9. Універсальні величини спілкування

До невербальних засобів спілкування належатьть також тактильні, ольфакторні та хронемічні.

Тактильні засоби спілкування, або такесика. Це невербальна комунікація, пов'язана з тактильною системою відчуття (потискування рук, поцілунки, погладжування, поплескування, обійми). Усі людські дотики поділяють на професійні, ритуальні, дружні та любовні. Тактильна культура також залежить від національних, етнічних традицій тих чи інших країн. Культури, у яких поширена тактильна поведінка, називають контактними, а ті, у яких дотики майже відсутні або заборонені, є дистантними. До контактних культур належать латиноамериканські, східні та південноєвропейські культури, представники яких при спілкуванні активно практикують дотики.

Мешканці Північної Америки, Азії, Північної Європи представляють неконтактну культуру. Наприклад, в азійських країнах заборонено торкатися голови співрозмовника, це вважається образою.

Не менш важливим чинником, який впливає на тактильну культуру, є гендерна мораль. Так, у деяких культурах заборонено дотики між чоловіками й дозволено – між жінками. Інші культури забороняють жінкам торкатися чоловіків, однак чоловіки такого права не позбавлені. У Німеччині, Сполучених Штатах Америки чоловіки набагато менше торкаються один до одного, ніж в Італії. До того ж, італійські чоловіки торкаються один одного частіше, ніж італійки.

У європейській тактильній культурі часто використовуються поцілунки. Однак це не властиво японській, китайській та багатьом іншим комунікативним культурам Азії. За смисловим навантаженням розрізняють любовний, етикетний (відповідно до правил поведінки), ритуальний (цілування ікон, святинь) поцілунки. Історично поцілунок був символом поваги, побажання людині здоров'я, який у ритуальному та в етикетному сенсах супроводжувався відповідним вербальним привітанням. В Україні, наприклад, якщо дитина хотіла поцілувати батька або когось зі старших родичів у руку, вона брала його руку у свої та цілувала зверху. Дотепер у багатьох слов'янських народів мати, щоб заспокоїти дитину, цілує її в пошкоджене місце. У Росії XVI – XVII ст. етикетний поцілунок був обов'язковим при зустрічі послів, а поцілунку царської руки вимагав російський придворний етикет.

Жест потискування руки вважається реліктом первіснообщинної ери (щоб показати відсутність зброї). Із часом цей жест трохи змінився і став формою прощання та привітання.

Прийнято при зустрічі обмінюватися потискуванням руки. Існують правила дотримання етикету вітання за руку:

• особа, яку відрекомендовано, не повинна першою подавати руку: право черговості належить іншій стороні;

• не потрібно тримати в руках цигарку, а тим більше диміти в обличчя особі, з котрою знайомлять;

• жінка при знайомстві з чоловіком руку подає першою (вітається першим чоловік, хоч в Англії цей привілей належить жінкам);

• молодший за віком перший вітає старшого, жінка в тому числі;

• молодша за віком жінка вітає старшу, а також чоловіка, який набагато старший;

• молодший за посадою співробітник вітає старшого;

• член делегації вітає керівника своєї чи закордонної делегації;

• із двох офіцерів, які мають однакове звання, першим вітається той, хто більш ввічливий і вихований (золоте привило Статуту армій багатьох країн);

• при зустрічі двох подружніх пар спочатку жінки вітають одна одну, потім чоловіки вітають жінок, а тоді чоловіки вітають один одного;

• жінка вітає подружню пару першою.

Чоловіки знімають рукавички під час потиску руки, жінки лише хутряні рукавички. Якщо одна жінка зняла рукавичку, то й інша повинна це зробити.