школі такі діти вчаться погано і відразу

потрапляють у розряд відстаючих. Дислалія виявляється звичайно до 4 років. Як правило, паралельно йде порушення фонематичного слуху: частину звуків дитина не чує, а тому і не вимовляє їх. Якщо батьки бачать, що маля відчуває складності в мові, тягти не варто. Чим раніш ви звернетеся до логопеда, тим більше надії на те, що до школи проблеми зі здоров'ям вдасться вирішити. У протилежному випадку дислалія може плавно перейти в дисграфію (нездатність грамотно писати) і

дислексію (нездатність до читання).

Розрізняють дві форми дислалії. Якщо людина не вимовляє один звук

(типовий випадок), наприклад «Р» або «Л», то це проста форма. При вмілому підході це усувається за три місяці. Але буває так, що не «звучить» половина алфавіту. Може не бути навіть, здавалося б, простого звуку «И». Тоді працювати з логопедом дошкільнику прийдеться рік, а може, і більше.

Що є причиною дислалії? Генетика, мало займалися з дитиною в

дитинстві, порушення будови артикуляційного апарату. Перед загальноосвітньою школою стоїть важлива і відповідальна задача -

забезпечити в процесі навчання і виховання всебічний і гармонійний розвиток особистості кожної дитини. При здійсненні цієї складної задачі вчителям нерідко приходяться мати справу з дітьми, які відчувають значні складнощі в навчанні, що призводять до неуспішності.

Учителю надзвичайно важливо знати природу і характер наявних у дітей відхилень, особливості їхніх проявів, шляхи та способи їх корекції і компенсації. Компетентність вчителя в аналізі причин виникнення неуспішності в одних випадках допоможе йому знайти раціональні прийоми подолання утруднень у навчанні дитини в умовах масової школи. В інших випадках знання психофізіології аномальної дитини дозволить учителю вчасно порушити питання про необхідність переводу учня в спеціальну школу.

Мета : теоретично обґрунтувати види корекційної та логопедичної роботи при функціональній дислалії..

Завдання: 1.   Здійснити історико-педагогічний аналіз вітчизняних і зарубіжних літератури з проблем розвитку дислалії ; 2.    Висвітлити провідні шляхи корекції та методи подолання функціональної дислалії у дітей.

3.      Визначити й охарактеризувати специфіку організації логопедичної та корекційної роботи з дітьми , у яких дислалія; Об'єкт : дослідження — логопедична та корекційна робота при функціональній дислалії

Предмет : подолання дислалії Методи дослідження: історико-теоретичний аналіз і синтез зарубіжного й вітчизняного досвіду для обґрунтування теоретичних положень по корекційній та логопедичній поботі при функціональній дислалії.

Розділ 1. Теоретичне обгрунтування дислалії

1.1 Поняття дислалії

Дислалія (від грец. dis - приставка, що означає частковий розлад, і

lalio - говорю) - порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженої іннервації мовного апарату.

Серед порушень звуковимовної сторони мови найбільш розповсюдженими є виборчі порушення в її звуковому (фонемному) оформленні при нормальному функціонуванні всіх інших операцій висловлювання. Ці порушення виявляються в дефектах відтворення звуків мови: перекрученому (ненормативному) їх проголошенні, замінах одних звуків іншими, змішанні звуків і - рідше - їх пропусках.

Термін «дислалія» одним з перших у Європі ввів в науковий обіг

професор Вільнюського університету лікар І. Франк. У монографії, що вийшла в 1827 р., він застосував його в узагальненому значенні як найменування усіх видів мовних розладів різної етіології. Трохи пізніше, у 30-і роки XIX сторіччя, швейцарський лікар Р. Шультесс також вводить у свої роботи термін«дислалія», але в більш вузькому, ніж у Франка, значенні: він зараховує до дислалії лише вимовні порушення, обумовлені анатомічними дефектами органів артикуляції. У класифікації Куссмауля була прийнята точка зору Шультесса, з таким же розумінням дислалії ми зустрічаємося в роботах Гутцмана [21, 58] .

Трохи іншу позицію займав польський дослідник В. Олтушевський, який відносив до дислалії випадки порушення вимови, не обумовлені анатомічними дефектами мовного апарату. Він виділяв дві форми: функціональну й обумовлену зниженням слуху. Дефекти вимови,

обумовлені паталогічними змінами в артикуляційному апараті, він позначив терміном "дисглосія" і виділив чотири види цього дефекту в залежності від того, який з артикуляційних відділів виявляється порушеним: губну, язичну, зубну та десну.

У вітчизняній логопедії початку XX в. обсяг поняття дислалівї не

відрізнявся від прийнятого в роботах Куссмауля і Гутцмана. Але вже в 30-50- і роки це поняття відчуває істотні зміни. М. Е Хватцев розглядав дислалію як одну з форм недорікуватості (під цей узагальнюючий термін

підводилися всі типи порушення вимови). Він включав у неї звуковимовні порушення, обумовлені враженням чи розладом периферичних органів мови: кістково-хрящо- м'язевих частин, або «периферичною їхньою іннервацією», а також порушення звуковимови, обумовлені периферичною приглухуватістю. Він думав, що не менш10% випадків дислалії обумовлені цим дефектом. М. Е Хватцев виділяє три форми дислалії: механічну, обумовленими грубими анатомічними дефектами органів мови (ущелинами неба, короткою під'язичною вуздечкою); органічну, обумовленою периферичною приглухуватістю, аномаліями щелеп і зубів, а також аномаліями мови і піднебіння; функціональу, обумовленою м'язовою млявістю м'якого піднебіння, недостатньою гнучкістю кінчика язика, слабістю видихуваного струменя повітря і т.д [23, 69].

На початку 50-х років А. М. Смирнова на основі великого клінічного матеріалу публікує класифікацію дефектів вимови, що помітно відрізняється від класифікації, запропонованої М. Е. Хватцевим. У цей же час О. В. Правдіна дає інше трактування дислалії: були виключені порушення, обумовлені дефектами слуху. були виділені тільки дві форми: функціональна і механічна, до складу останньої була включена і

ринолалія. Надалі, у 60-і роки в роботах С. С. Ляпидевського й О. В. Правдиной простежується тенденція до розподілу вимовних дефектів на

дизартрію і дислалію і відмовленню від узагальнюючого терміна «недорікуватість». У ці ж роки в роботі С. С. Ляпидевського і Б. М. Гриншпуна ринолалія була виділена з механічної дислалії в окреме мовне порушення. Це певним чином звузило поняття дислалії і зробило його більш чітким. Надалі розподіл дислалії на функціональну і механічну стало розділятися більшістю авторів. Лише в окремих роботах стала згадуватися органічна дислалія, хоча зміст цього словосполучення не у всіх авторів збігався: у роботі Е. Ф. Рау і В. А. Синця термін «органічна дислалія» просто замінений терміном «механічна дислалія», а в роботі Л. В. Мелехової поняттям «органічна дислалія» охоплювалися випадки вимовних порушень, перехідні між дизартрією та дислалією. Останнім часом такі порушення визначаються як стерта дизартрія .

В даний час термін «дислалія» набув міжнародний характер, хоча його

зміст, а також види порушень, обумовлених нимм, не завжди збігаються. Ці розбіжності пов'язані з тим, які підстави беруться дослідниками при описі порушень: анатомо-фізіологічні, психологічні або лінгвістичні [19, 89].

Критичний аналіз навчання про дислалії із сучасних наукових позицій

вимагає перегляду сталих у логопедії уявлень. Вимовні дефекти по

своєму нейрофізіологічномуі психологічному механізмі, по викликаних їх причинах, по ролі в загальному мовному розвитку дитини і методам подолання нерідко виявляються різними.

Дислалія є одним з найбільш розповсюджених дефектів вимови. Статистичні дані вітчизняних і закордонних дослідників вказують, що

недоліки вимови зустрічаються в 25-30% дітей дошкільного віку (5-6 років),

у 17-20% дітей шкільного віку (1-11 класи), в учнів більш старшого віку

недоліки вимови займають не більш 1%. Це свідчить про те, що зустрічаються тимчасові порушення, що долаються в ході мовного розвитку дітей і в процесі шкільного навчання [8, 59].