История Укр. Культуры / метод. прав. акробат / Метод. Прав_Іст.укр.культ..2012

ЕГОЦЕНТРИ́ ЗМ– 1) суб’єктивно-ідеалістичний філософський та етичний принцип, зза яким індивідуум, особистість вважається центром всесвіту; 2) ставлення до світу, що характеризується зосередженістю на своєму «я»; крайня форма прояву егоїзму.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛÍЗМ (лат. existentia – існування) – філософський і літератур-ний напрямок ХХ ст., згідно з яким предметом філософії є особиста доля вільного та відповідального індивідуума, який переживає почуття страху і безнадійності існування (К.Ясперс, Ж.-П.Сартр, А.Камю та ін.).

ЕКЛЕКТИ́ ЗМ(від гр. eklektikos – здатний вибирати) – поєднання художніх елементів різних стилів.

ЕКЛÉКТИКА – тенденція в мистецтвах до поєднання елементів, запозичених від різних епох і мистецьких середовищ; одна з основ академізму; характерна для різних епох, зокрема для другої пол. ХІХ ст.

ЕКСПРЕСІОНÍЗМ (фр.expressionnisme – виразність) – напрямок у літературі, малярстві, музиці, театрі та кіно у першій третині ХХ ст., найпоширеніший в Німеччині та Австрії після І Світової війни. Розвинувся як опозиція до імпресіонізму, естетизму, натуралізму; пошуки абсолютної та універсальної істини, ідей морального та суспільного призначення мистецтва; критика сучасної цивілізації, засудження мілітаризму; викривлення зовнішнього світу, використання динамічних контрастів, карикатури, гротеску.

ЕЛІТÁРНІСТЬ – властива гурту людей, які вирізняються чи мають привілеї порівняно з рештою суспільства з огляду наявності певних ознак чи матеріальних цінностей, що цінуються суспільством.

ЕТНОГЕНÉЗ (гр. ethnos “народ” + genesis “походження”) – походження народів. Етногенез містить як початкові етапи виникнення будь-якого народу, так і подальше формування його етнографічних, лінгвістичних і антропологічних особливостей.

ЕСКАПÍЗМ – прагнення особистості піти від дійсності у світ ілюзії, фантазій.

ЕСТЕТИ́ ЗМ– 1) пристрасть до ефектних зовнішніх форм у мистецтві і нехтування ідейним змістом; формалізм в естетиці; 2) схильність до краси, до чого-небудь естетичного.

ЕСТÉТИКА (гр. аisthētikos – те, що відноситься до чуттєвого сприйняття) – філософська дисципліна, яка визначається як: 1) наука про прекрасне, а також про почуття, з ним пов’язані; 2) теорія мистецтва.

ÉТИКА (гр. ēthos – звичай, характер) – філософська дисципліна, яка визначається як: 1) сукупність оцінок і моральних норм, прийнятих у певному епосі та спільності чи конкретна їх система, тобто моральність; 2) наука про моральність, яка встановлює правила моральної поведінки, а також бере на себе описання, аналіз і з’ясування дійсно існуючої моралі.

41

Ж

ЖИТІЄ́(ЖИТІЙНА ЛІТЕРАТУРА. ЖИТІЙНА ІКОНА) (гр.hagios - святий) – життя канонізованих церквою святих; жанр християнської літератури, в якому описується життя святих та аскетів, а також історія написання житій; християнські ікони, на яких зображені святі та історія їх земного життя, подана у клеймах.

З

ЗВОРÓТНЯ ПЕРСПЕКТИ́ ВА– умовна система прийомів побудови трьохмірного простору і об’ємних предметів, яка полягає в розподілі простору на самостійні зони, розплющені зображення на площині, у поєднуванні декількох точок зору і в збільшенні розмірів предметів по мірі їх віддалення від переднього плану. Паралельні лінії, які сходяться на горизонті в лінійній перспективі, тут розходяться. Виникла в пізньоантичному і середньовічному мистецтві (мініатюра, ікона, фреска, мозаїка) як у західноєвропейському, так і у візантійському колі країн. У ХХ ст. спостерігається у творчості символістів.

ЗООМОРФÍЗМ (гр. zoon “тварина” + morphē “форма”)– уявлення богів у вигляді тварин, що передувало, а іноді і супровідний антропоморфізму. Зооморфізм виник на ранніх стадіях людської свідомості і первісного мистецтва як прояв поклоніння тварині (об’єкту полювання або уявленому предку-тотему). Шанування бога у вигляді тварини або з його ознаками проявилося у давньому мистецтві Єгипту, Індії, Америки.

ЗОРОАСТРИ́ ЗМ– релігія давніх народів Середньої Азії і ряду країн Середнього і Близького Сходу, названа на ім’я пророка Заратуштри (Зороастра); для зороастризму характерні уявлення про боротьбу двох начал – добра і зла, вшанування вогню, заборона поховання небіжчиків (їх віддавали на розшматування хижим птахам і тваринам); віровчення викладене в „Авесті”.

І

ІДЕÁЛ (фр. idéal від гр. idea – ідея, поняття, уявлення) – досконалість, взірець, найвищі мета прагнень, важка для реалізації концепція, протиставляється дійсності як бажаний, але недосяжний стан.

ІДЕАЛІЗÁЦІЯ – наближення до ідеалу – метод художнього узагальнення, що полягає в обробці натурних спостережень шляхом наближення їх до ідеальних прообразів. Може бути навмисним і ненавмисним.

ІКÓНА (від гр. eikon – зображення, образ) – образ сакрального світу, який за допомогою оберненої перспективи відображає відношення горнього і дольнього світів. У християнстві – живописне, мозаїчне або рельєфне зображення, якому надають священного характеру. Культ ікони бере початок від ІІ ст., набув розвитку в Х ст. Найдавніші ікони, що збереглися до наших днів, належать до VI ст.

42

ІКОНОБÓРСТВО – релігійний рух проти вшанування ікон і релігійних фігур (Ісуса Христа): розвивався у Візантії в VІІ і ІХ ст. (під впливом юдаїзму й ісламу), засуджений 787 р. на Нікейському ІІ соборі; з’явився також на початку ХV ст. у Чехії (поширюваний гуситами) та в ХVІ ст. у протестантських країнах (Нідерланди).

ІКОНÓПИС – вид культового станкового живопису, виник на основі античної художньої культури. Іконописні твори виконувалися в техніці яєчної темпери та мозаїки. Провідною була Візантійська школа. Наприкінці ХІІІ ст. склалася Київська школа (“Печерська (Свенська) Богоматір”, 1288). З того часу відоме ім’я художника Алімпія Печерського. З ХІІ ст. відомі художні школи іконопису у ВолодимироСуздальському, Галицько-Волинському та ін. князівствах ("Устюзьке Благовіщення“, “Спас Нерукотворний”).

ІКОНОСТÁС (гр. eikonóstasis, від eikōn – образ + stasis – місце, де стоїть) – стіна, що відокремлює вівтар від нефа у православному храмі. Іконостас виник наприкінці XIVXV ст. з передвівтарної перегородки. Під впливом різних стилів (Відродження, бароко, класицизм) змінювались архітектурні рішення та декоративне оздоблення іконостасів. В Україні найбільш відомі іконостаси у церквах: Параскеви П’ятниці у Львові, Успенський у селі Великі Грибовичі Львівської обл., Святого Духа в м.Рогатині Івано-Франківської обл., Преображенській у селі Великі Сорочинці Полтавської обл., Софійському соборі та Андріївській церкві в Києві, Іллінській у Чернігові.

ІМІТÁЦІЯ (лат. imitatio) – 1) наслідування чого-н., кого-н., відтворення; 2) підробка; 3) повторення мелодії, яка пролунала в будь-якому голосі, іншими голосами в точному або неточному відтворенні, в інших різноманітних варіантах

ІНКРУСТÁЦІЯ – оздоблення поверхні предметів візерунками з інших дорогоцінних матеріалів (слонової кості, металів, перламутру і т.п.).

ІМПРЕСІОНÍЗМ (фр. impressionisme від impression – враження; рос. впечатление) –

художній світогляд, орієнтований на суб’єктивне відображення миттєвостей буття; напрям у мистецтві й літературі останньої трет. ХІХ – поч. ХХ ст. Провідною метою мистецтва імпресіонізм проголошував витончене відтворення суб’єктивних скороминучих вражень і спостережень, мінливих відчуттів і переживань художника. Імпресіонізм сформувався в пейзажному живописі у Франції (70-80 р. ХІХ ст.); художники-імпресіоністи збагатили живопис творчими досягненнями в зображенні мінливих станів природи, тонких відтінків світла, забарвлення предметів залежно від освітлення.

ІНТЕРМÉДІЯ (лат. intermedius – те, що знаходиться посередині) – музично-сценічна вставка комічного характеру між діями театральної вистави (часті в ХVІХVІІ ст.); одне з джерел опери; пізніше названа інтермецо.

ІСИХÁЗМ – (спокій, безмовність, відчуженість), містична течія у Візантії; у широкому смислі – етико-аскетичне вчення про шляхи до єднання людини з Богом через „очищення серця” сльозами і самозосередженням свідомості; містило систему психофізичного контролю, що мала деяку зовнішню схожість з методами йоги. Виник

43

у ІV-VІІ ст., відновився у к. ХІІ-ХІV ст. (Григорій Синаїт, Ніл Сорський). У вузькому смислі – вчення Григорія Палами.

К

КАНÓН (гр.kanōn – правило, мерило) – у християнстві: 1) правило віри та релігійної практики; 2) центральна частина богослужіння, звана також Євхаристійною Молитвою; 3) правні приписи кодексу канонічного права; також офіційне зібрання св. книг; у мистецтві: 1) сукупність твердо встановлених правил, що визначають норми іконографії, пропорцій, композицій, скульптури, рисунка, колориту для даного типу творів; також твір, що слугує нормативним взірцем; 2) система норм і правил, прийнятих у мистецтві у будь-який історичний період, у тому чи іншому творчому напрямку. Як термін вперше було вжито в V ст. грецьким скульптором Поліклетом – ідеальний взірець пропорцій людського тіла.

КАПÉЛА (КАПЛИ́ ЦЯ) (італ. cappella, рос. часовня) – в архітектурі – невелика католицька або англіканська споруда чи приміщення для молитов одного знатного сімейства, для зберігання реліквій, розміщення хористів та ін. Розташовувалися каплиці у храмах, у бокових нефах або навколо хору – “вінок капеля” в готичній архітектурі. Будувалися також каплиці, що стояли окремо (напр., Сикстинська капела).

КАПІТÉЛЬ (лат. capitelum, букв. – голівка) – верхня частина колони, пілястри або стовпа, на яку спирається балка або архітрав.

КАРТЕЗІÁНСТВО – філософське й природничонаукове вчення Декарта та його послідовників.

КАРТИ́ НА СВÍТУ – образ, виникаючий у людини, який визначає спосіб його взаємодії зі світом: у залежності від нього людина може відвести собі у цій взаємодії пасивну чи активну роль. Основними складниками образу світу є самовідчуття, простір і час, тобто картина світу – це певна система координат. Особистісна координата може бути виявлена через своє відчуття світу, передане у культурних реліктах, які дійшли до нас, у вигляді інших координат, передусім – у відчутті простору і часу. Особистість, простір і час неподільні. Вони впливають один на одного, взаємозмінюються, утворюючи єдину систему сприйняття світу.

КАТАКÓМБА (підземна гробниця) – підземні приміщення штучного або природного походження. Катакомби використовувалися в давнину для відправи релігійних обрядів та для поховання померлих. В Києво-Печерській лаврі збереглися споруди, подібні до катакомб.

КАТОЛИЦИ́ ЗМ– зміст вчення Католицької Церкви, сукупність прийнятих нею засад щодо віри, моральності, релігійного життя й функціонування Церкви; віровчення та віросповідання західної християнської церкви, яку очолює папа римський.

44

КÁФЕДРА (гр. kathédra, букв. – стілець, сидіння) – у християнській церкві підвищення, з якого промовляються проповіді. Кафедри прикрашалися різьбою, статуями, рельєфами.

КВАДРÁТ – один з основних геометричних міфологічних символів; графічне позначення упорядкування світу по чотирьох сторонах (схід, захід, південь, північ); разом із колом утворює мандалу; співвідноситься з цифрою 4 у міфології багатьох народів.

КІÓТ (від гр. kibotos – ящик) – 1) у православії – засклений ящик або шафа для ікон (божниця); 2) в ін. напрямах християнства – вітрина для розміщення предметів релігійного поклоніння.

КÍТЧ (від нім. жаргон. – “збирання вуличного сміття”, пізніше: “імітація унікальних художніх виробів”) – явища художньої культури, позначені еклектизмом, різностильовістю. Найчастіше – масова культура.

КЛАСИЦИ́ ЗМ(від лат. classicus – взірцевий; рос. образцовый) – художній світогляд, який моделює раціональний образ світу; один з основних напрямів у європейській літературі та мистецтві XVII-XVIII ст. Зразком для нього було класичне (давньогрецьке й давньоримське) мистецтво.

КЛЕЙНÓДИ – (коштовності): 1) з ХVІ ст. військові знаки та атрибути влади старшини запорізького козацтва; до них належали корогва (прапор), бунчук, булава та її різновиди (палиця й пірнач); литаври тощо; 2) шляхетський клейнод, елемент шляхетського герба, розміщений над короною або шоломом.

КЛИНÓПИС – спосіб письма, який полягав у вичавлюванні на глині комбінацій клиноподівних рисочок; виник у Шумері близько ІV тис. до н.е.

КОЛÁЖ (фр. collage – наклійка) – художня техніка і виконаний у ній твір; композиція з різних матеріалів і предметів (в т.ч. папір, газети, фотографії, пісок), наклеєних на основу, часто поєднана з графікою й живописом; запроваджений у 1912 р. Ж.Браком і П.Пікассо.

КÓЛО – найпоширеніший геометричний символ, у поєднанні з квадратом утворює мандалу. Коло – позначення космічного простору, його межі відокремлюють космос від хаосу; одночасно коло втілює нескінченність. В образотворчих символах коло – проекція космічної сфери, кулі, яйця світового, сонця.

КОМП’Ю́ ТЕРНА ГРÁФІКА – електронна графічна техніка, що отримала поширення в останній чверті ХХ ст.: зображення створюються на пульті комп’ютера, показуються в динаміці й статиці, у процесі набору його на екрані, і друкуються на принтері. Переваги – можливість бачити, як формується зображення на всіх етапах і необмежено здійснюється коректування.

КОНТРКУЛЬТУ́ РА– термін, запроваджений наприкінці 60-х ХХ ст., рух протесту в західних країнах, скерований проти визнаних цінностей і усталеного стилю життя,

45

мислення та сприйняття, заради таких вартостей, як свобода, спокій, безпосередність і спонтанність в міжлюдських стосунках, повернення до неспотвореної природи; контркультура виражалася не тільки в дискурсивній критиці, але й у глибоких, хоча значною мірою нетривких, змінах способу життя в певних колах молодіжного середовища (хіпі, бітники).

КОНСТРУКТИВÍЗМ (від лат. constructivus – необхідний для побудови, доцільний; рос. необходимый для сооружения, целесообразный) – напрям у мистецтві, архітектурі 20-30-х рр. ХХ ст. Художники – прихильники конструктивізму – під гаслом “конструювання довколишнього середовища” намагалися досягти простоти й підкресленої утилітарності предметних, часто абстрактних форм, що використовувалися на початку 20-х років у декоративно-ужитковому, театральнодекоративному мистецтві, книжковому оформленні та художньому конструюванні. Конструктивізм в архітектурі близький до функціоналізму та раціоналізму. Серед споруд конструктивізму в Україні: Держпром у Харкові, Будинок лікарів у Києві.

КОНЦЕПТУÁЛЬНЕ МИСТÉЦТВО – один із напрямів у мистецтві авангарду, що виникло у 1960-х р. Особливість полягає в принциповій відмові від втілення ідеї в матеріалі, тобто мистецтво зводиться виключно до феноменів свідомості; заперечує традиційні форми образності та художньої виразності як відволікаючі від сприйняття й розуміння пропонованої художником ідеї. Прихильники: Майкл Болдуїн, Горольд Харрел, Роберт Баррі та ін. У Рад.Союзі виникло як частина художнього андеґраунду, на противагу офіційному мистецтву.

КОРАБÉЛЬ – те саме, що й неф.

КОРДОЦЕНТРИ́ ЗМ– “філософія серця”, характерна, напр., для Г.Сковороди; визнання рівних можливостей розуму, інтуїції, емоційної сфери в процесі пізнання. Є однією з рис, притаманних українській ментальності, яка проявляється у сентиментальності, чутливості, схильності до замилування фольклором і яскравій обрядовості.

КÓСМОС – у міфологічній моделі світу – світобудова, протилежне хаосу. Структура космосу втілена світовим деревом, містить по вертикалі 3 основних зони – небо, землю і преісподню, по горизонталі – 4 сторони світу, втілені міфологічними персонажами. Уявлення про устрій космосу відповідали формам людського співжиття і культури – від міст і дому (мезокосм – уявлення про Єрусалим, Рим як центр всесвіту, про храми – домівку богів), до людини (мікрокосм – уявлення про створення космосу з тіла людини).

КОСМОЦЕНТРИ́ЗМ – неміфологічний світогляд, нова картина світу, центральним елементом якої було вчення про космос. Космос охоплює Землю, людину, небесні світила й сам небосхил. Він замкнений, має сферичну форму і в ньому відбувається постійний коловорот – все виникає, тече й змінюється. Не розіввавши ще до кінця з міфологією, богам і надриробнім силам відводилося другорядне, а то й третьорядне місце, намагаючись пізнати світ через космос. .

46

КТИ́ ТОР(гр.ktitōr, букв. – засновник, фундатор) – 1) особа, на кошти якої побудовано або прикрашено (фресками, іконами, предметами ужиткового мистецтва) православний храм. Зображення ктитора (іноді портретні), часто з моделлю забудови в руках були поширені і середньовічному мистецтві Візантії, Русі, країн Балканського півострова. Такі зображення зазвичай передстоять перед Христом, Богородицею або святими; 2) церковний староста.

КУБÍЗМ (фр. cubisme, от cube – куб) – модерністська течія в образотворчому мистецтві І-ої чверті ХХ ст. Представники кубізму намагалися звести пластичне рішення художнього образу до комбінації геометричних фігур. Основоположники кубізму в живописі – фр. художник П.Пікассо та Ж.Брак, у скульптурі – укр. О.Архипенко.

КУБОФУТУРИ́ ЗМ– складне явище у футуризмі, для якого характерна тенденція до формалізму, до т.зв. заумної мови, що поєднувалася з не завжди чітко усвідомленим протестом проти буржуазної культури (В.Маяковський, В.Хлєбніков, В.Кручених, В.Каменський).

КУЛЬТУ́ РА(лат. cultura) – сукупність матеріального і духовного надбання людства, нагромадженого, закріпленого і збагаченого упродовж історії, яке передається від покоління до покоління.

КУЛЬТУРОГЕНÉЗ – процес зародження культури людства, пов’язаний зі становленням і розвитком знаряддєвої, комунікаційної та семантичної діяльності.

КУЛЬТУРОЛÓГІЯ – система знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури. Уперше культурологію як самостійну науку відокремив амер. вчений-антрополог Леслі Алвін Уайт (1900-1975). На його думку, культурологія являє собою якісно вищий ступінь осягнення людини, ніж інші суспільні науки. Виділяють донауковий етап уявлень про культуру, тобто латентний період домінування культурології; зародження культурології як частини філософії, історії, етнографії та ін. спеціальних дисциплін; криза традиційних уявлень про культуру. Виникнення культурології як самостійної дисципліни, її розвиток на власній основі; культурологія ХХ ст.

КУ́ ПОЛ(склепіння; рос. свод) – просторове покриття будинків, споруд, що перекриває круглі, багатокутні, еліптичні в плані приміщення.

КУРТУÁЗНІСТЬ – велика люб’язність, вишукана ввічливість. Західно-європейська придворна культура середньовіччя, що оспівувала лицарство.

Л

ЛÁВРА – великий православний чоловічий монастир, підпорядкований у своїй діяльності найвищій церковній владі.

ЛÍВИЙ І ПРÁВИЙ – у міфологічній моделі світу одне з основних протиставлень, що співвідноситься з чоловічим і жіночим, добром і злом, верхом і низом тощо.

47

Характерно для дуалістичних міфів, міфів про близнюків та ін. В європейських уявленнях ліве пов’язане з пеклом, праве – з раєм, праворуч від людини стоїть її ангел-охоронець, ліворуч – чорт (звідси звичай плювати через ліве плече). Ліве – ознака нечистої сили, персонажів, пов’язаних з недолею, нещастям.

ЛІНÍЙНА ПЕРСПЕКТИ́ ВА– пряма перспектива, наукова перспектива – зображення трьохмірного предмета на площині за допомогою геометричного методу центральної проекції: із обраної точки простору думкою проводяться промені до всіх точок предмета; на шляху променів ставлять умовну площину, на якій треба отримати площинне зображення; його отримують, фіксуючи перетин проведених променів з площиною. Теорія і практика зародилася ще в античності (Евклід, Вітрувій), але лише у XV ст. художники італійського Відродження розробили, виклали і застосували в живописі, малюнку і рельєфі ці принципи (Ф.Брунеллескі, Т.Мазаччо).

ЛІТÓПИС – хронологічні історіографічні записи, що подавали під різними датами короткі відомості про найважливіші події; у середньовіччі запис здійснювали в момент події; часом на полях реєстрів свят; поширені: на Русі і в Росії (ХІ-XVІІІ ст.), у Литві (XІV-XVІ ст.), в Україні (XVІІ-XVІІІ ст.).

ЛУБÓК – вид графіки, картинки з написом (часто віршованим), розраховані на широкі народні верстви. Назва походить від лубу – липової дошки, на якій гравірували зображення для друку гравюр, а також від кошиків із кори липового дерева, в яких носили картинки на продаж. В Україні лубок відомий з XVIII ст.

М

МÁГІЯ (від гр. mageia – чаклунство, чарівництво) – віра в здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, явища природи.

МАНÍЗМ – у культурі давніх слов’ян ознаки культу предків; возведення родовідної слов’ян до праотців, родичів богів, які навчили людей основним ремеслам, і передусім умінню користуватися залізом.

МАНЬЄРИ́ ЗМ(італ. manierismo, від maniera – манера, прийом, художній почерк) – стильова течія XVI-XVII ст. в Європі. Термін введений В.Вейсбахом (1919), В.Фрідлендером (1925) і Н.Певзнером (1925). Перші дослідники визначали його як антикласичну течію, що склалася в Італії біля 1520 р. Перше покоління маньєристів (Якопо Понтормо, Джованні Баттісто Россо, учні Рафаеля) пережило глибоку кризу гуманістичного ренесансного світосприйняття, що відбилося на їх драматичному протесті проти образотворчих принципів „класичного стилю” флорентийськоримського Високого Відродження. Головною тезою теоретиків маньєризму є положення про „внутрішню ідею”, або „внутрішній малюнок” як основу художнього образу. Зовнішнім втіленням цієї „внутрішньої ідеї” стає „манера” як сума певних стилістичних прийомів.

МАРГІНÁЛІЇ (лат. marginalis – той, що знаходиться скраю) – 1) помітки на полях книги або рукопису; 2) заголовки, що винесені на поля книги, журналу.

48

МÁСОВА КУЛЬТУ́ РА– пануючий в індустріальному суспільстві кінця ХІХ-ХХ ст. тип культури, скерований ідеологічними стереотипами і функціонуючий як промислово-комерційне виробництво. Належить до числа стандартизованих явищ духовного життя суспільства, які укорінялися в свідомості людей засобами масової комунікації. Масова культура міфологізує людську свідомість, містифікує реальні процеси, орієнтує не на реальні зразки, а на штучно створені образи й стереотипи.Основні жанри мистецтва: детектив, вестерн, мелодрама, м’юзикл, комікс. Метою є стимулювання споживацької свідомості.

МÁСОВЕ МИСТÉЦТВО – поняття, введене у 1950-х роках західними соціологами для позначення специфічних проявів культури т.зв. масового, або постіндустріального, суспільства. Під масовим мистецтвом розуміють художні твори, призначені для задоволення запитів анонімної, розсіяної аудиторії і поширювані через засоби масової комунікації; переважають стереотипи і спрощені еталони, розраховані на усереднений смак широкого споживача. Воно спирається на типові психічні реакції, поширені ідеї та упередження, широко експлуатують міфи колективної свідомості, маніпулюючи суспільною думкою.

МЕДИТÁЦІЯ (лат. meditatio) – 1) заглиблення у свої думки, розміркування; 2) техніка, яка полягає в концентрації уваги на чомусь одному, незмінному джерелі збудників (монотонна музика, слово, проста форма), відокремлення себе від зовнішнього світу, що призводить до спонтанних, часто значно змінених форм свідомості; використовується у психотерапії.

МЕЛОДРÁМА – 1) драматургічний жанр, п’єса з гострою інтригою, різким протиставленням добра і зла, перебільшена емоціональністю. Виникла у Франції наприкінці 1790-х р., досягнувши розквіту в 1830-40-х рр.; 2) музично-драматичний твір, де діалоги і монологи чергуються з музикою або супроводжуються нею. Виник у другій половині XVІІІ ст.

МЕНЕСТРÉЛЬ (фр. menestrel, від пізньолат. ministeriales – той, хто перебуває на службі) – у ХІІ-ХІІ ст. придворний співак і музикант (часто поет і композитор) у феодальній Франції та Англії. У куртуазній ліриці оспівував лицарські подвиги, служіння дамі. У XІV-XVІІІ ст. менестрелями називали мандрівних музикантів.

МЕНТАЛІТÉТ – напрям думок, сукупність розумових навичок і духовних установок, притаманних окремій людині чи суспільній групі.

МЕНТÁЛЬНА ПÁМ’ЯТЬ – генетична пам΄ять щодо образів, символів, смислів, створена минулими поколіннями та закріплена в їх обрядовому та художньотворчому досвіді.

МЕНТÁЛЬНІСТЬ – світосприйняття, яке формується на глибокому психічному рівні, тобто характерний для людини чи суспільної групи спосіб мислення, обумовлений біологічними, соціально-психологічними та етнічними факторами.

МИ́ СЛЕННЯ– міркування, які полягають у виведенні за допомогою законів логіки нових тверджень із тверджень, визнаних за істинні.

49

МИСТÉЦТВО – 1) художня творчість – література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-ужиткове, музика, танець, театр, кіно та ін. Різновиди людської діяльності, об’єднані як художньо-образні форми відбиття дійсності; 2) у вузькому смислі – образотворче мистецтво.

МІНІАТЮ́ РА(італ. miniatura) – твір образотворчого мистецтва, який відрізняється малим розміром і особливою витонченістю техніки виконання. Первісно – ілюстрація рукопису, виконана власноручно, а також ініціали і заставки. Художня мова мініатюри пов’язана з її місцем в ансамблі книжкового або декоративно-ужиткового мистецтва; так називають ілюстрації рукописних книг. З XVІ ст. особливий розділ складають живописні портрети, які часто виконували меморіальні функції.

МІНІМÁЛЬНЕ МИСТÉЦТВО – напрям авангардизму 1960-х – поч.1970-х років, коли форма зводилась до мінімуму, тобто до простіших геометричних об’ємів і обрисів. Твори мінімалістів – величезні пластмасові і металеві короби, конуси, гратчасті структури, рівно пофарбовані прямокутні планшети й листи жерсті. Для цього напряму характерні крайня механістичність та імперсональність. Мінімалістський об’єкт позбавлений будь-яких асоціацій або посилання до зовнішнього світу; це чистий гештальт, конструкція свідомості, втілена в матеріалі.

МІСТÉРІЯ (гр. mystērion – тайна) – жанр середньовічного західноєвропей-ського релігійного театру. У виставах (на площах міста) релігійні сцени чергувались із інтермедіями – вставними комедійно-побутовими епізодами.

МІСТИЦИ́ ЗМ(фр. misticisme < гр. mistikos “таємний”) – релігійно-філософська концепція, що визначає можливість встановлення безпосереднього контакту із трансцендентальністю (Богом, Абсолютом); також сукупність переданих через традицію форм уявлень, технік і містичного досвіду (у християнстві, юдаїзмі, ісламі й індуїзмі).

МÍФ (від гр. mythos – переказ, слово)– спосіб світовідчуття, що інтерпретує універсум як одухотворений. Стародавня народна оповідь про явища природи, історичні події тощо або фантастичні оповідання про богів, обожнених героїв, уявних істот. Властиві всім народам. Виділяють міфи астральні, есхатологічні, космогонічні та ін.

МÍФИ АСТРÁЛЬНІ – міфи про зірки і планети (у т.ч. місячні й солярні).

МÍФИ ЕСХАТОЛОГÍЧНІ – міфи про кінець світу, для яких характерне уявлення про світову катастрофу, відокремлюючу міфологічні часи першотворення від сучасності.

МÍФИ ЕТІОЛОГÍЧНІ – міфи про походження реалій космосу і повсякденне життя.

МÍФИ КОСМОГОНÍЧНІ – міфи про творення, міфи про походження космосу з хаосу, основний початковий сюжет більшості міфологій.

50