История Украины / история / ВКЛ
.docГалицько-Волинське князівство (1199 – 1340)
З розпадом Київської Русі над Дністром виникло Галицьке князівство (кін. ХІ ст.), а над Бугом – Волинське (сер. ХІІ ст.) з центром у м.Володимирі.
Зміцнення Галичини відбулося за князя Володимирка (1141 – 1153) та його сина Ярослава Осмомисла (1153 – 1187), який приєднав землі в пониззі Дунаю, зміцнив союз з Угорщиною шлюбом своєї доньки з королем Стефаном, вів боротьбу з половцями, будував укріплені міста.
Волинський князь Роман Мстиславович (1170 – 1205) у 1199 р. приєднав до своїх володінь Галицьке князівство, заснувавши Галицько-Волинську державу. У 1202 р. Роман приєднав Київські землі, вів успішну боротьбу з половцями, польськими і угорськими князями, непокірним боярством, яке було величезною соціально-політичною силою, особливо в Галичині.
У 1205 р. бояри повстали проти вдови Романа Анни та їх синів Данила (1201 – 1264) і Василька (1203 – 1271), держава розпалася на удільні князівства. Лише у 1238 р. Данило зміг утвердитися на галицькому столі, протиставивши боярству підтримку городян. Г-В кн.-во було відновлене, однак його стабілізації завадив Батиїв погром 1241 р., хоча у 1239 р. Данило знову приєднав до своїх володінь Київські землі.
У вирішальній Ярославській битві 1245 р. Данило розгромив війська угорських та польських государів і галицьких бояр, завершивши боротьбу за відновлення єдності Г-В к. Заснував Львів (1256), фортеці Кременець і Холм.
Романовичі прагнули створити антимонгольську коаліцію, успішно воювали з монгольським полководцем Куремсою у 1252 – 58 рр. Прагнучи одержати допомогу від Заходу, вступив у переговори із папською курією (загальна назва центр. урядових установ, якими послуговується Папа в управлінні Римо-кат.церквою) і в 1253 р. прийняв королівську корону в Дорогочині від Папи Інокентія IV, котрий декларував хрестовий похід проти монголо-татар. Похід не відбувся і Данило не впустив до свого кн-ва католицьких місіонерів, після чого відносини з курією обірвалися.
Данило мав великий авторитет на Русі та в Європі. Він барв участь у війні за австрійський престол 1252 – 53 рр., посадивши у Відні свого сина Романа, здійснював успішні походи на Чехію і Польщу, Литву і землю ятвягів. В 1258 р. з орди на місце Куремси прислали Бурундая із величезним військком, Данилові прийшлося підкоритися й зруйнувати укріплення майже всіх галицьких і волинських міст.
Після смерті Данила Г-В к. було поділено між його синами (Шварно до 1269, Лев І до 1301; син Лева І Юрій І (1301 – 1308); сини Юрія І Андрій та Лев ІІ (1308 – 1323) і братом Васильком Романовичем, який формально називався великим князем, але фактично княжив у Володимирі й володів лише частиною Волинської землі.
Праонуки Данила Андрій та Лев ІІ (1308 – 1323) закріпили політичні стосунки з Литвою династичним шлюбом доньки Андрія та Любарта – сина вкл. Гедиміна (1316 – 1341). Цей шлюб виявився однією з передумов литовського панування в українських землях. Останнім г-в князем став Юрій ІІ Болеслав (1325 – 1340): мати – сестра Лева ІІ та Андрія, батько – польський князь Тройдент. Здійснював прозахідну політику: сприяв переселенню німців і поляків в українські землі, лояльно ставився до поширення католицтва.
Г-В к-во опинилося в складі ВКЛ. Польський король Казимир Великий захопив у 1349 р. частину Галичини. Угорщина володіла Галичиною з 1370 по 1386 р.
Українські землі в складі ВКЛ
Литовське к-во утворилося у 13 ст. В 14 ст. за князя Гедимінаса (1316 – 1341), його 4-го сина Ольгерда (1345 – 1377) та 7-го Любарта (? – 1348) Литва здобула більшу частину білорус., укр. (назва «Україна» вперше з’являється в Київському літописі по відношенню до Переяславщини) та частину рос. земель. Утворилось ВКЛ, у складі якого руські землі становили 90% території, бо населення віддавало перевагу Литві перед Ордою і в більшості випадків місцеві князі добровільно визнавали владу ВКЛ (київ. князь Федір у 1362 владу Ольгерда). «Мирне приєднання», «тиха експансія».
Литовські князі майже не втручалися в життя українських земель. «Старого не змінюємо, а нового не запроваджуємо» - принцип їх правління.
ВКЛ не змінило адм.-територ. устрою українських земель. На чолі удільних князівств замість Рюриковичів були поставлені переважно Гедиміновичі – сини і племінники Ольгерда: старший Володимир вокняжився на Київщині й Преяславщині, 5-й син Корибут-Дмитро – на Черніговщині й Новгород-Сіверщині, Патрикій Наримунтович – на Стародубщині, Юрій, Олександр, Федір і Костянтин – на Поділлі.
У невеликих князівствах влада належала укр. князям, які перебували у васальній залежності від в.к.л., несли військову службу, сплачували данину. Удільні к-ва являли собою справжні автономні утворення.
ВКЛ потрапило під великий культурний вплив слов’янських підданих: князі прийняли православну віру, вживали староруську мову, складали закони на основі «Руської правди», литовські роди зливалися з руською знаттю. Уряд ВКЛ не перешкоджав місцевому населенню у збереженні національних особливостей. У зв’язку з цим О.Єфіменко, В.Антонович, М.Брайчевський називають ВКЛ литовсько-руським.
Київські князі литовського походження, спираючись на руську знать, прагнули до утвердження автономії своїх володінь: мали титул «з Божої ласки князів Київських», карбували власну монету, вдавалися до самостійних зовнішньополітичних акцій. Це відкрило перспективи виходу князівств з-під влади литовського центру. Уряд ВКЛ взяв курс на ліквідацію удільних князівств, вони перетворювалися на звичайні провінції (воєводства) на чолі з намісниками, які призначалися в.к.л. 1452 – Волинське; 1471 – Київське.
В об’єднанні ВКЛ та Польщі виділяють 2 основних етапи:
1. Кревська унія 1385 р. Шлюб 3-го сина Ольгерда Ягайла (1348 – 1434, в.к.л. 1377-92, к.п. 1386 – 1434) з Ядвігою. ВКЛ приймало католицизм, військові сили об’єднувались, однак влада у ВКЛ безпосередньо належала князю Вітовту (1392 – 1430), який за умовами Віленської унії визнана залежність ВКЛ від Польщі, а після перемоги у Грюнвальдській битві 15 липня 1410 р. підписав Городельську унію 1413 р., за якою ВКЛ визнавалося незалежною державою, хоча обрання в.к.л. затверджувалось польським королем.
6-й син Ольгерда Свидригайло ( 1355 – 1452) був в.к.л. 1430 – 1432, спираючись на українську знать повів боротьбу проти посилення Польщі – «Велике кн-во Руське» програв у 1435 р. битву під Вількомиром. Феодали-католики: в.к.л. Сигізмунд Кейстутович (1432 – 1440).
Казимир IV Ягайлович в 13 років був обраний в.к.л. 1440 – 92, а в 20 років – королем польським 1447 – 92. Персональна унія.
2. Люблінська унія 1569 р. Лівонська війна ВКЛ з Моск. ц. (1558 – 1583).
Річ Посполита єдині: король, сейм, грошова система, закони, католицизм як держ. релігія. ВКЛ статус автономії, а всі укр. землі під владу Польщі.
- не забезпечили окремий статус в політ. та соц.-правовій системі;
- нові форми соціального та правового життя: принципи корпоративної організації суспільства, шляхетської демократії, міського самоврядування;
- полонізація укр. шляхти;
- втягнення до міжнародної системи економіч життя призвело до остаточного закріпачення селян, втрати права переходу (фільварок – хутір, ферма);
- православним заборонялось займати вищі держ. посади, брати участь у самоуправлінні; платили більші податки, обмеження в ремеслах і торгівлі;
- польська і латина – мови освіти, судочинства, діловодства.
1596 р. Брестська унія (ГКЦ). Уніатська церква зберігала слов’янську мову та православні обряди, але визнавала догмати католиків і переходила під владу Папи. Існування православ’я було заборонено до 1632 р.
Василь-Костянтин Острозький (1527 – 1608) – засновник Академії бл. 1576 р., Г.Смотрицький – перший ректор і братства – громадські організації міщан, створені для захисту православної пастви: Успенське у Львові (1585), Київське Богоявленське (1615), Луцьке Чеснохрестське (1617).
Ужгород, Мукачево, Хуст з пер. пол. 11 ст. (остаточно в сер. 13 ст.)Угорщина
П.Буковина: Шипинська земля, сер. 14 ст. – Угорщина, 1359 – Молдав кн, кін. 18 ст Австрія; Іван ІІІ 1500-03 війна з ВКЛ захопив Чернігово-Сіверщину