2. Хвойний: шпильковий ліс, шпиль­кове дерево.

Шпильовий. Прикм. від шпиль — вершина гори, стрижень на будівлі тощо.

ШПОН, ШПОНА - ШПбНКА -ШПбНЬКА

Шпон, -у, шпбна. 1. Металева пла­стинка, що використовується для збільшення проміжного матеріалу між рядками в наборі.

2. Одношарова наклеєна фанера.

Шпонка. 1. Кріпильна деталь.

2. Те саме, що шпон.

Шпбнька, діал. 1. Запонка.

2. Шпилька для приколювання чо­гось.

ШРІТ, шроту. 1. Дрібні свинцеві кульки, які вживаються для стрільби з мисливської рушниці; дріб.

2. Відходи олійницького виробни­цтва, які використовуються як корм для худоби.

ШТАБ-... Перша частина склад­них слів, що стосується штабу, а та­кож складних назв військових чинів і посад; пишеться через дефіс: штаб-квартира, штаб-лікар, штаб-офіцер (також штабс-капітан).

ШТОФ - ШТУФ

Штоф¹, -а. Давня одиниця виміру об'єму рідини в Україні і Росії (1,23 л); скляна пляшка такої міст­кості.

Штоф², -у. Цупка однобарвна тка­нина з великим узором, яку викорис­товують для виготовлення портьєр, оббиття меблів тощо.

Штуф, -у. Зразок гірської породи, руди або мінералу, призначений для дослідження чи колекції.

ШУМІТИ - ШУМУВАТИ

Шуміти¹, -млю, -мйш. Видавати глухі звуки, шум. Стоїть гора висо­кая, Зелений гай шумить (Л.Глібов); Ліс шумів, стогнав (В.Стефаник); А вода все клекотіла, все плюскала та шуміла (Б.Грінченко).

Шуміти². Те саме, що шумувати.

Шумувати, -ує. Переважно покри­ватися піною, пінитися, вирувати; переносно — бурхливо виявлятися, протікати. Згори ясно видно, як шумує вода за греблями (В.Кучер); Шумує в кухликах вино (П.Грабовський); На заході понад лісом шумує ярмарок (С.Васильченко); Шумує в потоках весна... (Л.Первомайський).

ШУМНИЙ - ШУМОВИЙ

Шумний. 1. Який створює шум, супроводжується шумом. Вж. зі сл.:

ЩОБ

натовп, збори, розмова, суперечка, ве­чір, річка, водоспад.

2. Наповнений шумом, пожвав­ленням; неспокійний: шумний май-дан, шумне місто, шумне життя, шу­мні приголосні (у лінгвістиці).

Шумовий. Пов'язаний з творен­ням, відтворенням шуму. Вж. зі сл.: оркестр, прилад, музика, ефект, но­мер, оформлення.

ШУМОВИННЯ¹. 1. Піна, що утворюється від сильного коливання, бовтання, кипіння, бродіння тощо.

Щ (ща). Як назва літери вживаєть­ся в с. р.: велике щ; як назва звука вживається в ч. р.: м'який щ.

ЩАБЕЛЬ, -бля. 1. Поперечний (горизонтальний) брусок у драбині. Обидві подруги, обережно ступаючи на щаблі старої драбини, приставленої до краю колодязя, спустилися на саме дно ями (М.Старицький); Варивода тисне руку товаришам і стає на щаблі ву­зенького трапа (М.Трублаїні).

2. перен. Етап, стадія розвитку, здійснення чого-небудь; рівень, на якому перебуває, якого досягає хтось, щось і т. ін. [Магістер:] Ідімо далі: ви в своєму хисті щаблів найвищих досягли колись (Леся Українка); Кобзарський цех належав до великої старечої спіл­ки, тільки був він там найвищим щаб­лем (З.Тулу б).

ЩІЛЬНИЙ - ЩІЛИННИЙ -ЩІЛЯСТИЙ, ЩІЛИСТИЙ

Щільний. Такий, складові частини якого міцно з'єднані між собою; який

Лягало за кормою шумовиння (Л.Пер-вомайський); В дійниці попискує вкри­те шумовинням молоко (М.Стельмах); Дві бабки-куховарки ополониками шу­мовиння з баняків збирають (Я.Ка­чура).

2. Сусальне золото.

ШУМОВИННЯ². Шум. Довгенько мати стояла біля вікна, вслухаючись у шумовиння хуртовини (Є.Кравченко); Сани вихопилися на височеньку греблю і зразу ж потрапили в шумовиння вітрів (М. Стельмах).

шухляда див. ящик.

складається з осіб, предметів, розта­шованих недалеко одне від одного, і т. ін.: щільні вапняки, щільний ґрунт, щільні зарості, щільна димова завіса, щільна юрба, щільний дощаний паркан, щільний кулеметний вогонь.

Щілинний. 1. Який має щілини, проходить крізь щілину, є щілиною: щілинний диск, щілинне джерело.

2. лінгв. Утворюваний від тертя по­вітря в щілині між зближеними орга­нами мовлення; фрикативний: щілин­ні приголосні.

Щілястий, щілистий. Який має ба­гато щілин; із щілинами: щілясті (щілисті) ящики.

ЩОБ - ЩО Б

Щоб, спол., част. З фляги він пригу­бив Води краплину, щоб зросить язик (М.Бажан); Білі яблуні, яблуні маю, як я хочу, щоб ви розцвіли... (В.Сосюра); — А таки втечу, втечу — от щоб я вчорашнього дня не побачив, — жарто­ма клянеться він (О.Гончар).

Щ

423

щод

Що б, займ. з наст. Все лазить [пе­стунчик] по столу і, що б не було на столі або на лаві, все трах об долівку! (Грицько Григоренко); Згинь! Пропа­ди!.. Як буде, так буде... Що б люди сказали? Люди! Вони осудять (М.Ко­цюбинський); Передай Калініну: за-йняти Лису гору, що б там не було... (О.Гончар); [Микита:] Що б не робив і як би не блукав, — Завжди мети дохо­дить Ярослав (І.Кочерга).

ЩОДАЛІ - ЩО ДАЛІ

Щодалі, присл. Дедалі. Щодалі все більше людей прибувало (Леся Україн­ка); Щодалі від центру дрібнішають будинки і нижчають церкви (П.Панч); Але щодалі — все повільніше ходив його пензель по полотну (А.Головко).

Що далі, спол. з присл. Гарна краї­на! А ще ж то кажуть, що далі вона ще краща (Леся Українка); Справді, помітно було, що далі розмову продов­жувати незручно (О.Соколовський); Люди коло багаття розповідають уся­кі бувальщини, й що далі заходить ніч і більше змагає сон, меншає жартів, стихає сміх, і розповідь переходить на страшне (Б.Антоненко-Давидович); Що далі було, вас цікавить? Усього бу­вало: і втіхи, і гіркоти зазнавали (О. Ковінька).

ЩОДЕНЬ - ЩО ДЕНЬ

Щодень, присл. розм. Щодня. Во­ни., усе старцям подавали, та бідних зодягали, та з неймущим посліднім кус­ком хліба розділялись, так їх усі старці і облягли, та їх щодень, щоніч усе й за­бавляють (Г.Квітка-Основ'яненко); — Дитино моя, Орисю! Не довго вже тобі дівувати: щодень благаю Господа милосердного, щоб послав тобі вірну дружину (П.Куліш); Наступ набирав щодень навальнішого темпу (О.Гон­чар); Сонце щодень теплішало (Р.Іва-

ничук); Щодень міняється колір пи­люки, яку здіймає над Глинськом че­реда, — від теплих тонів до понурих (В.Земляк).

Що день, част. з ім. Що день, то неборак, знай, молиться все Богу, Щоб швидше дівчину побачити небогу (П.Гу-лак-Артемовський); Споконвіку Про-метея Гам орел карає, Що день божий довбе ребра й серце роздирає (Т.Шев­ченко); — Хоч устілка волочиться, А робити не хочеться! Що день роблю, три дні лежу (пісня).

ЩОДО, ЩО Ж ДО, ЩО СТО­СУЄТЬСЯ - що до

Щодо, що ж до, що стосується, прийм. Стосовно до когось, чогось; з приводу чого-небудь. Щодо моєї робо­ти, то краще не питай. Я нічого не ро­блю (М.Коцюбинський); — Ви як, Бо­рисе Савовичу, щодо Кульбаки? (О.Гон­чар); Цимбалюк був дуже задоволений з свого майбутнього зятя, що ж до Ганни, то нема чого й казати (А.Ка-щенко).

Не варто заміняти ці прийменни­ки словами у відношенні: став у цьому відношенні недосяжним; у цьому відно­шенні справляє позитивний вплив; дія­ти в цьому відношенні має іншими за­собами.

Що до, займ. з прийм. Що до чого, а борщ до хліба (приказка); — А мені що до тог0.^?(І.Нечуй-Левицький).

ЩО-НЕБУДЬ - ЩОСЬ

Що-небудь, чого-небудь, займ. 1. Який-небудь предмет, явище і т. ін.; байдуже який предмет, явище тощо; байдуже що, хоч що. Йому хо­четься і собі що-небудь сказати (Па­нас Мирний); — Втни що-небудь нам, дідусю! (П.Грабовський); — Та кажи хоч що-небудь, голубе! (О.Гончар).

ЮЛІ

2. Те саме, що щось¹ 2. [Милевсь-кий:] Ну та й азартна ж ви, Любов Олександрівно! А що, хоч виграли що-небудь, принаймні? (Леся Українка).

ЩОПРАВДА - ЩО ПРАВДА

Щоправда. 1. ест. сл. Правду кажу­чи; правда, справді. [Марція:] Щопра­вда — фарби тут кращі, ніж в Римі. В нас не вдали б ніяк такої барви (Леся Українка); Спершу будиночок мав од­ну-єдину, щоправда, простору кімна­ту. Потім Володя прибудував сінці з шлакоблоків, потім — ще кімнату (П.Загребельний).