История Укр. Культуры / метод. прав. акробат / Метод. Прав_Іст.укр.культ..2012

РИТМ – 1) повторювання з певною регулярністю подібних або однакових звукових елементів – ритмічних одиниць (складу, стопи, строфи); 2) чергування пропорційних елементів цілого, що повторюються із закономірною послідовністю і частотою; один з головних законів пластичних мистецтв. Ритм пов’язаний з категорією метра, в основі якого лежить дотримання міри.

РÓЗУМ – здатність людини мислити, відображати і пізнавати об’єктивну дійсність.

РОКОКÓ (фр. rococo), рокайль – стиль, що набув розвитку в європейських пластичних мистецтвах І-ї половини XVIII ст. Рококо виник у Франції. Для цього стилю характерна декоративність, химерність і фантастичність орнаментальних мотивів, вигадливість форм. Відрізняється примхливо-вишуканим оздобленням інтер’єрів приміщень, манірністю образів. Напрям рококо відрізняється від бароко в основному дрібнішими та складнішими формами, вигнутими й переплетеними лініями. Елементи стилю рококо використовував в Україні І.Г.Григорович-Барський.

РОМÁН – 1) епічний прозовий літературний твір із розлогим сюжетом та широкою тематикою; 2) роман у віршах, різновид епічної поеми, сформувався в епоху романтизму („Дон-Жуан” Дж.Байрона).

РОМÁНСЬКИЙ СТИ́ ЛЬ– стиль, який набув поширення в країнах Західної, Центральної і частково Східної Європи у Х – ХІІ ст. Споруди відрізняються важкими формами й масивністю, сформовані на геометричних основах; півкруглі арки, товсті стіни, невеликі вікна; багатий скульптурний декор, підпорядкований архітектурним формам; сакральний настінний живопис, живопис на дошці, ткацтво, скульптура, різьблення про слоновій кості, бронзове литво, ювелірна справа. Зразки: у Франції церкви у Турині, Тулузі, Муассаку; в Італії собор у Пізі; в Англії Сент-Олбана; у Іспанії собор у Сантьяго-де-Компостелла. Риси романського стилю відобразилися в мистецтві Київської Русі (Успенський собор у Владимирі, Успенський собор у Володимирі-Волинському, Борисоглібський собор у Чернігові та ін.)

РОМАНТИ́ ЗМ– художній метод, що склався наприкінці XVIIІ – на поч. XIX ст. й поширився як напрям (течія) в літературі й мистецтві Європи та США. Прихильники романтизму виступали проти раціоналістичних догм класицизму, ставили на перший план духовне життя людини. Вони зображували незвичайні явища та обставини, особливих героїв із сильним характером і пристрастями (Й.-В.Ґете, Ф.Шіллер, Дж.Байрон, В.Скотт, В.Гюґо, О.Пушкін, М.Лермонтов, Ф.Шуберт, К.Вебер, Е.Берліоз, Ф.Шопен, Р.Ваґнер, Е.Делакруа, В.Тернер, Ф.Ґойя). В Україні був наявним у творах Т.Шевченка, К.Трутовського, І.Сошенка, І.Соколова та ін.

РОМÁНТИКА – світовідчуття, де провідну роль відіграють ліричні й драматичні емоції, мрії, ідеали, душевний підйом. Може бути пов’язана з незадоволенням реальним, буденним, із культом виключного, із потягом до природних стихій, до боротьби і подвигу, але може втілюватися в ідеалізації реального, в елегійній або ідилічній мрійності. Своє природне втілення знайшла в мистецтві романтизму.

РОТÓНДА (від лат. rotundus - круглий) – кругла в плані споруда (храм, зала, павільйон, мавзолей), перекрита куполом. По периметру часто розташована колонада.

61

РУ́ Х– 1) поняття, яке у філософії означає: кожен перехід від можливості до дійсності (акту); всі зміни матеріальних об’єктів у часі та просторі, в т.ч. суспільні зміни, а також зміни, які відбуваються в живих організмах; атрибут матерії та спосіб її існування; 2) переміщення у просторі, зміни, дії, що є невід’ємною властивістю життя, а тому й необхідною умовою життєвості мистецтва.

С

САДÓВО-ПÁРКОВЕ МИСТÉЦТВО – мистецтво створення садів, парків, бульварів, скверів та інших „зелених” територій; використовують для організації простору рослинність – живий, мінливий матеріал, об’єднуючий природу і художню творчість. Найдавнішим прикладом вважаються „висячі сади” на високих терасах у Вавілоні (VІІ ст. до н.е.), давньогрецькі парки для спортивних змагань, давньоримські парки з фонтанами, підстриженими деревами і чагарниками, бесідками, колонадами. У середньовіччі розквітло в країнах Сходу. У XVI –XVII ст. в Італії розбивалися „італійські” терасні парки (арх. Джакомо да Віньола, Пірро Лігоріо), розташована на терасах з підпертими стінами, монументальними сходами, каскадами, скульптурою. У Франції XVII ст. арх. Андре Ленотр розробив чітке геометричне планування регулярного парку, у сер. XVIII ст. в Англії (арх. Ч.Бріджмен, У.Кент) зародилися пейзажні парки („англійські”), поширені в Європі.

САКРÁЛЬНЕ – світоглядна категорія, яка виділяє сфери буття, що сприймаються як відмінності від буденної реальності (профанного), особливо ціннісні, священні.

САЛÓННЕ МИСТÉЦТВО – консервативний напрямок у художній культурі Європи й Америки ХІХ-ХХ ст.; назву отримав завдяки підтримці його з боку журі паризьких салонів. Загальні ознаки: еклектизм, який спирався на академізм ХІХ ст. і пізній класицизм. Розквіт припадає на роки Другої Імперії у Франції (Т.Кутюр, О.Кабанель, А.Бугро, Ш.Шарлен); з часом стало одним із попередників „масової культури” ХХ ст.

СВÁСТИКА – в орнаменті багатьох народів світу один з найпоширеніших і давніших мотивів; хрест з однаково загнутими (овально чи під кутом) кінцями, спрямованими за рухом годинникової стрілки (рідко – проти неї). Зустрічається з епохи палеоліту. У давніх і середньовічних культурах – солярний символ, з яким пов’язані уявлення про плодючість, щедрість, благо. У фашистській Німеччині використовувалась як державний партійний символ.

СВІДÓМІСТЬ – знаряддя формування пізнавального поля, яке дозволяє по ісвідомленим елементам світу в межах цілісної моделі відобразити дійсність.

СВІТОВÉ ДÉРЕВО (гора) – сутнісний компонент міфологічного космічного устрою, який об’єднує світ небесний (горній), земний (дольній), підземний (хтонічний). По вертикалі з ним пов'язані істоти, які втілюють космічні зони: на верхівці – птах (два птахи), біля стовбура – копитні (олені, коні та ін.), іноді людина, біля коренів – змій. По горизонталі моделює простір, орієнтований по сторонах світу: відповідно в різних моделях світу присутні 5 дерев – у центрі і по головних напрямах, або його оточують 4 тварини, 4 божества та ін. У симетричних композиціях, пов’язаних із світовим

62

деревом, втілювались фундаментальні для міфології відмінності між правим і лівим, життям і смертю та ін. Світове дерево зв’язує всі основні просторово-часові координати.

СЕНТИМЕНТАЛÍЗМ – ідейно-стильовий напрямок в культурі і мистецтві країн Європи і Америки ІІ-ї пол.ХVІІІ-поч.ХІХ ст.; раціоналістичним тенденціям Просвітництва та правилам класичної естетики протиставляв культ чулості та вразливості; відкидаючи станові передсуди, ідеалізував почуття та звичаї простого героя з народу; головні представники – в Англії: С.Річардсон, Л.Стерн, у Франції: Ж.Ж.Руссо; в укр. літ. риси виявилися у творах Г.Квітки-Основ’яненка, частково у творах І.Котляревського та Є.Гребінки; в рос. літ. Н.Карамзін, В.Жуковський; у живописі – Т.Гейнсборо, Ж.Л.Вуаль, В.Боровиковський.

СЕЦÉСІЯ – 1) авангардний мистецький рух бл. 1890-1905 рр., відомий також як Арт Нуво, Юґендстіль, модернізм; спрямований проти академізму та історизму; знайшов своє вираження в архітектурі інтер’єрів, декоративно-ужитковому та орнаментальному мистецтвах; відзначалася вільною композицією, стилізацією та декоративністю, а також захопленням асиметрією та гнучкими, текучими лініями; 2) назва німецьких та австрійських мистецьких товариств, які виступали проти офіційного академічного мистецтва.

СИ́ МВОЛ– 1) знак, в якому виявляється дієва присутність означуваного ним змісту; 2) мотив або сукупність мотивів мистецького твору, позначає глибоко прихований, багатозначний зміст і по-різному (на противагу алегорії) інтерпретується; характерний для орієнтального мистецтва, пізнього європейського середньовіччя та бароко; в літературі один з головних засобів експресії у символізмі.

СИМВОЛÍЗМ – 1) художній світогляд, орієнтований на відображення загального, абсолютного через образи конкретної реальності, переплавлені суб’єктивною свідомістю автора; 2) мистецький напрямок, переважно у літературі та образотворчому мистецтві ІІ-ї пол. ХІХ ст.; реакція на філософію позитивізму, естетику натуралізму та мистецтво імпресіонізму; звертання до помислів, переживань, містичних станів; головний мистецький засіб – символ. Під впливом містичних і спіритуалістичних вчень, поширених під впливом декадентства, у мистецтві формується нова лінія ілюстративності, підвищеної багатозначності і зашифрованості змісту. Представники: у живописі – Г.Моро, П.Гоген, Д.Габріел Россетті, Е.Мунк, М.Врубель, М.Реріх та ін.; у літературі – П.Верлен, О.Блок, А.Бєлий, В.Брюсов, З.Гіппіус та ін.

СИМФОНÍЯ – 1) великий музичний твір для оркестру з однієї або кількох частин, що відрізняються одна від одної характером музики й темпом; 2) гармонійне сполучення різноманітних звуків, кольорів, тонів і т.ін.

СИНКРЕТИЗМ – первісна нерозчленованість; в архаїчній культурі – синкретизм діяльності і мислення, коли музика, танець, поезія, образотворчі мистецтва складали єдине неподільне ціле.

63

СИНТЕЗ МИСТÉЦТВ – органічне поєднання творів різних мистецтв або видів мистецтва в художнє ціле, яке естетично організує матеріальне і духовне середовище буття людини; розуміє створення якісно нового художнього явища, яке не зводиться до простої суми його складників (П.Пікассо, А.Матіс, Д.Рівера, Д.Сікейрос, М.Шагал, О.Дейнека, В.Фаворський).

СИНТЕТИ́ЗМ – напрямок у живописі, який виник у французькому мистецтві к.1880-х рр., характеризується декоративним узагальненням сумарних кольорових плям, символічним характером образів, заснованих на фантазії і ностальгічних споминах, відмовою від деталізації зображення. Термін виник у зв'язку з виставкою живопису Поля Гогена і його послідовників 1889 р.

СКЛЕПÍННЯ – конструкція з опуклою поверхнею, збудована з каменю або цегляних клинців, бетону, лежить на опорних стінах і прикриває приміщення зверху; основними типами є: циліндричне, хрестове, хрестово-ребристе, купольне.

СОБÓР – головний храм міста або монастиря, в якому здійснює богослужіння вища духовна особа (патріарх, архієпископ та ін.)

СТÁНКОВЕ МИСТÉЦТВО – термін, яким визначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живописі – картина, в скульптурі – статуя, погруддя і т.ін. У добу Київської Русі це – ікони.

СТÁТУЯ – скульптурне тривімірне зображення людини або тварини (звичайно на повний зріст).

СТРУКТУРАЛÍІЗМ – науковий підхід, послідовники якого насамперед аналізують структуру досліджуваних явищ, а не їх генезу чи функції; збірна назва різних напрямків у гуманітарних науках, яким притаманна ця методологія.

СУБ’ЄКТИВÍЗМ – філософський погляд, згідно з яким предмет (об’єкт) пізнання залежить від способів і умов його спостереження суб’єктом, який пізнає.

СУБКУЛЬТУ́РА – зразки, норми, відмінні від прийнятих у суспільстві в цілому, але обов’язкові в суспільній групі, яка є частиною ширшої спільноти. Субкультури автономні, закриті, не претендують на заміну собою панівної культури (тінейджери, рокери, панки).

СУБСТÁНЦІЯ – філософське поняття, яке означає сутність, що лежить в основі чогось, принцип гранично широкої підстави; самодостатнє, незалежне буття (на противагу до випадковостей, станів, відносин), те, що може бути певним чином охарактеризоване, але саме не може бути характеристикою чогось; річ, предмет, матеріальний об’єкт.

СУПРЕМАТИЗМ (від лат. supremus – найвищий) – умовна назва напряму в мистецтві авангардизму, створеного в 1913 р. К.С.Малевичем. Ідеї супрематизму втілювались у поєднанні найпростіших різнокольорових і різновеликих геометричних фігур, які складають урівноважені асиметричні композиції, пройняті внутрішнім

64

рухом. Такі комбінації повинні були виразити абсолютні, „вищі” начала реальності, осягнуті інтуїцією художника. Обґрунтування методу міститься в брошурі Малевича „Від кубізму і футуризму до супрематизму” (1916). Ідеї супрематизму поділяли К.Богуславська, І.Пуні, І.Клюн.

СЮЖÉТ (фр. sujet – предмет; англ. subject) – в образотворчому мистецтві подія, ситуація, зображені у творі і зазвичай позначені в його назві; сюжет представляє конкретизацію теми, її композиційне опрацювання, визначення колізії, характеру персонажів та їх стосунки; при цьому ідея і тема твору знаходять образне оповідне розкриття.

СЮРРЕАЛÍЗМ (фр. surrealisme – надреалізм) – художній світогляд, який абсолютизує сферу підсвідомого; один із напрямів авангардизму в художній культурі ХХ ст. Виник у 20-х роках. Термін запровадив фр. поет Г.Аполлінер. Естетична концепція сюрреалізму пройнята ідеями інтуїтивізму і фрейдизму. Спираючись на вчення З.Фрейда, вважали, що творча енергія йде зі сфери підсвідомості, яка проявляє себе в мріях, сновидіннях, галюцинаціях, раптових осяяннях, автоматичних діях. З метою досягнення глибин підсвідомого, створення „сверхреальності”, художники вигадували спеціальні прийоми „психічного автоматизму”, спонтанного формопородження (випадкове блукання олівця на папері). Сюрреалізм поширився в образотворчому мистецтві. Яскравий представник – С.Далі.

Т

ТАБУ – 1) сукупність заборон у сакралізованій системі цінностей; 2)у племенних релігіях заборона контакту з певними особами й предметами та заборона виконувати певні дії; порушення загрожує покаранням надприродних сил; 3) взагалі – сувора заборона на будь що.

ТАЛІСМÁН – предмет, який начебто приносить щастя його володареві; амулет.

ТИМПÁН – 1) внутрішнє поле трикутного фронтону, гладке або заповнене різьбою; 2) у романській і ґотичній архітектурах півкругле або гостроверхе поле у верхній частині порталу над притолокою, переважно оздоблене рельєфом.

ТОТÉМ – тварина чи рослина, яку вважають предком роду, вшановується у формі розмальованих дерев’яних скульптур. На тотеми поширюється табу.

ТОТЕМÍЗМ – система вірувань у племенної організації, в основі яких лежить віра в походження роду чи клану від спільного тваринного чи рослинного предка, званого тотемом.

ТРУБАДУ́ Р(фр.troubadour, від trobar – складати вірші) – придворний провансальський поет, одночасно композитор та співак ХІ-ХІІІ ст.; у Північній Франції їх називали труверами.

65

У

УКРАЇНСЬКИЙ СТИЛЬ (український модерн) – течія в архітектурі, малярстві та ужитковому мистецтві поч.ХХ ст., у рамках загальноєвропейських тенденцій формування національних стилів; використання елементів гуцульського та бойківського народного мистецтва (переважно архітектури), української народної орнаментики, мистецької спадщини Київської Русі для створення національного різновиду європейського модернізму; головні представники в архітектурі: В.Кричевський, І.Левинський, О.Лушпинський, В.Нагірний, Т.Обмінський; у малярстві: О.Курилас, М.Сосенко, Ю.Панькевич.

УНІВЕРСÁЛІЇ КУЛЬТУ́ РИ– історично зумовлена система понять осмислення світобудови, яка зберігає найбільш загальні уявлення про світ та місце людини в ньому.

УНІЯ – об’єднання, союз; сполучення 2-х чи більше держав; персональна унія – об’єднання лише навколо фігури монарха; реальна унія – об’єднання на засаді спільності визначеного кола органів влади та інструкцій.

Ф

ФАСÁД – зовнішня стіна будинку разом з її архітектурними та декоративними елементами; розрізняють відповідно до сторін світу (напр., західній фасад) або оточення (напр., садовий фасад).

ФЕТИШИЗМ – це віра в надприродні можливості неживих предметів, які нібито здатні допомагати людині. Фетишем могли бути камінь, дерево, окремі знаряддя праці, спеціально виготовлений культовий предмет (талісман).

ФІЛІГРÁНЬ (від лат. filum “нитка” + granum “зерно”) – 1) вид ювелірної техніки, виготовлення декоративних ажурних предметів з тонкого скрученого дроту; 2) твори, виконані в цій техніці. З філігранню часто поєднують зерно або емаль. На території України відома з ІУ – І ст. до н.е.

ФІНÍФТЬ – назва емалі в Стародавній Русі.

ФОВÍЗМ – напрям у французькому живописі 1905-1907 рр.; виник як заперечення імпресіонізму; головні принципи: творення композицій з плоских, контрастних кольорових плям, синтетичний малюнок, часто на межі деформації; головні представники: А.Матісс, Р.Дюфі, А.Марке, М.Фламінк, С.Левицька, С.Делоне.

ФОРМАЛÍЗМ – положення у філософії, науці, мистецтві, згідно з яким форма є вирішальним фактором пізнавальних, етичних, естетичних та ін. вартостей.

ФРЕЙДИЗМ – вчення австрійського психіатра і психолога Зигмунда Фрейда (18561939), яке зводить явища культури, соціальне життя, поведінку людей до форми прояву первинних несвідомих життєвих потягів (особливо статевих), зменшення

66

значення розумної діяльності й ігноруюче вирішальну роль соціальних умов життя людей.

ФРÉСКА (італ. fresco – свіжий) – техніка живопису фарбами (водяними або на вапняному молоці) по свіжій штукатурці. Фрескою називають твір, виконаний цією технікою. Фреска відома з ІІ тис. до н.е. Мистецтво фрески розквітло в Італії за доби Відродження. Нового піднесення воно зазнало в ХІХ-ХХ ст. Фреска відома в Україні з ІХ ст.

ФУНКЦІОНАЛÍЗМ – течія в архітектурі та художній промисловості ХХ ст. Її головна теза (“форма відповідає функції”) підкреслювала обов’язкову, точну відповідність форми будівель і споруд тим процесам, які в них відбуваються. Функціоналізм виник у Німеччині (школа “Баугауз”) і в Нідерландах. Прихильники функціоналізму орієнтувалися на застосування нових композиційних і технічних вирішень, використання нової техніки, простих, логічних, функціонально виправданих форм.

ФУТУРИЗМ (від лат. futurum – майбутнє) – загальна назва авангардистських художніх течій 1910-х – поч.20-х років у деяких європейських країнах (Італії, Росії та ін.). Їх прихильники висували ідеї створення “мистецтва майбутнього”, заперечували художні традиції. Вони прагнули насаджувати ідеї урбанізму, фантастики, знаків і символів.

Х

ХÁОС – у міфологічній моделі світу всесвітня пустота або аморфний стан, передуючий творенню космосу, неорганізований зовнішній простір, оточуючий створений космос. Хаос уявляли у вигляді світової безодні, світового океану, водної стихії, де виникає світ. Творення світу завершується, як правило, розмежуванням хаосу і космосу.

ХÉПЕНІНГ (англ. happening – випадок, подія) – різновид акціонізму, найпоширеніший в авангардистському мистецтві 1960-1970-х рр.; розвивається як подія, скоріш спровокована, ніж організована, її організаторами. Дія частіш за все розігрується безпосередньо в міському середовищі або на природі; до неї залучається публіка, реагуюча на те, що відбувається. У подальшому хепенінгом займалися художники, розглядаючи його як рід рухомого твору, де довкілля, предмети грають не меншу роль, ніж живі учасники акції; характерна абстрактність, парадоксальність дії, відсутність чіткого плану і тим більше сюжету. Відомими організаторами були Джон Кейдж, Аллен Кепроу, Джим Дайн, Ел Хенсен, Роберт Уїтмен, Вольф Фостель.

ХИМÉРА – скульптурне зображення фантастичного чудовиська, яке уособлює пороки, сили зла. Химери входили до скульптурного оздоблення готичних соборів.

ХОРУГВА – 1) прапор; в Україні за козацької доби були військові, гетьманські, полкові та сотенні; охоронялися хорунжими (генеральним, полковими, сотенними); як і значки, прикріплювалися до ратищ, на вершку яких було вістря або хрест; церковні відрізняються формою і способом прикріплення до ратища, на вершку

67

хрест; виносяться з церкви під час хресних ходів; 2) образи чи ікони, утверджені на довгих держаках. За церковним преданням вони повинні нагадувати про перемогу Ісуса Христа над смертю та дияволом і уподібнюються знаменам у війську. Прообразом, згідно з Житієм Костянтина Великого, був штандарт кесаря – лабарум, - що явився йому уві сні і під яким він згодом здобув перемогу.

ХРÁМ – культова будівля, передбачена для богослужіння й виконання релігійних обрядів. Храмові будівлі відомі з часів Стародавнього світу. Основні типи храмів – християнські церкви, мусульманські мечеті, буддійські пагоди та ін.

ХРÉСТ – 1) у давнину знаряддя страти рабів і злочинців; 2) орнаментальний мотив і символічний знак, у більшості культур відомий здавна; після страти на хресті Ісуса Христа став символом християнської віри і предметом релігійного культу; у сакральному мистецтві виступає від ІІІ ст.; у середньовіччі став одним з найважливіших геральдичних мотивів; пізніше за подобою хреста виготовляли багато орденів і відзнак; існують численні різновиди хреста; 3) сакральний геометричний символ, у багатьох традиціях ізоморфний світовому дереву (пор. „хрестне дерево” в християнській традиції); у горизонтальній проекції моделі світу перехрестя – місце, де сходяться шляхи у всі світи, вирішується доля головного героя; місце зосередження надприродних істот, нечистої сили; співвідноситься з сакральним числом 7; варіант хреста – свастика.

ХРЕСТÓВО-КУПОЛЬНИЙ ХРÁМ – класичний тип християнського храму, що склався в архітектурі Візантії. Купол на парусах спирається на 4 стовпи в центрі споруди, звідки розходяться 4 склепінчастих рукави хреста. Кутові приміщення, що утворюються при цьому, перекриваються невеликими куполами або склепіннями. Головну роль у композиції відіграє центральний купол, піднятий на барабані.

ХРИСТИЯ́ НСТВО– найбільша монотеїстична релігія; суттю християнства є віра в Ісуса Христа, якому воно завдячує своїм виникненням; визнає існування Бога у Святій Трійці (Отець, Син, Дух Святий), що в особі Сина Божого Ісуса Христа втілився в людську індивідуальну природу і здійснив справу спасіння людини і світу.

ХРОНОТÓП – категорія простору і часу (у художніх, літописних і т.ін.творах).

Ц

ЦÉРКВА – християнський храм; будівля церкви православного та греко-католицького обряду походить від пізньовізантійських хрестово-купольних храмів, зазнавала впливу різних стилів та місцевих традицій; від ХV ст. характерним елементом стає іконостас; відповідно до рівня й функцій поділяють на: базиліки, кафедральні собори, колегіальні, парафіяльні, фарніта монастирські.

ЦИВІЛІЗÁЦІЯ – рівень розвитку, досягнутий суспільством у певну історичну епоху з врахуванням рівня розвитку матеріальної культури (точних наук і техніки), що служить показником ступеня опанування людьми сил природи і використання ними її багатства для задоволеннясвоїх потреб.

68

Ч

ЧÁС – одна з основних форм існування, виникнення, становлення, перебігу і порушення всіх явищ буття. Категорія часу пов’язана з послідовною зміною етапів життя природи, людського життя і розвитку свідомості.

ЧÁС ЛІНÍЙНИЙ – образ часу, в якому домінує рух „уперед”, що розуміється як історія з відповідним минулим, теперішнім і майбутнім.

ЧÁС МІФÍЧНИЙ – сакральний час, непідкорений законам історичного часу; локалізований у міфах.

ЧÁС ЦИКЛÍЧНИЙ – час, в якому немає руху вперед, відбувається повернення до того, що було, і немає відмінності між минулим, теперішнім, майбутнім, які зливаються в конкретному досвіді людини.

ЧЕТВЕРИК – в українській і російській архітектурі XVII-XVIII ст. чотирикутна в плані споруда, що часто використовувалася як початок шатрового або ярусного храму, на якій стояв восьмигранний барабан.

Ш

ШАТРÓ – завершення центричних забудов (дзвіниць, веж, храмів, воріт, ґанків) у вигляді чотиригранної або багатогранної піраміди чи конуса; відомі з ХVІ-ХVІІ ст. в російському дерев’яному зодчестві (церква Миколи Чудотворця в с.Панілово, 1600) і кам’яній архітектурі (церква Вознесіння в Коломенському в Москві, 1532).

ШІСТДЕСЯТНИКИ – учасники руху за оновлення радянського суспільства в 60-ті ХХ ст.; рух охоплював переважно молоду інтелігенцію, яка домагалася розширення свободи творчості, в Україні також виступала на захист національної культури, протистояла русифікації; частина перейшла до політичної боротьби з режимом (дисиденти); діячі: В.Симоненко, Л.Костенко, С.Параджанов, І.Дзюба, В.Стус.

ШКІЛЬНÁ ДРÁМА – латиномовні п’єси для школярів, написані викладачами шкіл на зразок римських, виконувались з дидактичною метою за шкільними програмами; драматурги спиралися на релігійні сюжети, але опрацьовували їх інакше, вільно трактуючи теми і вдаючись навіть до вигадок; розквіт припадає на другу пол. ХVІ – першу пол. ХVІІІ ст.

Ю

ЮГЕНДСТИЛЬ – назва стилю модерн у Німеччині; джерелом був художній журнал „Югенд” (Мюнхен, заснований 1896 р.), який пропагував творчість художників модерну, де особливо відчувався зв’язок із містичними образами символізму і захопленість вигадливим плетінням ліній.

ЮДАЇЗМ (іудаїзм) – монотеїстична релігія євреїв; доктрина юдаїзму міститься в гебрейській Біблії (Старому Заповіті) і Талмуді; головні засади – етичний монотеїзм

69

(віра в єдиного Бога – Ягве, який чекає від людей морального вдосконалення) та переконаність у особливій місії євреїв, яка витікає з угоди, укладеної ними з Богом; також віра у пришестя месії (спасителя), кінець світу, воскресіння, Страшний суд і посмертне життя; з юдаїзму ці елементи віри запозичені християнством та ісламом; важливий чинник національної самоідентифікації євреїв, що допоміг їм протистояти асиміляційним тенденціям у діаспорі упродовж майже 2 тис.років.

Я

ЯЗИЧНИЦТВО – тип культури, специфічною рисою якого є відсутність духовного універсалізму.

ЯЙЦÉ СВІТОВÉ – яйце космічне, у багатьох міфопоетичних традиціях образ космогонічних міфів. З яйця світового виникає всесвіт або якась персоніфікована творча сила: деміург, культурний герой, іноді – рід людський. Часто описується як золоте, а також з іншими атрибутами сонця, іноді з ним пов’язується часова структура цілого.

70