1. Формування основних лексичних шарів сучасної української мови

Лексика СУЛМ склалась у процесі її тривалого історичного розвитку і становить продукт багатьох епох. Формування та розвиток її тісно пов’язані з історією українського народу.

За своїм походженням вона неоднорідна. Найбільша частина її, близько 90%, належить до так званої корінної української лексики. Решту лексичного складу сучасної української мови становлять запозичення з інших мов.

Найдавніший шар корінної української лексики, що є її ядром, складають слова, успадковані через праслов’янську мову від індоєвропейського лексичного фонду. Переважна більшість індоєвропейських слів уже в праслов’янській мові втратила свою мотивацію.

У процесі розпаду індоєвропейської мовної єдності на основі її окремих діалектних угруповань виникають нові мовні єдності, що потім поступово переростають у сучасні групи індоєвропейських мов. Так виділяється слов’янська мовна єдність, балтійська, германська, романська та інші. Кожна з них, крім лексичного фонду, успадкованого від індоєвропейської прамови, у процесі дальшого розвитку витворила власний шар лексики, який невідомий іншим групам індоєвропейських мов. Праслов’янський, або спільнослов’янський, шар лексики кожної сучасної слов’янської мови, у тому числі й української, утворюють слова, які виникли в період спільнослов’янської мовної єдності й іншим групам індоєвропейських мов не властиві.

У праслов’янському шарі лексики з генетичного погляду розрізняють власне слов’янські новотвори і запозичення з індоєвропейських та неіндоєвропейських мов.

3Предмет і завдання лексикографії

Лексикографія – це наука, що займається розробкою теоретичних проблем укладання словників і упорядкуванням та описуванням різного роду словникових матеріалів. Найчастіше словник подає зібрання слів тої чи іншої мови в алфавітному порядку. Існують також словники, в яких слова подаються за гніздовою системою, тобто в одній словниковій статті наводяться усі похідні слова, утворені від кореневого слова. Є іще словники інверсійні – у них слова подаються за алфавітом кінця слова.

Отже, словник – зібрання слів (а інколи морфем, словосполучень), розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому та ін.), в якому з’ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами.

Залежно від призначення розрізняють словники енциклопедичні і лінгвістичні, або філологічні.

Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а пов’язані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних ділянок знання, мистецтв, виробництв, політичного життя тощо.

Є енциклопедичні словники загальні, або універсальні і галузеві, або спеціальні.

Основні філологічні словники

Філологічні словники мають кілька основних типів і багато різновидів, але об’єктом описування в них завжди є саме слово. Залежно від типу й характеру філологічного словника, конкретне слово в ньому може розглядатися в одному чи в кількох аспектах, скажімо, з погляду походження чи функціонування протягом певного історичного періоду, правописання, вимови і т.д.

Філологічні словники можуть бути одномовні, двомовні і багатомовні.

Серед одномовних словників найважлівішим типом є словник тлумачний. В ньому засобами рідної мови розкривається (витлумачується) значення слова, характеризуються його граматичні й стилістичні властивості, подаються типові словосполучення (речення) і фразеологічні звороти, де вживається слово у відповідному значенні

Словник етимологічний

Словник іншомовних слів

Словник історичний

Словник орфографічний

Словник орфоепічний

Словник перекладний

Словник синонімів

Словник термінологічний