УДК

А. М. Манько

КОНЦЕПТ „РІДНИЙ КРАЙ” У ПОЕЗІЇ ІВАНА НИЗОВОГО

Рідний край, мальовнича природа Батьківщини, колиски народження та зростання творчого натхнення і потенціалу, пієтистичні палкі промови з національною забарвленістю – усе це стало невід’ємною частиною темарію багатьох служителів рідного слова не одного покоління.

Описи рідної місцини під багатьма кутами зору, з різних ракурсів та з різною емоційною завантаженістю містяться мало не з кожній збірці митців-початківців або ж заслужених творців художнього слова зі стажем. Однак у тих описових конструкціях не завжди відчувається щирість думок та почуттів, творче переосмислення дійсності, авторське одкровення. У деяких випадках простежуються навіть невтішні спроби за допомогою патріотичних мотивів швидше піднятися сходинками Парнасу.

Торкаючись теми рідного краю, не можна оминути видатну постать земляка, палкого патріота малої батьківщини і Батьківщини взагалі, Івана Даниловича Низового. Його поезії сповнені щирою відвертістю, палким почуттям любові та поваги до всього рідного, близького з дитинства: до рідної землі, до мови, до людей. Авторський гуманізм, прагнення віднайти у всьому чисте, світле, прекрасне, глибокий психологізм, імпресіоністична забарвленість кожної поезії, власне суб’єктивне бачення світу, прагнення уникати конформістського впливу широкого загалу – це визначні риси професійного таланту митця. „Подібну поезію дехто з критиків називає сповідальною” [ 10, с. 53]. Своєрідним епіграфом до поетичних творів цієї тематики можуть послужити такі рядки: „У кожного в житті своя калина / Повинна бути, / А якщо нема – / Не красно на землі живе людина... ” [ 2, с. 4]. Поезія І.  Низового – це часточка його душі, її миттєві порухи, воління, страждання та миті щирої радості та задоволення. Свою радість та свій сум автор щедро виклав під поетичним пером для численних читачів. 

Актуальність роботи зумовлена необхідністю творчого переосмислення поетичного спадку І. Низового, що присвячений темі рідної авторові місцевості, а також аналізу ключових моментів у віршованих творах, що допомагають глибше зрозуміти суть поетичного задуму.

Вивченням творчості І.  Низового

Метою даної розвідки є детальний розгляд поетичних творів І.  Низового, присвячених тематиці рідного краю. Мета передбачає розв’язання таких завдань:

• глибоко проаналізувати поезії І.  Низового, присвяченій темі рідного краю;

• з’ясувати місце концепту рідного краю в усій творчій спадщині митця;

• виокремити головні образи поезії, стисло схарактеризувати їх.

Глибокий патріот своєї землі І.  Низовий присвятив не одну збірку поезії, аби змалювати її неповторність та своє людське та творче захоплення. Тема рідного краю не покидає поета упродовж усього тривалого творчого шляху. Знову і знову повертався він до неї, не зважаючи на те, якій меті він підпорядковував свою збірку – сільські ноти випливали майже скрізь. Сам митець у передмові до збірки „Село моє, Сула моя…” зазначав: „ Рідне моє село Марківка – епіцентр моєї любові, а вже від нього в усі напрямки, мов кола по воді ,,розходяться-поширюються мої симпатії, подивування і захоплення… Всього я набачився в рідному краю! Сумного і радісного. Тверезого й захмеленого, мовчазного і співучого” [ 7, с. 3 ].

У багатьох своїх поезіях І.  Низовий плавно переходить від малого до великого: від рідного Білопілля до України взагалі. Авторське серце крається від роздробленості одного народу, однієї матері синів, які свідомо розділилися вздовж берегів однієї життєдайної Дніпра-ріки. У поезії „То клеїться, то рветься ненароком” митець засуджує половинчастість українців: правобережних і лівобережних, що поділившись таким чином живуть „заради півмети” [ 3, с. 15 ]. Духовне страждання, біль від розбрату І.  Низовий вимальовує через фізичне ураження : „Болять мені обидві боковини, / просякли вогневицею бинти” [ 3, с. 15].

Такі слова є цілковитим підкріпленням до біографії митця, доля якого не завжди була до нього привітна, та змусила шукати свого притулку то на східних, то на західних берегах Дніпра: „Ві Львові я всю юність промоскалив / і первістка свого там колисав… / В Донбасі все життя я промаячив / на дикопілля соняхом чужим” [ 3 с. 11]. Саме таке донкіхотське існування поета, „позбавленого Ламанчі” і навертає його на думку суспільної єдності українського народу, братерства та дружби. Для І.  Низового це особливо важливо, він ніби робить сам для себе висновок у кульмінаційній частині вірша „Зі мною доля повелась жорстоко” : „ У Львові – син. В Луганську маю доню. / По всіх усюдах – друзі та рідня. / На дві частини рвуть єдину долю / найближчі вороги мої щодня!” [ 3, с. 11 ].

У поезії „Придінцеві простори” І.  Низовий підносить хвалу рідній землі – території безмежних степів та божественної природи: „Слов’янщино, живучою кровиною / Ти протекла аортами віків, / Щоб зацвісти нарешті, Україною / В краю степовиків!” [ 9, с. 3 ]. Поезія переповнена емоційним пафосом, це відчувається як на підсвідомому рівні, так і виражено пунктуаційними знаками – кожна строфа закінчується знаком оклику. Цей вірш у збірці „Сум’яття” відведений на перше місце, і, таким чином, відкриваючи збірку, він несе в собі ту головну ідею, яка буде частково розкрита у всіх наступних поезіях збірки: „Зозуляться гаї. І солов’їними / Піснями стоголосяться сади, / І гарно все це зветься – Україною. / І буде так завжди” [ 9, с. 3 ].

На фоні патріотичної лірики яскраво висвітлена тема рідного краю у поезіях І. Низового. Дуже часто змалювання рідних поетові степів відбувається в протиставленні з „залізною рукою міста”. Це протиставлення нерідко загострюється до рівня контрасту, де, з одного боку, рідні поетові села з мальовничою природою та гостинними мешканцями, а з іншого – похмурі, одноманітні міські вулиці з байдужими, „холодними” людьми : „ …На цім луганськім ринку / …Я не пристосуюся ніяк… / Поїду в степ, / в чебрець і материнку, / в полин гіркий, шалфей і коров’як” [ 4, с. 6 ]. Яскраві порівняння використовує митець для зображення рідних серцю країв, де його, навіть і без меду, самий лише звук бджіл може вилікувати від хандри та жури : „Там, де Айдар – мов дар, / а річка Красна – / мов стрічка в закосичених полях, / Серпневодна зоряність / незгасна / до Сватового висвітлить мій шлях” [ 4, с. 6–7 ]. Проте в поезії „Місто моєї любові” автор виказує дяку місту, що дало притулок, „ всиновило блукальця, взяло під надійне крило”, „не питаючи роду і племені” [ 2, с. 5 ]. Однак все ж таки в останніх строфах автор наголошує, що життя в місті – не таке солодке, як здається: „ Не хвалюся нічим – / Лиш хіба що своєю пропискою / На луганській землі, / Де нелегко й непросто живу” [ 2, с. 5 ]. Елементи патетики стосовно тематики міста спорадично простежуються в поезії „День добрий! ”/ „Горде місто моє над Луганню / Розкриває обійми світанню, / Каже світові: „Доброго ранку!””[ 2, с .5 ].

Поезія „Мій Донбас” зі збірки „Стебло” знову ставить на один щабель урбаністичні та сільські мотиви. Відчуваючи себе художником, автор пише: „Малюю руки… / Що одна рука / В траві лежить, / Натомлена й стосила, / На ній бджола / на хвилечку / присіла… / З другої руки, / Неначе квітка / Дивна й неповторна, / Зоріє антрациту крихта чорна, / Незримі розпустивши пелюстки” [ 8, с. 26 ]. І.  Низовий показує в цій поезії нерозривність теми міста та села, адже в місті він проживав, але мріями линув до сільської місцевості, до степів. Це доводять його наступні дії, як художника: „ Я перш за все малюю гірника, / Затим копри малюю, / Терикони, / Лисиче над прозорою рікою, / Яка з моєї мрії витіка; / Малюю степ: / Сріблястим – пшениці… / Малюю небо: / Голубим – хмарини… / Чудове тло / для дивної зорини, / Що в гірника пригрілася в руці!” [ 8, с. 26 ].

У поезії „Затуманились терикони” І.  Низовий змальовує гірку розлуку з замріяним рідним краєм – Донбасом, знову поєднуючи описи природи поза містом і урбаністичні картини: „Затуманились терикони, / Геть відхлинула ковила, / І розлука ота / Гіркою, / як ніколи, / Мені була” [ 8, с. 28 ]. Автор це робить наскільки вміло, що важко навіть чітко провести межу, та і хіба потрібна вона? У вірші зміна картин поступальна, часом швидка, почасти з різкими поворотами: „Повернуся – не повернуся?.. / Я думками лечу туди, / Де мигтять у невтомнім русі / Антрацитові поїзди. / За тополями, за полями, / За Дінцем, / Що сяйнув і згас, – Закурличений журавлями, / Даленіє мій край – Донбас. / Мимо котиться котиполе… / Тепловоза журний гудок…” [ 8, с. 28].

Проте І.  Низовому більше імпонують з міст ті, які є районного масштабу, такі, які більш схожі на сільську місцевість, таку рідну поетовій душі. Цій темі автор посвятив поезію „Люблю міста районного масштабу”. Тут все більш-менш дихає ще селом: „зелене сокоріння”, „асфальт іще тонкий”, крізь який чується ще „холодок чорноземлі” і „пружнявість коріння”. Навіть запахи свіжоспеченого хліба тут нагадують поля з колосистим зерном під промінням сонця, а хліб загалом „первісний, як земля”, а поля „ дохлюпують до площ міських свою снагу, / свій колос-золотонець” [ 11, с. 17]. Загалом, підводячи підсумки, поет говорить так: „ Живуть життям, / Наповненим по вінця, / на вістрі часу, / В розшумі доби / Столиці колискової провінції / І колиски народної судьби” [ 11, с. 17].

Зображення рідного митцеві маленького куточка, цяточки землі виражається не лише у протиставленні з урбаністичною чи громадянською лірикою. У ширшій палітрі вона представлена у поезіях, що носять характер авторського спомину – різнопланового: від сумних згадок повоєнних років до теплого навіювання дитячих спогадів, почасти ремінісценцій окремих випадків з життя. Хоча останнє трапляється значно рідше, спорадично, адже більшість спогадів про рідну місцину чітко окреслені, закарбовані в авторській пам’яті, звідки плавно переходять під його перо. Ці картини різнобарвні, але об’єднує їх одне – постійна авторська туга та сум за рідним селом чи схожими на це село місцями, які однак не переходять у тужіння й плач, а навпаки – служать розрадою для втомленого містом авторського серця, де серед царства цегли й каменю не може знайти розради вільна поетична натура. Особливо гостро тяготить поетова душа до села весняною порою, „як тільки промінь пробіжиться борозною / Із краю в край / … Думками й серцем вже на весняному полі” [11, с. 21]. Авторська сповідь, мов ключем, відкриває уяву чи спогади самого реципієнта, адже картини селянського поля змальовані настільки чітко й виразно, що читач ніби сам прогулюється ним: „Гуркоче виднокіл – у тракторів розминка. / Сміється сонце із небесного портрета. / А на долоні непокоїться зернинка, / Напружена, / Мов перед запуском ракета” [ 11, с. 21 ].

Але, на жаль, село для І.  Низового є тільки згадкою, омріяною місциною, землею обітованою, і тому і жив він лише згадками та пам’яттю про рідні краї: „А ще мені приходить в згадку: / Лиш відкурличуть журавлі, / Село купається в достатку, / Свайбує осінь на селі” [ 11, с. 22 ]. Такими згадками, теплими, світлими, бадьорими і жив поет у мурах міста: Ходжу по місту, / …Топчу асфальти і ріллю… / Під жайворами / Під журавлями / Живу, працюю і люблю” [ 11, с. 22 ].

Сільська нива, безмежна, яку поет узагальнено називає Батьківщиною, є для нього найдорожчим скарбом, адже саме її І.  Низовий описує у поезії з двох строф – „Найдорожче”. Це не просто найдорожчий, але й найсвятіший скарб для митця : „ Колос до колоса – / Нива безмежна. / Зерня до зерняти – / Засіки щастя. / Що найсвятіше? / Хлібне причастя – / Сила від нього / В народу / Бентежна ” [ 11, с. 25]. Таким чином, саме життєдайній колосистій ниві приписує народ ту енергетичну силу, що живить український народ, роблячи його могутнім, нескореним та витривалим. Ця сила тому діє, бо автор і народ з природою тією „зв’язані кровно!”. В останній строфі поет вкотре підкреслює те, що виказав уже в самому заголовку поезії, і в першій строфі та й у своїй літературній творчості взагалі: „ Сонце в зеніті ясне, / Мов хлібина. / Зорі кремлівські – / Калинове гроно… / Що найдорожче в житті? / Батьківщина – / Нива, / З якою / Ми зв’язані кровно!” [ 11, с. 25 ].

Нива фігурує і в наступній поезії збірки „ Тобі моє сонце”, що називається „Жнива і нива”. Ці два поняття, за словами самого І. Низового не лише співзвучні, а й становлять частину людської сутності „відтоді, як існує світ: : „ З ранніх літ / Вони ввіходять в нашу сутність. / Незаперечна їх насущність … / Відніми / У нас поняття ці одвічні. / Ми станем кволі й безпомічні, / Мов саджанці серед зими” [ 11, с. 26 ]. Людська сила і міць криється у цих двох поняттях, вони є невід’ємною частиною природи чоловіка: „ Жнива і нива… / Сильні ми, / Допоки є жнива і нива / Й душа, / До праці нелінива, / Летить на весняні громи.” [ 11, с. 26 ].

Одним з центральних персонажів авторського поетичного доробку виступає степ – такий близький та рідний авторові. З глибоким пафосом, навіть пієтетом зображує І. Низовий степові картини щоразу по-новому, додаючи різних барв, роблячи нове обрамлення. Так, наприклад, у поезії „Провальський степ” автор дещо гіперболізовано змалював усю пишність, красу та неосяжність провальського степу: „Місця вистачить всім, / Хто із наміром добрим іде / В заповітний музей, / В первозданний куточок природи… / Все ж радіє душа: / В світовому безмежнім огромі / Споконвіку цвіте / У провальськім степу ковила!” [ 2, с. 7. ]. Але якщо поезія „Провальський степ” побудована на принципі градації, динамічної зміни картин, то у вірші „В стрілецькому степу” все навпаки. Невловиму швидкоплинну постать „ на дикому крилатому коні” [ 2, с. 7 ], змальовану у першій строфі, плавно затіняє заспокійлива замальовка: „ І знову тиша і правічний спокій, / І неба синь, мов у ставку вода, / І нерухомий у зеніті сокіл / Висить терпляче, здобич вигляда” [ 2, с. 8 ]. А розшифровує цю замальовку авторське пояснення заключних рядків, що навіює смуток за пройденими роками: „Стрілецький степ… / Не лишили і сліду / Тут вихряні кочівники – віки. / На пагорбах /… Насвистують ліниво байбаки” [ 2, с. 8 ].

Таким чином, серед величезного творчого доробку майстра пера І.  Низового, якого критики по праву почасти порівнюють з самим Т.  Шевченком за глибиною думки та її творчим викладом, концепт рідного краю займає ключове місце. Поезії, присвячені рідним місцям, всебічно розкривають авторську натуру, доносять найтонші порухи його душі, чітко, виразно, з художнім обрамленням зображуючи картини місць авторського натхнення.У різних збірках: „У Сватовім світає Україна”, „Село моє, Сула моя” „Лелечі клекоти в тумані”, „Під жайворами, під журавлями”, „Тобі моє серце”, „Стебло”, „Оскома осені”, „І калина своя, і тополя”, „Рівнодення” тощо автор висловив свої власні спогади про рідну сторону, куди він подумки повертався знову й знову. Головними персонажами таких виступає, звичайно, ліричний герой – сам автор зі своїми думками та згадками; нива, степ, якими він так захоплюється та любо описує, а також селянський та міський люд як збірний образ, або ж окремі постаті зокрема.

Список використаної літератури

1. Низовий і. Від травня до травня: поезії / і . Низовий. – Луганськ:

Глобус, 2002. – 84 с. 2. Низовий І. І калина своя, і тополя / І. Низовий. – Донецьк: Донбас, 2003. – 78 с. 3. Низовий І. Лелечі клекоти в тумані: поезії, проза, переклади / І. Низовий. – Луганськ: ТОВ „Віртуальна реальність”, 2010. – 264 с. 4. Низовий І. Оскома осені: лірика / І. Низовий. – К.: Шлях, 2006. – 63 с. 5. Низовий І. Під жайворами, під журавлями: поезії в ретроспективі / І. Низовий. – Луганськ: ЧП Сувальдо В. Р., 2010. – 121 с. 6. Низовий І. Рівнодення / І. Низовий. – К.: Радянський письменник, 1982. – 60 с. 7. Низовий І. Село моє, Сула моя… Лірика. / І. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2005. – 91 с. 8. Низовий І. Стебло / І. Низовий. – К.: Молодь, 1977. – 61 с. 9. Низовий І. Сум’яття: лірика та антилірика / І. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2003. – 55 с. 10. Низовий І. Тихоплесо-часоплин: лірика / Луганськ: Глобус, 2001. – 56 с. 11. Низовий І. Тобі моє серце / І. Низовий .– Донецьк: Донбас, 1980. – 63 с. 12. Низовий І. У Сватовім світає Україна: збірник / І. Низовий. – Луганськ, ПП Афанасьєва В. І., 2006. – 160 с.

Манько а. М. Концепт „рідний край” у поезії Івана Низового

У статті простежується варіювання концепту рідного краю в поетичній палітрі І.  Низового. Обґрунтовується думка про переважання зображення сільських мотивів над мотивами міста, однак при цьому авторські погляди не є абсолютно константними та категоричними. У дослідженні на основі ґрунтовного аналізу поетичних творів простежується зміна настрою та авторського ставлення до реалій дійсності, втілених безпосередньо в описах та зображенні рідних автору місцин. Автором запропоновано виділення основних образів, що в своїй сукупності утворюють загальний концепт рідного краю: степ, нива. Значна увага приділяється образу ліричного героя, крізь призму бачення якого подаються описи батьківщини поета, що нерідко переходить в опис Батьківщини загалом. На основі розгляду не лише окремих віршів, а й детального знайомства з багатьма збірниками поета, зроблено висновок про переважання теми рідного краю в усій поетичній спадщині митця.

Ключові слова: концепт, ключові образи, ліричний герой, селянські мотиви, урбанізм.

Манько а. М. Концепт „родной край” в поэзии Ивана Низового

В статье прослеживается варьирования концепта родного края в поэтической палитре И.  Низового. Обосновывается мнение о преобладании сельских мотивов над городскими, однако при этом авторские взгляды не являются абсолютно константными и категоричными. В исследовании на основе анализа поэзий прослеживается смена настроения и авторского отношения к реалиям действительности, воплощенных в описании и изображении родных мест. Автором выделил основные образы, которые в своей совокупности образуют общий концепт родного края: степь, нива. Значительное внимание уделяется образу лирического героя, сквозь призму видения которого подаются описания малой родины поэта, что нередко переходит в описание Родины в целом. На основе рассмотрения не только отдельных стихов, но и детального знакомства со многими сборниками поэта, сделан вывод о преобладании темы родного края творчестве поэта.

Ключевые слова: концепт, ключевые образы, лирический герой, крестьянские мотивы, урбанизм.

Manko A.M. The concept “ motherland” in the poetry by Ivan Nizovoy

The variation of concept of the native land in a poetic palette by I. Nizovoy is traced in the article. The opinion of predominance of rural motives above city ones is explained. However author views are not absolutely constant and emphatic. In research on the basis of analysis of poetries the changing of mood and author’s attitude toward reality, which are incarnated in description and image of native places is discussed. The author has underlined the basic images which in the aggregate, form general concept of the native land of an author: steppe, field. The considerable attention to the image of main hero is paid, through his prism of vision the descriptions of small motherland of a poet are given. On the basis of consideration of not only the separate verses but also detailed acquaintance with many collections of a poet, a conclusion about predominance of theme of native land in the creation of poet is made. The concept of native land is examined in the lyric poetry of different genres: landscape, intimate, civil and even, partly, philosophical. The concept of native land is shown in a poetry as the key to the gates of the internal world of his creator: not simple, contradictory, bipolar. Author’s position plays a dominant role. I Nozovoy while using different linguistic equivalents was able to recreate the bright series of own flashbacks, and collections of his works, thus, are turned into poetic diary. The practical value of work consists of possibility to use this material during the study of different literary disciplines, in particular during classes of literary study of a particular region, during extracurricular work.

Key words: concept, key images, lyric hero, rural motives, urbanization.