2.3 Пропозиції щодо стимулювання пенсійного забезпечення

Стимулювання пенсійного забезпечення є однією з основних ланок у розвитку соціального страхування і загального становлення економіки країни.

Пенсійне забезпечення, як один із актуальних аспектів соціального захисту постійно перебуває під контролем уряду кожної держави. Саме тому в центрі дискусій щодо реформування систем пенсійного забезпечення наявний пошук нових, більш ефективних страхових методів і механізмів, створення багаторівневих і взаємодоповнюючих пенсійних систем, а також активного залучення приватного сектора і застрахованих осіб до фінансування пенсійних затрат.

Усі реформи пенсійних систем, що були проведені у багатьох країнах ЄС є досить різноманітними. В них поступово підвищують пенсійний вік, знижують розмір окремих видів пенсії, збільшують страхові внески та періоди страхування, а також стимулюють створення приватних пенсійних фондів.

Якщо говорити про вартість соціального забезпечення, то необхідно зазначити, що воно залежить від співвідношення кількості осіб активного працездатного віку і осіб похилого віку.

Порівнюючи це із західноєвропейськими країнами можна побачити, що за останні роки вартість швидко знизилась через падіння рівня народжуваності і в той же час підвищенням загальної тривалості життя.

Наприклад, з 2025 року буде зростати кількість людей похилого віку, відповідно і необхідність пенсійного утримання. У Франції 1993 році нараховувалось 9 млн., пенсіонерів, до 2012 року їх кількість зросте до 15 млн., в тому числі, осіб старше 75 років – 6 млн., чоловік. Підвищення середньої тривалості життя також призводить до збільшення періоди виплати пенсії і відповідно скорочення періоду зайнятості.

Як ми бачимо, найоптимальніше сполучення різних заходів дозволяє вирішувати важливі питання, що безпосередньо пов’язані із пенсійним забезпеченням.

Саме завдяки вдалому поєднанню різних підходів, які були застосовані в рамках систем пенсійного забезпечення і соціального захисту, багато західноєвропейських країн має змогу протягом значної кількості років на достатньому рівні забезпечувати населення пенсійного рівня і загальним чином сприяти економічному процвітанню своїх держав [17, с. 177].

Проаналізувавши розглянуті дані у розділі можна зробити висновки, що пенсійне забезпечення відіграє важливе значення в системі соціального захисту населення у кожній із країн. Вони є дещо схожими, але кожна із країн намагається впроваджувати свої певні реформи, що сприятимуть більш позитивному розвитку як самої пенсійної системи, так і економічного стану країни в цілому.

Розділ 3 проблеми та реформування пенсійної системи україни

3.1 Сутність наявних проблем у пенсійному страхуванні

Створення сучасної пенсійної системи України, основою якої було запровадження з січня 2004 року загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пройшло значний шлях еволюційної трансформації інституту пенсійного забезпечення, який був утворений в результаті здобуття державою незалежності у 1991 році, що фактично можна назвати «спадщиною» від колишнього СРСР.

У свій час, до 1990 року основою радянської пенсійної системи був так званий союзний бюджет, з якого саме і виплачувались пенсійні нарахування населенню, яке мало на це повне право. Але разом із початком радикальних політичних і соціально-економічних перетворень відбувалось погіршення загального економічного стану, що у свою чергу призвело до того, що пенсійні витрати стали надмірним тягарем для держбюджету. Саме тому вже у той час виникла проблема пошуку не бюджетних джерел для фінансування пенсій. Для цього був впроваджений досвід зарубіжних країн за допомогою якого було виявлено, що найефективнішим фінансовим механізмом пенсійного страхування є персоніфікований розподіл через суспільні страхові фонди надходжень від працездатної частини населення на користь пенсіонерів.

Цей підхід у той час був укладений у Законі СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян СРСР", був ухвалений у травні 1990 року і набрав чинності з 1 січня 1991 року.

Джерелом коштів для фінансування пенсій став не державний бюджет, а Пенсійний фонд як самостійна фінансова система, що формується за рахунок страхових внесків наявних у державі підприємств та громадян.

Фактично Пенсійний фонд СРСР функціонував лише один рік і припинив свою діяльність після розпаду СРСР. Незалежні держави, які утворилися на його теренах, в тому числі Україна, утворили і власні незалежні пенсійні фонди, робота яких має національні правові, економічні та організаційні особливості [6].

Отже, на сьогоднішній день, система пенсійного забезпечення в Україні відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» складається з трьох рівнів [18, с. 2].

Перший рівень складає діюча солідарна система, за допомогою якої виплачуються базові пенсії, за рахунок внесків, які у свою чергу сплачують особи, що працюють сьогодні. Пенсійний фонд у свою чергу відіграє роль провідника, що здійснює персоніфікований облік сплати внесків, накопичує ці внески на індивідуальних рахунках, і на останок призначає і сплачує пенсії громадянам, які досягли пенсійного віку.

Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що утворюється за рахунок накопичення кошті застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансових витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, що передбачений законом. Запроваджування такого рівня сприяє встановленню певної залежності від сплат страхових внесків та розміру майбутньої пенсії, а отже стимулювати легалізації доходів та сплати цих самих внесків у повному обсязі.

Третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, який формується на добровільних засадах роботодавців і громадян, для накопичення та отримання пенсійних виплат, які передбачені законодавством у сфері недержавного пенсійного страхування. Таким страхуванням можуть займатись недержані пенсійні фонди, банки, страхові компанії чи інші фінансові інститути. Таке забезпечення у свою чергу регулюється Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» [19, с. 60].

Фінансування базового режиму здійснюється за рахунок соціальних внесків підприємців, який складає від 36,76% до 49,7 % відповідно до класів професійного ризику та найманих працівників, відсоток внесків яких досягає 3,6 % від зарплати [12, с. 8].

З 1 січня 2015 року відбулися істотні зміни в законодавстві щодо сплати єдиного внеску, спрямовані  на детінізацію ринку праці та легалізацію заробітної плати. Зокрема:

– передбачено нарахування єдиного внеску за кожну застраховану особу;

– запроваджено мінімальний внесок за місяць за найманих працівників;

– запроваджено знижувальний коефіцієнт розміру єдиного внеску за найманих осіб за основним місцем роботи для роботодавців, які підвищують заробітну плату.

Роз’яснення з питань нарахування  та сплати єдиного внеску надає Державна фіскальна служба України [6].

На сьогоднішній день поточний пенсійний вік в Україні становить 60 років для чоловіків (62 – для держслужбовців) і 55 років для жінок.

Порівняємо ці дані із очікуваною тривалістю життя при народженні (таблиця 3.1)

Таблиця 3.1

Очікувана тривалість життя населення України при народженні

Рік Стать	2005	2010	2020	2030
Чоловіки	62,2	62,9	65,9	67,10
Жінки	73,5	73,10	75	76,4

Джерело: [12, с. 2].

Отже, згідно із даними у таблиці бачимо досить цікавий факт, що у середньому тривалість життя при народженні не на багато відрізняється від поточного пенсійного віку.

Звісно ж, окрім такої собі невідповідності із віком та середньою тривалістю життя населення України існує досить значна низка інших проблем діючого пенсійного забезпечення, яке потребує свого вирішення.

Першою такою проблемою, яку необхідно зазначити на нашу думку є надмірно високі ставки пенсійних внесків, які спричиняють додаткове навантаження на економіку. Адже саме через це роботодавці змушені сплачувати до пенсійного фонду третину фонду заробітної платні, що у свою чергу підвищує собівартість продукції і знижує її конкурентоспроможність. Також такі дії спричиняють мотивування до створення тіньового сектору економіки і так званих «зарплат у конвертах».

Наступна проблема полягає у тому, що пенсійна система є недосконалою через те, що ставки податків є високими, а рівень пенсій достатньо низьким.

Середня пенсія у солідарній системі за 2014 рік визначає показник в Україні у розмірі 50% середньої зарплати, яка склала 1727,5 грн.

За даними Закону «Про державний бюджет на 2015 рік» розмір мінімальної пенсії з 1 січня 2015 року становить 949 грн. З 1 грудня цей показник сягатиме 1074 гривні. У той час, коли показник мінімального прожиткового мінімуму складає з 1 січня 2015 року – 1176 грн., з 1 грудня планується – 1330 гривень.

За даними Міністерства праці і соціальної політики, на сьогодні в Україні налічується близько 15 млн пенсіонерів і цей показник з роками збільшується, що у свою чергу обумовлює значне навантаження на працююче населення, через що пенсійна система не відповідає вимогам часу, що свідчать про актуальність потреб її реформування.

Всі ці наявні проблеми неодмінно повинні знаходити шляхи їх розв’язання, задля подальшої ефективної діяльності пенсійної системи і розвитку як економіки так і суспільства в цілому.