HIV prohp for medicians

ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ В, С. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Епідеміологія вірусних гепатитів В, С

Хронічні вірусні гепатити становлять серйозну медичну та соціальну проблему у зв’язку з широкою розповсюдженістю, а також можливим розвитком цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми (раку печінки). Згідно з даними ВООЗ, більше ніж 2 млрд людей у світі протягом свого життя інфіковані вірусним гепатитом В та близько 450 млн є хронічними носіями цього вірусу. Щорічно від гепатиту В та його наслідків в світі помирають більше 2 млн людей. 3% населення планети інфіковані вірусом гепатиту С, більше ніж 170 млн є його хронічними носіями. В індустріальних країнах цей вірус є в 70% випадків причиною розвитку хронічного гепатиту, в 40% випадків – термінальних стадій цирозу, гепатоцелюлярної карциноми – в 60% випадків; трансплантація печінки в 30% випадків обумовлена хронічними захворюваннями печінки, пов’язаними з вірусним гепатитом С. Гепатит С зустрічається майже в усіх країнах світу. Питома вага­ гепатиту С серед інших видів пострансфузійного гепатиту становить­ в різних країнах від 50 до 90%.

Україна належить до регіонів з середньою розповсюдженістю гепатиту В (2,2% населення є носіями вірусу гепатиту В). Спостерігається також середній рівень захворюваності на гепатит С (від 3 до 5% від кількості населення).

Шляхи передачі вірусного гепатиту В

Джерелом інфекції є хворі на гепатит В і вірусоносії­. Більшість вірусоносіїв – це люди, хворі на безжовтяничні форми гепатиту.

Вірус гепатиту В надзвичайно заразний: у 50–100 разів заразніший за ВІЛ. Вірус у великій концентрації міститься в крові, тому може виділятися з сечею, потом, слиною, менструальною кров'ю, спермою. Вірус поширюється двома шляхами: природним і штучним. До штучного належить парентеральне зараження під час медичних маніпуляцій (операції, стоматологічні втручання, ін'єкції, взяття крові з пальця, гінекологічні обстеження тощо), а також манікюру, педикюру, гоління в перукарнях, що пов'язано з недоброякісною стерилізацією інструментів. Особливо небезпечним є переливання крові та її препаратів.

Парентеральний шлях зараження призводить до високої за­хворюваності на гепатит В людей, яким часто призначають різні ін'єкції. Захворювання на гепатит В часто реєструють серед хво­ рих на туберкульоз і цукровий діабет, в хірургічних відділеннях, де широко застосовують гемотрансфузії. З парентеральним зараженням­ у лікувальних закладах пов'язані майже 70–80% захворювань­ на жовтяничні форми гепатиту В.

До природного поширення інфекції належать статевий шлях інфікування та зараження дітей під час пологів, якщо породілля хвора на гепатит В або є вірусоносієм. Не виключена можливість трансплацентарного зараження плода. Можливе зараження внаслідок спільного користування забрудненими інструментами (голки, леза для гоління, зубні щітки).

11

ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ В, С. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Шляхи передачі вірусного гепатиту С

Джерелом інфекції є хворі та вірусоносії. Механізм зараження і шляхи передачі такі самі, як і при гепатиті­ В, головну роль відіграють гемотрансфузії (переливання крові). Вірус гепатиту С передається внаслідок безпосереднього контакту з інфікованою кров’ю. Доведена можли­ вість передачі інфекції від матері до плода.

Парентеральний шлях поширення вірусних гепатитів є причиною високої захворюваності на гепатити В, С медичних працівників через необережне поводження з забрудненими інструментами, лабораторні аварії, поранення під час операцій, маніпуляцій та інше.

Ризик інфікування ВІЛ та вірусними гепатитами В, С в роботі медичного працівника

Вірус	Випадковий укол	Поріз ріжучим інстру-	Потрапляння ВІЛ-
	інфікованою голкою	ментом з залишками	інфікованої крові на
	(%)	інфікованої крові (%)	неушкоджені слизові
			оболонки (%)
ВІЛ	0,3	0,7 – 1	0,09
Вірус гепатиту В	30	50	1-2
Вірус гепатиту С	3	10	0,05

Ризик інфікування після контакту неушкодженої шкіри з ВІЛ-інфікованою кров’ю або контакту з іншими біологічними рідинами, що містять вірус, не встановлений.

12

ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ В, С. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Лікування та профілактика вірусних гепатитів

Людина може уберегти себе від зараження гепатитом В за допомогою щеплення, але для людей, які вже інфіковані, лікування залишається єдиним виходом. Головною метою лікування є ремісія захворювання. Якщо це відбувається, кількість вірусу різко зменшується, пошкодження печінки не прогресують, внаслідок чого ризик розвитку цирозу або раку печінки зменшується.

На відміну від гепатиту В, вакцини проти гепатиту С не існує. Головною метою лікування є досягнення «стійкої імунної відповіді», яка означає, що через 6 місяців після закінчення лікування вірус в крові не визначається. У залежності від тяжкості вірусного гепатиту С частота одужання складає від 50 до 70% за умови застосування сучасних стандартів лікування препаратами інтерферонового ряду та сучасними противірусними препаратами (рибавірін). Слід зазначити, що лікування гепатиту С досить дороге.

Щеплення проти вірусного гепатиту В в обов’язковому порядку проводиться дітям грудного віку. Також щеплення проводяться представникам груп ризику до яких належать:

особи з ризикованою сексуальною поведінкою (наприклад, ЖСБ); партнери і члени сімей осіб, інфікованих ВГВ та ВГС; люди, що вживають ін’єкційні наркотики; люди, які часто потребують гемотрансфузії;

люди, яким проводиться трансплантація органів;

представники професій, пов’язаних з високим ризиком інфікування ВГВ та ВГС, зокрема працівники сфери охорони здоров’я.

13

ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ В, С. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Групи підвищеного ризику інфікування ВІЛ і вірусами гепатитів В, С

Групи населення, чий ризик інфікування ВІЛ і вірусами гепатитів В, С пов'язаний з поведінкою:

споживачі ін’єкційних наркотиків (СІН); жінки секс-бізнесу (ЖСБ) та їх клієнти; чоловіки, що мають секс з чоловіками (ЧСЧ).

Групи населення, чий ризик інфікування ВІЛ і вірусами гепатитів В, С пов'язаний з професією:

медичний персонал державних і недержавних медичних установ, у тому числі лабораторій, співробітники бригад швидкої допомоги, студенти медичних навчальних закладів;

співробітники служб охорони громадського правопорядку (співробітники правоохоронних органів, виправних установ, члени рятувальних бригад), які за характером своєї професійної діяльності можуть контактувати з кров’ю та іншими біологічними рідинами людей;

працівники косметологічних кабінетів, тату-салонів та салонів пірсингу.

14

ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ

Профілактичні заходи

Профілактичні заходи при наданні медичної допомоги хворим та роботі з біологічним матеріалом

Загальні запобіжні заходи:

Медичні працівники зобов'язані бути обережними під час проведення маніпуляцій з інструментами, що ріжуть і колють (голками, скальпелями, ножицями тощо).

Для уникнення поранень, після використання шприців голки з них не знімають до дезінфекції. Перед занурюванням шприца з голкою в дезрозчин виймають тільки поршень.

При маніпуляціях, які супроводжуються порушенням цілісності шкіри та слизових оболонок (при розтині трупів, проведенні лабораторних досліджень, обробці інструментарію і білизни, прибиранні тощо), медичні працівники та технічний персонал користуються засобами індивідуального захисту (хірургічними халатами, гумовими рукавичками, масками, а в разі потреби – захисним екраном, непромокальними фартухами, нарукавниками, окулярами). Ці дії дають змогу уникнути контакту шкіри та слизових оболонок медичного працівника з кров'ю, тканинами, біологічними рідинами пацієнтів.

Перед надяганням гумових рукавичок для проведення парентеральних маніпуляцій руки слід продезінфікувати хлоргексидином, шкіру біля нігтів треба обробити 5% спиртовим розчином йоду.

Пошкодження шкіри на руках (мікротравми, порізи, тріщини тощо) слід обробити дезінфікуючим розчином і захистити лейкопластиром перед одяганням гумових рукавичок.

Медичні працівники з травмами, ранами на руках, ексудативними ураженнями шкіри рук, які неможливо захистити лейкопластиром або гумовими рукавичками, звільняються на період захворювання від безпосереднього медичного обслуговування хворих.

Усі маніпуляції з кров'ю та сироватками в лабораторіях здійснюються за допомогою гумових груш, автоматичних піпеток, дозаторів.

У лікувальних закладах для забезпечення знезараження (при випадковому витіканні рідини) кров та інші біоматеріали транспортуються у штативах, покладених у контейнери, бікси або пенали, на дно яких укладається чотиришарова суха серветка.

Транспортування проб крові та інших біоматеріалів з лікувальних закладів до лабораторій, які розташовані за межами цих закладів, здійснюється тільки в контейнерах (біксах, пеналах), що унеможливлює випадкове або навмисне відкриття кришок під час їх перевезення (замкнення, пломбування, заклеювання місць з'єднання лейкопластиром). Ці контейнери, після розвантаження, обробляють дезрозчинами. Оптимальною є доставка крові та інших біоматеріалів у сумках-холодильниках. Не допускається транспортування проб крові та інших біоматеріалів у картонних коробках, дерев'яних ящиках, поліетиленових пакетах.

Обробка інструментарію медичного призначення (дезинфекція, передстерилізаційна очистка, стерилізація) здійснюється відповідно до ОСТу 42-21-2-85.

15

ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ

Універсальний запобіжний захід попередження ВІЛ-інфікування – постконтактна профілактика

Для профілактики інфікування ВІЛ в роботі медичних працівників застосовується постконтактна профілактика (ПКП) – короткотривалий курс антиретровірусного лікування, метою якого є зниження вірогідності інфікування ВІЛ особи, яка зазнала підвищеного ризику такого інфікування. ПКП слід розпочати протягом першої доби, але не пізніше 72 годин з моменту отримання професійної травми високого ризику.

Ризик інфікування при професійному контакті залежить від форми контакту і кількості небезпечного матеріалу.

При пораненні гострим інструментом ризик інфікування складає в середньому близько 0,23% (0,00–0,46%). Довірчий інтервал (ДІ) – 95%.

Ризик інфікування при контакті зі слизовими складає в середньому близько 0,09% (0,006– 0,5%). ДІ – 95%.

Фактори, які підвищують ризик інфікування:

•глибоке (внутрішньом'язове) ушкодження;

•поранення, при якому забруднений інструмент потрапляє в кровоносну судину;

•поранення порожнистою голкою;

•високий рівень вірусного навантаження (ВН) у особи-імовірного джерела інфікування.

Описані випадки інфікування через пошкоджену шкіру. Середній ризик для цієї форми контакту точно не встановлений, проте вважається, що він значно нижчий, ніж при контакті зі слизовими.

Ризик інфікування при контакті з іншими біологічними рідинами або тканинами також не встановлений, проте, ймовірно, він нижчий, ніж при контакті з кров’ю.

Біологічні рідини, що являють собою джерело ВІЛ-інфекції, згідно з даними ВООЗ (2006):

кров і біологічні рідини, які містять видиму домішку крові;

ризик передачі ВІЛ через спинномозкову, синовіальну, плевральну, перитонеальну, перикардіальну і амніотичну рідини невідомий;

сперма і піхвові виділення не відіграють ролі в передачі ВІЛ від пацієнтів медичним працівникам;

кал, виділення з носової порожнини, слина, мокротиння, піт, сльози, сеча і блювотиння вважаються безпечними, якщо вони не містять видиму частину домішки крові.

16

ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ

За даними ВООЗ (2006), епідеміологічні і лабораторні дослідження виявили цілий ряд факторів, які впливають на ризик інфікування ВІЛ після професійного контакту:

Ризик інфікування ВІЛ після контакту з кров'ю інфікованої людини підвищується при наступних умовах:

•видима кров на інструменті (наприклад, на голці);

•голка або інший гострий інструмент потрапляє у вену або артерію, або має місце глибоке проникнення.

Окрім того, високий рівень ВН в крові особи, яка є джерелом можливого інфікування, підвищує ризик передачі ВІЛ.

Універсальних запобіжних заходів варто дотримуватися при контакті з будь-якими людськими тканинами чи органами (крім неушкодженої шкіри і патологоанатомічних зразків, фіксованих спеціальними розчинами), при роботі з тканинами й органами експериментальних тварин, заражених інфекційними збудниками, що передаються з кров’ю, а також з будь-якою біологічною рідиною, якщо важко визначити, що це за рідина.

17

ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ

Рекомендації медичним працівникам щодо техніки безпеки при виконанні професійних обов’язків (згідно з рекомендаціями ВООЗ (2006)

1.Намагайтеся убезпечитися від інфікування збудниками, що передаються з кров’ю, уникаючи: випадкових травм інфікованими голками або іншими гострими інструментами;

контакту слизової ротової порожнини, очей чи носа, ушкоджених ділянок шкіри (порізи, подряпини, дерматит, вугрі) з інфікованою кров’ю та іншими біологічними рідинами.

2.Необхідно використовувати в роботі різні засоби захисту і захисні пристосування, а саме:

індивідуальні засоби захисту – гумові рукавички, непромокальні халати, захисні екрани, окуляри;

герметичні контейнери, за допомогою яких треба ізолювати предмети, що являють собою джерела інфекцій, які передаються з кров’ю (наприклад, міцні герметичні контейнери для гострих інструментів, що мають бути розміщені поруч з місцем їхнього використання);

обладнання, завдяки якому можна усунути контакт з інфікованою кров’ю та іншими біологічними рідинами під час маніпуляцій (наприклад, безпечні голки і безголкові системи для внутрішньовенних інфузій);

3.Категорично забороняється надягати ковпачки на використані голки, згинати чи ламати їх, брати без потреби використані голки. Якщо виникає абсолютна необхідність перемістити використану голку або надягти на неї ковпачок, слід скористатися механічним пристроєм (наприклад, пінцетом) чи здійснити це найбільш безпечним методом.

4.Працювати необхідно за правилом «Антисептичний засіб має знаходитись на відстані протягнутої руки!», щоб мати змогу вчасно продезінфікувати місце ушкодження.

5.З кров'ю та іншим потенційно інфікованим матеріалом слід поводитися акуратно, уникаючи їх розбризкування.

6.Категорично забороняється:

приймати їжу, палити, накладати макіяж, знімати (надягати) контактні лінзи на робочих місцях, де ймовірний контакт з інфікованою кров’ю або іншими біологічними рідинами;

зберігати їжу і напої в холодильниках або інших місцях, де зберігаються зразки крові та інших потенційно інфікованих біологічних рідин;

насмоктувати у піпетки кров та інші потенційно інфіковані біологічні рідини ротом;

піднімати руками рештки скла, що можуть бути забруднені біологічними рідинами;

вручну відкривати, спорожнювати чи мити багаторазові контейнери для інструментів, що ріжуть і колють.

18

ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ

Індивідуальні засоби захисту (ІЗЗ)

1. Рукавички (гумові, латексні)

Рукавички – головний бар’єрний засіб захисту шкіри рук від ушкодження при роботі в умовах можливого контакту з кров’ю та іншими потенційно небезпечними біологічними рідинами або забрудненими ними поверхнями.

Серед медичних працівників (особливо середньої ланки) досить поширена думка, що захисними рукавичками їх має забезпечувати роботодавець. В деяких випадках (наприклад, в роботі спеціалізованих лабораторій) так і має бути, але таке ставлення до власної безпеки і до власного здоров’я є, насправді, прикладом перекладання відповідальності. Кожен медичний працівник має сам подбати про власну безпеку заздалегідь. До того ж рукавички є індивідуальним засобом захисту і мають декілька розмірів, які теж треба підбирати індивідуально, щоб в таких рукавичках було зручно працювати. Слід також пам’ятати, що в певного відсотку медичних працівників може існувати алергія на гуму чи на латекс, і тоді треба подбати про придбання рукавичок з іншого матеріалу. Отже, підбір і використання рукавичок має індивідуальні особливості, які повинен враховувати насамперед не роботодавець (хоча він і несе за це відповідальність), а сам медичний працівник.

Не можна використовувати повторно одноразові рукавички або пошкоджені багаторазові рукавички. Не слід також застосовувати зволожувач на вазеліновій основі, оскільки він руйнує латекс, з якого зроблено рукавички.

2. Халати, захисний одяг для персоналу лабораторій та хірургічних операційних

В умовах небезпеки інфікування на робочому місці необхідно надягати медичний одяг зверху повсякденного. Також необхідно надягати хірургічні ковпаки чи шапочки, бахіли на взуття або спеціальні черевики.

3. Захисні екрани для обличчя, маски, захисні окуляри для очей

Необхідно надягати захисний екран, що прикриває обличчя до підборіддя, чи маску разом із захисними окулярами для очей в усіх випадках, коли існує небезпека розбризкування крові та інших потенційно небезпечних біологічних рідин під час маніпуляцій. Носіння звичайних окулярів не забезпечує достатнього рівня захисту від інфекційних збудників, що передаються з кров’ю.

При правильному використанні засоби індивідуального захисту захищають робочий та звичайний одяг, нижню білизну, шкірний покрив, очі, рот й інші слизові оболонки від забруднення чи контакту з кров’ю та іншими потенційно небезпечними біологічними рідинами. Якщо захисний одяг просякнув кров’ю або іншими потенційно небезпечними біологічними рідинами, його варто зняти якнайшвидше. Промийте ділянки шкіри, які контактували з кров’ю, водою з милом. Перед тим, як залишити робоче місце, зніміть усі ІЗЗ й помістіть їх у виділену для цього тару. За очищення, прання, ремонт, заміну й утилізацію використаних індивідуальних засобів захисту несе відповідальність роботодавець.

19

ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ

Рекомендації адміністративним працівникам медичних установ щодо убезпечення інфікування медичного персоналу при виконанні службових обов’язків

1.Працівники медичних установ повинні бути поінформовані щодо професійного ризику інфікування і мають усвідомлювати необхідність дотримання універсальних запобіжних заходів при роботі з усіма пацієнтами у будь-яких ситуаціях, незалежно від їхнього діагнозу.

2.Персонал медичних установ (як медичний, так і немедичний) повинен, при прийомі на роботу і надалі регулярно, проходити інструктаж з техніки безпеки на робочому місці.

3.Намагатися знизити кількість інвазивних маніпуляцій, гемотрансфузій (наприклад, для відновлення ОЦК переливати розчини електролітів), ін’єкцій (призначаючи ці ж лікарські препарати перорально), накладення швів (намагаючись уникати епізіотомій) та інших інвазивних маніпуляцій у випадках, коли для їх проведення немає абсолютних показань.

4.Необхідно вчасно замовляти нове одноразове обладнання для виконання ін’єкцій та інфузій, а також збільшувати замовлення пероральних форм лікарських препаратів. Навіть в умовах обмежених ресурсів медичні установи мають бути забезпечені необхідним устаткуванням і ІЗЗ у відповідності зі стандартами інфекційного контролю. Нормою для всіх медичних установ повинна стати наявність одноразових шприців і систем для інфузій у кількості й асортименті, що відповідає потребам конкретної установи, а також наявність дезінфектантів і контейнерів для медичних інструментів, що ріжуть і колють.

5.Необхідно відмовитися від використання багаторазових шприців і систем для інфузій, оскільки дослідження і досвід ЛПЗ радянських часів показали, що складно забезпечити контроль їх правильної стерилізації.

6.В інструкціях і стандартах, що діють у конкретній медичній установі, необхідно прописати правила використання устаткування, ІЗЗ, порядок проходження персоналом інструктажу і порядок здійснення перевірок.

7.Інформація щодо ризику інфікування медичних працівників під час виконання службових обов’язків має бути розміщена у загальнодоступному місці у вигляді стенду (бюлетеню, постеру) і містити контакти регіональних Центрів профілактики і боротьби зі СНІД, куди слід звертатись за інформацією стосовно ВІЛ/СНІДу та за постконтактною профілактикою.

20