- •Відповіді на екзамен з філософії під час вступу та навчання в аспірантурі.
- •2.Буття людини як центральна проблема філософії м. Ґайдеггера "Буття і час".
- •3.Витоки та особливості філософської думки доби Київської Русі.
- •4. Відкрите суспільство, демократія і тоталітаризм в трактуванні к. Поппера.
- •5. Глобально-технократичний та локально-культурологічний підходи до інтерпретації цивілізації.
- •6. Давньогрецька філософія та її проблематика. Досократичні філософські школи.
- •7. Елліністична та римська філософія: стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм та неоплатонізм.
- •8. І.Франко: філософія української перспективи.
- •9. Класична і некласична парадигми розуміння соціальних процесів
- •10. Класичні і сучасні аспекти співвідношення філософії і науки.
- •11.Концепція людини в екзистенціалізмі. Ж.-п. Сартр "Екзистенціалізм - це гуманізм".
- •12. Консервативні концепції суспільного розвитку України: п. Куліш, в. Липинський.
- •13. Кореспондентна та когерентна концепції істини; інструменталістська інтерпретація істини.
- •14. Культура і цивілізація. Філософські підходи до аналізу культури.
- •15. Л. Вітгенштайн та його місце у філософії XX ст.
- •16. Міфологічний світогляд та його риси. Функції міфології. Міфотворчість у XX ст.
- •17. Наука як соціальний інститут і чинник розвитку суспільства.
- •18. Некласична парадигма науки. Критичний раціоналізм к. Поппера.
- •19.Обґрунтування експериментально-досвідного походження знання у гносеології Нового часу. Ф. Бекон "Новий Органон".
- •20.Онтологічна проблематика схоластичної філософії: дискусії про універсалії.
- •21.Онтологія як галузь філософського знання. Буття та його структура.
- •22. Основні ідеї християнського світогляду і середньовічна філософія. Теоцентризм філософії а. Августина.
- •23. Основні підходи до розуміння і визначення філософії.
- •24. Основні підходи до тлумачення культури в новітній філософії: натуралізм, соціологізм, аксіологізм, семіотика.
- •25.Пантеїзм філософії н. Кузанського та Дж. Бруно.
- •27, 28, 29. Поняття громадянського суспільства, його структура та проблеми становлення в Україні.
- •30. Поняття детермінізму та індетермінізму у некласичній філософії.
- •31. Поняття істини в філософії. Істина як процес, її форми та критерії
- •32. Поняття методу, стилю та методології наукового пізнання. Методологія класичної науки та її кумулятивна модель.
- •33. Поняття парадигми та її роль у наукових дослідженнях (за т. Куном "Структура наукових революцій").
- •34. Поняття світогляду. Історичні типи світогляду. Філософія як теоретична форма світогляду.
- •35.Поняття синергії. Синергетика як напрямок визначення системності і структурності відносно хаосу.
- •36. Поняття субстанції у філософії: монізм, дуалізм, плюралізм. (б. Спіноза, р. Декарт, г. Ляйбніц).
- •37. Поняття суспільного розвитку та його критерії. Характерні риси екологічної парадигми та її відмінність від класичної, саєнтистської та ірраціоналістичною.
- •38. Постнекласична наука: модель постнекласичної науки (і. Лакатос).
- •39. Предмет філософії та його історична еволюція. Класичний та некласичний період.
- •40. Проблема людини та її ідентичності у класичній і некласичній філософії.
- •41. Проблема мислення і свідомості у філософії.
- •42.Проблема несвідомого у філософії фройдизму. Індивідуальне і колективне несвідоме (к. Юнг).
- •43. Проблема свободи у філософії. Свобода і необхідність.
- •44. Проблема співвідношення віри та розуму в середньовічній філософії та її тлумачення т. Аквінським.
- •45. Професійна філософія в Україні (XVI - XVII ст.): неоплатонізм та арістотелізм.
- •47.Рівні та форми наукового пізнання.
- •48. Світоглядні ідеї т. Шевченка і п. Куліша
- •49. Система і метод діалектики у філософії г. Гегеля.
- •50. Соціальна дійсність як предмет філософії Просвітництва.
- •51. Соціальні спільності людей та співвідношення їх інтересів в суспільному розвитку. Нація в структурі суспільства. Проблема націоналізму
- •52.Соціально-філософські погляди і. Франка. "Що таке поступ?"
- •53.Соціально-філософська проблематика в Україні XIX - початку XX ст.
- •54. Структуралізм і постструктуралізм у пошуках первинної об'єктивної структури наукового пізнання світу (к. Леві-Строс і м. Фуко, ж. Деріда).
- •55. Суспільний прогрес. Формаційний, цивілізаційний, технократичний та інформаційний підходи до його розуміння.
- •56.Феноменологічний напрямок філософії XX століття.
- •57. Філософія і наука як теоретичне
- •58 Філософія Арістотеля.
- •59. Філософія ірраціоналізму а. Шопенгауера та ф. Ніцше. Ф. Ніцше "Так казав Заратустра".
- •60, 63. Філософія Києво-Могилянської академії та її роль у розвитку української філософії і культури.
- •61. Філософія і політика. Роль філософії в концептуальному обгрунтуванні політики.
- •62.Філософія і. Канта. "Критика чистого розуму".
- •64. Філософія Платона. Вчення про буття та ідеї.
- •65.Філософія як аксіологія. Визначення вартостей, їх функції, класифікація.
- •66. Філософська герменевтика як методологія гуманітарного пізнання.
- •67. Філософська парадигма марксизму: основні ідеї, концепти та їх соціально-політичні наслідки.
- •68.Філософські погляди г. Сковороди: філософія як мудрість, символіка та антитетика, вчення про дві натури та три світи, вчення про людину. Кордоцентризм як філософський напрям.
- •70.Формування некласичної науки та її моделі (г. Башляр, к. Поппер). (див. 45)
20.Онтологічна проблематика схоластичної філософії: дискусії про універсалії.
Складна боротьба навколо доведення існування Бога та його природи органічно пов’язувалася з філософським питанням про відношення загального до одиничного. В історії філософії полеміка з цього питання відома як суперечка про “універсалії”, тобто про природу загальних родів і понять (universalia, або genera – загальні роди). Проблема полягала в тому, чи універсалії існують реально, чи ні. Вона була головною в ранній схоластиці, але продовжувала існувати і в період розквіту схоластики, а через пізню схоластику переходить у філософію Нового часу.
Реалізм: “універсалії” (загальні роди) існують реально, незалежно від людської думки і речей. Крайні реалісти дотримувалися вчення Платона про ідеї, за яким загальне – це ідеї, що існують до одиничних і поза ними. Помірковані реалісти виходили з учення Арістотеля про загальні роди, за яким загальне реально існує в речах, але в жодному разі не поза ними.
Номіналізм: “універсалії” не існують реально, незалежно від людини, вони є лише загальні назви, імена. Заперечуючи реальне існування універсалій, номіналісти вважали, що загальне існує лише після речей. Так, “людина взагалі” як родова спільність не існує, реально існують тільки окремі люди. Крайні номіналісти вважали загальне лише звуковою стороною слова. Більш помірковані також заперечували реальність загального в речах, але визнавали його як думки, поняття, імена (концептуалізм).
Ансельм Кентерберійський (реаліст). Пов’язував філософську істину, уосновлену на розумі з істиною Об’явлення, уосновленою на вірі за принципом підпорядкування мислення вірі. Святе Письмо виказує істину, але воно не пояснює, чому ця істина є істиною. Це вже справа раціонального знання, розуму, який є вільним, але в межах догматів. Загальне буття є думка й існує самобутньо як основа всього, а це і є Бог. До створення світу, речі одвічно існували в розумі Бога як ідеальні зразки, приклади, форми. Бог створив світ із нічого. Це і є онтологічний доказ існування Бога.
Близький до Платона Ансельм обстоює думку, що реальні тільки поняття (одиничні й загальні). Поняття добра, істини, справедливості існують реально й поза окремими вчинками та діями, але з ними порівнюються і відповідно до них оцінюються вчинки та дії. Це і є позиція реалізму.
Йоанн Росцелін (крайній номіналіст). Поза одиничними речами не існує нічого: немає кольору поза конкретним кольором, немає мудрості поза мудрою душею. Загальне не має жодної власної реальності, реально існують тільки “одиничні речі”. Загальне виявне у висловлюваннях про загальні роди, загальні поняття є лише слово.
З позиції крайнього номіналізму Росцелін трактує питання і про Трійцю, висуваючи тритеїстичну доктрину: якщо існують три божисті особи, то існує не один Бог (загальне), а три самостійні окремі боги (одиничне, індивідуальне).
П’єр Абеляр (поєлнував н. та р.). У питанні про відношення віри та розуму, віри й філософії в нього помітна раціоналістична тенденція. Займаючи помірковану позицію, Абеляр, слідом за Еріуґеною і всупереч Ансельму, вчив, що віра повинна базуватися на розумі, бо не можна вірити в те, що незрозуміле. Позиція поміркованого номіналізму: універсалії є в речах (не до і не після них).
Західна схоластика досягла свого апогею в ХІІІ ст. Поява університетів (Париж, Кельн, Оксфорд). Основний філософський авторитет – Арістотель.
Альберт Великий (арістотелізм, вчитель Тома Аквінського). Зміст філософії Альберта – учення Арістотеля, пристосоване для потреб християнської релігії. Поняття першого рушія він замінює поняттям нескінченної істоти, захищає безсмертя індивідуальної душі.
У XIV – XV ст. – у період пізньої схоластики – виділяється номіналізм.
Вільям Оккам (номіналіст, критик папства) Вищий духовний орган – сама громада віруючих та обраний нею собор. Верховний владика країни – світський володар, бо він уповноважений народом і служить його інтересам. Догмат про Трійцю та інші, на думку Оккама, є не тільки поза розумом, а й проти розуму. Якщо реалісти виходять із загального і з нього виводять індивідуальне, то Оккам вважає, що одиничне, і тільки воно, є реальним, а загальне – це те, що потребує пояснення (невигідна для церкви позиція). Не існує жодної субстанції самої по собі, будь-яка субстанція, коли б і де б не існувала, є лише індивідуальне. Як відбувається перехід у думці до загального – універсалій? Для пояснення цього переходу Оккам вводить поняття інтенції, тобто спрямованості думки на логічні та психологічні акти або знаки. У результаті інтенційного конституювання наш розум творить загальне.
Оккам розрізняє два види пізнання: інтуїтивне (досвідне пізнання) й абстрактне. Інтуїтивне пов’язується з досвідом. За ним іде абстрактне пізнання, або “знання про загальне”. Усі науки мають своїм джерелом знання одиничного, але трактують загальне.
На цій основі Оккам розвиває свою теорію науки. Він ділить науки на реальні та раціональні. Реальні науки розглядають поняття з позиції їх відношення до речей, а раціональні – з позиції їх відношення не до речей, а до інших понять.