диплом

Аска́нія-Но́ва» (Украї́нський науко́во-до́слідний інститу́т твари́нництва степови́х райо́нів «Аска́нія-Но́ва») — науково-дослідна установа в системі Академії аграрних наук України, державний заповідник заснований в 1874 році Фрідріхом Фальц-Фейном.Розташований в смт Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області (відкіля і колишня назва заповідника «Чаплі»).

Назву місцевості дав один з її попередніх власників — герцог Ангальт-Кетенський в 1841 році на честь маєтку Асканія в Німеччині. Надгробний камінь могили Фальц-ФейнаЗаповідник був заснований в 1898 році Фрідріхом Фальц-Фейном. Спочатку юний Фальц-Фейн ставив за мету збереження диких тварин — у 1874 р. 11-річному хлопцю зводять вольєри для утримання тварин. У 1887 році було створено ботанічний сад. У 1898 р. Фальц-Фейн оголошує про відкриття приватного заповідника.

Декретами Ради Народних Комісарів УРСР Асканія-Нова 1 квітня 1919 була оголошена народним заповідним парком, а 8 лютого 1921 — Державним степовим заповідником УРСР. На Асканію-Нову було покладено завдання зберігати і вивчати природу цілинного степу, а також акліматизовувати та вивчати можливо більше число видів тварин і рослин, які мають народногосподарське значення. При Асканії-Новій були створені науково-степова станція, зоотехнічна станція з племінним господарством, фітотехнічна станція та інші наукові заклади. Значно розширено зоопарк і ботанічний сад. Нині до складу заповідника входять ділянка заповідного степу, акліматизаційний зоопарк і дендропарк.

З 1932 року на базі державного заповідника Асканія Нова, до 1956 року — Всесоюзний науково-дослідницький інститут гібридизації та акліматизації тварин імені М. Іванова.

Має 12 відділів (у тому числі ботанічного парку та заповідного степу і зоологічного парку), 9 лабораторій, науковий музей; веде експериментальне господарство і 4 племінні заводи сільськогосподарських тварин.

Інститут є центром науково-дослідної роботи в галузі породоутворення, великою базою племінного тваринництва.У 1983 р. заповідник Асканія-Нова реорганізовано у біосферний заповідник.У 1984 р. заповідник включено до Міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО.

У 1993 р. Україна підтверджує статус біосферного заповідника «Асканія-Нова» ім. Ф. Е. Фальц-Фейна НАН України.

Площа заповідника становить 33 307,6 га, з них 11 054 га — «абсолютно заповідна» степова зона. Асканійський степ вважається типчаково — ковиловим. У заповіднику є не менше 1155 видів членистоногих, 7 видів земноводних та плазунів, 18 видів ссавців, в різні пори року пролітає більше 270 видів птахів, з яких 107 видів залишаються на гніздування. Крім того, тут ростуть 478 вищих рослин. У «Червону книгу України» занесено 13 видів вищих рослин, 3 види грибів та 4 — лишайників.

Територіальний розподіл

Територія заповідника розділена на три великі частини, нерізко відокремлені одна від одної :

«Північну»

«Великий Чапельський під»

«Південну» ( яку поділено на «Стару» та «Успенівку» )

Успенівка ( Успенівський степ ) утримується з 1927 р. на абсолютно заповідному режимі.

«Північну» та «Південну» частини додатково розділяє автодорога Асканія — Чкалово.

В Асканії-Новій розташований один з найбільших на півдні України штучно вирощених лісів, старий ботанічний сад, аклиматизаційний зоологічний парк, орнітопарк.

«Великий Чапельський під»

Це територія з нижчим рівнем ґрунту десь на 9 метрів в порівнянні з іншими ділянками, звідси назва — під, низовина. Саме тут скупчуються талі води, що важливо для заповідника. «Великий Чапельський під» є водно-болотним угіддям заповідника міжнародного значення. Тут табуни диких копитних тварин, загалом до 1000 голів, більшу частину року перебувають на вільному випасі.

Серед рідкісних рослин гідрофітів поду — зіркоплідник частуховидний,(Damasonium alisma).

Під нього відведена територія у 170 гектарів. Його перші ділянки розплановані ще у 1887 р. На кінець 20 століття колекція рослин досягла 1.000 чагарників та дерев. Краєвиди саду підсилені ставком і павільйоном Грот, де колись знімали стару кінострічку «Діти капітана Гранта».

Заповідник утримує близько 800 різновидів диких копитних та гібридних форм свиней, оленів, коней Пржевальського, бізонів, антилоп, баранів, биків, верблюдів, лам, віслюків куланів, шотландських поні.

Орнітопарк. Відділом зоопарку є орнітопарк, що розмішений поблизу ставків з протоками та острівцями. В орнітопарку нараховують більш ніж 60 різновидів птахів — лебеді, фазани, качки, лелеки, гуси єгипетсбкі та індійські, страуси.

Страуси Асканії. В заповіднику чотири види страусів:

африканський

південноамериканський нанду

австралійський ему тощо.

Африканський страус належить до найбільших птахів планети, має вагу до 175 кг. Голова сягає на висоту 2 м 70 см. Птах довгий час може обходитися без води. але при нагоді охоче п'є та купається. За висновками науковців , страуси в давнину мешкали на півдні сучасної України, в Азії — до сучасної Монголії. В умовах неволі живе до 50 років.

Яйце африканського страуса важить 2 кг і трохи більше. Вони втратили здібність літати, пересуваються по суходолу пішки або бігом, мають неприємний характер.

В інституті виведено асканійську породу овець, українську степову білу і українську степову рябу породи свиней, новий асканійський молочно-м'ясний тип червоної степової породи великої рогатої худоби і породну групу багатоплідних каракульських овець.

Асканійський зоопарк відомий значними успіхами в розмноженні цінних та рідкісних видів диких копитних і птахів у неволі, гібридизації та одомашнення їх. В ньому зібрана унікальна колекція диких тварин, привезених з різних зоогеографічних областей земної кулі. Найбільше в Асканії-Новій копитних —антилопи, зебри, олені, бізони, зубробізони, зубри, кінь Пржевальського та інших, і птахів — лебеді, фазани, африканські страуси, південноамериканські нанду і австралійські ему, які тут акліматизуються та одомашнюються.

Інститут видає праці (з 1933 року), має аспірантуру та курси підвищення кваліфікації зоотехніків.

Штенбергія пізньоцвіта-Sternbergia colchiciflora

Таксономічна належність: Родина Амарилісові — Amaryllidaceae.

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Наукове значення: Реліктовий середземноморський вид на пн. межі поширення.

Ареал виду та його поширення в Україні: Середня і Пд. Європа, Причорномор’я, Передкавказзя, Мала Азія. В Україні — Пн.-зх. Причорномор’я, Степовий, рідко Гірський Крим. Адм. регіони: Од, Кр.

Чисельність та структура популяцій: Відомі популяції поблизу с. Веселий Кут Арцизького р-ну, с. Холодна Балка Біляївського р-ну Одеської обл., окол. м. Одеси та Ізмаїлу, окол. мм. Керчі, Сак, Севастополя, Бахчисараю, Сімферополя, смт. Коктебель; мис Казантип, Херсонес і Ай-Петринська яйла. Популяції локальні з дифузним і компактно-дифузним типом розміщення особин. Щільність популяцій становить в середньому 5–20 особин на 1 м2. Більшість популяцій повночленні з правостороннім віковим спектром і середнім рівнем життєвості.

Причини зміни чисельності: Ізольованість популяцій, обмежені репродуктивні можливості виду, знищення та порушення місць зростання в результаті господарської діяльності, рекреація, викопування цибулин.

Умови місцезростання: Глинисті та вапнякові схили, входить до складу степових, петрофітних і петрофітностепових фітоценозів кл. Festuco-Brometea. Мезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Багаторічна трав’яна рослина 5–14 см заввишки. Цибулина яйцеподібна 1–2 см в діаметрі з бурими перетинчастими оболонками. Стебло двогранне, біля основи обгорнуте короткою піхвою, одноквіткове. Листки (4–6) вузьколінійні, тупі, довші за стебло. Квітка жовта, оцвітина з трубочкою і лійкоподібним відгином, до 3 см завдовжки. Цвіте у серпні–вересні. Під час осінньої посухи іноді спостерігається підземне цвітіння. Листки і плоди з’являються наступної весни. Розмножується насінням і цибулинами.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в Ялтинському гірсько-лісовому, Казантипському ПЗ, Тарханкутському НПП. Необхідні облік усіх існуючих популяцій, контроль за їхнім станом. Потрібно встановити заповідний режим у всіх місцезнаходженнях виду. Заборонено збирання рослин, порушення умов зростання, заповідного режиму природоохоронних територій, надмірний випас, рекреацію.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Культивують в ботанічних садах.

Господарське та комерційне значення: Декоративне, отруйне.

Джерело: Основні джерела інформації Лоскот, 1973; Флора европейской части СССР, 1979; Флора УРСР, 1950; ЧКУ. Рослинний світ, 1996; Шеляг-Сосонко, Парфенов, Чопик и др., 1980.

Місячниця оживаюча-Lunaria rediviva

Таксономічна належність: Родина Капустяні (Хрестоцвіті) — Brassicaceae (Cruciferae).

Природоохоронний статус виду: Неоцінений.

Наукове значення: Гірський вид з ексклавами на рівнині, де має диз’юнктивне поширення.

Ареал виду та його поширення в Україні: Зх. та Центральна Європа (звичайно), Сх. Європа (рідко). В Україні — Закарпаття, Карпати, Розточчя, Опілля, Зх. Поділля, Покуття, ізольовані місцезнаходження на Центральному Поділлі та відрогах Середньоруської височини. Адм. регіони: Рв, См, Зк, Чц, Ів, Лв, Тр, Хм, Вн.

Чисельність та структура популяцій: У Карпатах і на прилеглих територіях популяції численні, вид нерідко виступає домінантом і здатний до експансії. На рівнинних територіях популяції локальні, до кількох десятків м2. У структурі представлені всі вікові групи.

Причини зміни чисельності: На рівнинних територіях вид зникає в місцях суцільних рубок, надмірного випасу худоби, прямого знищення біотопів.

Умови місцезростання: У горах вид має широку еколого-ценотичну амплітуду і трапляється в тінистих листяних лісах на свіжих збагачених карбонатами ґрунтах в угруповання кл. Querco-Fagetea, часто на змитих і навіть кам’янистих осипах. На рівнині приурочений до перезволожених багатих ґрунтів, характерних для союзу Alno-Ulmion з домінуванням ясена. Мезофіт. Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна безрозеткова рослина до 150 см заввишки. Стебла прямостоячі або висхідні, у верхній частині розгалужені. Листки великі, глибокосерцеподібні, загострені, нерівномірно-гострозубчасті, на довгих черешках. Суцвіття китиця. Квітки на горизонтально відхилених квітконіжках 10– 14 мм завдовжки, які при цвітінні видовжуються. Чотири чашолистики 5–6 мм завдовжки, зовнішні мішкоподібні, ширші за внутрішні. Пелюстки (чотири) світлолілові, фіолетові або білі, 15–20 мм завдовжки. Стручечки звислі, еліптичні, на верхівці і при основі гострі, 30–90 мм завдовжки, 15–35 мм завширшки, щільно стиснуті. Насінина 7–10 мм завдовжки, 4–6 мм завширшки. Розмножується насінням, рідше кореневищами.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється в Карпатському БЗ, ПЗ «Медобори», «Ґорґани», НПП «Синєвир», «Вижницький», «Подільські Товтри», Яворівський, Ужанський, Карпатський, «Сколівські Бескиди», ряді заказників та пам’яток природи. У Карпатах загрози популяціям не існує. На рівнині заборонено проведення суцільних вирубок, зміну гідрологічного режиму, надмірне випасання худоби, збирання рослин.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Культивують у багатьох ботанічних садах, парках. Можливо, дичавіє. Господарське та комерційне значення: Декоративне, лікарське, ефіроолійне

Півники сибірські Iris sibirica L.

Таксономічна належність: Родина Півникові — Iridaceae.

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Наукове значення: Рідкісний вид на пд. межі ареалу.

Ареал виду та його поширення в Україні: Євросибірський вид, поширений від Франції до Сх. Сибіру та Монголії, з окремими ексклавами на Кавказі та в Малій Азії. В Україні — на Закарпатті, в Прикарпатті, Розточчі, Поліссі, на зх. Подільської височини, рідше в Правобережному та Лівобережному Лісостепу, зрідка — в пн. частині степової зони (Дніпропетровська обл.) та в Криму (Долгоруківська яйла). Адм. регіони: Рв, Жт, Кв, Чн, См, Лв, Ів, Тр, Зк, Чц, Хм, Вн, Чк, Кд, Дн, Пл, Хр, Кр.

Чисельність та структура популяцій: Просторове розміщення популяцій лінійне або локальне. Спектри онтогенетичних станів правосторонні з переважанням куртин генеративних рослин. Кожна така куртина складається з 50–300 пагонів, 10% з яких квітконосні. Середня щільність популяцій — 1–20 куртин на 10 м².

Причини зміни чисельності: Осушувальна гідромеліорація, інтенсивне випасання та викошування луків, збирання квітів на букети.

Умови місцезростання: Перезволожені ґрунти, у мезотрофних умовах. Заплавні луки, по берегах річок та по окраїнах боліт в угрупованнях союзу Моlіnіоn, високотравні луки союзу Filipendulion кл. Molinio-Arrhenatheretea, а також у складі гігрофільних чагарникових угрупувань кл. Alnetea glutinosae. Гігромезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Багаторічна рослина, 40–100 см заввишки, з коротким кореневищем, утворює дернини. Стебло округле, прямостояче, при основі покрите залишками листків, у верхній частині слабко розгалужене. Листки вузьколінійні, мечоподібні, 2–6 мм завширшки, 50–60 см завдовжки, завжди вищі від квітконосного стебла. Квітки синьо-фіолетові, зрідка білі, запашні, сидячі, виростають в пазухах зверху коричневих плівчастих приквітників. Зовнішні долі оцвітини обернено-яйцеподібні, блакитні, з коричневим або фіолетовим жилкуванням, внутрішні долі оцвітини прямостоячі, еліптичні, яйцеподібні, темні. Плід — довгаста тригранна коробочка. Цвіте в травні–липні, плодоносить в липні –серпні. Розмножується насінням та вегетативно (розростанням куртин).

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Необхідно організувати нові заказники для охорони популяцій виду. Охороняють в Карпатському БЗ, в Канівському, Дніпровсько– Орільському та Поліському ПЗ, в Шацькому та «Деснянсько-Старогутському» НПП, в ряді заказників на Поліссі та в Лісостепу. Заборонено несанкціоноване збирання рослин та порушення умов місцезростань, надмірний випас, меліорація лук.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Вирощують в Національному ботанічному саду ім. М.М. Гришка НАН України.

Господарське та комерційне значення: Декоративне.

Півники сибірські-Iris sibirica

Таксономічна належність: Родина Рутові — Rutaceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Пд.-ср.європейський вид на пн. та сх. межах поширення.

Ареал виду та його поширення в Україні: Середземномор’я, пд. Середньої Європи. В Україні — на Подільській височині, Закарпатті, у Пн.-Зх. Причорномор’ї. Адм. регіони: Жт, Ів, Тр, Зк, Чц, Хм, Вн, Од, Мк.

Чисельність та структура популяцій: Трапляється спорадично, невеликими локальними популяціями від кількох десятків до кількох сотень особин. Популяції відносно стабільні, повночленні. Має високу насіннєву продуктивність. Зменшення чисельності в популяціях спостерігається лише в місцях з інтенсивним господарським використанням.

Причини зміни чисельності. Безпосереднє знищення локалітетів унаслідок освоєння територій: створення кар’єрів, будівництво, лісові культури з інтродукованих видів, нерегульований випас, викошування та випалювання старики пізно навесні.

Умови місцезростання: Зарості термофільних чагарників на схилах, узлісся світлих дубових лісів, лучно-степові угруповання. В угрупованнях союзів Geranion sanguineі (кл. Trifolio-Geranietea), Prunion fruticosae (кл. Rhamno-Prunetea), Quercion pubescenti-petraeae, Aceri tatarici-Quercion (кл. Quercetea pubescenti-petraeae), рідше у степових угрупованнях кл. Festuco-Brometea. Мезоксерофіт, факультативний кальцефіл.

Загальна біоморфологічна характеристика: Криптофіт. Багаторічна трав’яна рослина з коротким кореневищем. Стебла прямі, поодинокі, або розгалужені, 50–120 см заввишки, розсіяно й коротко опушені, у нижній частині голі, з черговими непарнопірчастими листками. Листочків 7–9, шкірястих, довгасто-еліптичних, по краю дрібно-хрящуватопилчастих, 3–4 см завдовжки й 1–3 см завширшки. Суцвіття китицеподібне. Квітки зигоморфні, поодинокі або по 2–3. Чашечка 5-роздільна, залозиста, неопадна. Пелюсток 5, пурпурових, дуже рідко білих, з темними фіолетовими прожилками, 2,6– 2,8 см завдовжки. Плід 5-лопатева коробочка. Насінини грушоподібні, чорні, блискучі. Цвіте у травні–липні, плодоносить у липні–серпні. Розмножується насінням.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють у ПЗ «Медобори», НПП «Подільські Товтри», РЛП «Дністровський каньйон», ряді заказників та пам’яток природи. Необхідно забезпечити моніторинг популяцій. Заборонено руйнування екотопів, збирання рослин і заготівля насіння.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Вирощують у Національному ботанічному саду ім. М.М. Гришка НАН України, Кам’янець-Подільському ботанічному саду та ботанічному саду Львівського національного університету ім. І. Франка.

Господарське та комерційне значення: Декоративне. Під час цвітіння рослина викликає опіки шкіри.

Мачок жовтий-Glaucium flavorum

Таксономічна належність: Родина Макові — Papaveraceae.

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Наукове значення: Європейсько-середземноморський вид на пн. межі ареалу.

Ареал виду та його поширення в Україні: Узбережжя Атлантичної Європи, Середземномор’я, Мала Азія, Крим, Кавказ. В Україні — узбережжя Чорного та Азовського морів. Наводилося кілька місцезростань в Буковинських Карпатах (як адвентивний елемент), але вони не підтверджені. Адм. регіони: Дц, Кр.

Чисельність та структура популяцій: Популяції локальні з дифузною просторовою структурою. Чисельність особин в популяціях незначна (50–150 екземплярів). Віковий спектр правосторонній, максимум припадає на генеративну фазу.

Причини зміни чисельності: Природні: стенотопність та вузька екологічна амплітуда, низька схожість насіння; та антропогенні: руйнування екотопів під час укріплення берегів, рекреаційне навантаження, збирання лікарської сировини.

Умови місцезростання: Приморські піски та галечники, зрідка вапнякові скелі та кам’янисто-щебенисті схили (у складі угруповань кл. Cakiletea maritimae, Euphorbietalia peplidis) зі змінним рівнем зволоження. Ксеромезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Одно-, дво- або багаторічна трав’яна рослина 20–50 см заввишки, напіврозеткова, із стрижневим коренем. Стебло сизе. Листки сизі, перистонадрізані, нижні стеблові та прикореневі — густо опушені. Квітки великі, жовті, з 4 пелюстками. Плід видовжена (до 25 см), стручкоподібна коробочка з білуватими горбочками. Цвіте у травні-липні. Плодоносить у липні–серпні. Розмножується насінням.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в Казантипському, Опукському, Карадазькому та Ялтинському гірськолісовому ПЗ, та Тарханкутському НПП. Доцільно виділити нові заповідні території у прибережній смузі між містами Євпаторією та Саками. Рекомендується вирощування у ботанічних садах, дотримання заповідного режиму. Заборонено збирання рослин, порушення умов місцезростань, забудову прибережних смуг, випас тварин та інтенсивну рекреацію.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Зрідка в культурі у ботанічних садах.

Господарське та комерційне значення: Лікарське, декоративне.

Рястка бушше-Ornithogalum boucheanum

Таксономічна належність: Родина Гіацинтові — Hyacinthaceae

Природоохоронний статус виду: Неоцінений.

Наукове значення: Диз’юнктивноареальний на пн. межі поширення.

Ареал виду та його поширення в Україні: Європейсько-малоазійський. Поширений в Середній та Атлантичній Європі, на Балканах та в Малій Азії. В Закарпатті, на пд. Лісостепу, в Степу та Причорномор’ї. Адм. регіони: Зк, Кд, Дн, Пл, Хр, Дц, Лг, Од, Мк, Хс.

Чисельність та структура популяцій: Утворює розріджені, невеликі за розміром, місцями чисельні (від декількох особин до декількох десятків на 1 м2) групи.

Причини зміни чисельності: Пряме знищення місцезростань виду при проведенні земляних, сільськогосподарських та меліоративних робіт, освоєння та трансформація територій, рекреаційне навантаження, випас, зривання на букети.

Умови місцезростання: Байрачні і заплавні ліси, узлісся, чагарникові зарості, балки, вологі луки, найчастіше у долинах річок, а також рудералізовані ділянки. На вологих, влітку пересихаючих, помірно кислих, слабкогумусних, глинистопіщаних або кам’янистих ґрунтах. У Закарпатті в угрупованнях союзу Quercion roboripetraeae, на рівнині — Salicion albae, TilioAcerion, Chelidonio-Robinion, Arction, PolygonoChenopodion. Ксеромезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Багаторічна трав’яна рослина 20–50 см заввишки. Цибулина яйцеподібна. Стебло прямостояче, з розеткою 3–4 (6) лінійних, жолобчастих, прикореневих листків до 2 см завширшки, які до цвітіння відмирають. Суцвіття — асиметричне гроно, з 5–20 квіток, приквітки довші від квітконіжок. Квітки до 5 см в діаметрі, дзвоникоподібні, листочки оцвітини 20–25 мм завдовжки, видовжено-ланцетні, загострені, зсередини білі, ззовні зеленкуваті, з білою облямівкою. Тичинкові нитки широко пелюсткоподібно розширені, по краях з двома зубцями, які у внутрішніх тичинок дорівнюють або перевищують пиляки, у зовнішніх — коротші. Цвіте в квітні–травні. Плодоносить у червні–липні. Розмножується насінням та вегетативно.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в Дніпровсько-Орільському, Луганському, Українському степовому ПЗ, Чорноморському, Дунайському БЗ, НПП «Святі Гори», в ландшафтних та ботанічних заказниках. Необхідний контроль стану популяцій, створення заказників у місцях зростання. Заборонено збирання та продаж рослин, освоєння територій, надмірне випасання.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Культивують у ботанічних садах.

Господарське та комерційне значення: Декоративне, медоносне.

Золотень жовтий (асфоделіна жовта ) Asphodeline lutea (L.) Rchb.

Таксономічна належність: Родина Асфоделові — Asphodelaceae.

Природоохоронний статус виду: Неоцінений.

Наукове значення: Східносередземноморський вид на пн. межі ареалу, утворює рідкісні рослинні угруповання.

Ареал виду та його поширення в Україні: Балканський п-ів (Болгарія, Добруджа), Мала Азія, Кавказ. В Україні — Гірський Крим (на макросхилах головного пасма, передгір’ях, спорадично на яйлах). Адм. регіон: Кр.

Чисельність та структура популяцій: Популяції локальні, представлені різновіковими групами. В окремих популяціях вид досить чисельний, виступає у ролі домінанта.

Причини зміни чисельності: Знищення екотопів під впливом сильного антропогенного тиску, зокрема, освоєння територій.

Умови місцезростання: На відкритих кам’янистих схилах, виступах скель, у петрофітних степових угрупованнях кл. Festuco-Brometea, в ялівцевих рідколіссях союзу Jasmino-Juniperion excelsae (кл. Quercetea pubescenti-petraeae). Росте на сухих слабкорозвинутих, щебенистих коричневих та дерново-карбонатних ґрунтах. Ксеропетрофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Криптофіт. Багаторічна трав’яна рослина 60–70 см заввишки. Кореневище вкорочене. Коренева система мичкуватого типу, корені потовщені. Стебло вкрите лінійношилоподібними довгими сидячими листками. Оцвітина шестипелюсткова, жовта. Квітки зібрані у густу довгу китицю. Цвіте у квітні–травні. Плодоносить у липні–серпні. Плід — округла коробочка. Розмножується насінням.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в Ялтинському гірськолісовому, Кримському, «Мис Мартьян» ПЗ, заказниках загальнодержавного значення — «Мис Айя», «Байдарський», «Аю-Даг», «Мис Фіолент», пам’ятках природи — «Гора Кішка», Агармиський ліс. Необхідно контролювати стан популяцій. Заборонено порушення умов зростання, організацію місць рекреації, надмірний випас.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Культивують у ботанічних садах.

Господарське та комерційне значення: Декоративне, харчове, медоносне, протиерозійне.

Півники понтичні-Iris pontica

Таксономічна належність: Родина Півникові — Iridaceae.

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Наукове значення: Вид на пн. межі диз’юнктивного ареалу.

Ареал виду та його поширення в Україні: Трансильванія, Причорномор’я, Передкавказзя, Мала Азія. В Україні в межах Гранітно-степового Побужжя, басейну р. Громоклея та Інгул. Кілька місцезнаходжень на території Кіровоградської обл. За гербарними зразками 19З0–1950-х pp. відомий з Одеської та Дніпропетровської обл. Адм. регіони: Кд, Дн, Од, Мк.

Чисельність та структура популяцій: Популяції локальні, складаються з клонів, площею 0,5–2 м2, щільність яких 0,5–7 на 100 м2. До складу клону входять різновікові особини, серед яких переважають віргінільні, що пов’язано з інтенсивним вегетативним розростанням. Популяції зазнають значного впливу антропопресії, проте завдяки інтенсивному вегетативному розмноженню зберігають структуру. Спостерігається скорочення кількості популяцій та їх чисельності.

Причини зміни чисельності: Фрагментованість ареалу, ізольованість та незначні площі популяцій, низька чисельність клонів у них, пригнічене насіннєве поновлення, знижена конкурентоспроможність сходів, незначна збереженість природних місць зростання, надмірна рекреація (збирання на букети, викопування кореневищ) та випасання.

Умови місцезростання: Степи, степові трав’янисті і кам’янисті вапнякові та гранітні схили, зарості степових чагарників, у складі петрофітних угруповань, петрофітно-степових та степових фітоценозів (кл. Festuco-Brometea, порядок Festucetalia valesiacae). Мезоксерофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Криптофіт. Багаторічна трав’яна напіврозеткова рослина. Кореневище потовщене, 0,5–1,0 см в діаметрі, занурене в ґрунт на 3–5 см. У результаті галуження кореневища формується дерновина, а після вегетативного розмноження утворюється клон. Стебла короткі, висхідні. Листки розетки лінійні, 8–25 см завдовжки, 0,15–0,4 см завширшки. Квітка одна (рідше дві), верхівкова, з синьо-фіолетовою оцвітиною, запашна, в її основі розвиваються парні зелені ланцетні приквітки. Плід — коробочка. Цвіте у квітні–травні. Плодоносить у травні–липні. Розмножується насінням і кореневищем.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в ПЗ «Єланецький Степ», НПП «Гранітно-степове Побужжя» та ряді заповідних об’єктів Миколаївської та Кіровоградської обл. Треба створити заказники в інших локалітетах виду, обстежити відомі раніше місцезнаходження. Необхідний моніторинг динаміки популяцій, розробка методів культивування. Заборонено несанкціоноване збирання рослин, руйнування місцезростань.