До питання про дослідження Олексою Горбачем «білих плям»
в історії українського мовознавства.
План
Вступ. Короткі дані про життєвий шлях Олекси Горбача.
Основні зацікавлення мовознавця.
Висвітлення О.Горбачем «білих плям» в історії українського мовознавства.
Висновки
Вступ. Короткі дані про життєвий шлях Олекси Горбача.
Є творчі особистості, про які не можна писати в минулому часі, бо хоч вони й відійшли з цього світу, хоч вони вже не з нами, але їхній науковий доробок, їхні праці є настільки живими й актуальними, що дозволяють продовжити живий діалог. Одного разу запалений отчий світильник, як та жива ватра, горить сьогодні і горітиме в майбутньому, бо стосується нічних людських цінностей — духовного світу, мови, культури, науки.
До таких особистостей належить незабутий Олекса Горбач — відомий філолог-славіст, провідний європейський україніст-мовознавець, професор кількох університетів (Й. В. Гете-університету у Франкфурті-над-Майном, Українського Вільного Університету в Мюнхені, Українського Католицького університету в Римі), дійсний член європейського відділу Наукового Товариства імені Шевченка.
Професор Горбач народився у с. Романові ІІеремишлянського р-ну на Львівщині 5 лютого 1918 року; у Львові він і навчався: у 1928—1936 рр. у Філії Академічної гімназії, у 1936—1940 рр. — на гуманістичному факультеті Львівського університету, студіюючи україністику, полоністику і германістику. Після блискучого закінчення унівеситету (одним з чотирьох випускників, які отримали диплом із відзнакою, був Олекса Горбач) його рекомендовано до аспірантури при кафедрі української мови. Але ця рекомендація не була реалізована: буремні роки воєнною лихоліття суттєво вилинули на його дальші життєві дороги і наукові плани. У 1943 р. Олекса Горбач вимушено покинув Україну; від 1945 р він проживав у Німеччині; там же в 1947-1948 рр. продовжував студії в Українському Вільному Університет і в Мюнхені, де і здобув докторат (1948) і габілітацію (1951).
Саме у Німеччині Олекса Горбач пройшов довгу і складну дорогу — від пошуку свого місця в житті до визнаного педагога-славіста (університет у Геттінгені (1952—1956), Марбурзі (1956—1960), Франкфурті-над-Майном (1958— 1965), де й очолив кафедру слов’янської філології у 1965 р.); від перших наукових спроб до творчих злетів уже відомого вченого; від багатолітнього замовчування і таврування його імені на батьківщині (в роки тоталітарного режиму) — до загального визнання як ученого, педагога і людини. При цьому «ніхто не стелив йому цей шлях, ніхто не стояв за його спиною, невидимо сприяючи йому. Усім він зобов'язаний собі, своїй наполегливості, здібностям і тактові в поводженні з людьми" (Ю. Шевельов).
Творчий спадок і науковий доробок Олекси Горбача справді багатовимірний і багатогранний. Однак «сягнути його тематично і концептуально допоміг сам учений, зібравши свої праці у восьми томах. Перші сім томів опубліковано в 1993 р.; останній, восьмий том (Мюнхен, 1997 р,), можна вважати лебединою піснею вченого, оскільки більшість праць він опрацював на раніше зібраних матеріалах, уже переборюючи важку недугу в останній рік свого життя.
Основні зацікавлення мовознавця
Професора О. Горбача як дослідника цікавили різні ділянки мовознавства, і в першу чергу українського: історія української мови, історія слов'янських граматик, лексикологія і лексикографія, діалектологія, ономастика, проблеми функціонування української мови та ін.: поруч і україністичними працями в науковому доробку вченого є цілий ряд студій з полоністики, русистики, а також новогрецистики і гунґаристики. Однак серед цих напрямів наукових досліджень виділяються два основні: а) історія мови, що охоплює виявлення, опис і публікацію давніх текстів, ранніх граматик української мови (від 1591 до 1830 року) і особливо вивчення, публікація і перевидання давніх словників української мови (16—18 ст.) з відповідними перед- і післямовами, що стосуються публікованих вперше чи повторно перевиданих праць, а також спеціальних студій на історичному матеріалі, та б) діалектологія з глибоким інтересом і до територіальних, і до соціальних діалектів.
Усі праці Олекси Горбача були актуальними як для його часу, так і для сьогодення. Крім того, кожен із аспектів його праць був абсолютно новим, раніше не досліджуваним, що дає змогу кожну з робіт науковця назвати «цеглиною» в будівництві українського мовознавства.
Завдяки працям Олекси Горбача з історії української мови введено в науковий обіг багатий і новий фактичний матеріал; ці праці полегшили доступ до багатьох невідомих або важкодоступних джерел, збагатили українське мовознавство оригінальними думками про історію виникнення цих праць, про їх авторів; вони стали основою для серйозних теоретичних узагальнень і висновків.