Политвесник

СУЧАСНА ЕТНОДЕМОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ...

151

___________

1.Алексеенко А. Первая перепись населения в суверенном Казахстане: некоторые итоги и оценки // Миграция в СНГ и Балтии: через различия проблем к общему информационному пространству. Материалы конференции (8-9 сентября 2000 г., Санкт-Петербург). – CПб, 2001.

2.Богоявленский Д. Этнический состав населения России // Население и общество. – 1999. – № 41.

3.Лозинський Р. М. Етнічні аспекти демографічної кризи в Україні // Актуальні проблеми розвитку економіко-географічної науки та освіти в Україні. – К., 2003. –

С. 55–59.

4.Мусабеков Р. Становление независимого азербайджанского государства и этнические меньшинства // Азербайджан и Россия: общества и государства. – М., 2001.

5.Национальный состав населения СССР: По данным Всесоюзной переписи населения 1989 г. / Госкомстат СССР. – М., 1991.

6.Шахотько Л. Население Белоруссии по переписи 1999 года // Население и общество.

– 2000. – № 49.

MODERN ETHNODEMOGRAPHIC SITUATION

ON POSTSOVIET SPACE

Rоman Lozynsky

Ivan Franko National University of Lviv

vul. Universitetska 1, Lviv 79000, Ukraine, tel. [phone]

Modern ethnodemographic situation has been analysed in article on territory of new countries, which appear after disintegration USSR, and also its tendencies in the nearest years. The censuses of population of new independent countries are the source base of the article.

Key words: ethnodemographic situation, ethnic association, ethnic composition of population, migration.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН–ТУ	VISNYK LVIV UNIV
Серія Міжнародні відносини	Ser. Mizhnarodni Vidnosyny
2005. Вип. 15. C. 152-152	2005. № 15. P. 152-152

УДК 322:28

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ВПЛИВУ ІСЛАМУ НА МІЖНАРОДНУ ПОЛІТИКУ

Наталія Балицька

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська 1, м. Львів 79000, Україна, тел. [phone]

Аналізується сутність ісламського чинника у зовнішньополітичній діяльності держави, визначається вплив ісламу на світову політику, подається ісламська візія міжнародних відносин.

Ключові слова: іслам, ісламський чинник, монотеїзм, умма, мусульманські країни, джихад.

Укінці 60-х – початку 70-х років ХХ ст. особливо активізувалися рухи поширення ісламу, зріс вплив ісламського чинника на суспільно-політичні процеси значної кількості країн Азії і Африки. За короткий проміжок часу сформовано ряд міжнародних інституцій на урядовому і неурядовому рівнях, діяльність яких спрямована на реалізацію основних принципів ісламу. У світовій політиці цей процес отримав назву «ісламський бум», виявом якого став рух «Ісламська солідарність». Процес ісламізації політики (проникнення ісламської релігії у політику держави), зумовлений зростанням релігійного відродження як у особистісному, так і громадському житті більшої частини мусульманського світу, є складовою забезпечення відновлення ісламської ідентичності, цінностей та влади, послаблених внаслідок політики модернізації та вестернізації. Правляча еліта мусульманських держав та опозиційні лідери все частіше звертаються до релігії для обґрунтування своєї політики, мобілізації громадської підтримки, створення позитивного іміджу серед населення. Релігійні організації у певних випадках володіють значно ефективнішими механізмами впливу та маніпуляції свідомістю і поведінкою мас, ніж світські політичні партії. «Мечеть» виступає важливим політичним інститутом цих процесів, що являє широкий спектр практичних можливостей у роботі з громадськістю.

Використання ісламу різними політичними силами є вагомим фактором політики цілого ряду афро-азіатських держав – як у культурно-ідеологічній сфері, соціальному і внутрішньополітичному житті, так і у зовнішній політиці. Активізується діяльність різноманітних релігійно-політичних організацій, метою яких є пропагування ідеї про те, що єдиноможливим способом вирішення складних внутрішньо- і зовнішньополітичних проблем мусульманських країн є їх звернення до ісламу. Іслам повертає собі роль значної потуги як у мусульманській, так і світовій політиці. Як зазначає американський дослідник Джон Л. Еспозіто: “Від Алжиру й Боснії до Центральної Азії, Пакистану і Кашміру іслам продовжує залишатися фактором міжнародної політики” (цит. за [1, с. 8]). Зважаючи на це, надзвичайно важливо, особливо у сучасних умовах, визначити сутність поняття “ісламський чинник” та дослідити теоретичні основи впливу ісламу на світові політичні процеси.

Утой час, як інші Східні релігії мають індивідуалістичний характер і намагаються відволікти увагу своїх послідовників від життєвих побутових речей, пропонуючи божественні ідеали та метафізичні роздуми, іслам є практичною релігією. У ісламському світосприйнятті немає відокремлення божественного від життєвих реалій. Це релігія, що пропонує вирішення всіх проблем людства шляхом формування системи норм і принципів, котрі регулюють всі аспекти життя людини, як у земному, так і потойбічному світі. З цього приводу один з найвидатніших мислителів XX ст., Бернард Шоу,

© Наталія Балицька, 2005

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ВПЛИВУ ІСЛАМУ...

153

стверджував: «Якби Мухаммед жив у наші дні, йому б вдалось вирішити всі проблеми, що загрожують існуванню людської цивілізації сьогодні» (цит. за[8]).

Мусульманські теологи постійно вказують на єдність, неподільність релігії і політики. При цьому вони посилаються на історію виникнення і поширення ісламу, вказуючи на той факт, що Мухаммед був не лише проповідником, а й безпосередньо здійснив першу спробу об’єднання розрізнених арабських племен шляхом створення мусульманської держави-громади – умми.

Ісламська концепція політики базується на тому, що вся влада належить Аллаху і кожна особа, вповноважена керувати суспільними справами, не є правителем народу, а лише намісником Бога на землі. Єдиним і беззаперечним правителем людства є сам Аллах, котрий являє собою джерело істинного законодавства у світі. Звідси і законодавча діяльність, оскільки вона делегована віруючим, повинна здійснюватися, так само як і віра, суворо у відповідності до положень Корану і практики Мухаммеда.

Провідні мусульманські юристи-теологи сучасності стверджують, що на відміну від інших релігій, „іслам створив всеохоплюючу юридичну і законодавчу систему, що може застосовуватись у всіх випадках у будь-який час, і містить в собі незмінні і непорушні принципи, які відповідають потребам постійно змінюваного середовища” (цит. за [2, с.33]). Особливістю цієї системи є те, що в ісламі не існує різниці між правом, з одного боку, і релігією та мораллю – з іншого. Це випливає із самої суті ісламської концепції права, що полягає у першооснові принципів ісламу як релігії, котра, у свою чергу, становить систему норм, що регулюють всі аспекти життя мусульманина. Божий закон – шаріат – являє собою правову основу суспільного буття, фундамент держави, покликанням якої є захист віри.

Поняття ісламський чинник охоплює всі сфери, на які іслам впливає безпосередньо чи опосередковано, а також існування та практичну діяльність держав, що декларують свою приналежність до ісламської системи цінностей. Зважаючи на те, що даний термін все частіше вживається у політичній практиці як мусульманських, так і немусульманських держав, необхідним видається його наукова інтерпретація. Російський вчений В.Ф. Сичев пропонує таке визначення ісламського чинника: “... – сукупність різного роду ісламських цінностей, що охоплюють мусульманське законодавство, традиції, звичаї, обряди ісламських народів, котрі перебувають у тісній і постійній взаємодії з конкретною історичною, політичною, економічною, соціокультурною практикою цих народів” [3, с. 41]. Тобто, дослідник наголошує, що дане поняття у кожній окремій державі поряд із загальними рисами, притаманними ісламу і всьому мусульманському світові, характеризується своїми особливостями, пов’язаними з історією, культурою, звичаями, політико-економічним рівнем розвитку, а також етнопсихологічними відмінностями.

Специфіка ісламського чинника міжнародної політики полягає у тому, що він формується як внутрішніми особливостями держави, так і факторами зовнішнього середовища. Тож при розгляді та аналізі ісламського чинника у зовнішній політиці держави зокрема та міжнародних відносинах загалом варто наголосити на подвійному його впливі: зсередини – через залучення ісламу до громадських інституцій, і ззовні – під впливом інших суб’єктів міжнародних відносин.

Іслам може мати як прямий, так і опосередкований вплив на міжнародну політику. Безпосередній вплив ісламського чинника на політику характерний, передовсім, для мусульманських держав. Серед основних критеріїв, за якими визначають приналежність країни до мусульманського світу, виділяють відсоток мусульман від загальної кількості населення, визнання ісламу на рівні державної релігії, впровадження законів і законодавчих актів, що ґрунтуються на засадах ісламу (встановлення шаріату) і т.п. На сьогоднішній день у світі налічується 1,3 мільярди людей, котрі сповідують іслам (22 % від загальної кількості населення світу). Лише 18% мусульман живе у арабських країнах. Майже половина всіх мусульман проживає у Північній Африці, біля 30 % - у Пакистані та Бангладеш, значною є їх кількість у Індонезії [10]. Виразним і найчисельнішим (за

154	Наталія Балицька

складом ісламських держав) представником інтересів мусульманського світу на міжнародній арені виступає Організація Ісламської конференції (заснована у 1969 році), що об’єднує 57 державних учасників з-поміж 191 держав-членів ООН [2, с. 5].

Традиційні елементи зовнішньополітичного механізму держав зони поширення ісламу, регламентовані мусульманським правом чи пов’язані з релігійно-правовими нормами, становлять важливу складову їх зовнішньої політики. Вплив ісламського чинника на зовнішню політику мусульманських держав простежується на двох рівнях:

Увзаємовідносинах з іншими мусульманськими державами – на цьому рівні вияв ісламу у зовнішньополітичній діяльності зумовлюється зовнішніми і внутрішніми чинниками: з одного боку, релігійні елементи внутрішньополітичної будови безпосередньо впливають на формування зовнішньої політики, з іншого – оголошуючи про приналежність держави до мусульманського світу, її лідери автоматично змушені вносити ісламські елементи у зовнішню політику.

Увзаємовідносинах з немусульманськими країнами – сюди відносяться як двосторонні відносини окремих мусульманських держав з немусульманськими, так і політика, що здійснюється ними в рамках численних міжнародних організацій (Організації Ісламської конференції, Ліги арабських держав, Ради співробітництва арабських держав Перської затоки, Організація країн-експортерів нафти, ін.).

Ісламський чинник по-різному впливає на політику різних мусульманських держав. Деякі з них використовують іслам як важливий зовнішньополітичний інструмент, засіб реалізації претензій на регіональне чи субрегіональне лідерство, а також закріплення за собою статусу релігійного авторитету. Інші – декларують свою приналежність до мусульманського світу через можливість отримання фінансової допомоги від заможних нафтових країн Перської затоки. У окремих випадках зовнішня політика, що базується на ісламських принципах служить не лише виправданням втручання у внутрішню політику тієї чи іншої держави, а й засобом неофіційної підтримки екстремістських терористичних угруповань.

Функціонують і багаточисленні неурядові мусульманські організації, що з’явилися під впливом ісламського відродження, як на національній, так і міжнародній основі: ПанМагрибський консультативний комітет, Асоціація мусульманських студентів США і Канади, Комітет «Заклик» у Ріяді, Міжнародний семінар ісламської проповіді, Міжнародна ісламська федерація студентських організацій тощо. Провідне місце серед них посідає Ліга ісламського світу (ЛІС), заснована у 1962 році. Наділена статусом неурядової консультативної організації при ООН, ЛІС об’єднує значну кількість мусульманських діячів різних регіонів світу і претендує на роль керівного центру всіх міжнародних неурядових ісламських організацій. Основною метою богословських неурядових організацій є охорона «чистоти» ісламу. Так, ЛІС і Всесвітній ісламський конгрес (створений 1926 року) займаються питаннями теологічного обґрунтування важливих проблем діяльності ісламських міжурядових організацій. Особливої уваги надається вивченню та аналізу теорії міжнародної «ісламської солідарності», концепції «ісламської держави», розробляються проекти конституцій відповідно до мусульманської візії світу загалом.

Іслам впливає значною мірою і на політику немусульманських держав щодо ісламського світу. Свідченням цього є зовнішня політика Сполучених Штатів Америки, держав-членів Європейського Союзу, Російської Федерації, тощо. Досить чітко простежується використання ісламського чинника Росією та США в боротьбі за політичний вплив у мусульманських республіках колишнього Радянського Союзу.

УСША, Західній Європі, Японії, Росії створено десятки спеціалізованих дослідницьких центрів, котрі займаються комплексним вивченням ісламу, що свідчить про важливість даної проблематики. Розвитку цих центрів сприяють численні мусульманські організації. Президент США Джордж Буш навіть після подій 11 вересня 2001 року зустрічався з лідерами мусульманської громади у США і неодноразово з повагою висловлювався про іслам як релігію [2, с. 19].

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ВПЛИВУ ІСЛАМУ...

155

Ісламський чинник є визначальним у формуванні наукових підходів до розуміння та інтерпретації міжнародних відносин мусульманськими вченими-теологами. Міжнародні відносини, відповідно до концепцій мусульманського права, поділяються на декілька сфер. Це випливає із зафіксованого у Корані поділу світу на умму і решту країн, про що свідчать численні сури з Корану: 5-53, 65; 10-20; 11-120 [5]. Основна увага акцентується на тому, що світ було поділено саме за бажанням Аллаха (Пер. з рос. авт.): “А якби забажав твій Господь, то Він зробив би людей народом єдиним. А вони не припиняють різноголосити” (Сура 12 „Йусуф”, 120).

Умма, за Кораном, виступає символом духовної і релігійної спільності всіх мусульман. Іслам, у даному контексті, є не лише релігією, а й національністю. Мусульманська спільнота, створена Аллахом, повинна керуватися даною їй вірою, а релігійний закон – виконуватися і відстоюватися. Братство віруючих охоплює представників будь-якого народу і будь-якого соціального статусу, яких звів воєдино Аллах. Іслам передбачає також поділ самої умми. Так у аяті 9 сури “Кімнати” стверджується (Пер. з рос. авт.): “І якщо б два загони віруючих вступили у боротьбу, примиріть їх. Якщо ж один буде несправедливим щодо іншого, то виступайте проти того, хто є несправедливим, поки він не навернеться до волі Аллаха. А якщо він навернеться, то примиріть їх по справедливості і будьте безпристрасними” [5].

Відповідно до мусульманського поділу світу, вчені-дослідники виокремлюють наступні групи держав [2, с. 30-31]:

Світ Ісламу (Дар аль-Іслам) – мусульманські держави з теократичною формою правління. Дана територія вважається батьківщиною кожного мусульманина, незалежно від його національності, місця народження чи соціального статусу. Іслам є основою консолідації всіх жителів Дар аль-Іслам. Захист Світу Ісламу становить священний обов’язок для кожного мусульманина. Слід зазначити, що представники поміркованих течій ісламу відносять до цієї групи всі мусульманські держави, незважаючи на їх форму правління і характер здійснення влади. Радикальні фундаменталісти вважають приналежними до Світу Ісламу лише країни з традиційною ісламською моделлю організації суспільства, у якій невіддільними є світська і духовна влада, а регулювання життєдіяльності громадян відбувається суворо у відповідності до норм шаріату. Вони аргументують це тим, що істинно мусульманський спосіб життя можна вести лише в умовах мусульманського правління.

Світ Війни (Дар аль-Харб). Відповідно до ісламської класичної концепції, сюди входять держави чотирьох типів: І – держави, що оголосили війну спільноті мусульман; ІІ – держави, котрі раніше перебували під владою мусульман і халіфа, але згодом мусульмани покинули їх територію і тепер очікують від цих держав зради і підступності;

ІІІ – держави, в яких мусульмани не наділені владою, а правосуддя не відбувається згідно з принципами шаріату; IV – ворогуючі між собою немусульманські країни, що становлять загрозу для ісламської держави. Таким чином, Світ Війни – це “територія, звідки поширюється реальна загроза для мусульман”.

Світ Договору (Дар аль-Агд) – територія, непідвладна мусульманам. Район Світу Договору розташований у ісламській державі, і ряд правителів Світу Ісламу укладають угоду з немусульманськими громадами щодо оподаткування. Деякі юристи-теологи вважають, що не існує Світу Договору, оскільки народ, котрий уклав угоду з ісламським урядом, знаходиться під опікою мусульман, а отже, належить до Світу Ісламу.

Окрім того, виділяють ще Світ Єретиків та Світ Гріха.

Сам по собі факт поділу світу і класифікації держав означає, що у ісламі передбачено неоднорідність міжнародного середовища і, відповідно, нерівність учасників міжнародних відносин. Потреба врегулювання відносин із державами, що не входять до умми, вилилась у формування мусульманського міжнародного права, що полягає у «сукупності прийнятих у ісламі норм та звичаїв, котрі регулюють взаємовідносини мусульманських держав і мусульман з немусульманськими державами, а також з індивідами-немусульманами всередині та ззовні Світу Ісламу» [2, с.34]. Відповідно до

156	Наталія Балицька

вселенського характеру ісламу (не обмежену територіальними кордонами умму), міжнародне ісламське право має персоніфікований характер, тобто його суб’єктами можуть виступати не лише держави, а й окремі особи.

У ісламі визначено декілька типів людей різних віросповідань, що належать, відповідно до різних світів, і встановлено правила взаємовідносин з ними. Амір Алі подає роз’яснення цієї класифікації, зафіксованої у Корані [9]. Особи, які сповідують іслам поділяються на два типи: мусульмани і мунафіки (пер. з англ. авт. – Munafiq).

Мусульмани – люди, котрі щиро вірять в єдиного Аллаха та його пророка Мухаммеда і дотримуються всіх його настанов. Мунафіки формально є мусульманами, однак через відсутність правдивої віри вони вважаються «лицемірами», а тому представляють ще більшу загрозу для ісламу і мусульман, аніж немусульмани (Пер. з рос. авт.): «Вони перетворили свої клятви на щит і збились зі шляху Аллаха. Воістину, негідною є їх поведінка!» (сура 63 «Лицеміри», 2) [5].

Особливо суворим у ісламі є ставлення до віровідступників – тих, хто змінив іслам на іншу релігію. Проти них оголошується джихад, і смерть є для них покаранням. Люди, котрі відійшли від ісламу, не можуть отримати статус зіміїв («захищених народів»), незалежно від релігії, яку вони прийняли [6, с. 247].

Особи, котрі сповідують відмінні від ісламу релігії, належать до наступних категорій

[9]:

Бані Ізраелі (Діти Ізраїлю) – іудеї, котрі визнають пророків від Мойсея і до Ісуса Христа.

Насара (Nasara) – назва, застосовна лише щодо християн. Деякі дослідники вважають, що даний термін походить від Назарету, інші виводять походження з арабського слова, що означає помічник.

Слід зазначити, що Коран виокремлює із загальної маси багатобожників християн і іудеїв, котрі вважаються „людьми писання” (ахль аль-кітаб – Ahl Al-Kitab). Вони не розглядаються як невірні, оскільки приводять у зв'язок всі три релігії: «І відправили ми по слідах їх Ісу, сина Маріам, з підтвердженням істинності того, що було надіслано до нього у Торі, і дарували ми йому Євангеліє, в якому керівництво і світ, і з підтвердженням істинності того, що надіслано до нього у Торі» (сура 5 «Трапеза», 50) [5]. На відміну від людей інших віросповідань, християни та іудеї (як і зороастрійці) у часи арабських завоювань могли укласти угоду з мусульманським правителем про підлеглість (сульх або акду-уль-хаою), за якою зобов’язувалися сплачувати спеціальний податок – „джизію”. Після цього вони здобували статус зіміїв, отримували охорону (оман) свого життя і майна, маючи можливість надалі сповідувати свою релігію. Зіміям під загрозою смерті заборонялось здійснювати спроби навернення мусульман у свою віру.

Мушрік (Mushrik) – так називали ідолопоклонників, котрі населяли Аравійський півострів у часи Мухаммеда. Більшість з них прийняли іслам або християнство. У наш час під цю категорію підпадають буддисти, індуїсти та багато інших ідолопоклонників. Мушріки не мають права укладати угоду про підлеглість, вони мусять прийняти іслам під загрозою смерті.

Іслам також виокремлює людей, котрі не належать до жодної з релігій чи віросповідань (атеїстів). При цьому у Корані згадується про кафірів та джахілів. Перша назва (Kaafir) застосовна щодо людей, котрі свідомо відкинули іслам, дізнавшись про нього із правдивих, достовірних джерел. Джахілами (Jaahil), за Кораном, називають людей неосвічених, котрі нічого не знають про ісламські вчення і, через різні обставини, не мали можливості прийняти чи відхилити іслам.

За ісламською доктриною, визнання Єдиного Бога (монотеїзм) становить важливу передумову мирного співіснування мусульман і немусульман, оскільки таухід (єдинобожжя), представлений догматом „Немає Бога, окрім Аллаха, і Мухаммед – пророк Аллаха”, є першим „стовпом” ісламу, основою ісламської релігії. У випадку невизнання немусульманською державою даного принципу вона не може претендувати

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ВПЛИВУ ІСЛАМУ...

157

на рівноправність, оскільки це свідчить про недостатній рівень її цивілізаційного розвитку.

Мирний характер ісламської доктрини щодо немусульманського світу часто ілюструється віршем 53 сури „Трапеза” (Пер. з рос. авт.): „А якщо б забажав Аллах, то Він зробив би вас єдиним народом, але ... щоб випробувати вас у тому, що Він дарував вам. Намагайтеся ж випередити один одного у добрих справах! До Аллаха – повернення вас всіх, і Він повідомить вам те, про що ви різноголосили!” [5]. Водночас, ставлення ісламу до міжнародного співтовариства є активним, оскільки поширення і захист ісламських цінностей становить релігійний обов’язок ісламської держави: починаючи від кожного окремо взятого мусульманина, – всі, хто належить до умми, повинні боротися за розширення зони ісламу. На відміну від християнства, в ісламі функції професійних місіонерів покладено на всіх, без винятку, мусульман. І тому, де б не перебувала особа, що сповідує іслам, - священним обов’язком її є «просвітництво невірних».

Саме дискусія щодо форми боротьби за поширення ісламу (мирна чи насильницька) є каменем спотикання у одвічній суперечці радикалів (екстремістів) та представників поміркованих течій ісламу. Прихильники мирних засобів розповсюдження ісламу посилаються на аят 125 сури „Бджоли” (Пер. з рос. авт.): „Клич до шляху Господа з мудрістю та добрим звіщенням ... ! Воістину, Господь твій – Він краще знає тих, хто збився з Його дороги, і краще знає тих, хто йде прямо”, а також аят 256 із сури «Корова»: «Немає примусу в релігії. Ясно відокремився прямий шлях від хибного. Хто не вірить в ідолопоклонство і вірує в Аллаха, той вхопився за надійну опору, котра не може бути зруйнована. Воістину Аллах – той, хто чує і знає” [5]. І навпаки – ісламські екстремісти виступають за ліквідацію будь-якої влади, що перебуває у конфлікті з Аллахом чи його Пророком, а також будь-яких політичних, економічних, соціальних, культурних впливів західної цивілізації, котрі проникли до Світу Ісламу. У цьому відношенні варто процитувати аят 27 сури „Сімейство Імрана” (Пер. з рос. авт.): „Нехай віруючі не знаються близько з невірними...” А також: „О ви, що увірували! Боріться з тими з невірних, що є вам близькі. І нехай вони побачать вашу суворість” (Сура 9 „Покарання”, 124); „Мухаммед – посланець Аллаха, і ті, хто з ним, - жорстокі проти невірних, милостиві поміж собою” (Сура 48 „Перемога”, 29) [5].

Суперечливим є також трактування джихаду як основи ісламського концептуального розуміння відносин із немусульманським світом. На початковому етапі становлення ісламу дане поняття охоплювало боротьбу за поширення та оборону ісламу. Жага, наполегливість у битві з іновірцями (арабською – джихад) тлумачилась як „війна за віру”. Однак, як зазначає російський дослідник Н. В. Жданов: „Джихад, у широкому розумінні, не обов’язково означає війну чи битву, оскільки зусилля на шляху Аллаха можуть здійснюватися як мирними засобами, так і за допомогою сили” [2, с. 77]. У даний термін вкладають діяльність, спрямовану на спасіння душі, що „включає намагання вести праведне життя, зробити суспільство більш моральним та справедливим і розповсюджувати іслам через проповідування, навчання або збройну боротьбу („серцем, язиком, руками і мечем”)” [1, с.43]. Мусульманське право передбачає, що обов’язком мусульман є ведення війни з політеїстами (мушріками), віровідступниками та «людьми писання», якщо вони чинять спротив мусульманському правлінню, а також проти тих, хто наступає на мусульманську територію з ворожими намірами. Померти в бою є найвищим проявом вірності Богові та вірі, що винагороджується раєм.

Таким чином, визнання існування світового співтовариства, поділу світу, мирні наміри ісламської доктрини і священний обов’язок розповсюджувати іслам суперечать один одному як у теорії, так і політичній практиці. Це дало змогу вченим і політикам Заходу говорити про „ісламську загрозу” і розглядати іслам через призму релігійного екстремізму і тероризму. Справедливо зазначає відомий юрист Маджид Каддурі: „Історичний досвід ісламу і християнства вказує на те, що поєднання релігії чи будь-якої іншої ідеологічної форми з міжнародною поведінкою держави призводить до зросту напруги і не сприяє зміцненню миру поміж націями” (цит. за [2, с. 44]). Слід зауважити,

158	Наталія Балицька

що подальше вивчення і ретельне дослідження ісламу є надзвичайно важливим з метою запобігання створення хибних стереотипів і зросту нетерпимості та ксенофобії серед людей різної культурно-цивілізаційної приналежності.

_________

1.Еспозіто Джон Ісламська загроза. Міф чи реальність? / Переклад з англійської І. Саповського. – Львів: Кальварія, 2004. – 336 с.

2.Жданов Н.В. Исламская концепция миропорядка. – М.: Междунар. Отношения, 2003.

–568 с.

3.“Исламский фактор” в международных отношениях в Азии (70-е – первая половина 80-х годов). Сборник статей. – М.: «Наука», 1987. – 192 с.

4.Климович Л.И. Ислам (очерки). – Москва: Издательство Академии наук СССР, 1962.

–288 с.

5.Коран. / Перевод Крачковского И.Ю. – Москва: «Маджесс», 1990. – 368 с.

6.Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право. – К.: Віл бор., 1997. – 256 с.

7.Степанянц М. Т. Мусульманские концепции в философии и политике (XIX – XX

вв.). – М.: «Наука», 1982. – 249 с.

8.Habib Siddiqui Islam and the West: The Need for a Bilateral Talk. // http://www.aljazeerah.info/Opinion%20editorials/2004%20opinions/June/30o/Violence%2 0in%20Islam%20By%20M.%20Amir%20Ali.htm.

9.M. Amir Ali Violence in Islam? //http://www.aljazeerah.info/Islam/Islamic%20subjects/2004%20subjects/December/Islam %20and%20the%20West%20The%20Need%20for%20a%20Bilateral%20Talk%20By%2 0Habib%20Siddiqui.htm.

10.http://www.adherents.com/Religions_By_Adherents/html

CONCEPTUAL BASIS OF ISLAMIC IMPACT

ON INTERNATIONAL POLITICS

Nataliya Balytska

Ivan Franko National University of Lviv

vul. Universitetska 1, Lviv 79000, Ukraine, tel. [phone]

The article reveals the analysis of Islamic factor in the foreign policy of the countries, defines the influence of Islam on the international politics, focuses on the Islamic vision of international relations.

Key words: Islam, Islamic factor, monotheism, Ummah, Muslim countries, jihad.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН–ТУ	VISNYK LVIV UNIV
Серія Міжнародні відносини	Ser. Mizhnarodni Vidnosyny
2005. Вип. 15. C. 159-159	2005. № 15. P. 159-159

УДК 338.48

МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОДІЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ТУРИЗМУ З ІНШИМИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМИ ПОЛІТИКАМИ ЄС

Оксана Краєвська

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська 1, м. Львів 79000, Україна, тел. [phone], [e-mail]

Висвітлюються механізми взаємодії політики у сфері туризму із транспортною, екологічною та культурною політиками ЄС. Аналізуються діючі програми, спрямовані на поліпшення цієї взаємодії.

Ключові слова: ЄС, політика у сфері туризму, Відділ туризму Генерального управління з питань підприємництва Європейської Комісії, транспортна політика, екологічна політики, культурна політика.

Європейський Союз є складним, багатогранним утворенням, яке поєднує різноманітні сфери соціально-економічного життя країн-членів через спільну політику ЄС.

Політика ЄС у сфері туризму належить до першої колони ЄС, яка слугує своєрідним каркасом процесу інтеграції, за своїми властивостями є „наднаціональним” феноменом і ґрунтується на принципі субсидіарності. Щодо інституційного забезпечення, то політика ЄС у сфері туризму належить до компетенції Відділу туризму Генерального директорату з питань підприємництва Європейської Комісії, який координує діяльність, розробляє заходи з реалізації цілей даної політики з урахуванням інших політик та співпрацює з іншими відділами та директоратами щодо конкретних дій та положень.

Упропонованій статті розглянемо взаємодію політики у сфері туризму з іншими політиками ЄС, зокрема транспортної, екологічної та культурної.

Транспортна політика і туризм. Зв'язки між транспортом і туризмом мають надзвичайно важливе значення, адже подолання простору – одна з найважливіших передумов туристичної подорожі, а послуги перевезення – постійний компонент у структурі туристичної справи.

Спільна транспортна політика впливає на розвиток туризму як у питаннях інфраструктури різних транспортних засобів (автомобільний, залізничний, морський і повітряний транспорт), транс’європейських мереж і відкриття ринків, так і щодо безпеки, захисту пасажирів і перевезень. Зростання туристичного руху тісно пов’язане з транспортом, а поліпшення транспортного обслуговування істотно впливає на тривалий успіх індустрії туризму в багатьох регіонах. Тому ЄС приділяє велику увагу розвитку транспорту. Крім того, транспорт – це одна зі сфер політики ЄС, пов'язаних з виконанням вимог щодо захисту навколишнього середовища й удосконалення якості обслуговування.

Умежах співпраці двох політик ЄС розробляє та реалізує низку програм і проектів, серед яких проект ARTIST, схвалений 1998 р., фінансується програмою досліджень і технологічного розвитку у сфері транспорту. Це перший науково-дослідний проект Співтовариства, що поєднує транспорт і туризм. Його основним завданням є опис мобільності туризму в Європі і кількох європейських містах, а також проведення занять для керівників транспортного сектору щодо управління туристичними потоками. Враховуючи темпи зростання міського туризму протягом останніх десятиліть, проект

© Оксана Краєвська, 2005

160	Оксана Краєвська

ARTIST аналізує динаміку мобільності туристів в містах з великими туристичними потоками загалом, в межах ЄС і вибраних країнах-членах. На підставі отриманих відомостей виробляються практичні рекомендації щодо удосконалення галузі.

Проект GALILEO – це європейська супутникова система навігації і розташування, яка дасть змогу її користувачам точно визначити місце розташування певного об’єкта в просторі в будь-який момент часу [2]. Ця система використовується як для радіонавігації в індивідуальних автомобілях і безпеки транспорту, так і для різних видів комерційної діяльності. GALILEO пропонує багато цікавих можливостей для індустрії туризму. До 2008 р. цей проект повинен надавати свої послуги в усьому світі.

Відповідно до нової стратегії щодо проведення спільної транспортної політики ЄС Комісія при прийнятті у вересні 2001 р. Білої Книги про спільну транспортну політику ЄС до 2010 р. підкреслила основні такі основні завдання по забезпеченню зрівноваженого розвитку туризму [9]:

1.розвиток основної інфраструктури, сприяння кращій інтеграції транспортної системи і збалансування використання транспортних засобів, особливо в піковий період;

2.адекватний захист туристів як громадян і споживачів, дотримання юридичної, технічної й експлуатаційної безпеки:

-захист прав пасажирів відповідно до чинних законів Співтовариства й проведення за ініціативою Комісії інформаційної кампанії щодо цих прав;

-створення за підтримки Комісії і добровільне дотримання авіалініями кодексу з метою поліпшення якості обслуговування пасажирів;

-запровадження технічних і експлуатаційних стандартів для всіх пасажирських суден, що обслуговують європейські порти;

-створення високоякісної дорожньо-транспортної системи (наприклад, навчання професійних водіїв).

Біла Книга про спільну транспортну політику ЄС має на меті покращення якості і ефективності транспорту в Європі. Запропонована стратегія і заходи створені для подолання залежності розвитку транспорту від економічного зростання для того, щоб зменшити перевантаження і негативний вплив на навколишнє середовище, і водночас підтримувати економічну конкурентоспроможність ЄС. Безпека доріг, мобільність, дотримання прав пасажирів, покращення якості транспортних послуг і відповідна інфраструктура мають велике значення для туризму. Усунення технічних та інституційних транспортних бар’єрів між країнами - членами ЄС і створення спільного транспортного ринку позитивно впливатиме на розвиток туристичних перевезень.

Екологічна політика та туризм. Впровадження концепції сталого розвитку та інтеграція екологічних міркувань у спільну політику ЄС в галузі туризму стало основним завдання Відділу туризму на сучасному етапі.

Навколишнє середовище і його захист – це надзвичайно важливе питання, традиційно пов'язане зі сталим розвитком, якістю і конкурентоспроможністю. Цілком зрозуміло, що промисловість, туристи і природні ресурси перебувають у тісній взаємозалежності. Стратегічне й інтегроване планування на відповідних рівнях разом з використанням технічних "інструментів" для вирішення специфічних проблем може зробити важливий внесок у сталий і збалансований розвиток туризму.

Більшість сучасних організацій, установ і підприємств, які займаються туристичною діяльністю, усвідомлюють важливість охорони природи, підтримання зрівноваженого розвитку туризму в різних регіонах. Однак для розвитку екотуризму самої лише ініціативи туристичних організацій недостатньо, потрібна ще й конкретна діяльність на міжнародному, національному та місцевому рівнях.

У квітні 1995 р. Комісія розробила Зелену Книгу, в якій широко обговорюється значення заходів ЄС у туристичній галузі, актуальні питання, пов’язані з навколишнім середовищем. Відзначається необхідність узгодження дій у трьох пов'язаних між собою