- •Н.Д. Гребенюк посібник до вивчення курсу «педагогічна психологія»
- •І. Психологія навчання Лекція 1 Об'єкт, предмет, принципи та методи педагогічної психології
- •Класифікація методів дослідження (б. Анан'єв)
- •Тести для самоперевірки та контролю знань
- •Виникнення та етапи становлення педагогічної психології
- •Практичні завдання для індивідуальної роботи студентів, тести
- •Психологія учіння
- •Класифікація найхарактерніших психологічних причин низької мотивації навчання, їх ознаки та способи подолання
- •Особливості труднощів, які виникають у школярів на уроці, та їх причини
- •Практичні завдання для самоперевірки та тестового контролю знань Тестова частина
- •Вікові особливості школярів
- •Психологія навчання
- •Дидактична система розвивального навчання л. Занкова
- •Теорія розвивального навчання в. Давидова і д. Ельконіна
- •Теорія розвивального навчання з. Калмикової
- •Система навчання в. Шаталова
- •Практичні завдання для індивідуальної роботи, тести
- •Завдання для індивідуальної роботи студентів за темою
- •Ііі. Психологія педагогічної діяльності
- •Список використаної літератури
Психологія учіння
1. Научіння і його види.
2. Поняття про учіння.
3. Цілі учіння.
4. Мотивація навчальної діяльності.
Научіння – процес і результат набування біологічною системою певного індивідуального досвіду.
Зазвичай вищі форми научіння, властиві лише людям, поділяють на вікарне научіння ( засвоєння форм поведінки інших людей через безпосереднє зорове спостереження за їх поведінкою та діяльністю) та вербальне научіння ( набування нового досвіду в процесі спілкування з іншими людьми чи сприймання інформації через засоби масової інформації).
Крім вікарного і вербального научіння, деякі психологи виокремлюють латентне научіння, яким позначають готовність людини до практичного використання дії, що з'являється внаслідок мимовільного ознайомлення з процесом її виконання у певній ситуації.
У науці існують й інші підходи до класифікації научіння. Так, за характером того, чому навчається дитина, виокремлюють рефлекторний (сенсорне, моторне, сенсомоторне), когнітивний та інтелектуальний рівні научіння.
Рефлекторне научіння характеризують засвоєнням певних стимулів і відповідних на них реакцій. Маючи неусвідомлюваний або малоусвідомлюваний характер, воно здійснюється через пошуки, способи і помилки. У його основі – генералізація, диференціація і систематизація чуттєвих сигналів рухів і дій через підкріплення та винагороду.
Уже в ранньому віці дитина оволодіває здатністю розрізняти звуки, кольори , форми предметів, запахи, смакові властивості їжі тощо. Це – сенсорне научіння, внаслідок якого вона ознайомлюється з властивостями речей. Відбувається формування розрізнень чуттєвих сигналів та сприймання, розвиток процесу спостереження, узнавання і впізнавання. Водночас у дитини розвивається моторне научіння: вона навчається схоплювати предмет, здійсню-вати з ним різні маніпулятивні дії, повзати, ходити, координувати рухи й орієн-туватися у навколишньому середовищі, оволодівати суспільно виробленими способами застосування предметів.
У процесі моторного научіння відбувається вибір і об'єднання способів виконання рухів, освоєння доцільних рухових програм, їх розрізнення та об'єднання в певні системи. На пізніших етапах розвитку дитини виникає сенсомоторне научіння як синтез сенсорного і моторного научіння (читання вголос, гра на музичних інструментах), яке триває протягом усього життя людини.
Когнітивне научіння характеризує засвоєння дитиною певних знань і дій. На цьому рівні якісно змінюється характер умов научіння. Крім реальних сигналів, тобто впливу самих речей, на вищу нервову діяльність людини впливають уже і сигнали другої сигнальної системи – слова, які заміняють дію речей. Слово стає і засобом підкріплення.
Найвищим рівнем розвитку научіння є інтелектуальне научіння – рівень когнітивного научіння, впродовж якого людина відображає не певні чуттєві конкретні відношення речей і дій, а власне загальні об'єктивні зв'язки, структури і відношення реальності. Відношення такого типу не є чуттєві. Для їх відображення людство створило особливу форму – поняття, що не притаманне тваринам. Засобом реалізації понять є мова.
Із появою слова реальні дії з предметами поступово замінюються ідеальними діями з поняттями – розумовими діями, або мисленнєвими операціями. Перенесення реальних дій і операцій у внутрішній ідеальний план та оперування в ньому уявленнями і поняттями називають мисленням. Отже, на цьому рівні є необхідний ще один вид научіння – научіння мисленню.
Учіння – цілеспрямована організація свідомого засвоєння нагромадженого людством суспільно-історичного досвіду
Научіння людини внаслідок цілеспрямованого, свідомого присвоєння нею суспільно-історичного досвіду людства деякі вчені розглядають як учіння
(Й. Лінгарт, Г. Клаус, Л. Ітельсон та ін.)
У сучасній вітчизняній педагогічній психології найбільш поширеним стало визначення учіння як специфічної форми індивідуальної активності, спрямованої на засвоєння знань, формування навичок і вмінь та розвиток самого учня. Воно неможливе без наявності в учня свідомої установки на оволодіння знаннями, навичками і вміннями як продуктами учіння.
Основоположником діяльнісної теорії учіння є Л.С. Виготський, який вніс суттєві зміни у теоретичні погляди на процес учіння. Він вважав учіння специфічним видом діяльності , під час якої відбувається формування психічних новоутворень через “присвоєння” дитиною культурно-історич-ного досвіду людства.
На основі культурно-історичної теорії Л.С . Виготського пізніше
були розроблені концепції учіння О. Леонтьєва, П. Гальперіна, Л. Занкова, Д. Ельконіна, В. Давидова та ін.
Ці відомі вчені розвинули положення про стадіальність у розвитку вищих психічних функцій та інтеріоризацію як основний механізм їх становлення і розвитку. О. М. Леонтьєв зазначав, що для оволодіння знаннями, навичками і вміннями потрібна адекватна діяльність, унаслідок якої засвоюється відповідний досвід.
Розглянуті у радянській педагогічній психології підходи до учіння, сформульовані у працях Л.С. Виготського і О. М. Леонтьєва, стали основою у розробці П. Гальперіним і Н. Тализіною теорії поетапного формування розумових дій, згідно з якою предметом засвоєння стали навчальні дії знання. Одним із основних понять цієї концепції є орієнтувальна основа дії (ООД), яка для учня стає предметом засвоєння.
На думку її авторів, орієнтувальна основа дії — це система орієнтирів і настанов, використовуючи які учень виконує певну діяльність або задану дію, що відповідає умовам завдання.
Таблиця 3.1
Основні категорії цілей учіння |
Приклади узагальнених типів цілей учіння | |
1. Знання. Означає запам’ятовування і відтворення вивченого матеріалу різних видів змісту— від конкретних фактів до цілісних теорій. Загальне в цій категорії — пригадування відповідної інформації |
Учень знає ключові терміни, конкретні факти, методи і процедури, основні поняття, правила | |
2. Розуміння. Показником здібності розуміти значущість вивченого може слугувати перетворення (трансляція) матеріалу з однієї форми вираження в іншу (наприклад, із словесної форми — в математичну). Показником розуміння також може бути інтерпретація матеріалу учнем (пояснення, короткий виклад) або припущення про подальший хід явищ, подій, наслідків, результатів. Такі результати учіння більш значущі порівняно з простим запам'ятовуванням матеріалу |
Учень розуміє факти, правила і принципи, по-яснює словесний матеріал, інтерпретує схеми, графічні діаграми, перетворює сло-весний матеріал у мате-матичний вираз, гіпоте-тично описує майбутні на-слідки | |
3. Використання. Це вміння застосовувати вивчений матеріал у конкретних умовах і нових ситуаціях. Сюди входить послуговування правилами, методами, поняттями, законами, принципами, теоріями. Відповідні результати навчання вимагають більш високого рівня оволодіння матеріалом, ніж пояснення |
Учень використовує поняття і принципи в нових ситуаціях, послуговується законами, теоріями в конкретних практичних ситуаціях,демонструє пра-вильне застосування ме-тоду і процедури
| |
|
Закінчення табл.3.1 | |
Основні категорії цілей навчання |
Приклади узагальнених типів цілей учіння | |
4. Аналіз. Означає вміння поділяти матеріал на складники так, щоб ясно виокремлювалася його структура:частини цілого, взаємозв'язок між ними, принципи організації цілого. Результати учіння характеризуються при цьому вищим інтелектуальним рівнем, ніж розуміння і використання, оскільки вимагають усвідомлення як змісту навчального матеріалу, так і його внутрішньої побудови |
Учень виділяє приховані (ненаявні) припущення, бачить помилки і упущення в логіці суджень, проводить роз-різнення між фактами і наслідками, оцінює зна-чущість даних | |
5. Синтез. Це означає уміння комбінувати елементи, з метою отримати ціле, що відрізняється новизною. Таким новим продуктом може бути доповідь, план дій, сукупність узагальнених зв'язків (схеми). Відповідні результати передбачають діяльність творчого характеру з акцентом на створення нових схем і структур |
Учень пише невеликий твір творчого характеру, передбачає план прове-дення експерименту, використовує знання з різних галузей, щоб скласти план розв’язання тієї чи іншої задачі | |
6. Оцінка. Вміння оцінювати значення того чи іншого матеріалу (ствердження, художнього твору, дослідних даних) для конкретної мети. Судження учня мають спиратися на чіткі критерії, (як внутрішні (структурні, логічні), так і зовнішні (відповідати окресленій меті). Критерії можуть визначатися самим учнем або ж задаватися йому ззовні (наприклад, учителем). Ця категорія передбачає досягнення ззовні результатів учіння з усіх попередніх категорій плюс оцінних суджень, ґрунтованих на чітко окреслених критеріях |
Учень оцінює логіку побудови матеріалу у ви-гляді письмового тексту, оцінює відповідність висновків про наявні дані, оцінює важливість того чи іншого твору живо-пису на основі внут-рішніх критеріїв |
Мотиви навчання (сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають і спрямовують активність суб'єкта) класифікуються за:
1) рівнем усвідомлення (усвідомлені, неусвідомлені);
2) результатами учіння (соціальні, корисливі, престижні);
3) зовнішніми (внутрішніми) впливами:
а) внутрішні мотиви, (основним є пізнавальний інтерес); відношення до навколишнього світу, яке реалізується в пізнавальній діяльності);
б)зовнішні мотиви : подобається процес навчання, учитель; бажання
самоствердитись; оцінка; страх перед покаранням; прагнення не підвести клас;
брат (сестра) добре навчаються; тут навчалися мої батьки тощо;
4) рівнем полярності ( позитивні , нейтральні, негативні);
5) рівнем моральності ( моральні, аморальні (соціальні));
6) доцільністю ( виправдані, невиправдані).
Динамічні характеристики мотивів:
1) сила;
2) тривалість;
3) емоційність.
На формування мотивації впливає рівень успіхів в учінні, оскільки успіх є причиною позитивного ставлення до навчання. Існує взаємозалежність між рівнем мотивації та результативністю учіння (А.К. Маркова, М.І. Алексєєва). Центральними елементами мотиваційної сфери є інтерес та усвідомлена необхідність (“треба”).
Таблиця 3.2
Класифікації мотивів учіння
1-й підхід
Внутрішні мотиви |
Зовнішні мотиви |
Специфіка: мотиви, пов'язані з самим процесом навчальної діяльності |
Мотиви, пов'язані з результатами навчальної діяльності |
Види: бажання пізнавати нове (пі-знавальний інтерес), радість від подо-лання труднощів |
Мотиви самоосвіти, мотиви престижу та інші спеціальні мотиви. Мотиви уникнення неприємностей. Ігровий мотив |
Таблиця 3.3
2-й підхід (за А.К. Марковою)
Безпосередньо-спонукальні мотиви учіння |
Перспективно-спонукальні мотиви учіння |
Інтелектуально -спонукальні мотиви |
Грунтуються на емо-ційних виявах особис-тості (яскравість, новиз-на, захопленість, прива-бливість особистості пе-дагога, бажання мати підтримку, схвалення, ви-нагороду, а не негативну оцінку, небажання бути об'єктом обговорення у класі) |
Грунтуються на розу-мінні значущості знання взагалі і навчального предмета зокрема (прикладний характер знань, зв'язок навчаль-ного предмета з майбут-нім самостійним життям, розвинуте почуття обо-в'язку, очікування вина-городи) |
Грунтуються на отри-манні задоволення від самого процесу пізнання (інтерес до знань, допит-ливість, прагнення під-вищити свій культурний рівень, захопленіcть са-мим процесом вирішення навчально-пізнавальних завдань) |
Таблиця 3.4
3-й підхід (за П.М. Якобсоном)
Мотивація негативного характеру, пов'язана з мотивами, які перебувають поза учінням |
Мотивація позитивного характеру, пов’язана з мотивами, що перебувають поза учінням |
Мотивація, яка перебуває у самій навчальній діяльності і безпосередньо пов'язана з метою учіння |
Усвідомлення конкретних незручностей і непри-ємностей, якщо не буде вчитися (докору батьків, учителів, страх бути покараним) |
Схвалення оточуючих, почуття обов'язку, шлях до особистісного благопо-луччя, кар'єра, бажання зайняти позицію лідера у класі |
Розширення світогляду, набуття знань, задоволення допитливості, реалізація своїх здібностей, виявів інтелектуальної активності |
Таблиця 3.5