Учебное пособие(философия)

інтенсивнішими та тривалішими будуть ці контакти, тим вище імовірність того, що такий індивід теж стане правопорушником.

У 1980-х рр. американські соціологи Р. Ліндем та К. Філмор виявили детермінантний зв'язок між здатністю пристосовуватися до соціального середовища та девіацією. На основі досліджень в канадських містах Едмонтоні та Річмонді ці соціологи встановили, що чим краще пристосовуються молоді люди до соціального середовища, тим менше у них зв'язків з одноліткамиправопорушниками і тим менше вони схильні до девіації. Навпаки, ті молоді люди, які зазнають серйозних труднощів в адаптації до умов соціального середовища, частіше мають серед друзів правопорушників і більш схильні до девіацій.

Прибічники теорій культурного переносу виходять з того, що для індивідів, які належать до різних субкультур, характерні різні моделі поведінки. Ці теорії не дають задовільного пояснення тим фактам, що злочини скоюються не тільки вихідцями із кримінального середовища.

Теорія стигматизації (або навішування ярликів). Представники цієї теорії американські соціологи Е. Лемерт, Г. Беккер, К. Еріксон вважають, що, по-перше, ані один вчинок по суті не є кримінальним або некримінальним. Негативність вчинку обумовлена не його змістом, а тим, як оточуючі оцінюють такий вчинок і реагують на нього, тобто девіантна поведінка визначається не змістом самих вчинків, а їх соціальною оцінкою.

По-друге, усім людям властива девіантна поведінка, пов’язана з порушенням тих чи інших норм, яка зазвичай залишається поза увагою правоохоронних органів. Таку поведінку називають первинною девіацією.

По-третє, чи будуть конкретні вчинки людей розглядатися як девіантні залежить від того, яким правилом віддає перевагу суспільство, в яких ситуаціях і стосовно яких людей.

По-четверте, наклеювання ярликів на людей тягне певні наслідки для таких людей. Воно створює умови для вторинної девіації – девіантній поведінці, що виробляється у індивідів у відповідь на санкції з боку інших. Отже вторинна девіація ініціюється ворожими реакціями з боку законодавчих органів та законослухняних громадян. Ярлик сприяє закріпленню індивіда у статусі аутсайдера. Відповідно до цього статусу індивід будує своє подальше життя, звіряючи свої дії з ярликом.

Нарешті, ті, хто отримав тавро правопорушника, натикаються на осудливе ставлення з боку законослухняних громадян, іноді навіть опиняються у соціальній ізоляції. Це підштовхує стигматизованих індивідів до девіантних

201

груп, де вони шукають емоційну підтримку і де їх сприймають такими, які вони є.

Можна зробити висновок, що згідно з теорією стигматизації, девіація визначається не самою поведінкою, а реакцією суспільства на таку поведінку. Але ця теорія не може дати вичерпного пояснення причин первинної девіації, що виникає ще до «навішування ярлика».

Теорія конфлікту. Згідно з конфліктологічним підходом, створення законів та підпорядкування їм є частиною конфлікту, що відбувається в суспільстві між різними групами. Соціолог О. Турк вважає, що коли виникає конфлікт між владою і певними категоріями громадян, влада зазвичай обирає примусові засоби.

Соціолог Р. Квінні розглядає проблему девіації з марксистських позицій. Він стверджує, що закони і діяльність правоохоронних органів – це знаряддя, яке правлячі класи (ті, що володіють засобами виробництва) використовують проти тих, хто не має влади. Закон оголошує нелегальними вчинки, які ображають мораль правлячих класів та загрожують їх привілеям та власності.

Теорія конфлікту наголошує на соціальній обумовленості девіацій, звертає увагу на зв'язок між соціальною нерівністю та девіантною поведінкою.

Всі наведені теорії зробили свій внесок у вивчення девіації, її причин та наслідків для суспільства, але залишається відкритим питання про вироблення синтетичного погляду на неї, оскільки саме поняття «девіація» є дуже широким та охоплює багато різноманітних та різнорівневих явищ. Взагалі всебічне вивчення проблем девіації тільки засобами соціології (чи психології, філософії, теорії права, кримінології) неможливе. Актуальним є поєднання зусиль вчених різних галузей соціогуманітарного знання.

Основна література

1.Кравченко А.И., Анурин В.Ф. Социология. – СПб: Питер, 2003.

2.Масионис Дж. Социология. – СПб.: Питер, 2004.

3.Смелзер Н. Социология. – М.: Феникс, 1998.

4.Тощенко Ж.Т. Социология: Общий курс. – М.: Юрайт-Издат, 2003.

5.Фролов С.С. Социология: Учебник для высших учебных заведений. –

М.: Изд. «Логос», 1996.

202

Додаткова література

1.Злобина Е.Г. Категория «личность» в системе понятий социологической теории // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2002. – №2. – С.121-134.

2.Кистяковский Б.А. Общество и индивид // Социологические исследования. – 1996. – № 2. – С.103-115.

3.Кон И.Г. Социология личности. – М., 1967.

4.Круглый стол «Личность в контексте глобализации» // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2002. – №2. – С.5-71.

5.Кули Ч.Х. Человеческая природа и социальный порядок. – М.: ИдеяПресс, 2001.

6.Резник А. Личность и гражданское общество: опыт теоретического осмысления //Социология: теория, методы, маркетинг. – 2002. – № 3. – С.68-79.

7.Рисмен Д. Некоторые типы характера и общество // Социологические исследования. – 1993. – № 5.

8.Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.

9.Сохань Л., Каменева И. Жизненное пространство и жизненный мир личности // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2002. – №1. – С.190-201.

10.Спасибенко С.Г. Социология. Человек как объект и предмет социологического изучения // Социально-гуманитарные знания. – 1999. – №6. – С.34-56.

11.Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.

12.Фромм Э. Душа человека. – М., 1992.

13.Фромм Э. Человек для себя. – Мн., 1992.

14.Человек и общество. Раздел. Личность и повседневная жизнь. Хрестоматия. /Под ред. С. Макеева. – К.: Ин-т социологии, 1999.

Теми рефератів та доповідей

1.Соціалізація як об’єкт дослідження соціально-гуманітарних наук

2.Інституціональна криза суспільства і соціалізація особистості

3.Школа як агент соціалізації

4.Криза традиційних форм соціалізації особистості

5.Проблема структурування особистості в соціології та соціальній

психології

6.Типологічні засади вивчення особистості

7.Рольова теорія особистості

203

8.Особистість професіонала ХХІ ст.: вимоги часу та основні тенденції

розвитку

9.Рольовий набір і рольовий конфлікт особистості

10.Життєві стратегії особистості в суспільстві, що реформується

Питання та завдання для самоконтролю

1.Об’єктом вивчення яких наук є особистість?

2.Особистість – це... (Виберіть визначення, яке є найбільш коректним з погляду соціології):

а) сукупність рис, що відрізняють одного індивіда від іншого б) конкретна людина в єдності всіх її психологічних якостей та

властивостей, які спрямовують її практичну діяльність в) сталий комплекс якостей, властивостей, що набуває індивід в

суспільстві під впливом культури, соціальних груп та спільнот, до яких індивід належить

г) людина, що має високі моральні якості, честь та гідність, розвинені сумління та почуття обов’язку

3.Соціальна якість особистості, що є результатом процесу свідомого або емоційного ототожнення особистості з іншими людьми, певною соціальною спільнотою (етнічною, політичною, територіальною, мовною, релігійною, професійною тощо) – це:

а) самосвідомість б) соціальна установка в) ідентифікація г) переконання

4.Підструктура спрямованості особистості складається:

а) із знань, навичок, умінь, звичок, норм б) з відчуттів, уявлення, уваги, пам'яті, інтелекту, характеру, емоцій, волі

в) із потреб, цілей, інтересів, мотивів, прагнень, бажань, ціннісні орієнтацій, соціальних установок

5. Соціальна функція, модель поведінки, об’єктивно задана позицією особистості в системі суспільних відносин та міжособистісних стосунків – це...

а) соціальний статус

204

б) соціальна роль в) соціальна адаптація

г) соціальна установка

6. Соціальну роль вважають аскриптивною, якщо:

а) індивід набуває її завдяки власному вибору, індивідуальним зусиллям та здібностям

б) індивід набуває її незалежно від своїх здібностей, бажання, зусиль в) індивід переживає внутрішньоособистісний конфлікт щодо виконання

цієї ролі г) виникає міжособистісний конфлікт щодо виконання цієї ролі

7. Рольову ідентифікацію можна визначити як:

а) прагнення особистості виконувати соціальну роль максимально подібно до того, як виконують аналогічну роль інші

б) максимальне злиття з соціальною роллю в) сукупність ролей, носієм яких є окрема особистість г) мінімальне злиття з соціальною роллю

8.Дійшов висновку, що людині властиві п’ять рівнів потреб – фізіологічні потреби; потреби у безпеці й захисті; потреби у приналежності й любові; потреби у самоповазі; потреби самоактуалізації, або потреби особистісного вдосконалення – відомий вчений:

а) Дж. Г. Мід б) А. Маслоу в) Е. Еріксон г) В. Ядов

9.Як співвідносяться соціалізація і виховання?

10.Яке з наведених визначень найбільш точно відображує зміст процесу соціалізації:

а) соціалізація – це процес виховання та навчання дитини б) соціалізація – це процес, у ході якого люди навчаються ефективній

спільній діяльності, набувають здатність добиватися спільної мети

205

в) соціалізація – це процес засвоєння людиною певної системи цінностей, норм, зразків поведінки, які відповідають її соціальним ролям та роблять повноправним членом суспільства

г) соціалізація – це процес пристосування індивіда до соціальних умов існування

11.Які фази соціалізації Ви знаєте? В чому полягає їхній зміст?

12.Як називають дітей, які виросли у соціальній ізоляції та виховувалися тваринами?

а) маргінали б) девіантні люди

в) феральні люди г) мутантні люди д) homo faber

13.Яке(і) з наведених суджень є помилковим(и)?

а) однією з причин виникнення особистостей з девіантною поведінкою є протиріччя у взаємодії агентів соціалізації

б) соціалізація завжди має конкретно-історичний характер, залежить від культури та типу суспільства

в) діти, позбавлені ранньої соціалізації, все одно досить швидко наздоганяють своїх однолітків

г) соціалізація не є односпрямованим процесом: не тільки суспільство впливає на особистість, але й особистість на суспільство

д) соціалізація відбувається під цілеспрямованим та планомірним впливом агентів соціалізації, елементи стихійного впливу у цьому процесі виключені

14.Наведіть приклади агентів соціалізації. Охарактеризуйте їхню роль у формуванні особистості.

15.Що таке десоціалізація?

16.Ресоціалізація – це... Виберіть визначення, яке відповідає даному

поняттю.

206

а) процес включення набутих норм, цінностей у внутрішній світ особистості, в її свідомість, де вони узагальнюються, трансформуються, сприяють формуванню ціннісних орієнтацій особистості

б) засвоєння нових норм, цінностей, ролей замість попередніх, що не засвоїлись або застаріли

в) процес, через який безпорадна дитина поступово перетворюється на особистість, яка розуміє і саму себе

г) відучування від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки

17.Дайте визначення соціального контролю?

18.Вважав(ли), що людина знаходиться у центрі концентричних кіл (політико-юридична система, суспільна мораль та звичаї, професійна система, неформальні вимоги, приватне життя), кожному з яких відповідають певні типи, види та форми соціального контролю:

а) П. Бергер б) Е. Еріксон

в) К. Кук та Р. Емерсон г) П. Блау

19.Які види санкцій Вам відомі?

20.Наведіть зміст відомих Вам соціологічних теорій девіантної поведінки.

207

ПЕРСОНАЛІЇ

Арон Реймон (1905 – 1983) – французький соціолог, філософ та публіцист, один з фундаторів теорії індустріального суспільства. Основні праці: «Критична філософія історії», «Вимірювання історичної свідомості», «Вісімнадцять лекцій про індустріальне суспільств», «Розчарування у прогресі», «Есе про свободи», «Етапи розвитку соціологічної думки», «На захист занепалої Європи», «Мемуари: 50 років роздумів про політику».

Бауман Зиґмунд (нар. 1925) – польсько-британський філософ і соціолог. З 1971р. професор університету у Лідсі (Велика Британія), фахівець у галузі історії, соціальної філософії, методології соціального пізнання, соціології культури і політики. Центральна тема досліджень – логіка розвитку соціальної теорії у XX ст. – поч. XXI ст. Значне місце у роботах займає аналіз модерну і постмодерну, які він розуміє як самостійні і в той же час нерозривно зв’язані культурно-історичні періоди. Розрізнює постмодерністську соціологію, яка займається виробленням інтелектуальних стратегій, і соціологію постмодерну, яка дистанційно, за допомогою раціонально-наукових засобів аналізує постмодерністське суспільство. Основні праці: «Законодавці і інтерпретатори», «Сучасність і амбівалентність», «Мислити соціологічно», «Етика постмодерну», «Глобалізація: людські наслідки», «Індивідуальне суспільство».

Белл Деніел (нар. 1919) – американський соціолог, професор Гарвардського університету, представник сцієнтистсько-технократичного напряму соціальної філософії (творець теорій «деідеологізації» і «постіндустріального суспільства»). Кризові процеси у сучасному західному суспільстві пояснював розривом між «раціональними» принципами ринкової економіки і гуманістично орієнтованою культурою. Основні праці: «Кінець ідеології», «Прийдешнє постіндустріальне суспільство. Досвід соціального прогнозування», «Культурні суперечності капіталізму», «Соціальні науки після II світової війни».

Бендікс Рейнхард (нар. 1916) – американський соціолог, фахівець у галузі економічної соціології. Його праці: «Робота і авторитет в індустрії», «Соціальна мобільність в індустріальному суспільстві» (у співавторстві з С.М. Ліпсетом,), «Макс Вебер: інтелектуальний портрет», «Розбудова держави і громадянство».

Бергер Пітер Людвіг (нар. 1929) – американський соціолог, директор Інституту економічної культури Бостонського університету, учень Шюца, один

208

з найвідоміших представників феноменологічної соціології. Визнаний фахівець у галузі соціології знання, соціології релігії, теорії модернізації, соціології сім’ї. У своїх роботах створює соціологію інтерпретації з метою узгодження автономії людини і примусової сили соціальної структури. Основні праці: «Запрошення до соціології», «Соціальне конструювання реальності» (разом з Т. Лукманом), «Чутки про ангелів», «Піраміди жертв», «Обличчям до модерну», «Капіталістична революція», «У пошуках Східно-Азіатської моделі розвитку».

Берджес Ернст (1886 – 1966) – американський соціолог, один із засновників Чиказької школи. Розробив прикладний варіант соціальноекологічної теорії для вивчення міста, автор гіпотези «концентричних зон», яка описувала механізм формування соціально неоднорідних районів у процесі зростання міста, а також так званих локальних співтовариств. Співавтор підручника «Вступ у науку про суспільство» (разом з Р. Парком)

Блау Пітер (нар. 1918) – американський соціолог, розвинув психологічний варіант теорії соціального обміну, зробив важливі емпіричні дослідження структури зайнятості і структури ділових організацій у США. Основні праці: «Динаміка бюрократії», «Обмін і влада у суспільному житті», «Американська структура зайнятості», «Нерівність і гетерогенність».

Блумер Герберт (1900 – 1987) – американський соціолог та психолог, представник Чиказької школи, учень Дж.-Г. Міда. Ввів у науковий ужиток термін «символічний інтеракціонізм», давши назву концепції, класиком якої тепер вважається. Одним із перших ввів у соціологію тему масового суспільства. Основні праці: «Символічний інтеракціонізм. Перспективи і метод» (1969), «Чиказька школа соціології. Інституціоналізм, різноманіття і розвиток соціологічного дослідження».

Бокль Генрі Томас (1821 – 1862) – англійський історик, представник географічного напряму в соціології (географічного детермінізму). Пояснював еволюцію народів впливом ландшафту, клімату, ґрунтів, раціону харчування. Європейські ландшафти розглядав як такі, що сприяють розвитку розуму та логічної діяльності. Основна праця «Історія цивілізації в Англії» (незавершена,

у 2-х томах, 1857-1861).

209

Бурд'є П’єр (1930 – 2002) – французький соціолог, професор соціології у паризькому Колеж де Франс, один з найвідоміших соціологів сучасності. Визнаними є його дослідження у галузі соціології культури і освіти, загальної соціологічної теорії. Своє найголовніше завдання бачив у розробці «соціології», у критичному розумінні позиції соціології у символічній боротьбі. Є автором таких праць: «Питання соціології», «Практичний розум. Про теорію дії», «Социология политики» та інші.

Бут Чарльз Джеймс (1840 – 1916) – британський підприємець та соціальний реформатор, який увійшов в історію як один із засновників соціальної статистики. Займався емпіричним вивченням умов життя міського населення, проблем бідності. Основна праця «Життя і праця мешканців Лондона» (у 17-ті томах, 1889).

Валлерстайн Еммануїл (нар. 1930) – американський соціолог, представник неомарксистського напряму в історичній соціології, працює над теорією світової системи. У своїх працях він досліджує формування капіталістичного ринкового господарства у ХVІ ст. та його наступне перетворення у глобальну систему. Праці, присвячені теорії світової системи: «Світ-системний аналіз», «Реалії відкритого простору-часу: до розуміння нашої історичної системи».

Вебер Макс (1864 – 1920) – німецький соціолог, історик, економіст, громадський діяч. Його часто називають засновником сучасної соціології. Зробив величезний внесок у такі області соціального знання, як загальна соціологія, методологія соціального пізнання, політична соціологія, соціологія права, соціологія релігії, економічна соціологія. Розробив оригінальну концепцію соціології, яку називав «розуміючою соціологією». Методологічна специфіка соціології Вебера визначається не тільки концепцією розуміння, але й вченням про ідеальний тип і постулатом свободи від ціннісних суджень. До числа основних праць відносять твори «Протестантська етика і дух капіталізму», «Про деякі категорії розуміючої соціології», «Політика як покликання та професія», «Наука як покликання та професія», «Економіка і суспільство».

Веблен Торстейн (1857 – 1929) – американський соціолог, економіст, публіцист. Засновник інституціонального напрямку в політичній економії. На його думку, еволюція соціальних інститутів – закріплених звичаями способів

210