2.4. Романське мистецтво.

Перед початком ХІ століття в більшості європейських країн стверджується феодалізм, це проходить важко, серед потрясінь. Еволюція феодального ладу проходить в два етапи. Перший з них – ХІ - ХІІ століття, що характеризується феодальною роздробленістю, слабким розвитком торгівлі, ремесел та міст. Лише у Франції помітні спроби створити єдину державу. Величезну роль в подальшому загальноєвропейському розвитку відіграли Хрестові походи. Заклик до походу за звільнення “Гробу Господня” вперше офіційно пролунав на Клермонському церковному соборі з вуст Папи Урбана VII. Європейська територія в цей час підлягала дії “Божого миру”, тобто офіційної заборони на строк до 30 років будь-яких воєнних дій в тій чи іншій країні, що періодично встановлювалась католицькою церквою в 10-12 століттях. Ця акція була викликана життєвою необхідністю, тому що внаслідок феодальних війн ІХ-Х ст. території Європи були вкрай спустошені. Але ця ж заборона призвела до того, що велика кількість воїнів і бідних лицарів перетворились на банди грабіжників, які нищили добробут населення не менше, ніж війни. Водночас, в Європі ходили легенди, підтримувані пілігримами, про казкові багатства Сходу, зокрема, Візантії, Сирії і Палестини. Урбан VII, який виступив безпосереднім організатором хрестових походів, намагався розв’язати одразу кілька завдань: зміцнити свою владу в західноєвропейських державах, підігріваючи релігійний фанатизм у католиків, добитися підлеглості православної церкви і захопити земельні володіння на Сході. Період цих походів продовжувався майже 200 років – з 1096 року до ост. третини ХІІІ століття. Хоч ця експансія принесла мало економічної та й політичної користі, проте, відіграла значну роль в культурно-духовному розвитку, поширивши і збагативши світогляд середньовічних європейців.

Головною ідеологічною силою першого етапу була, безумовно церква. Але світська культура не зникла повністю. Розвиваються лицарська поезія (трубадури, менестрелі, мінезингери, шпільмани), народний епос, казки, лірика, міраклі і містерії. Проте, тут ми теж відчуваємо підпорядкованість релігійним поглядам. В межах релігійної ідеології розвивались позитивні тенденції: вона була носієм духовної єдності, осередком освіти; в монастирях Х-ХІІ ст. формувалась середньовічна інтелігенція

. Другий етап – ХІІІ-ХV століття – позначений розподілом праці між містом і селом, розвитком ремесел і торгівлі, посиленням королівської влади, активним розвитком феодальних міст. В Італії формуються міста-держави. Церква втрачає монополію на освіту, перевага в цій галузі переходить до середньовічних університетів, що засновуються по всій Європі.

Взагалі, не слід переменшувати розумового розвитку людини, що жила в ХІ-ХІІІ століттях. Тодішні європейці були мало знайомі з природою і їх фактичні знання за винятком агрокультури були невеликими. Але в галузі загальних ідей, пов’язаних з життям суспільства помітне велике піднесення, що відбулось, передусім, в літературі. Достатньо нагадати, що у Франції в ХІ стлітті з’являється “Пісня про Роланда”, в Грузії в ХІІ столітті – “Витязь в тигровій шкурі”, в Київській Русі в ХІІ столітті – “Слово о полку Ігоревім”. Ще вище стоять по рівню розкриття людської душі листи Елоізи до Абеляра.

Це були часи яскравих індивідуальностей. Для приклада варто нагадати лише духовно-громадське життя Франції. Бернар Клервоський – пристрасний політик, ладний на будь-які офіри заради тріумфу католицької церкви, ще за життя визнаний святим, але далекий від святості, розумний і самозакоханий. Його супротивник П’єр Абеляр – типовий інтелігент, що вчив студентів сміливості думки, вмінню самостійно думати, закоханий в античність. Настоятель Сен-Дені абат Сугерій, який керував Францією як своїм абатством: спокійно і хазяйновито. В цей час працює філософ Ансельм Кентерберійський, “реаліст”, тобто ідеаліст, який стверджував, що загальні поняття існують як типи і на їх основі створені одиничні речі. Його опонент номіналіст Росцелін вважав, що загальні поняття, тобто, слова, самі собою не існують. Лише індивідуальне конкретно-реально. Концептуаліст П.Абеляр стверджував, що людина в процесі пізнання порівнюючи конкретні одиничні речі, вловлює їх загальні ознаки і таким чином приходить до загальних понять. Одним з видатних теологів прогуманістичної орієнтації був Франциск Асізький, що закликав насолоджуватись красою світу і любити всі створіння Божі. Нарешті, Фома Аквінський, який здійснив грандіозну працю поєднання об’єктивно-іделістичної філософії Арістотеля з християнським віровченням. Його колега по Сорбоні Св. Бонавентура виголошував, що віра повинна грунтуватись на живій симпатії людини.

Раніше вже відзначались тісні взаємозв’язки релігії і мистецтва. Найповніше це виявляється в світових релігіях: буддизмі, ісламі і християнстві. Фактично обряди і богослужіння цих релігій виявляються синтетичним театральним дійством, яке грунтується на образній, метафоричній природі слова і супроводжується музикою, драматичним і образотворчим мистецтвами. Оскільки релігія неможлива без певної системи дій, тобто, обрядів, яким необхідно надати естетичної привабливості, постільки церква турбувалась про вдосконалення цих дій. Відповідне естетичне середовище для церковних обрядів – культова архітектура, не менш емоційне, ніж саме драматичне дійство. В храмі, принципово кажучи, за словами П.Флоренського, “все сплітається з усім”. При цьому в християнській релігії саме образотворчому мистецтву, як вже відзначалось, належала особлива роль розповсюджувача ідеї.

Таким чином, релігія поставила перед мистецтвом завдання, складність яких корінилась в специфіці віровчення. Водночас, в силу історичної культурної традиції (античність), в Європі провідними стали мистецтва, в яких матеріальність відображалась особливо яскраво: живопис, скульптура, і ця земна краса вступала в певне протиріччя з ідеями віри, з культом духовних засад.

Не в змозі обійтись без мистецтва з його здатністю глибоко впливати на емоції, церква стверджує комплекс канонів і обмежень, призваний максимально нівелювати тілесно-предметні елементи живопису і скульптурі, створити ілюзію ірреальності в архітектурі.Зокрема, відчуття ірреальності досягалось завдяки складній системі конструктивних рішень і організації інтер’ерів середньовічних храмів, через особливе використання освітлення, а також певними прийомами зображення людських фігур і оточення. В результаті скульптурні зображення святих в католицьких храмах немовби пливуть і летять в ірреальному просторі. Так само імматеріальні і біблійно-євангельські персонажі, що живуть в насиченому світлом потойбічному світі, сяючи золотом мозаїк.

Формування романського стилю в мистецтві ХІ – ХІІ століть.

Як ми переконались, в православних храмах переважали споруди з купольним перекриттям. В католицьких країнах будувались базиліки. Ранні романські базиліки суворі і масивні, основною конструктивною проблемою було, як звично, перекриття. Ми пам’ятаємо, що грецька конструкція грунтувалась на співвідношенні несучих і несомих частин: колон та антаблементу. В основу романської базиліки покладені конструкції, що сприймають “розпір”: арки і склепіння. При дії вертикального і горизонтального “розпору” на стіни необхідно або потовщувати їх, або зміцнювати і виникають зовнішні опорні стовпи – контрфорси. В романських храмах використовувались могутні стовпи, які ділять простір на три нефи. Кожен перекривався циліндричним коробовим склепінням. Пізніше, перетинаючи два коробових склепіння однакового “пролету” одержують хрестове склепіння. Викладались склепіння з клинчастих камінних блоків. Спочатку середній неф робили вузьким і низьким, а потім – вищим і ширшим, ніж бічні, з рядом вікон під склепінням. Три або п’ять нефів перетинаються одним або двома трансептами і завершуються на сході абсидами з вінком капел. Спостерігається чіткий розподіл просторових зон: нартекс, нефи, трансепти, абсиди. Типовим є членування стін інтер’єру по вертикалі на три яруси: арки, стіна з живописом, емпорами або трифорієм і вікна. Складається також принцип побудови монастирського комплексу до складу якого входять: собор, внутрішнє подвір’я – клуатр, спальні – дортуари, будинок настоятеля, трапезна, майстерні і господарські будівлі.

Монументальний живопис і скульптура мають символічний характер, для них характерні умовність прийомів, стилізація форм; порушення пропорцій фігури, довільне трактування складок одягу. Простір позбавлений глибини. Фігури різномасштабні. Трактування поз повністю залежить від форм архітектури. Незважаючи на вказані риси романському мистецтву притаманні грубувата гостра виразність, в другорядних деталях помітний реалізм, високими якостями позначена книжкова мініатюра. В живописі переважає фреска. Скульптура, основними матеріалами для якої служили піщаник, мармур, дерево, розфарбовувалось.

В романському стилі образотворчі і орнаментальні засади узгоджені. Життєва правда приноситься в жертву як ідейному змісту так і декоративності. Архітектурні форми визначають композицію. Наприклад, традиційний сюжет “Таємної вечері” в напівкруглому тимпані центрального порталу західного фасаду романських храмів компонувався двояко:

1. Фігури різномасштабні, утворюючи приблизно трикутник з Христом в вершині.

2. Стіл вигнутий разом з фігурами півколом, знову ж таки з Христом в центрі.

В обох випадках водночас наочно звеличується Бог і декоративно заповнюється площина. При цьому кожна часткова деформація сприяє декоративності і загострює образну виразність.

Мистецтво середньовіччя вже на першому етапі виявило в різних країнах своєрідні риси, що стануть підгрунтям для пізнішого формування національних шкіл.

Франція.

Архітектура. Для художнього смаку Франції характерні ясність і стрункість задуму, чіткість виконання, співрозмірність частин і цілого, що грунтуєтьсяяна глибинних зв’язках з античністю і дає підставу твердженню “Архітектура – це мистецтво вписувати лінії в небо”. Типовими зразками є церкви Нотр Дам ле Гранд в Пуатьє, церква св. Магдаліни в Вазелі. Найбільшою спорудою в Європі ХІ-ХІІ століть вважалась Головна церква Клюнійського абатства (знищена). Це була п’ятинефна базиліка з двома трансептами, 8 баштами, обходом навколо хору і вінцем капел. Церкву св. Трійці в Кані О. Роден назвав “важким мовчанням”. Її західний фасад демонструє вже усталену схему, що розвиватиметься і пізніше. Між двох прямокутних башт з площадками затиснено центральний неф; по вертикалі фасад ділиться на 4 яруси. Внизу портал, вище – 3 напівциркульних вікна; над ними – в центрі – здвоєне вікно, вище – вікна горища. Стіну прикрашає аркатура. Архітектура Прованса більш м’яка, подібна до античності. Це відчутно, якщо порівняти, наприклад, могутні, напівциркульні аркади в інтер’єрі церкви св. Трійці в Кані з елегантними аркадами південних внутрішніх монастирських двориків - клуатрів.

Складну проблему уявляє датування і стильове визначення одного з найкраще збережених соборів Франції – Шартського. Він присвячений Св. Діві і побудований на старій крипті, що вціліла після пожежі ХІ століття. Будувався з ХІ століття, тому має риси романські, але завершався пізніше, з використанням нових, готичних прийомів. Головний неф ширший, ніж в інших тогочасних соборах (висота - 37 м., Шширина - 16,5 м.). Абсида з двома обхідними галереями і 3 капелами. Підняті склепіння бічних нефів і збільшені вікна в центральному. Вперше застосовані аркбутани. Чи не вперше, також, в системі склепіння проходить чіткий розподіл зусиль на ребра і розпалубку, коли ребра – пружній каркас і легка розпалубка. Але тут ще, як в романській архітектурі, простір, перекритий склепінням, складає окрему просторову одиницю. Висота бічних нефів - 14 м., такі ж по висоті вікна центрального нефа, діаметр віконних роз = 5 м.

Скульптура. До кращих надбань французької пластики романської доби належить “Таємна вечеря” – скульптурна капітель церкви Св. Павла в Іссуарі. Стіл оперізує капітель, всі фігури звернені обличчям до глядача, кремезні і простонародно солідні. “Страшний суд” – тимпан собору в Отені (майстер Жізлебер, 1130-1140 рр.) – вражає глядача неминучістю події та невблаганністю Христа. Там само – “Повзуча Єва”. “Страшний суд” виявляє типове для романського світогляду протиставлення невблаганної всемогутності Вседержителя і мізерної нікчемності людини. “Єва” справляє дивне враження зміїної принадності і, водночас, її поза композиційно підпорядкована архітектурі. “Христос і старці” – тимпан церкви св. Петра в Муассаці, там само – св. Петро (1130-1135 рр.). Фігура святого зумисне деформована, уособлюючи підвищену екзальтацію. Навпаки, портал церкви св. Трофима в Арлі (південь) проникнутий спокоєм, навіть монотонністю.

Вищим досягненням романської скульптури Франції є оздоблення Шартського собору. Врата західного порталу оформлені людськими постатями-стовпами, що є яскравим прикладом підпорядкування скульптури архітектурі. Предки Христа і пророки урочисто стримані в жестах, сповнені одного ритму; в Шартрському соборі немає ні нервовості Муассаку ні застиглості Арля. Христос в тимпані порталу сповнений величі і доброзичливості.

Живопис має релігійно-повчальне призначення, але пам’ятників дуже мало. Для центру Франції типова “школа світлих фонів”, прикладом якої служать фрески церкви Сен-Савен сюр Гартан. Живопис лінеарно-площинний, гостро виразний і динамічний. Згодом використання фрескового живопису змінюється захопленням вітражами.Певною мірою вже наприкінці романської доби це зумовлено специфікою архітектурно-конструктивних рішень. Найрозвиненішим ансамблем, що майже повністю зберігся, стали ранньо-готичні вітражі Шартру. Цікаво, що освітлення собору досить тьмяне, тому що скло вітражів досить темне. Особлива світлова та барвна атмосфера собору залежить від зовнішнього освітлення (сонце, дощ). Схема розташування сюжетів типова для католицької іконографії: північна сторона храму – Старий Заповіт, південна – Новий, захід – Страшний суд, абсида – життя Христа.

Серед пам’ятників прикладного мистецтва виділяється килим з Байе (1120 р.). Довжина його біля 70 метрів і в давнину він оперізував внутрішній простір місцевого храму; кольоровою вовною вишиті сцени завоювання Англії норманами.

Німеччина.

Архітектура. Скульптура. В романську добу Німеччина уявляє собою, незважаючи на пишну назву – Священна Римська імперія германської нації, – більш відстале утворення з племінною роздробленістю і невпевненістю. Але мистецтво тяжіє до грандіозності, перш за все такі архітектурні шедеври, як собор в Шпейєрі, Майнці і особливо - собор у Вормсі. Кам’яна маса собору видається непорушною і несхибною, відзначаючись цільністю об’ємів. Всі названі споруди мають характер компактних замків-фортець з могутніми стінами, знизу майже позбавлених пройомів та мальовничими баштами. При довжині соборів до 120 метрів відповідно зростала і висота центральної вежі. Динамізм силуету та прагнення до вертикалізму – специфічна риса німецької архітектури, що особливо відчутною стане в наступний період. Синтез мистецтв, знайдений у Франції, тут не використовується, нечисленні скульптури не зливаються з архітектурою і іноді не пов’язані з культом, як, наприклад, “Лев, що розриває людину”. В німецькому мистецтві немає привабливих жіночих образів. Достатньо порівняти французьку Єву з Отена і Єву з рельєфів воріт в Гільдесгеймсі. (церква Св. Михайла).

Своєрідні риси мала романська архітектура Італії, де завжди відчувалась спадщина античності. Типовим романським комплексом цієї доби тут є пізанський ансамбль в Тоскані: Собор, Баптистерій та Падаюча вежа, де перед глядачем розігрується велична і спокійна симфонія гармонійних півциркулярних аркад.