История Украины / история / ВигДорош

1657 – 1776 рр.

Виговський Іван Остапович (? – 27(17).03.1664) – син православного шляхтича, родовим маєтком якого був Вигов на Овруччині. Ймовірно, закінчив Київську братську школу, володів лат., церковносл., рос. і польською мовами.

26 липня Чигиринська старшинська рада обрала генерального писаря ІВ гетьманом на термін, поки ЮХ не досягне повноліття. У жовтні козацька рада в Корсуні обрала його гетьманом ВЗ-го. Він взяв курс на підтримку інтересів старшини і шляхти, тому відбувся вибух опозиційного руху на чолі з полтавським полковником М.Пушкарем і кошовим отаманом запорожців Я.Барабашем. Гетьман, як і його супротивники, почав втягувати для розв’язання конфлікту царський уряд, який почав підтримувати М.Пушкаря.

У березні 1658 р. соціально-політична боротьба переросла в громадянську війну. Для боротьби з опозицією ІВ скористався допомогою Кримського ханства. Розгром 31 травня повстанського війська під Полтавою, смерть М.Пушкаря та жорстокі репресії проти населення Полтавського полку й старшини (всього загинуло понад 50 тисяч осіб) не привели до припинення боротьби. Вперше в історії У. татари залучались не для захисту від зовнішньої небезпеки, а для боротьби із старшинською опозицією і повсталим народом! Союз із крим. ханом викликав обурення у населення.

Опозиція звернулася по допомогу до Росії, яка почала готувати військо до наступу. В умовах загрози початку воєнних дій з Росією ІВ 16(06) вересня 1658 р. уклав Гадяцький договір з РП, який істотно обмежував внутрішній суверенітет У. Ним передбачалося:

- повернення Укр. коз. держави (у складі 3 воєводств: Київ., Чернігів. і Брацлав.) до складу оновленої РП на правах федеративної її частини –Великого кн.-ва Руського (ВКР);

- державне життя у ВКР облаштовувалося на зразок норм і порядків, що діяли у ВКЛ;

- король гарантував амністію всім учасникам війни з РП;

- ВЗ-ке отримувало підтвердження старих привілеїв, дозвіл на куріння горілки і заведення шинків та право гетьманського суду;

- реєстр складав 60 тисяч;

- за поданням гетьмана щороку 100 козаків із кожного полку мали отримувати нобілітацію (шляхетський титул);

- унія 1596 р. ліквідовувалась, захоплене раніше унійцями церковне майно, культові споруди повертались правосл. церкві;

- правосл. київ. митрополит, 4 єпископи отримували місця в сенаті РП;

- правосл. міщанам гарантувалася рівність у правах із католицькими;

- Києво-Мог. колегіум вперше отримував статус вищого навчального закладу та права, рівні з правами Краківської академії;

- передбачалося заснування на території РП ще однієї православної академії, а також відкриття середніх навчальних закладів і друкарень;

- вільне повернення в У. польських землевласників, яким, однак, заборонялося переобтяжувати своїх підданих.

До ратифікованого сеймом РП у травні 1659 р. тексту договору не увійшли положення про ліквідацію унії на всій території держави, повернення майна православній церкві, реєстр – 30 тисяч.

Війна з Росією розпочалася навесні наступом 150-тисячної армії. В червні 1659 р. ІВ за воєнної допомоги турецького султана Мегмеда 4 вщент розгромив російську армію поблизу м.Конотоп, але розгорнувся анти гетьманський рух на чолі з І.Богуном, П.Дорошенком, І.Іскрою, І.Сірко. У вересні 1659 р. змушений був зректися булави на користь ЮХ.

Жив у Дубно, Барі, Львові. Восени 1663 р. очолив старшинське угрупування, яке розпочало підготовку до усунення з гетьманства П.Тетері з тим, щоб політично порвати з РП і домогтися возз’єднання ПБУ з ЛБУ у складі незалежної держави. Викритий у причетності до організації повстання, яке спалахнуло в лютому 1664 на ПБУ, ІВ був заарештований польським полковн С.Маховським і П.Тетерею, без суду і слідства розстріляний. ІВ став 1м гетьманом коз. держави, страченим за участь у боротьбі за її незалежність.

У вересні 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом ЮХ. 27(17) жовтня 1659 р. між гетьманським і царським урядами були підписані Переяславські статті, які:

- позбавляли укр. уряд права ведення самостійної зовнішньої політики;

- гетьман без дозволу царя не мав права посилати своїх послів за кордон або приймати іноземних, укладати міжнародні договори, оголошувати війну сусіднім державам або надавати їм військову допомогу;

- забороняли переобрання гетьмана за різні провини перед ВЗ-м (окрім «зради» цареві) без попереднього розслідування, проведеного російською стороною, а також відповідного наказу царя;

- гетьман позбавлявся права самостійно призначати й усувати з посад генеральну старшину та полковників;

- новобрана старшина зобов’язувлась складати присягу на вірність російському монархові;

- крім Києва, царські воєводи вводилися до Переяслава, Чернігова, Ніжина, Брацлава та Умані;

- козацькі залоги повинні були залишити територію Білорусі, населенню якої заборонялося іменуватися козаками;

- київська митрополія підпорядковувалась московському патріарху.

Переяславські статті переводили конфедеративні зв’язки України з Росією у форму федерації. Укр. держава втрачала самостійність і набувала статусу політичної автономії в складі Російської держави. Умови договору викликали обурення козацтва, тому ЮХ восени 1660 р. після невдалих військових операцій проти РП пішов на укладання угоди з польським урядом

У жовтні 1660 р. сторони підписали Слободищенський трактат, за яким Україна поверталася під владу РП на автономних засадах (умови Гадяцького договору без статті про утворення Руського князівства). Повернення до маєтків панів викликало масове невдоволення політикою ЮХ, який зробив спробу скласти булаву на Корсунські раді, але безуспішно. Після 2 невдалих спроб поширити свою владу на ЛБУ постригся в ченці під іменем Гедеона.

Замість ЮХ правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1663 – 1665). До кінця 1663 р. основні вогнища народного повстання були погашені, а територія ПБУ перетворена на згарища й руїни. Загинуло близько 100 – 120 тисяч осіб й десятки тисяч пішли в кримську неволю. В 1665 р. піднялася нова хвиля стихійної народної боротьби. Тетеря виїхав до Польщі, прихопивши клейноди й залишки архіву. Після короткої міжусобної боротьби зі Степаном Опарою у червні – серпні 1665 р. гетьманом став П.Дорошенко (1665 – 1676).

Після перемоги на ніжинській Чорній раді 1663 р. гетьманом ЛБУ став кошовий отаман ЗС Іван Мартинович Брюховецький (до 17(07).06.1668). Стративши головних суперників у передвиборній боротьбі – Якова Сомка (в квітні 1662 р. на старшинській раді у Козельці домігся проголошення себе «повним гетьманом», але був ним лише місяць, бо Москва не визнала законності цієї акції) і Василя Золотаренка, приборкавши опозицію, спрямував свою діяльність на зміцнення гетьманської влади в Україні, підпорядкування козацькій адміністрації міського населення, обмеження впливу ЗСічі на політичне життя гетьманату, впорядкування фінансової справи. Намагався підпорядкувати своєму впливові ПБУ.

Восени 1665 р. першим з гетьманів здійснив офіційний візит до Москви. Однак його результатом стало не зміцнення гетьманської влади, а її обмеження, зафіксоване у Московських статтях 21 (11) жовтня 1665 р.:

- до рук царських воєвод переходило безпосереднє управління військово-адм. і фінансово-госп. життям Укр (за винятком козацького стану);

- збільшувалася кількість рос. військ у Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині; їх утримання покладалося на укр. платників податків;

- рос. військові залоги на чолі з воєводами вводилися до Полтави, Кременчука, Новгорода-Сіверського, Остра, Канева та ін. міст, а також до Кодака у Вольностях Війська З-го низового;

- збирання податків з укр. населення (за винятком козаків) покладалось на царську адміністрацію; кошти залучались до царської скарбниці;

- УПЦ (Київська митрополія) мала бути підпорядкована московському патріархові. Це відбулось у 1685 – 86 з порушенням церковних канонів.

Спроба втілення у життя Московських статей (перепис 1666 р.) спричинили падіння авторитету ІБ. Протестуючи проти міжнародно-правового закріплення поділу укр. земель між РП і Росією, зафіксованого в положеннях Андрусівського договору 1667 р., ІБ в січні 1668 р. оголосив про розрив з Москвою та об’єднання з правобережною частиною Гетьманщини.

Андрусівське перемир’я 30(20) січня 1667 р. (під Смоленськом) – договір між Р-ю державою і РП про припинення війни 1654 – 67 рр. за право володіння У-ю. Укладений терміном на 13,5 р. всупереч укр.-рос. договорам:

• ЛБУ відходила до Росії, а ПБУ – до РП;

• Київ повинен був відійти до Польщі 1669 р.;

• ЗС потрапляла у спільне володіння обох держав.

Царський уряд зобов’язувався виплатити РП як компенсацію за втрачені шляхтою землі на ЛБУ 1 млн польських злотих (200 тисяч рублів).

Укладання А.д. викликало велике невдоволення серед усіх верств українців, проти нього рішуче виступали гетьманські уряди П.Дорошенка, ІБ, П.Суховієнка, а згодом і Д.Многогрішного, І.Самойловича, які протягом свого правління практично його не виконували.

17(07) червня 1668 р. поблизу Диканьки під час зустрічі військ ПБУ і ЛБУ та проведення спільної генерал. Ради ІБ загинув від рук лівобер козаків.

18 серпня 1665 генеральний осавул Петро Дорофійович Дорошенко (1627–09.11.1698) – м.Чигирин в сім’ї козака, навчався в К-Мог колегіумі, володів лат. і пол. мовами. У відносинах з Польщею домагався розширення автономії для коз. держави, але 9.12.1666 р. розгромив польське військо під м-ком Браїлів. Після укладання Анд.д. проводив політику зближення з Осм. імп. і Крим. х-м з метою отримання військово-політичної допомоги для возз’єднання етноукр. земель у межах незалежної держави. Восени 1667 р. здійснив похід у Галичину, який провалився внаслідок вторгнення запорожців під проводом І.Сірка в Крим. х-во.

Наприкінці травня 1668 р. ПД прибув на ЛБУ, де його 8 червня було обрано гетьманом возз’єднаної Укр. коз. держави. Оскільки уряди Рос., РП і Крим. х-ва виступили проти соборності коз. Укр. й провокували міжусобну боротьбу, корсунська старшинська рада в березні 1669 р. ухвалила прийняти турецьку протекцію. ПД довелося протягом 1668-69 вести жорстоку боротьбу з опозицією, очолюваною П.Суховієнком, М.Ханенком і ЮХ, яка закінчилася його перемогою восени 1669 р.

У внутр. політиці ПД проводив курс на зміцнення прерогатив гетьманської влади (виношував плани її перетворення у спадкоємну), всебічну підтримку козацького типу господарства, що ґрунтувалося на приватній власності на землю, недопущення відновлення дореволюційної моделі соціально-екон. відносин (вел. і серед. феодального землеволодіння, фільварково-панщ. г-ва й кріпацтва). В зовнішній політиці прагнув добитися зміцнення суверенітету держави та приєднання до неї всіх укр. земель.

У червні 1668 ПД призначив чернігівського полковника, генерального осавула Дем’яна Гнатовича Многогрішного (1621 – після 1701) «наказним сіверським гетьманом» і в такому званні ДМ вів боротьбу проти наступу рос. військ в Укр., боронив Седнів. У грудні 1668 на козацькій раді у м.Новгород-Сіверський ДМ був обраний «сіверським гетьманом», тобто гетьманом всієї ЛБУ, а 13(3) березня 1669 на раді у Глухові його обрання було підтверджене в присутності царського представника. Він прагнув відновити рос-укр союз за умовами 1654 р., але вдалося лише ліквідувати Московські статті 1665.

У результаті були укладені Глухівські статті 16 березня 1669, які передбачали обмежену автономію для ЛБУ у складі Рос. д-ви, зокрема її було позбавлено права на зовнішньополіт діяльність, була обумовлена присутність військ у Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові та Острі. Російським воєводам заборонялося втручатись у справи місцевого самоврядування судочинства, а їхні функції зводилися до суто військових. Зростала роль гетьмана в системі державного ладу в Україні. Вперше законодавчо закріплювалось право гетьманів утримувати 1 тисячу найманого війська.

ДМ посилив свій вплив на ЗС, прагнув включити Гомель до складу Гетьманщини, послав війська на придушення повстання у СЛУ сподвижника С.Разіна І.Дзиковського, вживав заходів до посилення гетьман. влади і свого роду насамперед. Домагався повернення з Сибіру засланців з України, надавав допомогу укр. правосл. церкві, освітнім закладам. Група старшин на чолі з генеральним суддею І.Самойловичем здійснила переворот в ніч на 13 березня 1672. ДМ був заарештований і відправлений із братом Василем до Москви, де їх обвинуватили у зраді й засудили на смерть, яку замінили засланням до Сибіру із сім’ями. Жили в Тобольську й Іркутську. Ув’язнили в Селенгінську (1684-88), але після падіння ІС визволили й записали в «дети боярские». Ніс прикордонну службу, в 1691-94 був фактично воєводою С-ка.

Окупація польською армією восени 1671 р. Брацлавщини призвела влітку 1672 р. до польсько-турецької війни. 8 липня на Батозькому полі ПД розгромив польське військо. Брав участь в облозі м.Кам’янець та Львів. Був невдоволений умовами турецько-польського Бучацького мирного договору від 8 жовтня 1672, за яким Подільське воєводство відходило до Осман. імперії; визнавалася влада ПД на Брацлавщині й Південній Київщині, з цих земель виводилися всі польські залоги. Польській сейм не ратифікував договір і обидві сторони продовжували перебувати в стані війни.

Воєнні дії між польськими, рос. і турецько-татар. Військами (особливо 1674-75) вщент спустошили ПБУ й позбавили ПД підтримки з боку населення. Потрапивши в критичне політичне становище, в умовах наступу лівобер і рос полків у вересні 1676 був змушений зректися булави на користь ІС. У березні 1677 на вимогу рос царя приїхав до Москви, 1677-78 перебував під арештом. 1679-82 обіймав посаду в’ятського воєводи. 1698 с.Ярополче.

Від воєнних дій, епідемій, захоплення в ясир, переселень втрати населення становили 65-70% усіх українців (до 3,5 млн від 5 млн мешканців укр. земель РП), а в ПБУ втрати досягли 85-90% жителів. Зазанли руйнувань майже всі міста У. В 1677 Порта кинула в У. 100000 армії, призначивши «князем малоросійської У» ЮХ (до 1681). 1678 2й похід на Чигирин 200000.