Лекція № 3

Тема : Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

План

1. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.

2. Основні ознаки функціональних стилів.

3. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

4. Текст як форма реалізації мовно-професійної діяльності.

1.Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування

Обслуговуючи найрізноманітніші потреби суспільного життя, літературна мова залежно від її мети, спрямування і суспільного використання, не втрачаючи своїх загальнонародних властивостей, може характеризуватися певними специфічними засобами, які поширені тільки в ній або які в ній переважають. Так, наприклад, мовні засоби художнього оповідання де в чому відрізняються від мови наукового твору; протокол, заява, акт, посвідчення будуть написані мовою, відмінною від мови шкільного підручника, а мовне оформлення політичної доповіді відрізнятиметься від мовного оформлення поетичного твору і т. под.

Сукупність мовних засобів, обумовлених змістом і цілеспрямо­ваністю висловлювання, називається стилем мови.

Стиль (франц. style, від. лат. stilus, stylus − спочатку загострена паличка для письма, зго­дом − манера письма) − різновид, видозміна лі­тературної мови; манера мовного вираження у різних сферах, умовах, формах (усній і писем­ній) спілкування; мистецтво слова.

Функціону­ючи у різних сферах суспільного життя, мова набу­ває типових стильових ознак. Ці колективно усвідомлені різновиди мови, що об'єднують мовні одиниці за їх функціональним призначенням у певні структури, становлять систему функціональних (або структурно-функціональних) стилів. Кількість і структура останніх залежить від ваги літературної мови в державному, політичному, науковому, культурному житті нації.

Функціональний стиль − це різновид літературної мови, що характеризується системним об’єднанням мовних одиниць різних рівнів, функції яких зумовлені суспільною сферою використання мови, настановами й умовами спілкування.

Розрізняють такі основні функціональні стилі сучасної української літературної мови: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний стиль, художній стиль, розмовний стиль, конфесійний стиль.

2. Основні ознаки функціональних стилів

В основі функціонально-стильової диференціації мови лежать як позамовні, так і власне мовні структурні ознаки. Функціональні стилі розрізняються кількісними показниками вживаних мовно-структурних одиниць, а також функціями, які вони виконують у конкретних текстах.

Науковий стиль − функціональний різновид літе­ратурної мови, що використовується з пізна­вально-інформативною метою в галузі науки та освіти. Поняття наукового стилю об'єднує мову різних га­лузей науки. Характерні ознаки наукового стилю:

• в лексиці − наявність термінології, використання загальновживаних слів тіль­ки в одному з кількох притаманних їм у мові узагальненому значенні, тобто функціональна одно­значність слова (озобром, рольпрес, стисливість);

• в морфології − узагальнене зна­чення граматичної форми однини іменників, тобто за певною назвою стоїть не окремий предмет, а поняття про клас предметів; форми дієслова мають позачасове значення, зо­крема теперішній час постійної дії, абстрактний теперішній час або абстрактний майбутній час (жебрацтво, занепадництво; виділяється, наступають);

• у словотворенні − стильова виз­наченість абстрактних іменників з суфіксами -ість, -ств(о), -от(а), -аці(я), -изм та ін. (твердошарість, самоправство, асиміляція, політеїзм);

• у синтакси­сі − використання іменників у функції дієслова як іменних частин складеного присудка; вживання складних розгорнених речень з причинно-наслідковими зв’язками (Оскільки партитивна конструкція складається з двох граматично тісно зв'язаних іменних словоформ, вона становить своєрідно граматично організоване аналітичне ім'я).

Для наукового стилю показове оформлення тексту − члену­вання на розділи, підрозділи, параграфи, введення формул, діаграм тощо.

Ознаками наукового стилю є понятійність, предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, навність висновків.

Мовне оформлення наукового викладу видозмінюється залежно від жанру твору (монографія, стаття, посібник та ін.), ступеня популярності викладу, насиченості тексту загальнонауковою і спеціальною термінологією. Звичайно розрізняють власне науковий стиль та науково-популярний і науково-навчальний підстилі. Для кожного з підстилів характерне неоднакове співвідношення спеціальної, книжної і загальновживаної нейтральної лексики, свої прийоми логічної аргументації, доведення тощо.

Офіційно-діловий стиль − функціональний різ­новид літературної мови, що використовуєть­ся в офіційному спілкуванні (між установами, окремою особою та установою, між посадовими особа­ми; ділові взаємини на виробництві тощо). Це і стиль державних документів − указів, договорів, законів, кодексів, актів та ін. Належить до ви­разно об'єктивних стилів, виділяється найви­щою мірою книжності.

Особливості мовного оформлення офіційно-ділового стилю зумовлені специфікою йо­го використання. Оскільки кожний документ потребує чіткого, логічного викладу, однозначного сприй­мання уживаних понять, стислості, економ­ності формулювань, то офіційно-діловому стилю не

властиві експресивні вислови, питальні й окличні ре­чення; він послуговується формулами, мовними і текстовими стандартами, штампами, кліше, стереотипами, які полегшують, уніфікують діло­ву мову.

В офіційно-діловому стилі використовується специфічна лексика типу вищезазначе­ний, нижчепідписаний, супровідний, посвідка, повідомлення, анулювати тощо, книжні звороти: у зв'язку з тим, що; враховуючи те, що; відповідно до зазначеного та ін.

Офіційно-діловий стиль жанрово різноманітний. Розрізняють документальні жанри (наказ, протокол, ухвала, заява, угода), інформаційно-ознайомлювальні жанри (інформація, інструкція), власне інформаційні жанри оголошення, письмова інформація). В усіх жанрах офіційно-ділового стилю на перше місце виноситься адресат, на якого розрахований, кому призначений документ. Він може бути як колективним (інста­нція), так і окремою особою. Тому в графічному вигляді документа наявна спеціальна формула із зазначенням прізвища з ініціалами або повним найме­нуванням адресата. Графічне оформлення документів передбачає дотримання стандартів звертання, підпису, зазначення числа, коли бу­ло виготовлено документ, та адреси. Для чіткої організації тексту запроваджується поділ на параграфи, пункти, підпункти.

З погляду мовного оформ­лення офіційно-ділові жанри характеризуються

• високою частотою вживання абстрактних іменників на -ість, -ання, що мають термінологічне значення (чинність, дієздатність, схвалення, самовизначення);

• неособовим характером дієслівних форм типу до­бирається, подається, створюється;

• відсутністю мовної індивідуальності автора;

• обмеженістю синонімії;

• у жанрі інс­трукцій переважають інфінітивні дієслівні фор­ми, напр., оглянути, перерахувати, заслухати.

Офіційно-діловий стиль існує переважно в писемній формі (закон, кодекс, статут, наказ, акт, оголошення, доручення, розписка, протокол, інструкція, лист тощо). Проте до ділового спілкування належать і такі жанри, як ділові доповідь, виступ. Діловий вис­туп відрізняється від ораторсько-мітингового строгістю форми, відсутністю образно-емоційних засобів.

Публіцистичний стиль − один з функціональних стилів літературної мови, призначений для передачі масової інформації.

Призначенням публіцистичного стилю є обговорення, відстоювання та пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвитку, вирішення суспільно-політичних питань, активний вплив на слухача, спонукання до діяльності.

Публіцистичний стиль характеризується популярним, чітким викладом, орієнтованим на швидке сприй­мання повідомлень, на стислість і зрозумілість інформації.

Об'єднуючи писемну й усну форму літературної мови, публіцистичний стиль виробляє власні лексичні, граматичні засоби, серед яких, зокрема, використання заперечних конструкцій у функції стверджен­ня, варіювання часовими формами дієслова для підкреслення образності опису, розповіді, вживання повторів, емоційно-забарвлених слів, вигуків, незвичного порядку слів. Наприклад: Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексичне багатим, синтаксично різноманітним. Грамотне, багате мовлення − не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. Це вияв поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову.

Відверта, неприхована оцінність міститься у риторичних питаннях, закликах-звертаннях до читачів, слухачів, у ви­борі багатозначної образної лексики.

Публіцистичний стиль − це добір лексичних синонімів, які несуть у собі заряд високого, небуденного вислову, що протистоїть нейтральним формам словесного вираження (пор. творці ви­соких врожаїв − хлібороби, трудівники полів − селяни).

Публіцистичність закладена також у словотворчих формах з префіксом не- типу неухиль­ний, нестримний, невимовний, невблаганний то­що.

Публіцистичний стиль взаємодіє з образними засоба­ми художньої мови, зокрема, у характерних різ­новидах художньої публіцистики, в науково-художніх текстах.

Прийоми й засоби створення публі­цистичного колориту вислову перебувають у постійному русі, їхня динаміка зумовлена зміною соціаль­них та естетичних оцінок засобів сучасної літературної мови, серед яких виділяються засоби з високою по­зитивною чи зниженою оцінкою.

Основна сфера використання сучасного публіцистичного стилю − засоби масової інформації, причому в мові преси, телебачення стильова вага публі­цистичності різна (пор. мову фейлетону і спортивної хроніки, дискусію за круглим столом і літературно-критичну статтю із суб'єктивними авторськими оцінками).

Публіцистичний стиль набуває різних форм текстового виражен­ня, напр., він виявляється в авторських монологах, діалогічній мові. У публіцистичних жанрах викорис­товуються образні засоби, спільні з художньою мо­вою. Стосуючись конкретної інформації, наукових фактів, публіцистичний стиль не уникає термінів, книжних сло­восполучень, іншомовних слів, які часто викону­ють, крім інформативно-пізнавальної, також емоційно-експресивну функцію.

Художній стиль, художня мова, мова ху­дожньої літератури − функціональний різновид літера­турної мови, який, виявляючи особливий спосіб мислення, відтворює дійсність через конкретно-чуттєві образи. Мовна

картина світу письменника виконує естетичну функцію, що пе­редбачає зв'язок між тим, хто створює художній світ, і тим, хто його сприймає.

Художній стиль обслуговує духовно-естетичну сферу життя народу. Мистецтво художнього слова полягає у розкритті потенційних можливостей національної мови, які, завдяки довершеності мовного матеріалу, йо­го незвичності, оригінальності, художній доціль­ності, досягають ефективного емоційно-естетичного впливу на читача, розвивають його мовний смак.

Художній стиль, об'єднуючи мовні жанри художньої літератури (поезію, прозу, драму), а також усі інди­відуально-авторські різновиди, становить певне узагаль­нення щодо прийомів і засобів створення ху­дожньої образності. Образна мова вирізняє твори художньої літератури з-поміж інших текстів. Вона не обме­жується традиційними тропами й фігурами мови, а наповнює естетичним змістом безо́бразні мовні еле­менти.

Художній стиль має свої норми, що змінюються, модифі­куються залежно від літературних традицій, течій, на­прямів, художніх шкіл та індивідуального стилю. Вбираючи у себе компоненти всіх інших функціональних стилів, художній стиль трансформує, переосмислює їх; він не обмежений також у використанні оди­ниць мови, що належать до різних часових зрі­зів, до соціальних та територіальних видозмін національної мови.

Щодо відкритості стилістичної системи мова ху­дожньої літератури найближче стоїть до розмовного стилю, вона активно послуговується мовою фольклору. У художньому стилі витворюються зраз­ки норм літературної мови, відбуваються зміни, оновлення експресивних засобів, передається національний колорит емоціонального відображення дійсності. Художній стиль послуговується позанормативними, некодифікованими мовними засобами: архаїзмами, історизмами, діалектизмами, неологізмами, некодифікованими розмовними висловами, якщо вони відпові­дають вимогам естетичної міри, стилістичної доцільності.

Художній стиль багатий на тро­пи, фігури мови, протиставляється нехудожнім стилям, а серед останніх найвиразніше − офі­ційно-діловому стилеві. За характером емоційно-експресивних засобів художній стиль об'єднується з публі­цистичним стилем, а також із розмовною мовою.

Розмовний стиль − особливий різновид лі­тературної мови, яким послуговуються мовці в щоденному неофіційному спілкуванні.

Розмовному стилеві властиві наддіалектні, загальнонаціональні ознаки, і водночас він має регіональні особливості.

Розмовний стиль характеризується вживанням розмовної лексики і фразеології, переважно короткими, простими синтаксичними конструкціями, експресивною інтонацією. Усна форма вираження, жести, міміка, спонтанність, невимушеність, швидкість реагування, імпровізація, емоційність, орієнтованість на слухача і на ситуацію − такі ознаки розмовного стилю, який використовує не лише розмовну лексику, а й стилістично нейтральні сло­ва. Поширені також звороти, синтаксичні конструкції, що передають безпосередню реакцію співрозмовника − прохання, здивування, схва­лення, заперечення, відмову щось зробити, незадоволення, радість тощо. Напр.: Диви, який! От тобі й на! Чи ти ба, як високо. Типові для розмовного стилю слова − характеристики людей: вусань, гультяй, здоровань, одоробло і под. Для вираження позитивної або негативної оцінної характе­ристики осіб вживаються лексеми, що мають переносне значення, пор.: голубонька, зайчик, ластівка, орел / баран, гадюка, цап та ін. Для синтаксису розмовного стилю характерні однослівні, неповні, еліптичні речення, повтори, викорис­тання згорнених висловів, що заступають цілі речення, зокрема у відповідях на запитання. Стилістично виразними виявляються типові для розмовного стилю конструкції із службовими словами воно, його, собі, щось (Воно дощ як уперіщить; Чо­го воно на станцію не возять?; Що б його зро­бити?; Надумав собі поїхати до брата). Для розмовного стилю характерні також стійкі порівняння типу як рак, як стіна, як дзвін, як муха, як оса, як стріла, як вітер, як вогонь, які надають розмовній мові експресивності.

Розмовна мова реалізується в усній мові, але не тотож­на їй, бо визначає специфічну лексико-фразеологічну струк­туру діалогів, полілогів, фонетичне оформлення слів тощо. Часом те, що з погляду писемної практи­ки сприймається як порушення правил, в ситуації усно-розмовного спілкування виявляється нормою.