Архітектура системи на базі процесорів Athlon/Duron (Socket a)
Зверніть увагу на швидкодійну шину процесора, частота якої досягає 266 Мгц (пропускна здатність 2133 Мбайт/с), а також на використовувані модулі пам'яті DDR SDRAM DIMM, які підтримують аналогічну пропускну здатність (тобто 2133 Мбайт/с). Також слід помітити, що велика частина компонентів South Bridge включає функції, властиві мікросхемам Super I/O. Ці мікросхеми одержали назву Super South Bridge. Система Pentium 4 (Socket 423), створена на основі hub-архітектури, показана на мал. 4.40. Основною особливістю цієї конструкції є шина процесора, частота якої рівна 400 Мгц, а пропускна здатність досягає 3200 Мбайт/с. Це сама швидкодійна шина на сьогоднішній день. Крім того, слід звернути увагу на двохканальні PC-800 RDRAM RIMM, пропускна здатність яких (3200 Мбайт/с) відповідає пропускній здатності шини процесора, що дозволяє максимально підвищити продуктивність системи. Оскільки шина процесора повинна обмінюватися інформацією з процесором з максимально високою швидкістю, в комп'ютері вона функціонує набагато швидше за будь-яку іншу шину. Сигнальні лінії (лінії електричного зв'язку), що представляють шину, призначені для передачі даних, адрес і сигналів управління між окремими компонентами комп'ютера. Наприклад, в комп'ютері з процесором Pentium шина складається з 64 ліній даних, 32 ліній адреси і відповідних ліній управління. Комп'ютери з процесорами Pentium Pro і Pentium П мають по 36 ліній адреси.
Архітектура системи на базі процесора Pentium 4 (Socket 423)
Тактова частота, використовувана для передачі даних по шині процесора, відповідає його зовнішній частоті. Це слідує враховувати, оскільки в більшості процесорів внутрішня тактова частота, що визначає швидкість роботи внутрішніх блоків, може перевищувати зовнішню. Так, наприклад, Pentium 266 має внутрішню частоту процесора 266 Мгц, тоді як зовнішня частота складає всього 66,6 Мгц. Процесор Pentium П 450 має внутрішню частоту 450 Мгц, тоді як зовнішня частота складає всього 100 Мгц. У процесорах Pentium 133, 166, 200 і 233 шина працює на тактовій частоті 66,6 Мгц. У більшості сучасних комп'ютерів співвідношення частоти процесора і частоти шини відповідає одному з коефіцієнтів: 1,5х, 2х, 2,5х, Зх і т.д.
Шина процесора, підключена до процесора, по кожній лінії даних може передавати один біт даних протягом одного або двох періодів тактової частоти. Таким чином, в комп'ютерах з процесорами Pentium, Pentium Pro і Pentium П за один такт можна передати 64 біт.
Для визначення швидкості передачі даних по шині процесора необхідно помножити розрядність шини даних (64 для Pentium, Pentium Pro або Pentium П) на тактову частоту шини (вона рівна базовій (зовнішньої) тактовій частоті процесора). Процесори Pentium, Pentium MMX, Pentium Pro або Pentium П з базовою тактовою частотою 66 Мгц можуть передавати один біт по кожній лінії даних за один період тактової частоти, тому максимальна швидкість передачі даних складає 528 Мбайт/с.
Наприклад, при використовуванні процесора Pentium Ш з тактовою частою 1,13 ГГц, встановленого на системній плати, частота якої рівна 133 Мгц, максимальна миттєва швидкість передачі даних досягатиме приблизно 1066 Мбайт/с. Цей результат можна одержати, використовуючи наступну формулу:
133,33 Мгц х 8 байт (64 біт) = 1066 Мбайт/с.
Для системи Athlon (Socket А) вийде наступне:
266,66 Мгц х 8 байт (64 біт) = 2133 Мбайт/с.
І для системи Pentium 4 (Socket 423):
400 Мгц х 8 байт (64 біт) = 3200 Мбайт/с.
Швидкість передачі даних, звана також пропускною спроможністю шини (bandwidth) процесора, є максимальною швидкістю передачі даних.