- •Відповіді на екзамен з філософії під час вступу та навчання в аспірантурі.
- •2.Буття людини як центральна проблема філософії м. Ґайдеггера "Буття і час".
- •3.Витоки та особливості філософської думки доби Київської Русі.
- •4. Відкрите суспільство, демократія і тоталітаризм в трактуванні к. Поппера.
- •5. Глобально-технократичний та локально-культурологічний підходи до інтерпретації цивілізації.
- •6. Давньогрецька філософія та її проблематика. Досократичні філософські школи.
- •7. Елліністична та римська філософія: стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм та неоплатонізм.
- •8. І.Франко: філософія української перспективи.
- •9. Класична і некласична парадигми розуміння соціальних процесів
- •10. Класичні і сучасні аспекти співвідношення філософії і науки.
- •11.Концепція людини в екзистенціалізмі. Ж.-п. Сартр "Екзистенціалізм - це гуманізм".
- •12. Консервативні концепції суспільного розвитку України: п. Куліш, в. Липинський.
- •13. Кореспондентна та когерентна концепції істини; інструменталістська інтерпретація істини.
- •14. Культура і цивілізація. Філософські підходи до аналізу культури.
- •15. Л. Вітгенштайн та його місце у філософії XX ст.
- •16. Міфологічний світогляд та його риси. Функції міфології. Міфотворчість у XX ст.
- •17. Наука як соціальний інститут і чинник розвитку суспільства.
- •18. Некласична парадигма науки. Критичний раціоналізм к. Поппера.
- •19.Обґрунтування експериментально-досвідного походження знання у гносеології Нового часу. Ф. Бекон "Новий Органон".
- •20.Онтологічна проблематика схоластичної філософії: дискусії про універсалії.
- •21.Онтологія як галузь філософського знання. Буття та його структура.
- •22. Основні ідеї християнського світогляду і середньовічна філософія. Теоцентризм філософії а. Августина.
- •23. Основні підходи до розуміння і визначення філософії.
- •24. Основні підходи до тлумачення культури в новітній філософії: натуралізм, соціологізм, аксіологізм, семіотика.
- •25.Пантеїзм філософії н. Кузанського та Дж. Бруно.
- •27, 28, 29. Поняття громадянського суспільства, його структура та проблеми становлення в Україні.
- •30. Поняття детермінізму та індетермінізму у некласичній філософії.
- •31. Поняття істини в філософії. Істина як процес, її форми та критерії
- •32. Поняття методу, стилю та методології наукового пізнання. Методологія класичної науки та її кумулятивна модель.
- •33. Поняття парадигми та її роль у наукових дослідженнях (за т. Куном "Структура наукових революцій").
- •34. Поняття світогляду. Історичні типи світогляду. Філософія як теоретична форма світогляду.
- •35.Поняття синергії. Синергетика як напрямок визначення системності і структурності відносно хаосу.
- •36. Поняття субстанції у філософії: монізм, дуалізм, плюралізм. (б. Спіноза, р. Декарт, г. Ляйбніц).
- •37. Поняття суспільного розвитку та його критерії. Характерні риси екологічної парадигми та її відмінність від класичної, саєнтистської та ірраціоналістичною.
- •38. Постнекласична наука: модель постнекласичної науки (і. Лакатос).
- •39. Предмет філософії та його історична еволюція. Класичний та некласичний період.
- •40. Проблема людини та її ідентичності у класичній і некласичній філософії.
- •41. Проблема мислення і свідомості у філософії.
- •42.Проблема несвідомого у філософії фройдизму. Індивідуальне і колективне несвідоме (к. Юнг).
- •43. Проблема свободи у філософії. Свобода і необхідність.
- •44. Проблема співвідношення віри та розуму в середньовічній філософії та її тлумачення т. Аквінським.
- •45. Професійна філософія в Україні (XVI - XVII ст.): неоплатонізм та арістотелізм.
- •47.Рівні та форми наукового пізнання.
- •48. Світоглядні ідеї т. Шевченка і п. Куліша
- •49. Система і метод діалектики у філософії г. Гегеля.
- •50. Соціальна дійсність як предмет філософії Просвітництва.
- •51. Соціальні спільності людей та співвідношення їх інтересів в суспільному розвитку. Нація в структурі суспільства. Проблема націоналізму
- •52.Соціально-філософські погляди і. Франка. "Що таке поступ?"
- •53.Соціально-філософська проблематика в Україні XIX - початку XX ст.
- •54. Структуралізм і постструктуралізм у пошуках первинної об'єктивної структури наукового пізнання світу (к. Леві-Строс і м. Фуко, ж. Деріда).
- •55. Суспільний прогрес. Формаційний, цивілізаційний, технократичний та інформаційний підходи до його розуміння.
- •56.Феноменологічний напрямок філософії XX століття.
- •57. Філософія і наука як теоретичне
- •58 Філософія Арістотеля.
- •59. Філософія ірраціоналізму а. Шопенгауера та ф. Ніцше. Ф. Ніцше "Так казав Заратустра".
- •60, 63. Філософія Києво-Могилянської академії та її роль у розвитку української філософії і культури.
- •61. Філософія і політика. Роль філософії в концептуальному обгрунтуванні політики.
- •62.Філософія і. Канта. "Критика чистого розуму".
- •64. Філософія Платона. Вчення про буття та ідеї.
- •65.Філософія як аксіологія. Визначення вартостей, їх функції, класифікація.
- •66. Філософська герменевтика як методологія гуманітарного пізнання.
- •67. Філософська парадигма марксизму: основні ідеї, концепти та їх соціально-політичні наслідки.
- •68.Філософські погляди г. Сковороди: філософія як мудрість, символіка та антитетика, вчення про дві натури та три світи, вчення про людину. Кордоцентризм як філософський напрям.
- •70.Формування некласичної науки та її моделі (г. Башляр, к. Поппер). (див. 45)
9. Класична і некласична парадигми розуміння соціальних процесів
Класична
На початку XIX ст. конкретизується проблематика традиційної соціальної філософії, набувають розвитку емпіричні (засновані на досліді) соціальні дослідження. Французький мислитель А. Сен-Сімон (1760—1825) одним із перших поставив питання про те, що науку про людину необхідно вивести на рівень наук, які ґрунтуються на спостереженні – відмова від абстрактних міркувань про суспільство, у створенні «позитивної» соціологічної теорії, яка повинна була стати такою ж доказовою і загальнозначущою, як і природничі теорії. Родоначальником позитивізму вважають французького філософа, соціолога О. Конта.Розвиток суспільства, за Контом, підлягає тим самим законам, що й природа, тому соціологія є частиною природознавства. Істотними в контівській соціології є методи дослідження суспільства. Конт обґрунтував застосування в соціології спостереження, а також експериментального, порівняльного й історичного методів. В соціальній статиці головним є питання природи соціального зв'язку, взаємодії елементів соціального організму, що існують за всіх історичних умов. Ідеї Конта були уточнені, розширені й розвинуті англійським філософом і соціологомГербертом Спенсером(1820—1903). Загальновизнана заслуга його в соціології полягає у застосуванні принципу еволюції як методологічної основи будь-якого знання, що дало змогурозглядати суспільство з точки зору поступальності його розвитку. Спенсер визнававаналогію між суспільством і живим організмом, вважаючи, що розподіл функцій між органами — спільна риса як суспільства, так і живого організму. Відносини суспільства з навколишнім світом регулюються принципом рівнодії енергії. Це регулювання виявляється в боротьбі за існування як між суспільством і навколишнім середовищем, так і між різними типами суспільств, між індивідами, що є основою суспільства. Джерелом класових відмінностей Спенсер вважав завоювання. Він сформулював закон «рівної свободи»: всі індивіди повинні користуватися таким її обсягом, який узгоджується з рівною свободою інших індивідів.
За Марксом не духовний процес, а матеріальні умови є визначальними у розвитку суспільства. В суспільному виробництві люди протягом свого життя перебувають у виробничих відносинах, які, насамперед, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин є економічною структурою суспільства, на якій базуються всі інші процеси життя, зокрема, соціальні, політичні та духовні. В історії людства нічого не трапляється випадково чи стихійно, а все є наслідком чи пов'язано з розвитком економічних та торгових відносин (товарного виробництва). Суспільний розвиток відбувається незалежно від людського мислення, тобто є об'єктивним процесом.
З поділом праці збільшується відчуження людини. Суть людини полягає в єдності його праці, життя та спільноти.
Еміль Дюркгейм (1858-1917), французький соціолог, вважав, що історичний перехід від однієї суспільної форми до іншої обумовлений природою і функціями соціальної солідарності. Проблему соц. солідарності Д. вивчав у роботі "Про розподіл суспільної праці" (1893).Мета роботи довести, що соціальна солідарність забезпечується розподілом суспільної праці. У ранніх суспільствах соц. солідарність ґрунтується на подібності індивідів, однаковості суспільних функцій, які вони виконують, і на розчиненні індивідуальної свідомості у колективній. Таку солідарність Д. називає механічною. У розвинутих (організованих) суспільствах індивіди виконують спеціальні функції згідно із розподілом суспільної праці, який обумовлює функціональну взаємозалежність і взаємообмін. Такий тип зв'язку між індивідами Д. називає органічною солідарністю.
Георг Зіммель (1858 – 1918) – основоположник так званої формальної соціології. Суспільство базується на взаємовпливі, а конкретні соціальні взаємовпливи мають два аспекти: форму і зміст. У книзі "Філософія грошей" Зіммель вивчає нові стосунки людей, обумовлені присутністю грошей.Гроші збільшують дистанцію між людьми, перетворюють приватні, особисті відносини на опосередковані, "безособові". Грошова вартість замінила інші, важливіші вартості і призвела до спустошення і збіднення людини. Гонитва за розвитком і процвітанням спричинила до того, що форми життя людини не відповідають її можливостям.
Макс Вебер (1864-1920) Заснував теорію соціальної дії, за якою суспільство постає як взаємодія індивідів та соціальних груп на основі узгодження їхніх інтересів, мови, релігії, моралі. Соціальні дії складають систему свідомого взаємовпливу людей, у якій індивід усвідомлює вплив своїх дій на інших та їхню на це реакцію. Вебер вважав, що історично розвиток суспільства супроводжує утвердження раціональності. Втіленням раціональності В. вважав правову державу. У праці "Протестантська етика і дух капіталізму" довів, що саме дух капіталізму спричинив до сучасного економічного процвітання людства і дослідив сукупність факторів, які спричинили виникнення капіталістичного ладу у Європі.
Некласична Толкотт Парсонс (1902-1979) звертав увагу на соціальний порядок. Консенсус щодо цінностей – фундаментальний інтегративний принцип у суспільстві. Із загальноприйнятих цінностей витікають спільні цілі, які визначають загальний напрямок руху суспільства. Вводить поняття "соціальної рівноваги", яка досягається двома способами: соціалізацією і створенням механізмів соціального контролю. Розглядає суспільство як систему, що має відповідати 4-ьом функціональним вимогам:
1.Адаптація – система володіє навколишнім середовищем і має ресурси для забезпечення себе усім необхідним; 2. Цілеспрямованість виражає необхідність ставити цілі, на які спрямовується уся соціальна активність; 3.Інтеграція стосується координації різних частин системи. Головний інститут у цьому право. Усі стосунки координуються на основі правових норм. 4. Зразковість – втримання основних цінностей.
Альфред Шюц (1899-1959) – австрійський соціолог. Спосіб, за допомогою якого люди класифікують і надають значення навколишньому світу, не є власне індивідуальним процесом. Люди використовують типізацію, відносять предмет до якогось класу. Завдяки типізації, яка передається від покоління до покоління, у тому числі й мовно, люди бачать світ однаково. Це дозволяє накопичити запас "здорового глузду", який розділяють усі члени суспільства і який уможливлює їхнє спілкування. І хоч кожен індивід може інтерпретувати світ по-своєму, запас здорового глузду дозволяє нам бодай приблизно розуміти інших.
Вчення Шюца успадкували дві школи
Школа феноменологічної соціології знання (Бергер і Лукман) доводила необхідність узаконити символічні універсалії суспільства. Теорія легітимізації – індивід сам створює суспільство (а це йому необхідно внаслідок його змінної природи), закладаючи певні правила, яких потім сам дотримується.
Школа етнометодології (Гарольд Гарфінкель) доводить, що члени суспільства для опису порядку в їхньому суспільстві використовують документарний метод. Створюючи документи, люди створюють зразок суспільства. Для упорядкування соціальної реальності люди описують її елементи. Центральна ідея – "індексація" – смисл поведінки чи предмету індексується залежно до ситуації.
Ентоні Гідденс – британський соціолог, який намагається з'єднати структуру і дію у суспільстві і стверджує, що ані структура, ані дія не можуть існувати незалежно один від одного. Для описання взаємодії структур і соціальних дій використовує термін "структурація". Гідденс вважає, що люди наділені бажанням стабільності і мають потребу "онтологічної безпеки", впевненості в тому, що природа і соціальний світ зостануться такими, якими є. Це, можливо, пов’язано із піклуванням про збереження власного життя. Бажання безпеки спричиняє створення зразків суспільного життя. Зразки змінюються тоді, коли більше не відповідають потребам безпеки. Поведінка людей у суспільстві стримується наявністю владних відносин.
П'єр Бурдьє – сучасний французький соціолог, називає своє вчення філософією дії. Говорить про економічний та символічний капітали, які є привілеями багатих, обраних та інтелектуалів і відрізняють їх від мас. Наявність економічного капіталу дозволяє народові мати багату культуру, але багата культура неможлива і без капіталу символічного. Врешті саму культуру соціолог називає "символічним капіталом".
Ален Турен (р. 1925) – французький соціолог, автор "акціоналізму", за яким праця розуміється як принцип змін людини і природи. Суспільство це не лише пристосування, але й творення, самостворення і саморозвиток. Майбутнє – за новими суспільствами, в яких за допомогою засобів комунікації кожен індивід задіяний у суспільному житті, завдяки чому такі суспільства швидко змінюються і оновлюються.
Юрген Хабермас (р. 1929) – сучасний німецький соціолог. Головна праця "Теорія комунікативної дії". Центральне поняття теорії – дискурс – аргументація і порозуміння людей зі спільним життєвим світом, пов’язані із комунікативною раціональністю. Життєвий світ – це процес інтерпретацій. Головне у створенні суспільства – комунікативна діяльність. Хабермас вважає, що в сучасності відбувається випадання життєвого світу із систем або ж цілковите його підпорядкування системам. Системи стають нежиттєвими, несправжніми, ефемерними. Говорить також про те, наскільки важливо, істинна чи хибна в суспільстві комунікація.
_______________________________