История Украины / история / первісна

Первісна доба

Найдавніше поселення – с.Королеве на Закарпатті (бл. 1 млн. років тому)

Розселення прадавніх людей відбувалося південно-західними та західними шляхами.

Первісна доба характеризується наявністю колективної власності, колективного виробництва та споживання.

Первісне суспільство не мало класів і держави.

Існувало дві форми суспільно-економічних відносин – спочатку первісне людське стадо, а з часом – родова община і плем’я.

Первісна організація життя людей існувала на півдні України до І тис. р. до н.е., іншій її території – до поч. н.е.

Археологічна періодизація створена, виходячи із домінуючої ролі того чи іншого матеріалу при виготовленні знарядь праці.

Палеоліт (1 млн. – Х тис. до н.е.)

• відомо в Україні понад 1 тис. поселень палеоліту;

• на зміну первісному стаду прийшла родова община, відбулася племінна організація суспільства;

• родинні зв’язки велися по материнській лінії (матріархат);

• почало зароджуватися мистецтво, первісні релігії: фетишизм, тотемізм, магія, анімізм (anima – душа, animus – дух (лат.) – віра в існування душ і духів, обов’язковий елемент будь-якої релігії.

На еволюцію людини, її занять, знарядь праці вплинуло велике обледеніння з різким похолоданням клімату.

Мезоліт (9 тис. – 6 тис. до н.е.)

• мезолітичні пам‘ятки по всій території України;

• відбулося танення льодовика і утворення сучасних природно-кліматичних умов;

• крім мисливства, одним з основних занять стає рибальство, починає розвиватись тваринництво і рослинництво.

Неоліт (6 – 4 тис. до н.е.)

• відбувся перехід від привласненого до відтворного, продуктивного господарювання – землеробства і скотарства. Цей процес отримав назву «неолітичної революції»;

• завершилося формування техніки обробки каменю: пиляння, шліфування, свердління;

• з’явились перші штучні матеріали, створені людиною, - обпалена глина (кераміка) та тканина;

• глиняний посуд швидко набував поширення, його форми та орнамент на різних територіях мали свої особливості. За такими знахідками археологи визначають кордони і час існування окремих археологічних культур.

В Україні виділено понад 10 неолітичних археологічних культур. Їх можна поділити на мисливсько-рибальські (в лісовій зоні) та землеробсько-скотарські (в степовій зоні), що свідчить про нерівномірність розвитку неолітичного суспільства.

Енеоліт (4-3 тис. до н.е.)

• у 4 тис. до н.е. люди освоїли перший метал – мідь;

• намітився перехід від мотичного до орного землеробства.

Наймогутнішою культурою була Трипільська (5400 – 2750 рр. до н.е.) – одна з перших землеробських культур Європи. Основне заняття – орне землеробство (ячмінь, просо, пшениця і садово-городні).

Вперше на території України почали виготовляти вироби з міді. Виробляли глиняний посуд білого, чорного, червоного і жовтого кольорів з орнаментом і пласким дном. Орнамент глиняних виробів містить багату інформацію про духовний світ трипільців.

Протоміста площею 50 - 450 га (Уманщина). Квартальна забудова дво-триповерховими будинками. Населення міст сягало 50 тис. осіб.

Високого рівня досягла духовна культура: існувала писемність – буквенно-звуковий алфавіт, який є одним з найдавніших у світі.

Трипільська культура була складовою частиною великої Трипільсько-Кукутенської спільноти, що займала переважно територію Румунії, Молдови, Правобережної України.

Більшість дослідників відносять трипільців до середземноморського антропологічного типу, вони своєрідно поєднали представників суспільств кількох антропологічних та мовних груп Європи.

Стосовно раптового зникнення висловлюються різні гіпотези: експансія кочовиків, похолодання клімату.

Бронзовий вік (ІІ тис. – І тис. до н.е.)

• бронза – перший метал, штучно створений людиною, її використання сприяло зростанню продуктивності праці;

• відбувся перший суспільний поділ праці: відокремлення скотарства від землеробства;

• обмін набув постійного характеру;

• на зміну родовій общині прийшла сусідська (територіальна), почала проявлятися майнова диференціація;

• в суспільстві утвердилися патріархальні родові відносини;

• на території України в епоху бронзи існувало близько 20 археологічних культур: ямна, катакомбна, тшинецько-комарівська, шнурової та багатоваликової кераміки.

Залізний вік (з І тис. до н.е.)

• використання заліза призвело до різкого зростання продуктивності праці, вперше людина отримала можливість створювати додатковий продукт понад прожиткового мінімуму;

• відбувся другий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від сільського господарства.

Додатковий продукт став економічною передумовою зародження нових станово-класових відносин.

На території України початок залізної доби пов’язаний з кіммерійською культурою (9 ст. до н.е.) та з ранніми слов’янськими культурами (поч. н.е.).

Походження слов’ян

Слов’яни є автохтонним населенням Європи індоєвропейського походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі й Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі й слов’янам.

Як окрема етнічна спільність слов’яни сформувались на початок нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов’ян із венедами. Перші письмові згадки про венедів зустрічаються у римських авторів І-ІІ ст. н.е. – Плінія, Тацита, Птоломея. На думку більшості вчених, батьківщина слов’ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли.

Звідси, в ІІ – VІІ ст. н.е. – в період Великого переселення народів – слов’яни широко розселилися у всіх напрямках. В результаті слов’янський етнос розпався на три гілки: західних, південних і східних слов’ян. Останні розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).

Західні слов’яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.

Південні – болгарам, сербам, хорватам, словенцям, боснійцям, македонцям, чорногорцям.

Східні – українцям, росіянам, білорусам.

З 4 ст. н.е. за готським істориком Йорданом і візантійським Прокопієм Кесарійським між Дніпром і Дністром розселилося міжплемінне об’єднання антів, що добре досліджене (більше 2 тис. поселень). Йордан: остроготи Вінітара, перемігши антів, розіп’яло їхнього царя Божа та 70 старійшин, але від остаточної поразки антів врятував Баламбер – вождь гунів, який вбив Вінітара, тобто анти – союзники гунів. Востаннє про антів йшлося у візантійських істориків Феофілакта Симокатти та Феофана Сповідника, які під 602 повідомляють про розгром антів (союзників візантійців) військовими підрозділами аварів на чолі з Апсихом.

Археологічним еквівалентом антів вважається людність, яка створила пеньківську культуру. Соціальній верхівці антів (дружинникам) належали багаті поховання (пальчасті фібули, браслети, скроневі кільця, підвіски).