Розділ XVII. Правовий режим земель житлової і громадської забудови
собою зміни та переоформлення права на земельну ділянку, наданого об’єднанню (товариству).
Прибудинкові території членами об’єднань (товариств) співвласників багатоквартирних житлових будинків викорисC товуються за цільовим призначенням.
Роботи з підвищення рівня благоустрою прибудинкових територій, спорудження дитячих спортивних майданчиків, гаC ражів, автостоянок, встановлення кіосків та інших споруд виC конуються за рішенням об’єднань (товариств) співвласників багатоквартирних будинків з дозволу місцевих органів державC ної виконавчої влади або виконавчих комітетів Рад на підставі проектної документації, розробленої та затвердженої у встановC леному порядку.
Спори, пов’язані з користуванням прибудинковими теритоC ріями між співвласниками житлових будинків та іншими юриC дичними особами, розглядаються судом, арбітражним судом або третейським судом у порядку, встановленому Земельним кодекC сом України, Цивільним кодексом та іншими актами законоC давства України.
7. Юридичні та технічні правила встановлення меж земельних ділянок спільної часткової власності фізичних
і юридичних осіб в існуючій забудові
7.1.Поняття та зміст юридичних і технічних правил
Юридичні та технічні правила встановлення меж земельних ділянок спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб в існуючій забудові застосовуються згідно з вимогами ТехнічC них вказівок з цього питання, затверджених Держкомземом України від 18 травня 1998 р.
В основу юридичних та технічних правил встановлення меж покладені:
Земельний кодекс України;
Закон України “Про основи містобудування”;
495
Земельне право України
Постанова Кабінету Міністрів України від 1 січня 1993 р. №15 “Про порядок ведення державного зеC мельного кадастру”;
Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р. №532 “Про містобудівний кадастр”;
Державні будівельні норми України ДБН 360C92 “МістоC будування. Планування і забудова міських і сільських поселень”;
Державні будівельні норми України ДБН Б. 1C1C93 “ПоC рядок створення і ведення містобудівних кадастрів насеC лених пунктів”;
Порядок складання плану земельноCгосподарського устC рою населеного пункту, затверджений наказом ДержкомC будархітектури та Держкомзему України від 24 вересня 1993 р. №158/61;
Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонC ду та надання у спільне користування або у спільну сумC існу власність земельних ділянок для спорудження житC лових будинків, затверджене наказом Держкомзему України, Держкоммістобудування України, ДержкомжитC локомунгоспу України та Фонду державного майна УкC раїни від 5 квітня 1996 р. №31/30/53/396;
Положення про земельноCкадастрову інвентаризацію зеC мель населених пунктів, затверджене наказом ДержкомC зему від 26.08.97 №85;
Вказівка Держкомзему від 16.02.98 №9 “Про створення єдиної системи нумерації земельних ділянок для веденC ня державного земельного кадастру”;
Порядок грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення і населених пунктів, затверджений наказом Держкомзему, Держкоммістобудування, МінсільгосппроC ду України та Української академії аграрних наук від 27.11.95 №76/230/325/150;
496
Розділ XVII. Правовий режим земель житлової і громадської забудови
Державні санітарні правила планування та забудови наC селених пунктів;
інші чинні в Україні нормативні документи щодо відвеC дення земельних ділянок.
Юридичні та технічні правила визначають порядок формуC вання об’єктів земельної власності – земельних ділянок та їх складових і регламентують:
механізм визначення розмірів земельних ділянок різного функціонального призначення;
правила встановлення реальної та ідеальної земельної частки у спільній частковій власності, об’єктів сервітутів та обмежень;
систему землевпорядних заходів щодо встановлення та впорядкування меж земельних ділянок в існуючій забудові;
організацію робіт з встановлення меж земельних ділянок спільної часткової власності.
Юридичні та технічні правила встановлюють також основні поняття і визначення, зокрема:
Власність на землю – належність державі, територіальним громадам, юридичним особам і громадянам земельної ділянки з правом володіння, користування та розпорядження нею.
Власник земельної ділянки – юридична особа, громадянин, які володіють сукупністю трьох правомочностей на власність: володіння, користування, розпорядження.
Право на земельну ділянку – вся сукупність прав на землю відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України та інших законів і законодавчих актів, включаючи обтяження.
Державна власність на землю – власність на земельні ділянC ки, якими згідно закону розпоряджаються органи державної влади. Відповідно до ст. 116 Конституції України об’єктами державної власності управляє Кабінет Міністрів України згідно з законом.
Комунальна власність на землю – власність на землю териC торіальних громад сіл, селищ, районів у містах, земельні ділянC ки спільної власності, що перебувають в управління районних і обласних рад.
497
Земельне право України
Власність на землю юридичних осіб – власність на земельC ну ділянку, право на яку набувається і реалізується юридичниC ми особами (ст. 14 Конституції України).
Земельна ділянка – ділянка землі, на яку розповсюджуютьC ся гомогенні права власності і яка являє собою єдину власність, має фіксовані межі та характеризується певним місцем розтаC шування, природними властивостями, фізичними параметрами, правовим і господарським статусом та іншими характеристикаC ми, які є суттєвими складовими.
Формування земельної ділянки об’єкта земельної власності –
встановлення технічних і економічних характеристик, правовоC го статусу, опис та індивідуалізація об’єкта земельної власності, внаслідок чого вона отримує характеристики, які дають змогу виділити її серед інших земельних ділянок. Формування земельC ної ділянки як об’єкта земельної власності завершується приC своєнням їм кадастрового номера.
Відчуження земельної ділянки – передача земельної ділянC ки у власність іншій фізичній чи юридичній особі. Відчуження є платне (купівляCпродаж) і безплатне (дарування, спадщина). Відчуження може здійснюватись і в примусовому порядку за вироком суду.
Кадастровий землеустрій – заходи по збору, узаконенню, реєстрації і розповсюдження інформації про власність, вартість землекористування в населених пунктах, які є необхідними при здійсненні та реалізації політики в галузі раціонального викоC ристання земельних ресурсів.
Аналітична площа земельної ділянки – площа проекції межі ділянки на площину проекції, в якій встановлена геодезична система координат. Аналітична площа визначається за коордиC натами кутів поворотів межі земельної ділянки.
Фізична площа земельної ділянки – площа земельної поC верхні в межах ділянки з урахуванням нерівностей фізичної поверхні землі: схилів, ярів, пагорбів, западин тощо.
Межа – наземні матеріальні рубежі, які позначають межі земельної ділянки, або умовна лінія на поверхні, яка розділяє дві проінвентаризовані ділянки.
498
Розділ XVII. Правовий режим земель житлової і громадської забудови
Спільна межа – межа, за якої точна лінія, що розмежовує ділянки, не встановлюється.
Встановлення меж – процес закріплення в правовому доC кументі меж власності із узгодженою і зареєстрованою точною лінією розмежування.
Правоустановлюючий документ – документ, що підтвердC жує право власності фізичних чи юридичних осіб на земельні ділянки (державний акт).
Землеволодіння – форма здійснення прав на землю. Землекористування – вид використання землі з врахуванC
ням покриву її поверхні.
Сервітут – право обмеженого користування чужою земельC ною ділянкою або її частиною, яке полягає у здійсненні проїзду чи проходу по чужій землі, прокладанні лінійних споруд, ліній передач тощо. Термін “сервітут” походить від латинського слоC ва “servire”, що означає “обслуговувати”. Земельний сервітут обмежує право власності на земельну ділянку і є безстроковим.
Спільна часткова власність – власність, право на яку мають дві і більше фізичні та (або) юридичні особи з визначенням у правоустановлюючих документах розміру часток власності кожC ного співвласника.
Якщо суб’єктами власності виступають лише фізичні особи, то в цьому разі об’єкт власності перебуває у спільній частковій приватній власності, якщо суб’єктами власності виступають фізичні та юридичні особи, то об’єкт власності перебуває у спільній частковій власності.
Розмір частки у спільній частковій приватній власності визC начається відповідно до Земельного кодексу України в порядC ку землеустрою, за згодою її учасників або за рішенням суду, якщо такої згоди не досягнуто.
Спільна сумісна власність на земельну ділянку – власність на землю, право на яку мають двоє або більше фізичних та юридичних осіб, без визначення розміру частки кожного субC ’єкта власності (співвласників). Спільна сумісна власність пеC редбачає рівність часток власності кожного суб’єкта власності земельної ділянки. Розмір частки може бути визначено лише
499