78. Особливості розвитку та побудови банківської системи в Україні.

Формування банківської системи України розпочалося з прого­лошенням незалежності і виходом зі складу СРСР у 1991 р. Початок формуванню в Україні власної банківської системи ринкового типу був покладений ЗУ «Про банки і банківську діяльність.

Кількість банків за період 1992–1999 рр. зросла майже втри­чі. Помітно зростає кількість банків з іноземним капіталом. Досить високими темпами здійснювалася капіталі­зація банків.

Що стосується інфраструктури банківської системи, то поміт­них успіхів досягнуто у формуванні механізму міжбанківських розрахунків, міжбанківського валютного ринку, ринку міжбанківського кредитування та рефінансування комерційних банків, у створенні системи банківського регулювання і контролю.

Певні успіхи досягнуті і в функціональному розвиткові банківської системи. НБУ як центральний банк в основному опану­вав досить складний механізм монетарного регулювання і досяг помітних успіхів у стабілізації національних грошей, організовано провів у вересні 1996 р. завершення грошової реформи.

Позитив­ний досвід НБУ накопичив і в інших напрямах діяльності – у ре­гулюванні валютних відносин, обслуговуванні державного боргу, організації банківського обліку відповідно до світових стандартів, у нормативно-правовому та методичному забезпеченні діяльно­сті комерційних банків тощо. Значно розширилася сфера функ­ціонування комерційних банків

Проте формування банківської системи України постійно на­тикалося на серйозні перешкоди, які гальмували цей процес. Мова йде на­самперед про глибоку системну кризу, яку переживає економіка України протягом всього перехідного періоду.

За таких обставин в Україні вкрай повільно розвивався попит на посередницькі послуги банків, а відтак не було економічних передумов для належного розвитку банківської системи. Тому, незважаючи на помітне зростання основних кількісних показни­ків її діяльності, у цілому рівень розвитку банківської системи України є низьким.

79. Небанківські фінансово-кредитні установи, їх види, та особливості функціонування в Україні.

Небанківські фінансово-кредитні установи є фінансовими посередниками грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери і кредити. Формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним.

По­середники поділяються: на договірних фінансових посередни­ків, які залучають кошти на підставі договору з кредитором, та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх акцій, облігацій тощо.

Усередині групи договірних по­середників виокремлюють: страхові компанії; пенсійні фонди; ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

Страхові компанії – це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг.

Пенсійні фонди – це спеціалізовані фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку.

Ломбарди – фінансові посередник, що спеціалізується на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна.

Лізингові компанії – фінансові посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування та передачі їх в орен­ду фірмам-орендарям для використання у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного стро­ку.

Факторингові компанії – фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. В Україні факторинговий бізнес почав активно розвиватися в 1990–1992. Проте з по­глибленням платіжної кризи цей бізнес став ризико­ваним і був згорнутий.

Усередині групи інвестиційних посередників виокремлюють: інвестиційні фонди; фінансові компанії; кредитні товариства (спілки).

Інвестиційні фонди – це фінансові посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного при­значення.

Фінансові компанії мають ту особливість, що мо­білізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом кошти направляють у позички фізичним і юридичним особам для придбання товарів виробництва чи споживчого призначення.

Кредитні спілки – це посеред­ники, що спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів. В Україні кредитні спілки розвинуті слабо.