- •1. Державна мова – мова професійного спілкування.
- •2. Мовне законодавство та мовна політика в Україні
- •3. Комунікативне призначення мови в професійній сфері
- •4. Професійна мовнокомунікативна компетенція
- •5. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
- •6. Мова і культура мовлення в житті професіонального комунікатора
- •7. Комунікативні ознаки культурної мови. Типологія мовних норм.
- •8. Словники у професійному мовленні. Типи словників
- •11. Парадигма мовних формул. Вибір мовних одиниць у мовленні
- •12. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів
- •13. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовного стилів
- •14. Текст як форма реалізації професійної діяльності
- •15. Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування
- •16. Види, типи і форми професійного спілкування
- •17. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль в комунікації
- •18. Гендерні аспекти спілкування
- •19. Поняття ділового спілкування. Види та моделі спілкування
- •20. Поняття комунікації, типи комунікації, перешкоди та барєри комунікації
- •23. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування
- •25. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні, композиційні та комунікативні принципи презентації
- •26. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види співбесід. Співбесіда з роботодавцем
- •27. Етикет телефонної розмови
- •28. Нарада, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення
- •29. Збори як форма прийняття рішення. Нарада
- •30. Дискусія. «Мозковий штурм»
- •31. Класифікація документів
- •32. Національний стандарт україни. Склад реквізитів документів
- •33. Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків документів
- •34. Оформлення сторінки
- •36. Довідково-інформаційні документи
- •36. Довідково-інформаційні документи
- •38. Наукова комунікація як складова фахової діяльності
- •40. Історія і сучасні проблеми української термінології
- •41. Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціалізована термінологія
- •42. Термінологія обраного фаху
- •43. Кодифікація і стандартизація термінів
- •44. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Жанри наукових досліджень
- •45. Оформлювання результатів наукової діяльності.
- •2.1. Наукова робота повинна містити:
- •46. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці
- •47. Анотування і реферування наукових текстів
- •48. Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань
- •49. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату
- •50. Стаття як самостійний науковий твір
- •50. Стаття як самостійний науковий твір
27. Етикет телефонної розмови
Одним із різновидів ділового спілкування є телефонна розмова. Вона розширює, прискорює ділові контакти, дає можливість оперативно передати чи прийняти певне повідомлення тощо.
У телефонній розмові беруть участь двоє співрозмовників: той, хто телефонує (адресант), і той, хто приймає інформацію (адресат). Може бути й третя особа — посередник, який з'єднує співрозмовників. Тут особливо важливим є слова ввічливості вибачте, будь ласка, дякую тощо.
Вибір мовних засобів для телефонної розмови залежить від того, хто, куди, кому, і з якою метою телефонує.
Умовно телефонну розмову можна поділити на офіційну (ділове спілкування) і приватну (повсякденне, побутове спілкування). Кожне з них вимагає відповідного етикету.
Офіційно-ділова розмова, адресована до певної установи, має діловий характер.
Телефонна розмова, як правило, починається з привітання. Наприклад: Доброго ранку (дня, вечора) чи Здрастуйте. І тут же слід відрекомендуватися (назвати ім'я, по батькові, прізвище; вказати посаду та установу). Після цього треба запитати, з ким розмовляєте (якщо адресат не знайомий). Потім треба повідомити, з ким хочете поговорити і, якщо є потреба, то сказати, з якого питання.
Не слід запитувати: з ким я говорю?Якщо розмовляє не той, з ким Ви хочете поговорити, необхідно попросити викликати потрібну людину. Робити це слід коректно, ввічливо. Наприклад: Будь ласка, запросіть до телефону Сергія Івановича або Дуже прошу, попросіть до телефону Івана Миколайовича. Обов'язково треба подякувати тому, хто погодився зробити послугу.
Буває, що людина помилилася, зателефонувала не за потрібним номером. Нечемно кидати трубку, безтактно відповідати чи давати неправильну інформацію. Слід спокійно пояснити, що не туди потрапив адресант.
Трапляється, що один із співрозмовників поспішає. Він повинен вибачитись, пояснити причину і домовитися продовжити розмову. Часто в державних установах можна почути шаблонну фразу турбує вас такий-то... Ділова телефонна розмова в поботі установи чи закладу аж ніяк не може турбувати, бо вона для цього й призначена. Тому тут слово турбує зайве.
Інша справа, коли йдеться про приватну розмову. Скажімо, виникла необхідність зателефонувати співробітникові чи знайомому додому у вихідний чи пізно ввечері без дозволу на це, то слід вибачитися за турботу. Ось тут буде доречною фраза вибачте за турботу. Щодо побутової розмови, то тут можливі різні форми привітання, інформування, своєрідні питання про дім, сім'ю, здоров'я тощо.
Приватна розмова теж має загальновизнані норми телефонного етикету. Наприклад, безтактно телефонувати без крайньої потреби знайомим чи друзям надто пізно чи рано. Не коректно обтяжувати інших по телефону своїми невдачами, пригодами, сімейними справами. Не етично говорити про того, кого не знає співрозмовник.
Тактовно буде запитати на початку розмови, чи не завадить телефонний дзвінок чомусь важливому. Адресанта не повинно ображати, коли співрозмовник вибачиться й попросить зателефонувати через годину. Не слід при цьому запитувати причину, якщо людина не вважає потрібним пояснити її.
Розмова по телефону має бути спокійною, розбірливою, чемною, лаконічною. Тому треба заздалегідь її продумати.
Також важливим є вміння слухати співрозмовника. Вихована людина не буде перебивати співрозмовника чи поправляти, підкреслюючи свою мовну освіченість та професійну перевагу. Не варто засмічувати телефонну розмову вставними словами, крилатими виразами тощо.
За етикетом завершує телефонну розмову як у діловому, так і в приватному спілкуванні, її ініціатор. Якщо розмовляють чоловік і жінка, то перевага надається, безперечно, жінці.
Завершуючи телефонну розмову, обов'язково треба попрощатися. Нетактовно класти трубку, не дочекавшись прощальних слів співрозмовника.
Варто пам'ятати, що надмірна ввічливість, улесливість не прикрашають співрозмовника, а навпаки, свідчать про його низький етичний рівень і можуть викликати роздратування.