История Укр. Культуры / метод. прав. акробат / Метод. Прав_Іст.укр.культ..2012

МІФОЛÓГІЯ – сукупність міфів певного племені, народу чи цивілізації, що переказувалися усно від покоління до покоління або була записана у літературній формі (стисла оповідь).

МÓВА – система знаків (звукових, з виникненням письма - графічних), що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування.

МОДÉЛЬ СВÍТУ – у міфології опис взаємодії основних просторових і часових координат, які визначають місце людини в міфологізованому космосі. Універсально поширений спосіб опису світу в архаїчних традиціях – система фундаментальних протиставлень: просторових (верх і низ, лівий і правий, схід і захід, небо і земля, дім і ліс та ін.), часових (день і ніч, літо і зима та ін.), абстрактних (парні і непарні) та ін., врешті решт втілюючих сприятливі й несприятливі для колективу явища: життя – смерть, щастя – нещастя, добро – зло, космос – хаос. Найпоширеніший образ, що синтезує усі координатні моделі світу – світове дерево.

МОДÉРН (фр. moderne – найновіший, сучасний) – художній світогляд, який тяжіє до естетизації навколишнього середовища; стиль у європейському та американському мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст. Провідну роль представники модерну віддавали архітектурі як основі синтезу мистецтв. Принципово новим в архітектурі модерну була відмова від ордерної або еклектично запозиченої з інших стилів системи прикрашування фасадів та інтер’єрів. Одним із основних виражальних засобів у мистецтві модерну був орнамент. Орнаментальний початок об’єднує всі види мистецтва. Для нього характерне взаємопроникнення станкових і декоративноужиткових форм мистецтва.

МОДЕРНÍЗМ (фр.modernisme) – узагальнююча назва ряду художніх течій ХХ ст. Модернізму властиві розрив із традиційним досвідом художньої творчості, постійний пошук нових художніх форм як самоцінного явища. Найяскравіше виявився в образотворчому мистецтві (в експресіонізмі, абстракціонізмі, футуризмі, дадаїзмі, кубізмі, сюрреалізмі).

МОЗÁЇКА (фр.mosaique) – живописна техніка: зображення викладають із шматочків каменю, кольорових керамічних плиток або непрозорого скла (смальти) на спеціально підготовленій основі.

МОНÍЗМ – філософський погляд, згідно з яким природа дійсності (буття) є однорідною, отже існує тільки одна матеріальна або духовна субстанція; особлива форма монізму – пантеїзм; протилежність дуалізму та плюралізму.

МОНУМЕНТÁЛЬНЕ МИСТÉЦТВО – рід образотворчих і декоративних мистецтв; існує в конкретних своїх проявах – архітектурних спорудах, скульптурі, стінних розписах тощо. До нього відносяться також ті види і жанри просторових мистецтв, які зв’язані зі створенням репрезентативних споруд або розраховані на простір міських площ, парків і схильні до взаємодії (синтезу) один з одним. Існують основні принципи, необхідні для всіх творів: відповідність образного змісту будови, статуї,

51

розпису їхньому функціональному призначенню в архітектурному просторі, співвідносність твору із загальним ансамблем і одночасно можливість деякого виділення його з цього оточення.

МОРАЛІТÉ (фр. moralite) – у середньовіччі – драма, переважно світського змісту, дидактичного або філософського характеру; в алегоричній формі зображала боротьбу сил добра й зла за людську душу.

МУ́ЛЬТІ-МÉДІА – 1) інтеграція багатьох різних носіїв інформації (телебачення, аудіо- і відеотехніки, інформатики) на певній спільній базі, якою може слугувати комп’ютер або приставка до телевізора; 2) позначення форм і проявів сучасного мистецтва, в якому використовуються різні засоби вираження і комунікативної техніки: елементи пантоміми і хореографії, театральної вистави, живопису, графіки, живої мови і звукозапису, кіно, телебачення, комп’ютерної графіки, голографії. Численні приклади дають такі форми і напрямки, як хепенінг, перфоменс, енвайромент, відео-арт. У застосуванні змішаних засобів виразилось прагнення авангардизму до порушення меж між окремими видами мистецтва і засобами передачі інформації. Це явище часто позначається терміном інтер-медіа.

Н

НÁПРЯМ – у мистецтві – естетична історико-художня категорія, яка позначає принципову спільність художніх явищ протягом тривалого часу. На відміну від категорії стилю, критерії напряму носять характер духовний, соціальний, який відноситься до світу провідних ідей, світоспоглядальності, естетичних поглядів і принципового ставленні мистецтва до дійсності.

НАРÓДНЕ МИСТÉЦТВО – тип синтетичного мистецтва, одвічно пов’язаний із трудовою діяльністю людини, що представляє одночасно матеріальну і духовну культуру. В основі має міфологічне, поетичне ставлення до світу, характеризується епічним переживанням світу, колективністю творчості, зв’язком із побутом. Місце його в системі культури визначається функціями – пам’ятною, обрядовою, родовою, комунікативною. Ядро складає селянське мистецтво. У народному мистецтві простежуються особливості трудової діяльності, побуту, а також вірувань і культів. Воно створює і оформлює предметне середовище народного життя, дає естетичне вираження трудовим процесам, побуту, календарним і сімейним святам і є споконвічно невід’ємною частиною устрою народного життя.

НАТУРАЛÍЗМ (фр. naturalisme – природний, натуральний) – напрям і метод у західноєвропейській літературі й мистецтві, що склався в останню третину ХІХ ст. Прихильники натуралізму ставили за мету досягнення наукової точності в зображенні людини й навколишнього середовища. Різні характери людей та соціальні явища вони пояснювали тільки біологічними законами. Натуралізм в образотворчому мистецтві копіює лише зовнішню оболонку явищ та предметів реального світу.

НАТЮРМÓРТ (фр. nature morte, букв. мертва природа) – композиція з гармонійно укладених предметів переважно побутових, овочів, фруктів, квітів. Як окремий жанр відомий з XVII ст.

52

НЕКРÓПОЛЬ (гр., букв. місто мертвих) – те ж, що могильник; зазвичай так називають кладовища давнього світу, як підземні – катакомби з галереями, склепами, камерами (у Єгипті, Малій Азії, Єтрурії), так і наземні (Діпілонський некрополь в Афінах). Нині так називають деякі кладовища, що мають особливий статус (некрополь Олександро-Невської лаври в Санкт-Петербурзі).

НЕОІМПРЕСІОНÍЗМ – течія в живописі, що виникла у Франції близько 1885 р. Прихильники цієї течії розвивали суб’єктивістські тенденції імпресіонізму, прагнули використати в мистецтві відкриття в галузі оптики. На основі цього вони намагалися обґрунтувати прийоми розкладання складних тонів на чисті кольори, використовували площинно-декоративні вирішення (Жорж Сера, Поль Сіньяк).

НЕОКЛАСИЦИ́ ЗМ– загальна назва течій і явищ, різних за соціальною та ідеологічною спрямованістю, що набули поширення в останню третину ХІХ ст. Прихильники неокласицизму зверталися до традицій античності, ренесансу та класицизму. Живій реальності вони протиставляли абстрактні образи й стилістичні норми, запозичені з минулого, зокрема ідеальність і величавість форм та образів, "очищених“ від конкретно-історичного змісту. В архітектурі неокласицизм вперше широко проявився на початку ХХ ст. Це було своєрідною реакцією проти декоративних надмірностей і конструктивної невизначеності модерну (Огюст Перре у Франції, Едвін Ланченс в Англії, І.Фомін, І.Жолтовський у Росії).

НЕОПЛАТОНÍЗМ – філософська система, розроблена Платоном, яка спиралася на теорії еманації; прийнята християнськими (Оріген, св.Августин), арабськими і єврейськими мислителями, був домінуючим напрямком середньовіччя (Еріуґен, Ансельм Кентерберійський), епохи Відродження (Микола з Кузи), вплинув на Ф.Шеллінга і Г.Геґеля.

НЕОРЕАЛÍЗМ – напрям в італійському живописі та графіці сер. 1940 – сер. 50-х років. Неореалізм спрямовувався на відродження демократичних традицій італійського мистецтва, на правдиве відображення дійсності з її реальними суперечностями.

НЕОРОМАНТИ́ ЗМ– відродження і переосмислення романтичних тенденцій у художній культурі к.ХІХ-поч.ХХ ст. Крім традицій романтизму сильний вплив на неоромантизм справили погляди А.Шопенгауера, Р.Вагнера, Ф.Ніцше, які стимулювали інтерес до „демонічної” особистості героя, до конфліктів ідеалу і реальності, до символів позамежних таємниць; для нього характерні також інтерес до екзотики далекого минулого і далеких країн, захоплення монументальнодекоративними ансамблями.

НÉФ, корабель (від лат. navis – корабель) – приміщення у вигляді галереї, витягнуте в плані й відокремлене від інших приміщень рядом арок або колон. У храмах виділяються головний неф (вищий і ширший) та бічні.

НЮ – жанр образотворчого мистецтва, присвячений оголеному тілу (переважно жіночому), його художній інтерпретації.

53

О

ÓБРАЗ – спосіб і форма засвоєння і втілення дійсності у мистецтві, який характеризується неподільною єдністю суб’єктивних і об’єктивних начал художньої творчості, її чуттєвих і смислових аспектів.

ОДИГÍТРІЯ (з гр. Провидиця; та, яка вказує шлях) – один з іконографічних варіантів зображення Богородиці з Ісусом-дитям: зображення Богородиці найчастіше поясне, жестом правиці вона вказує на Дитя, над яким тяжіє вирок смерті, її мофорій прикрашено зірками, що символізують цнотливість. В Україні була найпопулярнішим типом богородичної ікони.

ОКЛÁД – декоративне покриття ікони або оправа книжки. Оклади виготовлялись із золота, срібла, золоченої або посрібленої міді. Вони прикрашалися басмою, сканню, карбуванням, черню, емалями, а також перлами, коштовними каміннями або їх імітацією. На іконах оклади використовувалися переважно в країнах православного культу.

ÓП-ÁРТ (від англ. optical art – оптичне мистецтво) – напрям модернізму, що набув популярності і поширився в 60-ті роки. Художники використовували різноманітнізорові ілюзії (переважно – ілюзії руху, пересування, злиття форм), спираючись на деякі психологічні особливості сприйняття пласких і просторових фігур. Представники: Бріджет Рілі, Річард Сото, Ларрі Пунз та ін.

ÓПЕРА – музично-драматичний твір, що поєднує інструментальну музику з вокальною и призначений для виконання в театрі.

ОРÁНТА (з лат. Та, яка молиться) – один з іконографічних образів Богоматері, який склався у середні віки. Богородицю зображали на повний зріст із піднесеними руками і повернутими від себе долонями. Оранта дістала поширення в іконографії і живопису Візантії та Давньої Русі в ХІ – ХІІІ століттях. У системі розпису купольних храмів Оранта займала місце в конусі центральної апсиди.

ОРДЕРИ́ АРХІТЕКТУ́ РНІ– конструктивно-композиційні системи, елементи яких поєднані певними пропорціями і відзначаються цілісністю форми; головні частини: колона (зокрема, капітель) і антаблемент; основні типі ордерів виникли у стародавній Греції (доричний, іонічний, коринфський) та Римі (тосканський і композитний).

ОРЕÓЛ (лат. aureolus – позолочений) – в образотворчому мистецтві коло чи золотий диск навколо голови Бога чи святого; символ святості чи божественного походження.

ОРНÁМЕНТ (лат. ornamentum – прикраса) – мотив, або комплекс декоративних елементів в архітектурі, образотворчому і декоративно-ужитковому мистецтвах; розрізняють геометричний, рослинний, тваринний, фігурний, шрифтовий, із символічними й магічними знаками.

54

П

ПÁГОДА – європейська назва буддистських храмів та інших культових споруд Південної та Східної Азії (Непал, Тибет, Китай, Корея, Японія); багато оздоблена багатоярусна будівля, де кожен поверх вкритий окремим дахом.

ПАЛІНДРÓМ – („перевертень”); штучна поетична форма, жонглювання словом, коли слово, фраза або вірш однаково читаються зліва направо і справа наліво, тобто звучать однаково і мають однаковий смисл; існує буквений паліндром, напр., „кабак”; і словесний – коли не букви, а слова розташовуються у зворотному порядку.

ПÁМ’ЯТКА – об’єкт, цінний з наукової, естетичної, історико-меморіальної точок зору; охороняється законом.

ПÁМ’ЯТНИК – художній твір (переважно скульптурний або архітектурноскульптурний), встановлений на знак шани до особи або для увічнення видатної події, найчастіше у вигляді статуї, скульптурної групи, обеліска, будівлі.

ПАНАГÍЯ (гр. panagia – пресвята, церковний епітет Богородиці) – 1) спершу так називали часточку проскури, вилучену на проскомидії в честь Богородиці; 2) посудина для піднесення Богородичного хліба: на внутрішніх сторонах панагії зображались Богоматір Знамення й Трійця. Піднесення панагії відбувалося у Давній Русі на монастирських братських трапезах і в соборах. Скринька для панагії називається панагіяр – відомі зразки для Софійського собору в Новгороді (1435) і для Успенського собору в Москві (сер. XVII ст.): вона мала піддон і за відсутності кришки накривалася покровом („повітрям”). У Росії і на Балканах склався особливий варіант панагії – двостворчатий срібний із оглавами і ланцюгами; 3) з XІV ст. вважалися знаками архієрейського і святительного сану. Це невелика, зазвичай прикрашена коштовним камінням іконка, яку носять на грудях архієреї в православній церкві і яка свідчить про їх сан.

ПАНЕГÍРИК – твір, який уславлює (часто надмірно) особу, подію чи явище.

ПАНТЕЇЗМ – філософська чи релігійна доктрина, що ототожнює Бога з усією дійсністю, нехтуючи ним як особою; протилежність деїзму (Дж.Бруно, Б.Спіноза, Ґ.Геґель).

ПАНТЕÓН (лат. Pantheon; від гр. Pantheion – місце, присвячене всім богам)– 1) в політеїстичних релігіях загал божеств, пов’язаних між собою системою ієрархічної залежності; 2) у Давньому Римі „храм усіх богів”, купольна ротонда (б.125 р. н.е.), у якій втілені досягнення давньоримської архітектурної та інженерної дуки; 3) усипальниця видатних людей країни (Вестмінстерське абатство, Лондон, 1245-1745; у Парижі, колишня церква Сент-Женев’єв, 1755-1789, арх. Жак Жермен Суфло).

ПАНТОКРÁТОР (гр. володар світу) – поясне зображення Христа, який благословляє правою рукою, з Євангелієм у лівій руці (у куполі або консі християнського храму, в іконописі).

55

ПÁПЕРТЬ – приміщення перед входом до церкви, яке має вигляд невеликої галереї.

ПАРСУ НА – умовна назва творів портретного живопису XVII-XVIII ст. Перші парсуни не відрізнялися від творів іконопису. У другій половині XVIІ ст. парсуни розвивалися за двома напрямами. Перший характеризувався посиленням іконописного начала, а другий – більш реалістичним зображенням моделі.

ПÁРУС, пандатива – елемент купольної конструкції, який забезпечує перехід від квадратного в плані підкупольного простору до окружності купола або його барабана. Парус має форму сферичного трикутника, спущеного вершиною донизу. Він заповнює простір між підпружними арками, що з’єднують сусідні стовпи підкупольного квадрата. Основи сферичних трикутників паруса в сумі створюють коло й розподіляють навантаження купола за периметром арок.

ПАСТОРÁЛЬ (лат. пастуший) – 1) літературний, музичний і театральний жанр, в основі якого – поетизація та ідеалізація простого сільського життя. У первісному значенні пастораль має дещо іронічний відтінок як стан ніжності і тиші, однак з певною часткою манірності, солодкуватості; 2) жанровий різновид образотворчого мистецтва; зображення ідилічного мирного життя пастухів і пастушок на лоні природи, їх любові й безтурботного сільського побуту. Особливо значний розвиток отримує у французькому мистецтві XVIІІст.

ПЕКТОРÁЛЬ – прикраса у вигляді коміра, часто прямокутної форми, дещо скошеної догори пластини, яку клали на груди померлому; пектораль була одним із обов’язкових предметів заупокійного культу в Єгипті.

ПЕРИ́ ПТЕР– прямокутна у плані забудова з усіх боків оточена одним рядом колон; поширена в архітектурі Давньої Греції.

ПЕРСОНІФІКÁЦІЯ (лат.persona “особистість, обличчя” + facere “робити”) – один із різновидів алегорії: образне уявлення чого-небудь у вигляді чоловічих або жіночих фігур, зображених з атрибутами абстрактних понять, явищ, взаємовідносин; наділення представників тваринного або рослинного світу людськими властивостями. Подвійне значення, яке відбувається завдяки переносу властивостей з людини на іншу істоту, сприяє глибшому розкриттю різних сторін людського характеру

ПЕРСПЕКТИ́ ВА– системи зображення на площині простору і об’ємних тіл, їх просторової структури, розташування у просторі й віддаленні від спостерігача (див.

лінійна перспектива, зворотня перспектива).

ПЕРФÓМАНС (англ. performance – виступ, виконання, гра, вистава) – форма сучасного мистецтва, один із різновидів акціонізму, який виник в авангардистських рухах 1960-х років; коротка вистава перед публікою художньої галереї або музею, виконана одним або декількома учасниками. Акції перфомансу заздалегідь плануються і проходять за деякою програмою чим і різняться від спонтанного і менш організованого хепенінга. Його можна назвати театром візуальних мистецтв, оскільки до нього включаються елементи пантоміми, танцю, музики, поезії, відео, кіно.

56

Представники: Жорж Матьо, Ів Клайн, Джон Перро, Марджорі Страйдер, Скотт Бьортон.

ПІЛЯ́ СТРА– плаский, схожий на колону з базою,	фустом і капітеллю виступ на
поверхні стіни; виконує конструктивну й декоративну	функції.

ПЛЕНÉР – передача в живописі мальовничого багатства натури, яке проявляється в природніх умовах, тобто під відкритим небом, від впливом сонячного світла й повітря; пленерним називають живопис поза майстернею, пов’язаний із вивченням оточуючого середовища, рефлексів, кольорових змін, спостережень на свіжому повітрі.

ПЛÍНФА (цегла; рос. кирпич) – широкі й пласкі обпалені цеглини, що використовувались у візантійському зодчестві, а також у Київській Русі (на спорудженні Софійського собору, церкви Спаса на Берестові на ін.).

ПОЗИТИВÍЗМ – напрямок у філософії ХІХ-ХХ ст., який вимагає, щоб пізнання спиралося на факти, які можна перевірити в досліді, відмови від метафізики, в науці надання переваги експериментам та індуктивним методам, заперечення пізнавальної вартості норм і оцінок (О.Конт, Д.Мілл, Г.Спенсер); головні тези розвинув неопозитивізм (логічний емпіризм).

ПОЛІТЕЇЗМ – віра в існування багатьох індивідуалізованих особових богів (багатобожжя); протилежність монотеїзму.

ПОЛІФОНÍЯ – багатоголосся в музиці, засноване на одночасному сполученні й розвитку ряду рівноправних мелодій.

ПОП-ÁРТ – тенденція у мистецтві 50-60 рр. ХХ ст. у США і Великобританії; полягає у відмові від звичайних методів живопису і скульптури; культивує випадкове поєднання побутових предметів, механічних копій; створюються композиції з готових предметів, які інколи механічно рухаються.

ПОРТÁЛ – архітектурно оформлений вхід до громадської споруди, палацу, церкви та ін. У середньовічній архітектурі виділялися монументальні пештаки Середнього Сходу і арочні „перспективні” портали романських, готичних і давньоруських храмів, прикрашені колонками, різьбою і часто скульптурою.

ПÓРТИК – критий прохід, утворений колонадою (або аркою) і розташованою паралельно їм стіною. Часто утворює галерею з відкритою колонадою на продольному боці забудови, але може прикрашати і його торцовий бік; часто завершується фронтоном або аттиком. В античній архітектурі бували окремими спорудами.

ПОРТРÉТ – зображення конкретної людини або групи людей; жанр образотворчого мистецтва; твір цього жанру. Український портрет бере початок у Київській Русі. Відомі портретні зображення на фресках Софійського собору в Києві та в книжкових мініатюрах ХІ ст. Наприкінці XVI ст. утвердився станковий портрет (парсуна).

57

ПОСТІМПРЕСІОНÍЗМ – умовна загальна назва одного з основних напрямів європейського живопису кінця ХІХ – початку ХХ ст. Для постімпресіонізму характерний взаємовплив різних течій та індивідуальних систем, до яких належать неоімпресіонізм, символізм, французький варіант модерну.

ПОСТМОДЕРНÍЗМ – художній світогляд, орієнтований на створення міфопоетичної моделі світу з відображенням її філософських і символічних начал буття; один із сучасних напрямів в архітектурі й мистецтві. Єдиного визначення постмодернізму в науці не існує. Найбільш прийнятне визначення постмодернізму як напряму, що протиставив себе модернізмові й претендує на його заміну. Це відрізняє постмодернізм від існуючих одночасно з ним “неоавангардизму” або “пізнього модернізму”, який розриває модерністські концепції. Постмодернізм орієнтується на буденні смаки, погляди й настрої масової свідомості, практикує відкритий ретроспективізм, еклектичне звернення до традиційних художніх форм; зіставляючи їх незвичним способом, він створює своєрідне театралізоване естетичне середовище, в яке часто вводяться елементи іронії й гротеску.

ПОТВÓРНЕ – категорія естетики, протилежна прекрасному і співвідносна з ним, яка виражає об’єктивну недосконалість явищ або предметів та їхню негативну естетичну оцінку. Потворним є все те, що суперечить прекрасному і постає як неупорядковане, аморфне, позбавлене цілісності, дисгармонійне, а також як аморальне і антихудожнє.

ПОТИ́ Р– літургійна посудина для освячення вина та причастя – чаша на високій ніжці, часто з дорогоцінних матеріалів.

ПРЕКРÁСНЕ – категорія естетики, яка відбиває і оцінює явища дійсності і твори мистецтва з погляду їх досконалості, тобто повного, вільного і гармонійного втілення у чуттєво-предметній формі їх внутрішній сутності, їх роду і виду, відповідних людським ідеалам і цінностним критеріям.

ПРИМІТИВÍЗМ – напрям в образотворчому мистецтві к.ХІХ-ХХст.: програмне, свідоме спрощення художніх образів і виразних засобів, орієнтація на форми примітиву, наївного мистецтва. Виникнення і розвиток були викликані неприйняттям сучасної урбанізації, уніфікації масової культури, витонченості елітарного мистецтва. Примітивісти прагнули наблизитися до чистоти, емоційності і ясності народної або дитячої свідомості. Риси притаманні авангардизму, творчості групи „набі”, фовізму, дадаїзму та ін.

ПРОСВÍТНИЦТВО – стан розвитку європейської культури к. XVІІ-поч.ХІХ ст. У філософській думці домінує раціоналізм та науковість; розум трактується як засіб пізнання світу, суспільства й людини, а також як інструмент критики та скептичної оцінки здобутих раніше знань, що дає змогу визволити людство з-під влади забобонів релігійних, інтелектуальних та політичних авторитетів; Велика французька енциклопедія стає знаряддям тогочасної науки; впевненість у чільній ролі освіти у формуванні людини та прогресі цивілізації; у соціальній та політичній думці: ліберальна концепція особи, суспільства та економіки, поняття суспільного договору (Ж.-Ж.Руссо), ідея конституції та трьох сфер влади (Ш.Л.Монтеск’є), правових

58

інституцій і захисту свободи індивідуума; критика релігійних інституцій, постулат т.зв. природної релігії (деїзм), яка спирається на розум (І.Кант), лібертинізм (Ф.М.Вольтер, Д.Дідро, Д.де Сад), атеїзм (Гольбах).

ПРÓСТІР – 1) поняття, яке у філософії означає одну з основних (з точки зору часу) форм існування матерії, атрибут матерії; у класичному розумінні – багатовимірний простір, однорідний, необмежений, у якому відбуваються фізичні явища; місце, де перебуває фізичне тіло; 2) одна з форм існування безмежного і постійно розвиваючогося світу; характеризується його довжиною, об’ємом, структурою, які розуміються по-різному, залежно від концепцій, які склалися у точних науках, філософії, релігії, мистецтві. У мистецтві фізичний простір стає художнім, тобто отримує художнє втілення, слугує створенню художніх образів. Оскільки всі види мистецтва користуються тими чи іншими матеріальними засобами, усі вони існують одночасно і в просторі, і в часі. Але в одних видах мистецтва образ безпосередньо розгортається у часі, просторові ж уявлення мають опосередкований, асоціативний характер (напр., музика). Такі мистецтва називають часовими. В інших навпаки, образ безпосередньо існує в просторі, часові ж уявлення мають опосередкований, асоціативний характер (напр., образотворчі). Їх називають просторовими. Поряд з цим існує група просторово-часових (синтетичних) мистецтв (напр., театр), де образ безпосередньо дається і в просторі і в часі.

ПРОТОРЕНЕСÁНС – період в історії італійського мистецтва (XIIІ - поч. XIV), що передував мистецтву Відродження й підготував основи його розвитку. Проторенесанс характеризується підвищеним інтересом до зображення реальних подій і зверненням до традицій античного світу.

ПРОТОТИ́́П – 1)діюча особа або літературний герой, який був для автора прообразом для створення літературного типа; 2) хтоабо що-небудь, які були попередником і зразком наступного.

ПСЕВДОГÓТИКА – напрям в архітектурі XVIII-XIX ст., що відроджував архітектурні форми й декоративні мотиви готики. У XVIII – на поч. XIX ст. мала передромантичний, декоративний характер.

ПУАНТИЛÍЗМ – художній прийом у живописі: письмо окремими чіткими мазками (у вигляді точок або дрібних квадратів), які наносилися на полотно чистими фарбами із розрахунком на їх оптичне змішання в очах глядача (Ж.Сера, П.Сіньяк, А.Кросс та ін.).

Р

РÁКУРС – скорочення розмірів і форми реальних й уявлених предметів і фігур при їх віддаленні від очей за законами лінійної перспективи.

РÁТУША – будинок міського самоврядування, в якому передбачено залу для засідань, а також спеціальні приміщення для прийому відвідувачів. Ратушу часто прикрашали баштою з годинником. У XIII – XVII ст. ратуші будували на території

59

західних областей України та Білорусі, а також у Прибалтиці (напр. Ратуша у Львові на площі Ринок).

РАЦІОНАЛÍЗМ (лат. rationalis – розумний) в архітектурі – сукупність архітектурних напрямів 1-ї половини ХХ ст. У СРСР принципи раціоналізму розвивала група архітекторів АСНОВА (Асоціація нових архітекторів, Москва, 1923-1930).

РЕАЛÍЗМ – художній світогляд, що відображає життя у формах самого життя; об’єктивне, правдиве відображення дійсності в мистецтві різними засобами з урахуванням специфіки різних видів художньої творчості.

РЕАЛÍЗМ ПРОСВÍТНИЦЬКИЙ – художній світогляд, пов’язаний з ідеологією Просвітництва. Література була засобом боротьби проти «нерозуму» оточуючого світу. Ідеї Просвітництва знайшли відображення в романі (Д.Дефо, Д.Свіфт, Філдінг), драмі, поезії. Боротьба розуму з нерозумом, захист природи проти всіх форм порушення природнього стану – основа зображуваних конфліктів. Людський характер будується або як втілення розумного начала, або як носій таких рис, що свідчать про зіпсованість. В основі творів – двоїстість мотивування: зображуючи реальне зло сучасності, письменник прагне правдиво зобразити соціальне середовище, але одночасно він вносить просвітницьке мотивування і обґрунтовує вчинки героя вже не середовищем, а «розумом» або «природою».

РÉДІ-МЕЙД (англ. ready-made – готовий, зроблений раніше) – один із поширений прийомів модернізму, що полягає в заміні творе реальнім предметом промислового виробництва. Назва впершее застосована Марселем Дюшаном до своїх «готових об’єктів» 1913-1917 рр. (велосипедне колесо, сушилка для пляшок). У 60-ті роки редімейд поширився в різних напрямках постмодернізму.

РЕЛÍГІЯ – суспільно-культурне явище, суть якого окреслює ставлення людини до сфери сакрального (святості): релігія складається з вірувань, культу та організації; поділяється на монотеїстичні і політеїстичні.

РЕЛЬЄ́Ф– опукле скульптурне зображення на площині (у камені, металі, дереві), призначене винятково для оглядання спереду; за ступенем опуклості скульптури розрізняють: низький рельєф (барельєф), високий (горельєф) і увігнутий, або контррельєф (композиція заглиблена відносно тла).

РЕНЕСÁНС – див. Відродження.

РЕФОРМÁЦІЯ – релігійно-суспільний рух у західному християнстві в ХVІ ст., який призвів до розколу в Західній Церкві і створення незалежних від папства протестанських Церков різних визнвнь (лютеранство, кальвінізм та ін.).

РИ́ ЗНИЦЯ– спеціальне приміщення для зберігання риз і церковного начиння в християнських храмах. У ризницях здійснювалось одягання священика під час богослужіння. Звичайно ризниця містилася всередині храму, іноді ж вона була прибудовою або окремою спорудою.

60