89. Додаткова компетенція зарубіжних парламентів.

До додаткової компетенції належать:

1. Повноваження парламентів у галузі оборони і зовнішньої політики - . Сенат США, наприклад, здійснює значний вплив на зовнішньополітичну діяльність Президента. До числа тих країн, де існують дійові форми впливу на зовнішню політику, відносяться Скандинавські країни. Конституціями ж інших країн передбачено право парламентів схвалювати укладені міжнародні договори й угоди, а також право на ратифікацію та денонсацію міжнародних договорів і участь у цьому процесі. Важливим повноваженням парламентів є їх право оголошувати війну та укладати мирні угоди.

2. Судові (квазісудові) повноваження парламентів стосуються переважно відповідальності вищих посадових осіб у порядку імпічменту, а також відповідальності парламентаріїв і непарламентаріїв, які вчинили злочин проти парламенту та парламентських імунітетів (Великобританія). До судових повноважень парламенту може бути віднесено належне йому право вирішувати спори щодо правомірності депутатського мандата і законності виборів.

Серед науковців немає єдиної думки стосовно установчих функції парламентів. Деякі з них відносять ці функції саме до даткової компетенції парламентів.

90. Стадії законодавчого процесу в парламентах зарубіжних країн (сша, Великобританія, Франція, фрн).

Законодавчий процес – це строго формалізований, врегульований нормативними актами і звичаями порядок прийняття законів. Недотримання законодавчих процедур тягне за собою визнання закону неконституційним.

Важливими учасниками законодавчого процесу є депутати та сам парламент.

Законодавчий процес складається із ряду стадій:

• Здійснення права законодавчої ініціативи;

• Обговорення законопроекту;

• Прийняття закону;

• Схвалення його другою палатою (якщо така існує);

• Промульгація законів главою держави;

• Опублікування закону;

• Вступ закону в юридичну силу.

Деякі з цих стадій відсутні в монархічних державах, а явніших країнах такий перелік є більш розширеним за рахунок проміжних стадій.

Право законодавчої ініціативи – це правомочність певних передбачених в конституційних (законодавчих) нормах суб’єктів (органів, депутатів та ін.) по внесенню законопроектів в палату парламенту. Правовим наслідком реалізації права законодавчої ініціативи є обов’язок парламенту розглянути подані законопроекти. Конституції більшості країн закріплюють коло суб’єктів законодавчої ініціативи, і перелік цих суб’єктів може бути різним. У країнах з парламентарними формами правлiння суб'єктiв права законодавчої iнiцiативи в бiльшостi випадкiв двоє: окремi депутати i уряд. У Великобританiї та iнших країнах сфери впливу англiйського права вiдповiдне право формально зарезервоване тiльки за парламентарiями, i члени уряду можуть вносити законопроекти лише як депутати.

Коло суб'єктiв права законодавчої iнiцiативи в країнах iз змiшаною республiканською i парламентарними формами правлiння не обмежується вищеназваними. У багатьох країнах Центральної та Схiдної Європи i в тих, що утворилися на теренi колишнього СРСР, це право належить президентамНайширше коло суб'єктiв права законодавчої iнiцiативи встановлене в iталiї, Росiї i Швецiї. В Італiї до таких суб'єктiв, крiм уряду i депутатiв, вiднесенi постiйнi комiсiї, парламентськi фракцiї i в межах їхньої компе-тенцiї - консультативний орган при парламентi та урядi (нацiональна рада економiки i працi) та представницькi органи, створюванi в областях.

У цiлому рядi країн суб'єктами права законодавчої iнiцiативи проголошенi палати парламенту. Звичайно це означає, що законодавча функцiя здiйснюється представницьким органом. Однак у деяких випадках законопроекти можуть бути внесенi в нижню палату вiд iменi верхньої палати парламенту (Росiя). Як i в Росiї, суб'єктом права законодав-чої iнiцiативи названi верхнi палати парламентiв в Австрiї, Польщi, Чехiї, Хорватiї та ФРН. Характерно, що вiдповiднi законопроекти нерiдко вносяться в нижню палату через уряд.

Особливiстю парламентаризму Австрiї, Бiлорусi, Іспанiї, Італiї, Латвiї, Литви, Македонiї, Румунiї, Словенiї є так звана народна законодавча iнiцiатива.

Однак майже в усiх випадках право законодавчої iнiцiативи практично узурповане урядом та його главою (у Францiї саме прем'єр-мiнiстр, крiм депутатiв, визнаний суб'єктом такого права). Урядовi законопроекти можуть бути внесенi безпосередньо прем'єр-мiнiстром чи окремими мiнiстрами за змiстом їхнiх повноважень або через депутатiв - представникiв парламентської бiльшостi, на яку уряд спирається.

У президентських республiках суб'єктами права законодавчої iнiцiативи визнанi лише окремi парламентарiї. Бiльше того, в палатах конгресу США заборонена колективна законодавча iнiцiатива, хоча нiхто не може перешкодити кiльком конгресменам або сенаторам запропонувати iдентичнi бiллi. Суб'єкти ж виконавчої влади такого права формально позбавленi, що витiкає iз змiсту принципу жорсткого подiлу влад.

Однак i тут виконавча влада бере участь у законотворчому процесi. Зокрема, президент може дiяти через довiрених депутатiв, якi зовнi будуть здiйснювати власну iнiцiативу. Вiн може користуватись i таким механiзмом впливу на законодавчу дiяльнiсть, як послання до конгресу. Цi послання мають на метi ознайомити парламентарiїв i громадськiсть у цiло-му з позицiєю глави держави щодо важливих полiтичних проблем. Водночас вони орiєнтують прихильникiв президента з числа парламентарiїв на формулювання вiдповiдних законодавчих iнiцiатив.

Бiльш реальною формою реалiзацiї законодавчих намiрiв президента США є його право звертатися iз спецiальним посланням до голiв палат, в якому пропонується конкретний законопроект. Це послання голова палати обов'язково передає до одного з постiйних комiтетiв. Регламент конгресу США не передбачає безумовного розгляду такого законопроекту, але за звичаєм голова вiдповiдного комiтету палати пропонує розглянути його вiд власного iменi. Якщо вiдкинути формальностi, то в даному ви-падку президент практично сам виступає iнiцiатором законотворчостi.

Характер і послідовність наступних стадій в різних країнах регламентовані по-різному.

В англомовних i багатьох iнших країнах наступною пiсля внесення законопроекту стадiєю є так зване перше читання, У Францiї першим читанням називається вся робота над законопроектом в однiй палатi до передачi його в iншу, а другим читанням - розгляд законопроекту тiєю ж палатою пiсля повернення його з iншої палати.

Наступною стадiєю законодавчого процесу можуть бути дебати в палатi щодо законопроекту. Ця стадiя визначається як друге читання, вона передбачає постатейне обговорення, внесення поправок, голосування тощо. Залежно вiд особливостей регламенту загальнi дебати проводяться до (Великобританiя та iншi країни, що сприйняли засади британської конституцiйної системи) або пiсля розгляду законопроекту в постiйнiй парламентськiй комiсiї (комiтетi). Цей момент має принципово важливе значення. Якщо законопроект передається в комiсiю пiсля його обговорення в палатi з прийнятим нею рiшенням, то таке рiшення зобов’зує комiсiю, i вона практично дiє за iнструкцiєю палати. Якщо ж законопроект надходить у комiсiю ще до його детального розгляду в палатi, то саме комiсiя у багатьох випадках вирiшує його долю i визначає його змiст.

Отже, однією iз стадiй законотворчостi є розгляд законопроекту в комiсiї (комiтетi). У будь-якому випадку постiйнi комiсiї суттєво впливають на остаточне рiшення палат, а iнодi навiть фактично їх пiдмiняють. Робота парламентської комiсiї за своєю процедурою мало вiдрiзняється вiд роботи самої палати на стадiї загальних дебатiв, хоча звичайно ця робота проводиться в закритих засiданнях. За її результатами комiсiя готує доповiдь. Пiсля цього законопроект надходить або повертається в палату.

У країнах, де загальнi дебати щодо законопроекту передують розгляду в комiсiї, пiсля повернення його в палату вiн детально розглядається (так звана стадiя доповiдi). Це дає змогу депутатам вiдкоригувати змiст законопроекту. Пiсля цього вiдбувається третє читання, в процесi якого законопроект ще раз обговорюється i приймається без принципових змiн. У США на стадiї третього читання внесення поправок до законопроекту взагалi не припускається, однак палата до голосування може повернути його в комiтет.

У рядi країн комiсiйна стадiя передує читанням у палатi: законопроект вiдразу ж передається на розгляд постiйної комiсiї. Комiсiя детально розглядає його i зi своїми поправками пропонує палатi. В Швейцарiї законопроекти на цiй стадiї'обговорюються за участю членiв уряду. На основi доповiдi комiсiї триває подальша робота над законопроектом у палатi.

У випадку розбіжностей між палатами застосовуються різні способи подолання розбіжностей: 1) «правило човника» – проект переходить з одної палати в іншу, поки не буде прийнятий в однаковому тексті; 2) створення примирної комісії з однакової кількості представників різних палат; 3) скликання спільного засідання двох палат із загальним голосуванням, так як нижня палати як правило більш багато чисельна, то закон приймається в її редакції. Вето верхньої палати так само може бути поборене кваліфікованою більшістю голосів членів нижньої палати, як правило дві третіх від загальної кількості членів палати (в Іспанії, Польщі – простою більшістю членів палати, у Великобританії вето може бути подолано лише на наступній сесії, тобто практично через рік).

Особливий порядок встановлено для прийняття закону про бюджет, по перше є термін, протягом якого він повинен бути прийнятим ( в Великобританії 26 днів, у Франції – 40 днів), якщо закон не прийнятий в установлений строк, то уряд може тимчасово ввести в дію проект бюджету чи продовжити дію минулорічного бюджету. Поправки депутатів, які пропонують збільшити видатки та зменшити доходи як правило неможливі.

У Росiї, ФРН, Японiї на випадок виникнення розбiжностей в законотворчостi палат питання передається на вирiшення узгоджувальної комiсiї. Якщо вона не може прийняти рiшення з законопроекту, або як-що її рiшення не задовольняє нижню палату, питання вирiшується квалiфiкованою, у 2/3 бiльшiстю голосiв цiєї палати. У конституцiйному правi майже всiх країн виокремлюється особлива стадiя законодавчого процесу - так звана промульгацiя. Промульгацiя - це санкцiонування прийнятого парламентом закону шляхом пiдписання i обнародування (оприлюднення) його главою держави. iнодi до тексту парламентського акта додається урочиста формула проголошення закону.

Кiнцевою стадiєю законодавчого процесу є офiцiйне опублiкування закону, тобто доведення його до загального вiдома. Опублiкування звичайно здiйснюється главою держави або вiд його iменi. Строки опублiкування не встановлюються, хоча в окремих випадках конституцiї мiстять вимогу негайного обнародування закону пiсля одержання ним санкцiї глави держави. Тексти законiв публiкуються у спецiальних офiцiйних виданнях.

З процедурою опублiкування законiв пов'язане набуття ними чинностi, хоча нерiдко закони починають дiяти вiдразу ж пiсля пiдписання. Як правило, закон набуває чинностi через певний час пiсля його офiцiйного опублiкування. iнодi вiн починає дiяти з моменту, вказаного у його текстi.

http://euinfocentre.rada.gov.ua/euinfocentre/control/uk/publish/article?art_id=46869&cat_id=48490 – по цьому посиланню можна докладніше почитати про законодавчий процес ФРН, Франції та Італії.